2.Витрати – це використанні у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці.

Витрати в бухгалтерському обліку класифікуються залежно від характеру та видів діяльності. Усі витрати підприємства згідно з П(с)БО № 16 "Витрати", поділяються на виробничі, операційні та інші витрати діяльності.

Для обліку витрат підприємства можуть використовувати рахунки класів 8 та 9, причому ведення рахунків класу 9 є обов'язковим для всіх підприємств, крім суб'єктів малого підприємництва, а також організацій ,діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. Рішення щодо застосування рахунків класу 8 приймається підприємством самостійно.

Рахунки класу 9 "Витрати діяльності" застосовуються для узагальнення інформації про витрати звичайної діяльності та витрати на запобігання надзвичайним подіям і ліквідацію їх наслідків. Структура рахунків класу 9 збігається з вимогами до визнання складу і оцінки витрат, викладених у П(С)БО 16.

Білет 24

1.Підзвітні особи — це працівники, які одержали грошовий аванс для оплати витрат, доручених підприємством.

Розрахунки з підзвітними особами виникають в основному при оплаті дрібних господарських витрат і витрат у відрядженнях. Перелік осіб, яким видається аванс під звіт, встановлюється наказом керівника, що служить документом на видачу авансу на господарські потреби, а в разі видачі авансу на відрядження оформ­люється, крім того, і посвідчення про відрядження.

Фактичні витрати, оплачені підзвітними особами, підтверджуються товарними і фіскальними чеками магазинів, квитанція ми відділень зв’язку, актами куплі-продажу — на підтвердження господарських витрат; проїзними документами, квитанціями готелів тощо — на підтвердження витрат на відрядження. Зведеним документом витрат, оплачених підзвітними особами, є авансовий звіт, який складається не пізніше 3-х робочих днів після повернення з відрядження і на наступну добу після одержання авансу на господарські потреби.

Облік розрахунків із підзвітними особами ведеться на рахунку № 372 «Розрахунки з підзвітними особами» Первинні документи:  1) касові ордери (форми № К01 та К02); 2) звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт [10] з доданими виправдувальними документами (квитки, рахунки, чеки, квитанції); 3) посвідчення про відрядження з відмітками про вибуття (прибуття), наказ про відрядження. Синтетичний облік ведеться на субрахунку 372, який є активно-пасивним. За дебетом відображають отримання коштів під звіт, оплату перевитрат, за кредитом — списання витрачених коштів на відповідні рахунки витрат або матеріальних цінностей, повернення невитрачених залишків.

Аналітичний облік розрахунків із підзвітними особами організується у розрізі особових рахунків і щодо кожної авансової суми окремо.

2. До основного виробництва в сільському господарстві слід також віднести переробні виробництва, які виробляють промислову продукцію

До промислових виробництв належать цехи для виробництва комбікормів (млини, крупорушки цехи для переробки овочів, плодів, картоплі цехи для переробки олійних культур виноробне виробництво; виробництво молочної продукції забій худоби на м'ясо, переробка м'яса, виготовлення напівфабрикатів, ковбас тощо; цехи для первинної обробки льону і луб'яних культур; інші виробництва. Зазначені промислові виробництва є об'єктами аналітичного обліку на субрахунку 233 "Промислове виробництво".

Витрати промислового виробництва залежно від його типу можуть обліковуватися кількома методами: попроцесним (простим), позамовним, попередільним.

Попроцесний (простий) метод обліку витрат застосовується головним чином у нескладних переробних виробництвах. При цьому методі витрати відносяться безпосередньо на той об'єкт обліку, за яким калькулюється собівартість. Відповідно до кожного такого виробництва відкривають аналітичний рахунок, на якому відображують всі витрати на виробництво і весь вихід продукції. В сільському господарстві цей метод обліку застосовується у виробництві із заготівлі будівельних матеріалів (кар'єри), переробки соняшнику, зерна, фруктів, овочів і т. ін.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують переважно на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Відповідно при цьому методі відкриття аналітичних рахунків і калькуляція собівартості проводиться за кожним замовленням або партією виробів. Витрати за замовленням (партіями виробів), виготовлення яких не закінчено, вважається незавершеним виробництвом.

Попередільний метод обліку витрат (від слова переділ) - певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують конкретну продукцію, готову для використання чи продажу, використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини за окремими стадіями (переділами) на безперервній основі. Наприклад, у цегельному виробництві виділяються переділи: заготівля глини, виготовлення сирцю, сушіння, випалювання цегли. Власне за цими переділами відкривають аналітичні рахунки з обліку витрат і виходу продукції.

Облік витрат у промислових виробництвах ведуть за такою номенклатурою: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; сировина і матеріали (без зворотних відходів); роботи та послуги; витрати на утримання основних засобів; інші витрати; витрати на організацію виробництва й управління.

На кредиту субрахунка 233 відображають за плановою собівартістю протягом року вихід продукції промислових виробництв у кореспонденції з дебетом рахунків:

26 "Готова продукція" - на вартість готової продукції, призначеної для реалізації;

201 "Сировина і матеріали" - на вартість продукції, оприбуткованої як сировина і матеріали тільки для власного виробництва;

205 "Будівельні матеріали" - на вартість продукції, оприбуткованої як будівельні матеріали;

208 "Матеріали сільськогосподарського призначення"-на вартість продукції, оприбуткованої як корми.

