30. Розділові знаки у складнопідрядному реченні

Складнопідрядним називається складне речення, у якому одне речення підпорядковується другому, частини речення нерівноправні і з’єднуються сполучниками підрядності чи сполучними словами: що, як, якщо, тому що, немов, незважаючи на те що, перед тим як: Поезії Кобзаря народжені для того, щоб не вмирати ніколи.

Речення, від якого залежить інше речення, називається головним, а речення, яке підпорядковується головному, — підрядним. Підрядне речення може стояти після головного, перед головним, а також у середині головного.

Усі підрядні частини відокремлюються від головного речення комами. Якщо підрядні речення приєднується до головного складеними сполучниками (незважаючи на те що, через те що, внаслідок того що, в міру того як...), то кома ставиться або перед усім сполучником, або в середині нього: Теплий туман слався по полю і налив балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Кома не ставиться між частинами підрядного речення:

- якщо вони складаються з одного слова: Підв’язуючи світлий виноград, сміється дівчина не знати з чого;

- з’єднаними одиничним сполучником і (й), та (і), або, чи (або), якщо обидві частини мають спільне слово або спільну частину: Дітям здавалось, що вже вечір і що зараз прийде мама.

Зверніть увагу! Іноді, якщо друга частина вимовляється з різким підсиленням тону (виражає висновок, наслідок), між частинами складносурядного і складнопідрядного речення ставиться тире: Минулася буря — і сонце засяяло.

32. Мовний етикет ділового листування

Ділове листування вимагає дотримання норм і правил письмової мови.

Норми і правила такого етикету передбачають, що вважається припустимим у діловому листуванні, а що — неприпустимим. Це зумовило низку змін при використанні в діловому листуванні словесних формул для дотримання ділового етикету.

Найчастіше в діловому листі виражають не індивідуальні, а групові інтереси фірм, підприємств, установ та організацій. Тому текст такого листа викладають не так від власного "Я", як від власного "ми".

Коли необхідно виокремити юридичну або посадову особу як джерело дій, що пропонуються для виконання або фіксуються, застосовують кліше на кшталт: "Юридична служба фірми роз´яснює...", що "Оплата гарантується", "Лист відправлено", "Вашу телеграму отримано" або "Терміни початку робіт уже визначено". Якщо необхідно наголосити небажаність або незаконність дій, що відбуваються неодноразово, використовують недосконалий вид дієслова, наприклад: "Ваші співробітники постійно порушують правила техніки безпеки". Коли треба зазначити, що дія уже відбулася, використовують доконаний вид дієслова: "Колектив фірми вже приступив до своєї звичайної роботи".

Вставні слова та звороти вможливлюють урізноманітнення відтінків у тоні ділового листування. Зіставимо такі пропозиції: "Просимо надіслати технічну документацію, що зберігається у вашому відділі". Таку саму пропозицію, але із вступним словом: "Просимо надіслати технічну документацію, що, найімовірніше, зберігається у Вашому відділі" — одразу зведено нанівець категоричність, а фраза стає тактовнішою і коректнішою.

Порівняймо ще дві фрази: "Ваше прохання не може бути задоволено" та "На жаль, Ми не можемо задовольнити Ваше прохання". Як бачимо, друга фраза, з огляду на норми етикету, буде доречнішою, оскільки відбиває більшу повагу, коректність і делікатність до адресата.

Наскільки вставні слова зменшують сухість ділового листування і надають відтінок шанобливості, можна побачити на прикладі такої пропозиції: "Фірма просить, якщо це можливо, надіслати свого представника на засідання експертної комісії з проблем якості нашої продукції", або "Як Вам уже відомо, ми дуже зацікавлені в придбанні продукції Вашої фірми". Отже, вставні слова дають можливість внести в листування елементи доброзичливості в спілкуванні з партнером, що забезпечує поважне ставлення до його професійного самолюбства.

В етикеті ділового листування неабиякого поширення набули форми "Шановний" (шановні) колего(и)!"; "Дорогі колеги!" — форма більш емоційна, що є доречною у листах-вітаннях.

Бажано бути максимально коректним, формуючи відмову, щоб не втратити вигідного партнера. Перш ніж відмовити, спершу слід докладно пояснити, чим зумовлена відмова. Лише в такому разі відмова не справить різко негативного враження.

У ділових листах грубість, нетактовність і будь-який інший вияв неповаги до адресата неприпустимі:

трапляються, на превеликий жаль, елементарні порушення ділового етикету, коли очікуваний результат неначе нав´язують адресату, наприклад "Надсилаємо Вам останній варіант проекту трудової угоди... Просимо розглянути і затвердити". Порушення етикету в тому, що зазначена угода може бути й не затверджена;

діловій людині не завжди байдуже, хто підписав адресований їй лист: відповідь на лист, підписаний директором, також має підписати директор (або принаймні — його заступник) і навпаки: відповідь на лист, підписаний заступником директора, може підписати директор.

Лист службовий або офіційний — це поширений вид документації, один із засобів обміну інформацією.

Офіційні листи належать до основних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами.

Лист-запит — лист, в якому адресант звертається з певним питанням до адресата, наприклад, звернення однієї сторони до іншої про бажання укласти угоду, як правило, без зазначення умов угоди або уточнити якесь питання при здійсненні угоди.

Лист-відповідь — лист, що містить відомості, за які попередньо було зроблено запит.

Супровідний лист — складається для повідомлення адресату про направлення якихось супровідних (неадресованих) документів, матеріальних цінностей тощо.

Лист-гарантія — містить в собі підтвердження певних зобов'язань або умов й адресується окремій організації чи установі.

33) Лист - це поширений вид документації, один із засобів обміну інформацією.

За функціональними ознаками службові листи поділяють на такі, що потребують відповіді, й такі, що не потребують її. До перших належать листи-прохання, листи-звернення, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не потребують відповіді, - листи-попередження, лиЪти-нагадувалня5 листи-підтвердження, листи-відмови, листи-повідомлення, супровідні листи, гарантійні листи, листи-розпорядження.

