13. Правопис складних іменників

Складні іменники пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться:

• іменники, утворені за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ (одна з яких —дієслівного походження): коноплепрядіння, бавовнозаготівля, звуковловлювач, садо-вод, газомір, вертоліт, слов'янознавство, життєпис, водозбір;

• іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника: чорнозем, бортмеханік, натурфілософія, Ощадбанк;

• іменники, утворені за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ, синтаксично й семантично рівнозначних: залізобетон, газопровідник, квітколоже, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але: людино-день);

• іменники, утворені поєднанням дієслова в другій особі однини наказового способу з іменником: горицвіт, перекотиполе;

• іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: чотиритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;

• іменники з першою частиною пів-, напів-, полу-: півбака, півжиття, півстола, півроку, півфінал, півхлібини, півпляшки, півхустки, півповерху, напіврозпад, напівсон, полувал, полукіпок;

• іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є такі елементи: -граф, -графія, -лог, -логія, -метр: гігрограф, мікологія, філолог, лексикограф, цинкографія, фітобіологія, палеографія, геометр;

• іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ: автомотогурток, веломотоспорт, ліспромгосп.

Через дефіс пишуться:

• іменники, що означають близькі за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль;

• іменники, що означають державні посади, військові звання: прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;

• іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, грам-атом, тонно-кілометр;

• іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом: жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;

• іменники (окладні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію: член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;

• іменники з першою частиною пів- у значенні «половина» перед власною назвою: пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;

• словосполучення, що означають назви рослин: мати-й-мачуха, люби-мене, іван-чай;

• іменники (складні географічні назви): Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону;

• слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабе-): штаб-квартира, екс-чемпіон, віце-адмірал, віце-консул, віце-президент, обер-лейтенант;

• складні прізвища: Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамин-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін.

14. Невідмінювані іменники

Це насамперед слова іншомовного походження (загальні назви) з кінцевим голосним: амплуа, ательє, бюро, депо, журі, інтерв’ю, інкогніто, кафе, кашне, кіно, манто, меню, метро, парі, пенсне, поні, рагу, таксі, шасі й под. До речі, пальто тепер відмінюється. А ось віче багато хто вважає за іншомовне і не відмінює. Між тим воно відоме ще з часів Київської Русі: вживалося на позначення всенародного зібрання. Його треба відмінювати як плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі).

Незмінними в українській мові залишаються власні назви іншомовного походження, що закінчуються на голосний: Андре, Арно, Барбі, Беранже, Бетті, Віардо, Віньї, Гейне, Гете, Гюго, Дідро, Лавуазьє. Пуччіні, Руссо, Торічеллі.

До невідмінюваних належать деякі абревіатури: ГЕС, УТН, НАТО, ХТЗ, ЮНЕСКО, але: в ЦУМ(і), на ХЕЛЗ(і).

Не мають відмінкових форм іншомовні жіночі імена та прізвища з кінцевим приголосним: Аліс, Долорес, Шерон, Зейнаб; (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) Чаплін. А також українські жіночі прізвища з таким самим закінченням: Ольга Степанчук (Ольги Степанчук), Валентина Янкевич, Віра Смик, Надія Вовкодав.

Не відмінюються і жіночі прізвища на -о: Марфа Стрельченко (Марфи Стрельченко), Марія Кумейко, Світлана Покотило, Оксана Іваньо.

Однак трапляються випадки, коли чоловіки — носії українських прізвищ на кшталт Котик, Пиріжок, Рало, Сало запевняють, що їхні “фамілії” не відмінюються, і пишуть саме так. Але ж на прізвища, як і на решту слів, поширюються мовні закони, що заперечують будь-яку самодіяльність у цьому.

