(1) Предмет, метод цивільного права.

Предметом цивільного права - є сукупність відносин, що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові правовідносини.

Однак наявність предмета правового регулювання є необхідною, проте не достатньою умовою віднесення певної сукупності правових норм до категорії правової галузі. Поряд із предметом, правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання, тобто сукупність правових засобів та способів впливу відповідної галузі права на суспільні відносини, що становлять її предмет. Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність. (владно-субординаційному підпорядкуванні);

2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин — сторони можуть діяти ініціативно, вільно, на свій розсуд, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

3) судове вирішення спорів — будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вони в змозі вирішити в судовому порядку;

4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника.

Метод є визначальною категорією, тобто навіть якщо відносини за своїм змістом є майновими, проте засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, наприклад, фінансові, податкові, бюджетні тощо, то вони не належать до предмета цивільно-правового регулювання.

2. Функціі та принципи цивільного права.

Під поняттям "функція цивільного права" слід розуміти певний напрям впливу цивільно-правових норм, що визначається специфікою предмета, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:

• регулятивна, яка полягає в тому, що цивільне право здійснює регулювання правовими нормами відносин, що належать до його предмета;

• охоронна, суть якої в захисті порушених суб'єктивних цивільних прав, шляхом їх відновлення чи еквівалентного відшкодування завданої шкоди;

• попереджувально-виховна, яка полягає в застосуванні до правопорушника засобів цивільно-правового захисту, чим здійснює виховний вплив на його подальшу поведінку та запобігає подальшим правопорушенням з його боку;

• попереджувально-стимулююча, тобто стимулювання до правомірної поведінки інших осіб, а також запобігання здійсненню ними неправомірних діянь, внаслідок невідворотного застосування до правопорушників цивільно-правових санкцій.

Важливу роль для цивільного права як правової галузі відіграють його принципи. Принципи цивільного права — найбільш загальні керівні положення (засади) цивільного права, що мають в силу їхнього законодавчого закріплення загальнообов'язковий характер. Значення цивільно-правових принципів полягає в тому, що вони:

• відображають сутність соціальної спрямованості та основні галузеві особливості цивільно-правового регулювання, тобто зміст кожної подальшої норми має бути пронизаний принципом цивільного права;

• враховуються при укладенні непоіменованих договорів ;

• враховуються при застосуванні аналогії права;

• враховуються при захисті охоронюваного законом інтересу.

У ст. 3 ЦК України закріплено такі цивільно-правові принципи:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини,

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом,

3) свобода договору,

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом

5) судовий захист цивільного права та інтересу,

6) справедливість, добросовісність та розумність.

3. Система цивільного права

Цивільно-правовий інститут — це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов’язаних суспільних відносин. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов’язки сторін, відповідальність за невиконання зобов’язань, об’єднані в інститут купівлі-продажу. Послідовність розміщення цивільно-правових норм відіграє важливе значення для їх розуміння та засвоєння.

Завданням наукової систематики права є не тільки розмежування окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що належить до певної галузі права, з метою наукового узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації. Розміщені в певній послідовності цивільно-правові інститути становлять систему цивільного права. Для приватного права Європи традиційним є існування двох основних систем побудови цивільного права: інституційної та пандектної. Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми: а) про особу;

б)про речі;

в)про зобов’язання.

4. Поняття та актів джерел цивільного законодавства

Форми, які держава використовує для втілення своєї волі у вигляді цивільно-правових норм, досить різноманітні:

-Закони.

1.   Інші акти цивільного законодавства, в яких містяться норми цивільного права: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та ві­домств, виконавчої влади.

2.   Чинні (ті, що не втратили сили) нормативні акти СРСР та Української РСР.

4.  Норми міжнародного права і міжнародні договори. Закони. Закон є основною формою правотворення в Україні.

Залежно від мети закони поділяються на:

-  конституційні;

-  кодифіковані (наприклад, Цивільний кодекс України);

-  програмні (наприклад, Закон України «Про бюджет», тобто такі, що визначають основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики);

-  спеціальні («Про власність»).

Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно законами України визначаються:

-  права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;

-  правосуб´єктність громадян;

-  правовий режим власності;

-  правові засади та гарантії підприємництва; правила конку­ренції та норми антимонопольного регулювання;

-  засади цивільно-правової відповідальності та ін.

Закони в державі приймаються на різних етапах її розвитку, тому вони потребують відповідної систематизації. Зведення за­конів у ту чи іншу систему без зміни їх змісту називається ін­корпорацією.

Систематизація нормативного матеріалу, коли чинні правові норми істотно доопрацьовуються, виключаються застарілі, усу­ваються прогалини та колізії у правовому регулюванні й потім видається новий закон у систематизованому вигляді, називаєть­ся кодифікацією, а її результат - кодексом.

Інші акти цивільного законодавства. Елементами системи цивільного законодавства, поряд із законами, є також укази Пре­зидента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств

Нормативні акти Союзу РСР та Української РСР.

Відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України» і Постановою Верховною Ради Ук­раїни «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, чинні на території Ук­раїни, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законодавс­тва Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством Ук­раїни, чинні на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законодавству України.

Серед цих актів значну частину становлять підзаконні норма­тивні акти, як-от: «Инструкция о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народно­го потребления по качеству» (утверждена постановлением Го­сударственного арбитража СССР от 25 апреля 1966 г. № П-7); «Правила учета граждан, нуждающихся в улучшении жилищ­ных условий, и предоставления им жилых помещений в Укра­инской ССР» (утверждены постановлением Совета Министров УРСР и Украинского республиканского совета профсоюзов от 11 декабря 1984 г. № 470) та ін.

Норми міжнародного права і міжнародні договори.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні до­говори, згода на обов´язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Порядок дії міжнародних договорів на території України рег­ламентує Закон України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України ».

Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні догово­ри становлять невід´ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Звичай. Звичай - це правила поведінки в цивільному обороті, які формувалися тривалий час і які санкціонуються суспільс­твом для правозастосовчої практики.

Нині звичай є важливим джерелом цивільного права в комерційному обороті.

Одним із найбільш поширеним міжнародних торгівельних звичаїв є Правила «ІНКОТЕРМС» (Міжнародні правила тлу­мачення комерційних термінів),

Договір. Вперше в ЦК України як джерело цивільного права закріплено договір (ст. 6 ЦК).

Сторони мають право укласти договір, який не встановлено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним заса­дам цивільного законодавства, можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини між собою на власний розсуд. Корпоративні правила. Важливою формою приватного ре­гулювання цивільного обігу виступають корпоративні норми поведінки. Регулювання цивільного обігу шляхом прийняття норм, які є обов´язковими для певного кола осіб, здійснюєть­ся шляхом прийняття установчих документів господарських товариств, договорів про приєднання, статутів різноманітних громадських організацій та інших актів цивільно-правового ха­рактеру.

Юридична доктрина. Як джерело права представляє собою наукові правові ідеї, офіційно визнані загальнообов´язковими положеннями на практиці.

Класифікація нормативних актів за сферою регулювання. Крім вертикальної системи зв´язку нормативних актів (тоб­то класифікації нормативних актів за їх юридичною силою), цивільне законодавство має і горизонтальну систему. Принци­пом її побудови є відокремлення і групування актів щодо того чи іншого предмета регулювання (відносини щодо передачі майна у власність, тимчасове користування, надання послуг, виконання робіт тощо).

За цією ознакою можна виділити такі складові частини цивіль­ного законодавства, як транспортне, страхове, торговельне, буді­вельне, орендне, законодавство про інтелектуальну власність та ін.