За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колективні листи. Звичайний лист надсилається до однієї інстанції, циркулярний - цілій низці установ. Колективний лист надсилається на одну адресу, але пишеться від імені керівників кількох установ або колективу установи.

Найчастіше листи друкують на бланках або на чистих аркушах паперу.

Лист має такі реквізити:

1) назву й адресу організації-відправника; 2) номер і дату; 3) назву й адресу одержувача; 4) заголовок; 5) текст; 6) перелік додатків (якщо вони є) із зазначенням кількості аркушів; 7) підпис керівника організації (установи); 8) відбиток печатки.

Одним із найпоширеніших видів ділової кореспонденції є листи-прохання - службові листи, в яких у ввічливій формі звертаються із певним проханням до партнерів, інвесторів, клієнтів.

Будемо Вам вельми вдячні, якщо Ви ...

Просимо повідомити (надіслати, підтвердити, оплатити, розглянути)...

Просимо при нагоді надіслати нам ...

Лист-пропозиція – це лист, у якому щось пропонується (проект робіт, праця агентом по рекламі, різноманітні послуги тощо).

Просимо Вас уважно вивчити наші пропозиції й дати остаточну відповідь...

Просимо якомога швидше (найближчим часом) розглянути наші пропозиції і повідомити про своє рішення.

Будемо вдячні, якщо Ви розглянете наші пропозиції найближчим часом і повідомите про своє рішення за першої ж нагоди.

Лист-відповідь — лист, що містить відомості, за які попередньо було зроблено запит.

34) Наказ - це правовий акт, що його видає керівник для вирішення основних та оперативних завдань, які поставлено перед даним підприємством, установою, органом влади.

Часто накази видають на підставі та з метою виконання чинних законів, указів, постанов і рішень уряду, наказів та інструкцій вищих органів.

Накази також видаються з питань створення, організації, ліквідації, перейменування, зміни масштабу діяльності підприємства або структурного підрозділу, затвердження (введення в дію) або зміни положень, правил, інструкцій, планів, структури.

Наказ документується на бланках формату А4. Формуляр наказу містить такі реквізити:

-назва підприємства;

-назва виду документа;

-дата, індекс, місце складання або видання;

-заголовок до тексту;

-текст;

-підпис;

-візи;

-відбиток печатки.

Текст наказу складається з констатуючої та розпорядчої частин. У першій подаються факти та думки, які є основою для видання наказу; в другій перелічуються приписані дії. Якщо наказ видається на основі письмової вказівки вищої організації (постанова, наказ), то в констатуючій частині наказу зазначаються назва виду документа, його номер, дата і заголовок.

Постанова - правовий акт, що приймається найвищими і деякими центральними органами колегіального управління (комітетами, комісіями) з метою вирішення важливих і принципових задач, що стоять перед даними органами.

У постановах розкривають господарські, політичні й організаційні питання. Часто за допомогою постанов затверджують різні нормативні документи (типові інструкції, нормативи тощо).

озрізняють такі види постанов:

-постанови, що адресуються для виконання іншим органом;

-постанови організаційного характеру.

Перші призначені для виконання підприємствами, установами, посадовцями. Другі дозволяють вирішувати організаційні питання діяльності комісій, комітетів (питання, пов'язані зі створенням органу, розподілом обов'язків між членами, затвердженням плану).

Комісії, що наділені владними повноваженнями (адміністративні, наглядові, у справах неповнолітніх), приймають постанови, обов'язкові для виконання.

Комісії, що не наділені владними повноваженнями, приймають постанови рекомендаційного характеру.

Текст постанови, як правило, має вступну частину, в якій при необхідності роз'яснюються цілі і мотиви його видання, і розпорядчу частину.

Вступна частина може містити посилання на закони, раніше видані постанови й інші відомчі нормативні акти. Вступна і розпорядча частина відділені словом ПОСТАНОВЛЯЄ.

Розпорядча частина документа викладається у вигляді пунктів, номерованих арабськими цифрами. Пункти постанови містять конкретні доручення і включають: найменування органу або організації, якій дається доручення; зміст самого доручення і термін його виконання.

Підписує постанову голова колегіального органу і секретар. Постанови друкують на бланках формату А4.

Вказівка - документ організаційно-метедичного характеру, що видається органами державного управління, міністерствами, відомствами; організаціями з питань, пов'язаних із процесом виконання наказів, інструкцій і інших документів (при оформленні відряджень, накладенні стягнень та ін.).

В організаціях право видання вказівки надано керівникам, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів, які діють на правах єдиноначальності в межах їх компетенції.

Вказівки видаються під час оформлення відряджень, рішень поточних організаційних питань, а також для доведення до виконавців нормативних матеріалів.

Текст вказівки, як правило, складається з двох частин: констатуючої і розпорядчої. Розпорядча частина починається словом ЗОБОВ'ЯЗУЮ або ПРОПОНУЮ. Текст розпорядчої частини може поділятися на пункти і підпункти.

В останньому пункті вказують особу, на яку покладається контроль за виконанням документа (вказують посаду, ініціали, прізвище). Якщо контроль за виконанням вказівки бере на себе керівник, що підписав його, то останній пункт непотрібний.

Датою вказівки є дата його підписання. Оформляють вказівку на бланках з відтворенням всіх реквізитів управлінського документа.

35)Доповідна записка - це службовий документ, адресований керівникові даної чи вищої організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та факти, що мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та пропозиції.

Доповідні записки можуть готуватися як із власної ініціативи, так і за вказівкою керівництва. Здебільшого мета ініціативної доповідної записки - спонукати керівника до прийняття конкретного рішення. Тому текст доповідної записки'чітко поділяється на 2 частини: у першій, констатуючій, наводять факти або описують ситуацію, а в другій - викладають пропозиції, прохання. Доповідні записки, в яких керівника інформують про хід робіт, подають регулярно. Доповідні записки з основних питань діяльності підприємства зберігаються 5 років.

