57. Договір довічного утримання (догляду)

За договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач майна зобов'язується забезпечувати відчужувана утриманням та (або) доглядом довічно.

Відчужувачем у договорі може бути фізична особа незалежно відвіку та стану здоров'я. Цивільним кодексом України допускається і встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними.

Набувачем у цьому договорі може бути повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.

У договорі довічного утримання має бути обов'язково вказано оцінку відчужуваного майна, яка визначається за погодженням сторін, а також конкретні види грошового і матеріального забезпечення та строки його надання.

У тексті договору обов’язково зазначається, що набувач майна зобов’язаний надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду з їх конкретизуванням, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін. Зустрічне майнове надання, що отримує відчужувач, є суттєвою умовою договору довічного утримання, а тому сторони повинні визначитись з його розміром та формою. Формами такого забезпечення можуть бути: надання житла, харчування, догляд, різні види допомоги.

Договір довічного утримання належить до договорів, для яких передбачена обов’язкова письмова форма та нотаріальне посвідчення. Недотримання даної вимоги відносно форми договору тягне за собою визнання договору недійсним.

Моментом виникнення права власності на майно, яке передається за договором довічного утримання, є державна реєстрація для нерухомого майна

Набувач не має права під час дії договору обтяжувати одержане майно боргами та відчужувати його. Відчужувач майна набуває права застави на це майно. Випадкова втрата або пошкодження майна, одержаного набувачем, не звільняє набувача від обов'язків, взятих на себе за договором.

Нотаріус, завіряючи договір, повинен перевірити документи, необхідні для відчуження майна. З моменту укладення нотаріальної форми договору довічного утримання у набувача виникає право власності на майно. Водночас нотаріус повинен нак-ласти заборону на відчуження (продаж, дарування, обмін майна, переданого за договором довічного утримання, укладання щодо нього договору застави, передавати його у власність іншій особі) набувачем майна до припинення договору. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність угоди про довічне утримання.

Договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду:

• на вимогу відчужувача або осіб, на користь яких був укладений договір, якщо набувач майна не виконує обов'язків, які він взяв на себе за договором;

• на вимогу набувача майна (фізичної особи), якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не в змозі надавати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі обумовлене забезпечення (суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором).

У разі розірвання договору із зазначених вище підстав майно має бути повернене відчужувачеві. При цьому, витрати на забезпечення відчужувача, здійснені набувачем майна до розірвання договору, не відшкодовуються.

Договір припиняється зі смертю відчужувача. Якщо право на одержання мали кілька осіб, то у разі смерті однієї з них договір припиняється щодо особи, яка померла.

У разі смерті набувача майна (фізичної особи) обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких переходить майно, яке було відчужене за договором, а при ліквідації юридичної особи обов'язки за договором довічного утримання переходять до правонаступників юридичної особи, яка уклала договір.