17. Особливості використання прикметників у професійних текстах

1. Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, балансовий, валютний, дезорієнтований, еквівалентний, ідеальний, конфіденційний. Треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови. 2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.  Треба правильно узгоджувати просту форму вищого ступеня: фірма стала набагато перспективніа – фірма стала набагато перспективнішою. Форми вищого ступеня порівняння прикметників поєднуються із знахідним відмінком іменників та займенників за допомогою прийменника -за або сполучника -ніж: фотоплівка Фуджі дешевша від фотоплівки Кодак – фотоплівка Фуджі дешевша за фотоплівку Кодак; це порушення було більш серйозним, чим попереднє – це порушення було більш серйознім ніж попереднє. 3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса -іш- 4. Прикметник достовірний уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні – особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, взаємини, стосунки, зустрічі, зв'язки, обов'язки. 5. У формах місцевого відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому. 6. Замість розмовної форми треба користуватися конкретним визначенням. 7. Слово "самий" на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка -най. 8. Уникають вживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище, посада, звання тощо ставлять у родовому відмінку, це ж стосується таких випадків, коли є кілька однорідних членів. Але усталеним є вживання присвійних прикметників: а) у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, жорданова лема, карданова передача та ін.; б) у крилатих висловах: аріаднина нитка, авгієві стайні, езопівська мова, дамоклів меч, прокрустове ложе, сізіфова праця. 9. Уникають вживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз'яснюючим іменником. Але усталеними є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять: а) від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Красноярський край, Київський проспект, Керченська протока, Дніпровський лиман та под.; б) від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, Баренцево море, селище Гоголеве, місто Корсунь-Шевченківський і под. 10 Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді. 11. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у називному та знахідному відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це стосується і прикметника останній із числівником п'ять і більше: Два нестандартні вироби; Експонувалося три оригінальні розробки; Чотири великі контейнери; Останні десятеро працівників; За останні вісімдесят років. 12. Для позначення часу треба: а) уживати відповідні прикметники в родовому відмінку без прийменника у (в), або ж прислівник; б) щоб прикметник стояв не в місцевому, а родовому відмінку без прийменника. 13. Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності.

СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ПРИКМЕТНИКІВ Усі прикметники української мови  залежно від граматичних особливостей і характеру ознаки, що ними передається, поділяються на три групи: якісні, відносні та присвійні . Кожна з цих груп має свої семантичні та граматичні відмінності.

ТВОРЕННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Нові прикметники творяться від іменників, дієслов та інших прикметників:

за допомогою суфіксів: кімната® кімнатний, рухатися® рухливий, кінь® кінний;

за допомогою префіксів: народ® антинародний, за кордоном® закордонний;

за допомогою префіксів і суфіксів: під землею® підземний, мусити® вимушений;

складанням окремих слів: багато поверхів® багатоповерховий, вічно зелений®вічнозелений;

складанням основ без суфікса та основи з суфіксом: українські + німецькі® україно-німецькі, новий + рік® новорічний;

переходом із інших частин мови: перший номер® перший (кращий) студент.

18. Правопис складних прикметників

Пишуться разом:

• прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника: внутрішньоринковий, зовнішньоторговельний, сухопутний, різноякісний, зовнішньополітичний;

• прикметники, утворені сполученням основ іменника і прикметника: кредитоспроможний, суднопідіймальний, лісопромисловий, зимостійкий, шовкопрядильний, повітроплавальний;

• прикметники, утворені сполученням основ прислівника і прикметника: великопромисловий, великоваговий, малопотужний, багатосерійний;

• прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника: п'ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, стокілометровий;

• прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова: водолікувальний, грязелікувальний, нафтопереробний, овочесушильний, овочезбиральний;

• складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників: поперечношліфувальний, новогрецький, геологорозвідувальний, староцерковно-слов 'янський та ін.

Пишуться через дефіс:

• складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ: офіційно-діловий, ощадно-позичковий, науково-технічний, промислово-інвестиційно-будівельний, синьо-біло-червоний;

• складні прикметники, що означають: а) якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, добродушно-хитрий, гіркувато-солоний; б) відтінки й поєднання кольорів: чорно-білий, яскраво-ліловий, блідо-рожевий, жовтувато-червоний, фіолетово-сірий, ізумрудно-зелений, біло-блакитний (але жовтогарячий — один колір);

• складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів: літературно-художній (художня література), науково-медичний (медична наука);

• складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження і закінчується на -ико, -іко: хіміко-технологічний, медико-хірургічний.