Оформлення цих документів залежить; від адресата. Внутрішні доповідні записки (що подаються керівникові структурного підрозділу або підприємства) оформляють на чистому аркуші паперу від руки. Зовнішні доповідні записки (що виходять за межі підприємства) оформляють на загальних бланках.

Пояснювальна записка - це службовий документ, в якому пояснюється зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, проекту) чи причини якихось подій, фактів тощо.

У залежності від змісту та призначення пояснювальні записки поділяють на 2 групи:

-Записки, що супроводжують основний документ (план, звіт) і пояснюють зміст його окремих положень. їх оформляють на загальних або спеціальних бланках установи машинописним способом.

-Записки із приводу якихось випадків та ситуацій, що склалися із провин та поведінки окремих працівників тощо. Текст таких пояснювальних записок має бути переконливим і має містити неспростовні докази. Оформляють їх на чистому аркуші паперу від руки.

Викладення тексту може бути прямим, тобто коли він містить у визначеній послідовності вступ, доказову частину та висновки, та зворотним - коли доказова частина стоїть після висновків.

Пояснювальну записку використовують для пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівника на вимогу керівника, у деяких випадках - за ініціативою підлеглого.

36) Документація з особового складу – це та документація, яка утворюється в більшості своїй у результаті роботи з кадрами установ, підприємств і організацій з їхнього підбору, розстановці по посадах, просуванню, підготовці, перепідготовці, вихованню.

Значну підгрупу документації з особового складу являють собою накази. Наказами по особовому складу оформлюють прийняття, переміщення, переведення, звільнення працівни-ка, а також надання відпустки, оголошення заохочень і стяг-нень.

Оформлення таких наказів має свої особливості, а саме:

• до номерів наказів приєднують індекси “К” (кадри), “ВК” (відділ кадрів), “ОС” (особовий склад);

• індекси допомагають відокремити накази цього типу від наказів із загальних питань підприємства.

Найчастіше констатуючої частини такі накази не мають, а пункти розпорядчої (якщо їх декілька) розміщують у певній послідовності окремими параграфами:

• прийняття на роботу;

• переведення;

• надання відпустки;

• звільнення;

• зміну прізвища;

• направлення у відрядження.

Накази про заохочення та стягнення оформлюють окремо.

Кожний параграф наказу починається дієсловом у невиз-наченій формі: призначити, зарахувати, перевести, звільнити, відрядити, оголосити подяку, а потім зазначається прізвище, ім’я та по батькові.

Якщо в параграфі вказується декілька осіб, то їх прізвища мають розміщуватися в алфавітному порядку.

У кінці наказу вказується, що стало приводом для його складання — на підставі заяви, згідно з направленням, відповідно до статті КЗпП.

Наказ вступає в силу з моменту підписання. Однак окремі параграфи наказу можуть мати свої терміни. Наприклад, при-значення працівника на посаду може бути проведено з 1 верес-ня, тоді як наказ підписано 28 серпня.

У наказах про зарахування на роботу необхідно вказувати, на яку посаду, до якого структурного підрозділу і з якого чис-ла оформлюється на роботу, вид роботи (постійна, з іспитовим строком, зі стажуванням, тимчасово — на визначений строк, за сумісництвом тощо), особливі умови роботи (з матеріальною відповідальністю, зі скороченим днем та ін.)

При переведенні на іншу роботу в тексті позначають вид, мотив та строк переведення. В усіх випадках тимчасового пе-реведення вказують його тривалість.

У наказах про надання відпустки слід позначати її вид (ос-новна додаткова, навчальна, без збереження заробітної плати), загальну кількість робочих днів, дату виходу у відпустку та по-вернення з неї, за який період надається відпустка.

При звільненні працівників обов’язково вказують дату та мотив звільнення. Мотив повинен викладатись коротко в повній відповідності з чинним законодавством.

Накази з особового складу оформлюються аналогічно на-казам про основну діяльність. Особливу увагу при цьому приділяють візуванню. Накази з особового складу оголошу-ються працівникам під розписку.

Відповідно до законодавства від робітників та службовців, які порушили трудову дисципліну, слід обов’язково зажадати письмового пояснення і тільки тоді приймати відповідні заходи.

Інший порядок складання наказів про заохочення сумлінних працівників. У тексті наказу вказують підстави та види заохочень, на честь якоїсь події. Накази про заохочення проголошуються в урочистій обстановці та заносяться до тру-дової книжки.

37) Подвоєння приголосних утворюється:

1. При збігу однакових приголосних на межі морфем (префікса і кореня, кореня і суфікса, основи дієслова і пост­фікса, частин складноскорочених слів): роззнайомитися, оббігти; сон - сонний, туман - туманний; пасся, пере­нісся; міськком, юннат.

2. У прикметниках на -?енн(ий), -?анн(ий) (-?янн(ий)) зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, прощенний, нездоланний, невпізнанний, незрівнянний.

3. У словах бовван, Ганна, лляний, овва, ссати і похідних від них.

Подовження приголосних д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і] відбувається:

1. В усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): зілля, зіллям, у зіллі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі. Але: сторіч, знань, знарядь.

Якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається: відчуття – відчуттів, відкрит­тя – відкриттів.

2. Перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду): суддя, судді, суддею, суддю, суддів; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею; стаття, статті, статтею (але – статей).

3. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (III відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним: зав’язь – за­в’яззю, повінь – повінню, відстань – відстанню, ніч – ніччю, Січ – Січчю, суміш – сумішшю, подорож – подорожжю.

Якщо в називному відмінку однини основа закінчуєть­ся на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається: радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю.

4. У прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню.

5. У формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.

38) В українських словах м'який знак вживається:

Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м'які приголосні:

в кінці слова: нехіть, мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь тощо;

в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати, Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;

у дієсловах наказового способу та на -ться: стань, сядь, робиться, коситься тощо.

В дієсловах перед часткою -ся (-сь): стань — станься, сядь — всядься.

На позначення м'яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник, утрьох тощо.

У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький, київський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо, хлопчисько, пасовисько тощо.

У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк, -ісіньк, -юсіньк: батенько, рибонька, старесенький, білісінький, малюсінький тощо.

М'який знак зберігається:

В утворених присвійних прикметниках: Танька — Таньчин, Зінька — Зіньчин, ненька — неньчин;

При відмінюванні: призьба — на призьбі, ненька — неньці, вишенька — вишеньці, але: землянка — землянці, маска — масці.

В іншомовних словах: В словах іншомовного походження м'який знак пишеться після м'яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, які читаються як [йа], [йу], [йе]: адьє, конферансьє, монпансьє, пасьянс, ательє, барельєф, батальйон, мільярд, бутоньєрка, віньєтка, каньйон, В'єнтьян, Готьє, Нью-Йорк, Ньютон, Ньяса, Реньє тощо.

39) Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпя­чий, свято, тьмяний, цвях, але: верб’я, торф’яний, черв’як.

Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи тощо.

Примітка 1. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

Апостроф у словах іншомовного походження

1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, торф’яний, к’янті, миш’як, кар’єра; П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Ак’яб, Іх’ямас; Барб’є, Б’єрнсон, Б’юкенен, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

2. Апостроф не пишеться:

а) Перед йо: курйоз, серйозний.

б) Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Кюв’є, Рюдберг.

Апостроф у прізвищах

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, Пом’яловський, Прокоф’єв, Рум’янцев, Юр’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

Апостроф у географічних назвах

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

40) Прийме?нник — службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні.

Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Належачи до іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.

Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на:

об'єкт дії: подарунок (для кого?) для сестри, писати (про кого?) про брата;

напрямок: їхати (куди?) на море, йти (куди?) до лісу;

місце: росте (де?) біля криниці;

причину: заспівав (з якої причини?) від радості;

мету: зібратися (з якою метою?) для роботи;

час: залишити (на скільки?) до завтра.

Один і той самий прийменник може виражати різні смислові відношення: росте за хатою (місце) — прийти за годину (час) — купив за гривню (об'єкт).

Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників: росте біля дороги, росте при дорозі, росте край дороги, росте поблизу дороги.

Прийменники можуть вступати в синонімічні й антонімічні зв'язки: при, біля, поблизу, край, неподалік (синоніми), в — з, під — над (антоніми).

41) АКТ – документ, складений декількома особами, що підтверджує встановлені факти або події (Додаток 9).

Акти складають при ревізії підприємства або окремих посадових осіб, при виявленні дефектів, недостачі, при передаванні-прийманні справ, при проведенні випробувань нових виробів і зразків, при прийомі закінчених об'єктів, при обстеженні, здаванні документів на знищення, на списання господарського інвентарю, устаткування, інструментів, при нещасних випадках тощо.

Акти по матеріальних, фінансових та інших важливих питаннях затверджує керівник підприємства.

Комерційні акти, що встановлюють факти ушкодження, псування або недостачі вантажу чи інших порушень правил транспортування, складають на типографському бланку-зразку, заповнюють без виправлень, підчищень, закреслень. Завіряють такі акти підписами двох сторін.

Реквізити акта:

-назва виду документа (А К Т – подвійна розрядка);

-дата, індекс;

-місце складання;

-заголовок до тексту;

-гриф затвердження;

-текст;

-позначка про наявність додатка;

-позначка про контроль;

- позначка про виконання й направлення його у справу.

Вимоги до оформлення тексту

Текст акта складають із двох частин: вступної та констатуючої.

Вступну частину будують за схемою:

Підстава:

Складений комісією в складі:

Голова:

Члени комісії:

Були присутні:

При перерахуванні осіб, які беруть участь в упорядкуванні акта, вказують посади, ініціали, прізвища.

Якщо акт складений комісією, то першим указують голову комісії, його посаду, ініціали й прізвище. Прізвища членів комісії розташовують за абеткою, нумерують арабськими цифрами.

У констатуючій частині викладають мету, завдання, сутність і характер проведеної роботи, фіксують установлені факти.

У тексті повинні бути відомості про кількість екземплярів акта й куди вони спрямовані.

Дата акта повинна відповідати дню факту або події, що фіксується.

Після упорядкування акта комісія повинна ознайомити з його змістом осіб, згаданих в акті, під розписку.

Список — обліково—фінансовий документ, який складається з метою реєстрації осіб, предметів, об’єктів, документів у певному порядку.

Реквізити списків:

1.Номер.

2.Тематичний заголовок.

3.Основна частина: графи і порядки.

4.Візування документа укладачем чи керівником.

Таблиця — це перелік, зведення статистичних даних або інших відомостей, розташованих у певному порядку й за графами.

Таблиця має бути компактною і наочною, що полегшує сприймання інформації.

Реквізити таблиці, їх послідовність:

1.Номер таблиці.

2.Тематичний заголовок.

3.Заголовна частина.

4.Основна частина, що містить графи.

5.Примітки, які виносяться в окрему колонку або за межі документа.

42) Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.

Заява може бути:

— простою (викладається тільки прохання);

— мотивованою (вказується мотивація прохання);

— складною (заява містить додатки).

Особиста заява пишеться, як правило, від руки і в одному примірнику; службова заява пишеться з вико­ристанням технічних засобів і має відповідні реквізити (назва та адреса організації, вихідний номер тощо), мо­же адресуватися кільком посадовим особам чи організа­ціям.