19. Числ́івником - називається самостійна частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? Числівники за значенням поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні бувають збірні, дробові, не означено кількісні і власне кількісні. Числiвники змiнюються за родами,числами та вiдмiнками.

Кількісні числівники позначають кількість предметів і відповідають на питання скільки?Виділяються власне кількісні, дробові, збірні, неозначено- кількісні числівники

Власне кількісні числівники називають ціле число або визначену кількість предметів, що не поділені на частини

Власне кількісні числівники поєднуються у словосполученнях з іменниками, які називають предметі, що піддаються лічбі (п'ять моряків, шістнадцять кроликів).

Дробові числівники називають дробове число або певну кількість як частину від цілого

Дробовим числівником називається також числівник, який називає дробову величину в сполученні з цілим числом (три цілих і дві десятих, дванадцять дві цілих і одна третя).

До дробових числівників також належать числівники півтора і півтораста.

Збірні числівники визначають кількість предметів як сукупність

Кількість збірних числівників обмежена- це слова від двоє до десятеро, від одинадцятеро додвадцятеро, а також тридцятеро, обоє, обидва, двійко, трійко, четвірко, п'ятірко. Збірні числівники не можуть бути складеними.

Неозначено- кількісні числівники називають точно не визначену кількість предметів

Неозначено- кількісні числівники можуть поєднуватися у словосполученнями, що піддаються лічбі, а слова багато, небагато, мало, чимало, немало також з речовинними і абстрактними іменниками (багато років, чимало води).

ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ

Порядкові числівники позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питаннякотрий? (котра? котре? котрі?: шостий, шоста, шосте, шості).

ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ЧИСЛІВНИКИ

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені

Прості числівники мають один корінь.

Складні числівники мають два корені.

Складені числівники містять в собі два і більше простих чи складних числівників.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧИСЛІВНИКІВ

Кількісні числівники не мають граматичних ознак роду та числа і змінюються лише за відмінками (три- трьох- трьом- три- трьома- (на) трьох).

Виняток становлять числівники один (одна, одне), одні; два, дві; обидва, обидві; півтора, півтори.

ВІДМІНЮВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ

Змінювання кількісних числівників за відмінками відзначається різноманітністю. Виділяються такі типи відмінювань:

1. Числівник один (одна, одне (-о), одні) змінюється як займенник той

2. Відмінювання числівників два, три, чотири. Числівник два змінюється за родами (чол. і середній- два; жіночий- дві). Числівники три і чотири за родами не змінюються:

3. Відмінювання числівників від п‘яти до десяти та числівників на -дцять і -десят:

4. Відмінювання числівників сорок, дев’яносто, сто. Ці числівники мають дві неоднакові відмінкові форми:

5. Відмінювання числівників двісті-, чотириста та числівників на -сот.. У цих числівників при відмінюванні змінюються обидві складові частини:

6. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються як іменники, що належать до відповідних відмін.

7. Відмінювання збірних числівників у непрямих відмінках збігається з відмінюванням відповідних кількісних числівників, але тільки з їх вторинними формами

8. При збірних числівниках обидва, обидві вживаються іменники у називному відмінку множини, як і при числівниках два, дві (обидва плуги, обидві книжки), але при числівнику обоє іменник ставиться у родовому відмінку множини (обоє хлоп’ят)

9. При відмінюванні дробових числівників перша частина змінюється як кількісний числівник, а друга- як порядковий

10. У складених порядкових числівників відмінюється лише останній компонент

20. Займенник- це частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займенники, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ЗАЙМЕННИКІВ

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

 підметом (вчора я ходив у школу; ми просто йшли; хтось зазирнув у вікно); 

 означенням (зараз розповім про свої плани; ці дівчатка не з нашого класу);

 додатком (трохи заробив собі грошей; щось тебе не бачу); 

 обставиною (всі зібралися коло вчителя; розуміння шукайте в собі); 

 іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий).

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Займенники за своїм лексичним значенням і морфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів: особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні.

ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник вінзмінюється також за родами.

Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказує на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона- з іменниками жіночого роду,воно- з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони- гарні люди);

ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ

Одні займенники змінюються за відмінками, як іменники (хто, він, що, я), інші- за родами,числами і відмінками, як прикметники (нічий, ваш, деякий).

Займенники скільки, стільки змінюються за відмінками, як числівник два.

21. Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває?(ходив, співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).

У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка (вінрозповів все, що знав; ніч здавалася днем).

ПЕРЕХІДНІ ТА НЕПЕРЕХІДНІ ДІЄСЛОВА

За своїм значенням і відношенням до різних частин мови дієслова поділяються на дві групи:перехідні і неперехідні:

Перехідні дієслова означають дію, що переходить або спрямована на предмет, що виражений іменником або займенником (налити води, виконувати вправи, не читати книгу).

Предмет, на який спрямована дія, звичайно стоїть:

у знахідному відмінку без прийменника (написати лист, намалювати портрет);

у родовому відмінку:

якщо перед дієсловом є заперечна частка не (не написати листа, не намалюватипортрета);

якщо дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину (привезти піску, випити молока).

Неперехідні дієслова означають дію, що прямо не переходить на предмет (підготуватися до іспиту, їхати у метро). Такі дієслова не вимагають додатка (бігти, заплакати).

Деякі дієслова можуть бути як перехідними, так і неперехідними (зустрічати друзів ізустрічатися з друзями).

ВИДИ ДІЄСЛІВ

Вид- одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієслова поділяються на доконані інедоконані:

Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?

Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити?

Дієслова доконаного виду утворюються із дієслів недоконаного виду за допомогою:

префіксів (писати- написати, грати- зіграти);

суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути);

наголосу (розкидaти- розкuдати);

чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч);

різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ

Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням.За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін.

Практично 1-а і 2-а дієвідміни поділяються за закінченням 3-ої особи множини теперішнього часу, тобто до 1-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-ії особі множини мають закінчення -уть, -ють (думають, хочуть, переживають), до 2-ої дієвідміни- закінчення -ать, -ять(сушать, варять).

Голосні звуки [е], [є] та [и] (ї) в закінченнях дієслів, за якими розрізняються дієвідміни, називають тематичними голосними (шиєш, шиємо; стоїш, стоїмо).

До 1-ої дієвідміни належать дієслова:

з основою на -оро-, -оло- (полоти, бороти, колоти);

з односкладовою основою (бити, лити, пити);

з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, які в особових формах не випадають (крикнути, грати, перезимувати);

з основою на приголосний (берегти, могти, нести);

дієслова іржати, ревіти, сопіти, гудіти, хотіти.

. До 2-ої дієвідміни належать дієслова:

з суфіксом -а- після шиплячих та [й], який випадає в особових формах (стояти, лежачи);

з суфіксами -и-, -і- (-ї-)-, які в особових формах випадають (клеїти, сидіти);

дієслова бігти, спати.

Окрему групу складають дієслова їсти, бути, дати і вісти (в сучасній мові вживається лише з префіксами: розповісти, відповісти та ін.): Від дієслова бути вживається лише форма є (втім, інколи в поетичній мові зустрічаються єсть- для першої і третьої особи однини, а також суть- для третьої особи множини)

ІНФІНІТИВ

Інфінітив (початкова форма дієслова; неозначена форма)- це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду (хотіти, йти, плакати).

Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли ("Мовчати!"- несподівано навіть для себе самої сказала Марія).

Інфінітів закінчується на -ти або -ть (Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну мати вибирати (В.Симоненко).

Дієслова у формі інфінітіва бувають недоконаного і доконаного виду (йти- дійти, стучати- стукнути).

У двоскладовому реченні неозначена форма дієслова може виступати у функції будь-якого члена речення:

підмета (Зробити це буде доброю справою);

означення (Навіть камні інколи можуть кричати);

частини складеного присудка (Прибули і стали виходити на берег);

обставини ("Як би не попастися"- раптом подумалося Сергію);

додатка (Пора вже збиратися).

У безособовому реченні неозначена форма дієслова найчастіше виступає у ролі головного члена речення (Повірити у це було неможливо; Нічого не можна вже повернути).