Внутрішні заяви мають такі реквізити:

1. Адресат. З великої літери в давальному відмінку вказується, кому адресована заява: посада, назва підрозділу, установи, звання, прізвище, ініціали посадової особи, якій адресовано заяву. При цьому слід уникати однакових закінчень у на­зві посади й прізвищі:

Директорові… Морозову Т. /.;

Ректору(ові) …Борнагу Л. П.;

завідувачу(-еві) … Сліпцю Л. Г.

Спочатку вказується прізвище адресата, потім ініціали, наприклад: Михайленку Р. Т.

2. Адресант. З малої літери в родовому відмінку вка­зується, від кого подається заява: посада, зван­ня, назва підрозділу, установи, прізвище, ім’я, по батькові (повністю). При цьому прийменник від не вживається.

3. Назва документа (як правило, з малої літери).

4. Текст (з абзацу, з великої літери).

5. Додаток (підстава) у складній заяві: перелік документів, які додаються до заяви. За необхідністю вказується кількість сторінок кожного з документів.

6. Дата.

7. Підпис адресанта (якщо підпис розшифровується, то спочатку слід писати ініціали, потім — прізвище).

Характеристика - це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника як члена колективу. Це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами представників адміністрації. Складається на його вимогу або письмовий запит іншої установи для подання до цієї установи.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (*ПІБ у родовому відмінку особи, якій видається характеристика; посада, науковий ступінь, учене звання, місце роботи, навчання; *рік або повна дата народження; *освіта; *при потребі – національність,місце проживання).

3. Текст, який містить такі відомості:

- трудова діяльність працівника;

- ставлення до службових обов’язків та трудової дисципліни; рівень майстерності;

- моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу); авторитет у колективі;

- порушення дисципліни;

- рекомендації для розвитку самої людини. - висновки;

- призначення характеристики (при потребі).

4. Дата складання.

5. Підпис керівника установи (при потребі – інших відповідальних осіб).

6. Печатка установи.

43) Доручення - це документ, що видається підприємством або приватною особою іншій особі для подання третій особі (підприємству), в якому визначається повноваження другої особи під час здійснення зазначених у документі юридичних дій.

Доручення бувають: офіційні, особисті.

Офіційні доручення видаються представникові підприємства для виконання дій від імені підприємства. Їх оформляють на спеціальних або загальних бланках формату А4 або А5.

Реквізити доручення, виготовленого на загальному бланку:

-назва виду документу;

-дата (словесно-цифровим способом);

-індекс;

-місце складання чи видання;

-текст (зазначають, яка організація, кому (прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані), де і що вручає. Також у тексті залишають місце для підпису особи, якій видано доручення. Закінчують текст зазначенням терміну дії доручення.);

-підпис (керівника підприємства та головного бухгалтера);

-відбиток печатки.

Офіційне доручення видають під розписку особі, на яку його оформлено.

Розписка - це документ, в якому підтверджуються дії, що вже відбулися.

Складають розписку в довільній формі на чистому аркуші паперу, здебільшого від руки або машинописним способом.

У розписці мають бути такі відомості:

-назва виду документа;

-посада автора (в разі потреби);

-прізвище, ім'я, по батькові особи, яка дає розписку;

-сума взятих грошей або назви товарно-матеріальних цінностей;

-дата оформлення документа;

-підпис автора.

-Одержану суму грошей у розписці зазначають цифрами, а в дужках - розшифровують словами.

У розписці забороняється робити будь-які виправлення чи стирання. Всі вільні місця під текстом та підписом підкреслюють. Складають розписку в одному примірнику і зберігають нарівні з грошовими та цінними документами.

Іноді в розписці зазначають свідків, тобто осіб, у присутності яких її було написано. В такому разі ці особи засвідчують документ своїми підписами.

44) Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.

За характером спілкування усне мовлення – діалогічне, має ряд лексичних особливостей.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна культура – це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу”.

Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в обладнання усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільності чи недоцільності того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

точність у формулюванні думки, не двозначність;

логічність;

стильність;

відповідність між змістом і мовними засобами;

відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

вживання сталих словосполучень;

різноманітність мовних засобів;

нашаблонність у побутові висловлювання;

доречність;

виразність дикції;

відповідність інтонації мовлене вій ситуації

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.

Один із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне повідомлення.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає інформацію. Може бути й третя особа – посередник, який з’єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую.

Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому і з якою метою телефонує.

Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну і приватну. Кожне з них вимагає відповідного етикету.

Телефонна розмова, як правило, почитається привітання. Не слід запитувати: з ким я говорю? Якщо розмовляє н той, з ким ви хочете поговорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо.

Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбує вас таки-то... Ділова телефонна розмова в роботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для цього й призначена.

Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь її продумати.

Також важливим є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти.

За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному спілкуванні, її ініціатор.

Завершуючи телефонну розмову, обов’язково треба попрощатися.

Варто пам’ятати, що надмірна ввічливість, улесливість на прикрашають співрозмовника, а навпаки, свідчить про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.

45) Крапка з комою:

Якщо частини складносурядного речення далекі за змістом або мають всередині розділові знаки

Кома:

СТАВИТЬСЯ

Між частинами складносурядних речень, з’єднаних за допомогою сполучників і(й), та, а, але, проте, однак, зате, або, и, не то, ні...ні, то...то, все ж, також

НЕ СТАВИТЬСЯ

Між двома питальними чи окличними реченнями – частинами складносурядного речення, з’єднаними сполучником і(й)

Перед єднальними і розділовими одиничними сполучниками, коли є спільний другорядний член або спільне головне чи підрядне речення до обох частин складносурядного речення

Якщо обидві частини складносурядного речення однотипні (називні, безособові, окличні, питальні або спонукальні речення)

Тире: Якщо друга частина складносурядного речення, приєднуючись за допомогою сполучників і(й), та(і), а, виражає швидку, несподівану зміну подій, різке протиставлення

46) Розділові знаки при однорідних членах речення

1. Між усіма однорідними членами, якщо вони з'єднані перелічувальною інтонацією без сполучників, ставиться кома:

Суворовці завжди йдуть струнко, бадьоро, красиво

Якщо однорідні члени дуже поширені, між ними іноді ставиться крапка з комою: Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе; позирав навкруги своїми блискучими очима; іноді зупинявся і довго розглядав земне нив'я

2. Кома ставиться між усіма однорідними членами, якщо вони з'єднані повторюваним сполучником: Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море

3. Якщо сполучники і (й), та (в значенні і), або, чи не повторюються, то кома перед ними не ставиться: Летів і танув сніг

4. Перед протиставними сполучниками а, але, та (в значенні але), що з'єднують однорідні члени, ставиться кома: Не вітер, а буря завіяла

5. Між парами однорідних членів ставиться кома: Наука й труд, знання і школа манливо кличуть до мети

6. Якщо однорідні члени з'єднані парним сполучником, то кома ставиться перед другою частиною сполучника: Не тільки будівельники, а й селяни з довколишніх сіл ще вночі збирались на берег

47) Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні

Частини безсполучникового складного речення можуть відділятися одна від одної комою, крапкою з комою, двокрапкою та тире.

Кома і крапка з комою ставляться між реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо вони є рівноправними і між ними можна поставити єднальні сполучники. Кома між реченнями ставиться тоді, коли вони тісно пов’язані одне з одним (Земля чорніє, дрімає розум, серце мліє (Т. Шевченко)). Якщо частини безсполучникового речення значно поширені, далекі за змістом або вже мають в середині розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою (Всі женці стояли мовчки; в руках наче заклякли жмені жита та серпи; всі поглядали то на осавулу, то на Миколу (І. Нечуй-Левицький)).

Двокрапка ставиться в таких випадках: 1) Якщо друге речення пояснює, доповнює або розкриває зміст першого (Надворі було видно, як удень: було видно усе дерево в садку, всі верби, кожну гілляку, кожний збляклий листок… (І. Нечуй-Левицький)). У таких реченнях між частинами можна поставити слова а саме. 2) Якщо друге речення вказує на причину того, про що говориться в першому реченні (А вас просив би я зразки ліпити: (чому?) ви чоловік тямущий і бувалий (Леся Українка)). 3) Якщо в першій частині є слова так, такий, одно, бачити, знати, чути, розуміти, вирішувати, які разом з інтонацією попереджають, що в наступному реченні буде викладений якийсь факт (Я відчував: пахне м’ятою (М. Хвильовий)).

Тире ставиться в таких випадках: 1) у реченні відображається швидка зміна подій (Пройшла мить — літак зник за лісом); 2) між висловленими реченнями маємо причинно-наслідковий зв’язок (Тепловоз на станції чмихнув дуже — у лісі покотилася луна); 3) зміст першого речення протиставляється змісту другого (До неї люди говорять — не чує, не слухає (Марко Вовчок)); 4) у першому реченні вказується на час або умову того, про що говориться в другому (Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко)); 5) зміст першого речення порівнюється зі змістом другого (Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина)).

48) Відокремлені додатки

Відокремлюються: додатки зі значенням включення, виключення або заміщення, що починаються словами крім, окрім, опріч, замість, за винятком, щодо, що ж до, часто, часом, завжди, особливо, навіть, хоч і: Ви здійснюєте волю Батьківщини. Все відкиньте, все забудьте, крім неї, крім обов’язку.

Деякі додатки з прийменником замість не відокремлюються:

- замість можна замістити прийменником за: Шматочки мармуру на вулицях Помпеї колись служили замість ліхтарів (порівняйте: служили за ліхтарі);

- якщо додаток можна замінити іншим: Замість квіток шаблі, списи виблискують у долині (порівняйте: не квіти, а шаблі, списи виблискують у долині).

Відокремлені обставини

Відокремлюються обставини, якщо вони:

- виражені дієприслівниковим зворотом у будь-якій частині речення: Сторож, несучи сніданок, стукнув дверима.

- виражені одиничним дієприслівником і означають додаткову дію, причину, час, умову дії (якщо стоять перед присудком): Повечерявши, полягали спати.

- мають прийменники незважаючи на, починаючи з, кінчаючи: Сікач, незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги, дуже прудко бігає.

Комами не відокремлюються:

- одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії і своїм значенням близькі до прислівника: Я був молодий, здоровий і міг працювати не втомлюючись.

- обставини перед неповторюваними сполучниками і, та = і, або, чи, які з’єднують дві відокремлені обставини, виражені дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами: Хвилюючись і все ще не отямившись, солдат розповідав про себе.

- дієприслівникові звороти фразеологічного типу: Говорити не переводячи руху. Бігти не чуючи ніг. Тікати не пам’ятаючи себе.

Обставини з прийменниками внаслідок, залежно від, у зв’язку з, згідно з, завдяки, відповідно до, на відміну від можуть відокремлюватися або не відокремлюватися залежно від ролі в реченні або бажання автора: Отруйні опеньки, на відміну від їстівних, не мають на своїй ніжці білого кільця.

49) Типовими для ділових текстів є дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Вони дають змогу чітко виявити логічне підпорядкування частини висловлюваної думки, а водночас і економніше висловлювати її, беручи на себе функції підрядного речення.

Тому дієприслівникові та дієприкметникові звороти ставляться на початок речення: Зважаючи на викладене вище, хочемо...

Для передачі часового, причинового, умовного значення дієприслівникові звороти замінюють підрядним реченням: Як вказувалося (говорилося) вище, треба...

Не бажано розпочинати кожне речення чи абзац документа дієприслівниковим зворотом. Їх варто заміняти підрядним реченням: Будучи директором фірми... – Як директор фірми...

50) Автобіографія - це опис свого життя. Цей документ стандартизований незначною мірою. Головні вимоги під час його написання - вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу.

В автобіографіях обов'язково зазначаються:

1) прізвище, ім'я, по батькові; 2) дата народження; 3)місце народження (місто, село, селище, район, область, країна); 4) відомості про навчання (повні найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися); 5) відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад); 6) відомості про громадську роботу (всі її види); 7) короткі відомості про склад сім'ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти); 8) дата написання й підпис автора.

Заголовок ("Автобіографія") пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. Кожне нове повідомлення слід починати з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора - праворуч. Автобіографія має дві форми: автобіографія-розповідь з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей і автобіографія-документ з точним викладенням фактів.

Автобіографія - обов'язковий документ особової справи.

Резюме - це документ, у якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні досягнення особистості, яка його складає.

Загалом якихось суворих вимог щодо розташування реквізитів резюме немає. Найчастіше у ньому подаються:

1) назва документа;

2) прізвище, ім'я та по батькові особи, яка складає резюме;

3) мета складання резюме;

4) досвід роботи;

5) освіта;

6) знання мов;

7) контактний телефон.

Може бути й інший варіант розміщення реквізитів: спочатку називається посада, яку ви обіймаєте зараз, потім у зворотному хронологічному порядку перераховуються посади, які ви обіймали до цього, а в кінці зазначається освіта.

Головна вимога до цього документа - вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу.

51) Організаційні документи - комплекс взаємопов'язаних документів, що регламентують структуру, завдання і функції підприємства, організацію його роботи, має рацію, обов'язки і відповідальність керівників і фахівців підприємства, називається організаційними документами.

Організаційні документи представлені статутами, положеннями, зокрема про структурні підрозділи, інструкціями, зокрема посадовими, правилами.

Формуляр організаційного документа:

постійні реквізити "єдиного" бланка:

емблема;

найменування організації;

найменування виду документа

змінні реквізити "єдиного" бланка:

дата;

реєстраційний номер;

місце складання або видання документа;

заголовок;

текст;

відмітка про наявність додатку;

підпис;

гриф узгодження або візи;

гриф твердження;

друк.

Статут

Статут - зведення правило, регулюючих діяльність організацій, установ, суспільств і громадян, їх взаємовідношення з іншими організаціями і громадянами, має рацію і обов'язки в певній сфері державного управління, господарській або іншій діяльності. Статути підприємств, установ, організацій затверджуються вищестоящими органами (міністерствами, адміністрацією суб'єктів федерації), статут юридичної особи затверджується його засновниками (учасниками) і підлягає державній реєстрації в установленому порядку. Статут відноситься до обов'язкових засновницьких документів при створенні недержавних комерційних організацій. Загальні вимоги до порядку його складання, оформлення і змісту дані в частині першої Цивільного кодексу Російської Федерації.

Структура тексту статуту міняється залежно від його різновиду. Статут організації включає: загальні положення, цілі і завдання, має рацію, діяльність, майно, управління, реорганізація і ліквідація.

Статут акціонерного суспільства містить розділи: загальні положення, акціонерний капітал, порядок діяльності, має рацію, управління, облік і звітність, розподіл прибули, інші накопичення, припинення діяльності.

Положення

Положення - правовий акт, що визначає порядок освіти, правове положення, має рацію, обов'язки, організацію роботи установи, структурного підрозділу (служби).

Положення про організацію включає розділи: загальні положення; основні завдання; функції; має рацію і обов'язки; керівництво; взаємини і зв'язки; контроль, перевірка і ревізія діяльності; реорганізація і ліквідація.

Структура тексту положення про структурний підрозділ (службі) нормативно не визначена. Достатньо стійку структуру, вироблену практикою, мають положення про підрозділи, що мають наступні розділи: загальні положення, основні завдання, функції, має рацію і обов'язки, відповідальність, взаємини.

Окрему групу положень складають положення, регулюючі сукупність організаційних, трудових і інших стосунків з конкретного питання. Наприклад: Положення про документаційне забезпечення управління.

Приклад оформлення і структура тексту «Положення про документаційне забезпечення управління» приведені в додатку.

Інструкція

Інструкція - правовий акт, що містить правила, регулюючі організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові або інші спеціальні сторони діяльності установ, організацій, підприємств, їх підрозділів, служб, посадових осіб. Інструктивний характер носять такі види документів, як правила, регламенти і ін.

Починається інструкція, як правило, розділом «Загальні положення», в якому указуються цілі її видання, області розповсюдження, порядок користування і інші відомості загального характеру.

Текст інструкції повинен містити чіткі формулювання з розпорядливими словами типу «винен», «слідує», «необхідно», «має право», «не допускається», «рекомендується», «забороняється» і так далі Текст інструкції висловлюється від третьої особи («виконавець повинен представляти документи на підпис разом з матеріалами, на підставі яких вони готувалися») або в безособовій формі («термін зберігання документів визначається по Переліку»).

На кожного працівника установи (організації) складається посадова інструкція (приклад приведений в додатку).

52) Відокремлені означення

Кома вживається для виділення відокремлених означень, виражених:

1. Дієприкметниками та прикметниками, що мають при собі пояснювальні слова й стоять після означуваного іменника:

Вмирав поет, залюблений у світ,

2. Дієприкметниками та прикметниками, що не мають пояснювальних слів і стоять після означуваного іменника, особливо в тих випадках, коли перед іменником є вже означення:

Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю

3. Дієприкметниками та прикметниками (як із пояснювальними словами, так ібез них), поставленими перед іменником, якщо вони, виступаючи в ролі означення до іменника, мають ще обставинний відтінок (будучи, бувши...) або відділені від іменника іншими членами речення:

Дезорганізований раптовістю нічної атаки, ворог не встиг учинити скільки-будь сильного

4. Дієприкметниками й прикметниками (як із пояснювальними словами, так і без них), що стосуються особових займенників:

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися

5. Іменниками в непрямих відмінках (з прийменниками або без них), щоб надати їм більшої ваги порівняно з іншими членами речення:

Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакочуваними по лікті, з чорними косами, вона [Мотря] була ніби намальована на білій стіні

53) Довідково-інформаційні документи — це ті документи, що містять інформацію про фактичний стан справ у структурі, який є підставою для прийняття розпорядчих документів. Вони мають допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчих документів, не є обов'язкові для виконання на відміну від них. Інформація, що в них міститься, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома.

Довідка — це документ, який містить опис та підтвер­дження юридичних та біографічних фактів і подій, пов’язаних з діяльністю окремих осіб, обставинами діяльності установ, організацій.

Довідки діляться на дві групи:

- особисті - підтверджують біографічні чи юридичні факти конкретної особи;

- службові - містять інформацію про факти й події службового характеру.

Довідки також можуть бути:

- зовнішніми – укладаються для подання в інші ус­танови; підписуються, крім укладача, також керівником установи, засвідчуються печаткою;

- внутрішніми – укладаються для подання керівництву установи або на розгляд колегіальних органів; підписуються лише виконавцем і не засвідчуються печаткою.

Найчисленнішими (особливо серед особистих) є довідки, що засвідчують якийсь юридичний факт (підтвердження факту роботи чи навчання, дані про займану посаду, розмір заробітної плати, місце проживання, тощо). Однотипні довідки часто виготовляються на трафаретних бланках.

Реквізити довідки:

1. Адресат (назва міністерства, відомства, установи).

2. Назва документа.

3. Дата.

4. Місце укладання документа.

5. Заголовок до тексту.

6. Текст.

7.Посада, підпис, ініціали й прізвище особи, яка підписала довідку.

54) Звіт — письмове повідомлення про виконання певної роботи.

Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних, виготовлених друкарським способом бланках, текстові — на звичайному папері.

Види звітів: наукові звіти, анотовані звіти, рекомендаційні звіти, річні звіти, аудиторські звіти, робочі звіти, звіти про поїздки, звіти про розслідування, бюджетні звіти, поліцейські звіти, демографічні звіти, кредитні звіти, оціночні звіти, перевірочні звіти, військові звіти тощо.

Реквізити:

-Штамп установи.

-Назва виду документа.

-Заголовок (вказуються установа, напрям діяльності, звітний період).

-Текст, який має такі частини:

-вступ (вказуються завдання, які було поставлено перед установою за звітний період);

-основна частина (опис та аналіз виконаної роботи);

-висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє).

-Підпис керівника установи або особи відповідальної за складання звіту.

-Дата складання.

-Печатка.

Великий за обсягом звіт поділяється на частини, кожна з яких має свій заголовок.

У звітах, які не виходять за межі структурного підрозділу, печатка, штамп установи не ставляться.

Види звітів

1. Усний та письмовий; 2. Цифровий та у вигляді тексту; 3. Разовий та періодичний.

55) Адреса - це точна вказівка на місце проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь, складена за певною формою.

Правила, встановлені Міністерством зв'язку, забезпечують якнайшвидше пересилання, зберігання і доставку поштових відправлень. Основні з цих правил має знати кожний громадянин, адже від правильного написання адреси залежить оперативність працівників підприємств зв'язку при доставці відправлення адресату.

На всіх адресах зазначається:

1) прізвище, ім'я та по батькові адресата або назва організації (у давальному відмінку);

2) назва вулиці, номер будинку і квартири;

3) назва населеного пункту (села, селища міського типу, міста);

4) назва району;

5) назва області;

6) поштовий індекс, присвоєний кожному відділенню зв'язку. Цей індекс призначений для машинного сортування кореспонденції.

Над адресою зазначається вид і спосіб пересилання:

1) рекомендована бандероль;

2) з повідомленням про вручення;

3) з доставкою додому;

4) цінний на... грн;

5) вручити особисто;

6) до запитання.

Зворотна адреса також пишеться повністю. Прізвище відправника кореспонденції пишеться в називному відмінку.

Телеграма - це вид кореспонденції з гранично стислим текстом, призначений для термінового інформування когось про щось. Текст телеграми містить лише словесну інформацію.

Телеграма пишеться суцільним текстом, без абзаців і переносів. Складаючи текст телеграми, слід вибирати короткі слова, службові слова пропускати. Розділові знаки ставлять лише тоді, коли їх відсутність може змінити зміст; їх пишуть скорочено, малими літерами "крп", "км", "лпк" (крапка, кома, лапки). Числа у тексті пишуться літерами. Заперечну частку не не вилучають. Окрім цього, добираючи слова, треба бути особливо уважним не лише через економію мовних засобів, а й з метою дотримання норм літературної мови.

Службові телеграми пишуться у двох примірниках. Перший примірник надсилають до відділення зв'язку, другий (копію) підшивають до справи.

Переважна більшість телеграм пишеться на спеціальних бланках і лише з лицьового боку.

Телеграми бувають звичайні, термінові, урядові.

Телефонограма - це термінове повідомлення, що передається адресату по телефону (текст записується під диктовку). Це найпростіша і найшвидша форма передачі службових документів.

Телефонограми мають такі реквізити:

1) назва документа - заголовок;

2) номер і дата (слово "Телефонограма", її номер і дата надходження пишуть у першому рядку. Дата телефонограми - дата її передачі);

3) назва організації і службової особи - відправника телефонограми;

4) назва організації і службової особи - одержувача;

5) текст телефонограми (як і текст телеграми, він має бути стислим, не більше ніж 50 слів);

6) підпис посадової особи - керівника організації або його заступника.

7) посади, ініціали, прізвища тих, хто передає і хто приймає, які зазначають у графах "Передано" і "Прийнято".

У багатьох установах для запису телефонограм використовують спеціальні бланки.

Радіограма це повідомлення, передане по радіо.