Наприкінці року за встановленою методикою визначають фактичну собівартість виробленої промислової продукції, і планову собівартість коригують до фактичного рівня.

Облік витрат і виходу продукції промислових виробництв відображуються на аналітичних рахунках у розрізі вищеназваних статей витрат на підставі типових і специфічних для цієї підгалузі первинних документів.

Підставою для списання сировини і матеріалів на витрати промислових виробництв є накладні, товарно-транспортні накладні на відправку молока і молочних продуктів, акт на вибуття поточних біологічних активів, лімітно-забірні картки тощо. На млинах приймання зерна для переробки оформлюють помольною квитанцією. Всі ці документи є підставою для ведення Журналу обліку робіт і затрат.Для оформлення виготовленої продукції промислових виробництв застосовують такі первинні документи. Пиломатеріали (дошки, тес, обалолок) оформляють спеціальною відомістю, яку складає бригадир або майстер пилорами. У неї записують кількість одержаних пиломатеріалів за їх видами і сортами. Цеглу оприбутковують на підставі акта, де зазначають кількість цегли-сирцю, закладеної на випалювання, час закладення до печі, кількість готової цегли (цілої і бою). Акт складають на кожну окрему партію цегли, одержану з випалювання. Переробку овочів, плодів, ягід оформлюють Звітом про переробку продукції. На склад цю продукцію відправляють і оприбутковують за Накладними внутрігосподарського призначення.

Білет 25

1. У підприємств іноді виникає необхідність обліковувати розрахунки претензійного характеру. Претензії можуть пред'являтися до постачальників та підрядників:

- за виявлену при перевірці рахунків невідповідність цін і тарифів, передбачених договором, при виявленні арифметичних помилок;

- за виявлення невідповідності якості товарів технічним умовам та умовам договорів;

- за нестачу вантажів;

- за брак і простій з вини постачальників;

- за помилково списані суми;

- за пені, штрафи і неустойки, що утримуються з постачальників, покупців, замовників через невідповідність договірним зобов'язанням.

Облік розрахунків претензійного характеру ведуть на субрахунку 374 "Розрахунки за претензіями". На дебеті цього субрахунку відображають суми пред'явлених претензій, а на кредиті - їх виконання та списання. При відхиленні претензій судовими органами їх суми відносять на ті рахунки обліку, з яких вони були списані.

Записи за субрахунком 374 роблять на підставі актів приймання вантажів, рішень арбітражних органів, виконавчих листів, письмових погоджень постачальників на задоволення претензій, виписок банку.

Записи за субрахунком 374 проводять у такому порядку:

1) суми претензій до постачальників у зв'язку з нестачею товарів, завищенням цін тощо: дебет субрахунку 374, кредит рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками";

2) платежі, що надійшли за претензіями: дебет рахунку 31 "Рахунки в банках", кредит субрахунку 374;

3) списання претензії внаслідок відмови судовими органами: дебет рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності", кредит субрахунку 374.

Цивільним кодексом України визначено (ст. 549, 551), що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Господарський кодекс України передбачає (ст. 230), що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

2. Собівартість продукції рослинництва за видами сільськогосподарських культур (групами культур) обчислюють: зерно, насіння соняшнику - франко-тік (включаючи витрати на доочищення і сушіння); солома, сіно - франко-скирта або інший пункт зберігання; коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури, льон та інші технічні культури франко-поле (місце зберігання); зелена маса на силос - франко-місце силосування; силос - франко-силосна споруда; зелені корми - франко-місце споживання; насіння трав - франко-склад;, парниково-тепличні овочі, плоди, ягоди - франко-пункт приймання.

До обчислення фактичної собівартості продукції рослинництва перевіряють правильність запису за дебетом і кредитом аналітичних рахунків. Витрати по посівах, які повністю загинули від стихійного лиха, списують з рахунка 23 на витрати господарства. Дебетують субрахунок 991, кредитують рахунок 23.

У зв'язку з тим, що площі під загиблими посівами пересіваються іншими сільськогосподарськими культурами, при списанні витрат слід мати на увазі, що на надзвичайні витрати господарства списуються лише повторні витрати (вартість насіння, витрати на сівбу тощо). Неповторні витрати (оранка, вартість внесених добрив, витрати на снігозатримання тощо) відносять на новопосіяну культуру. При частковій загибелі втрати списують на витрати господарства частково і розподіляють пропорційно до відсотка одержаної продукції. По посівах, які загинули внаслідок стихійного лиха, нараховують страхове відшкодування. Ці суми записують на дебет рахунка 65 і кредит субрахунка 751.

До собівартості продукції рослинництва поточного року не входять витрати по зібраних (але необмолочених) або по незібраних культурах. Якщо на кінець року в рослинництві виявлено необмолочені культури, фактичні витрати розподіляють так. Із загальної суми витрат по зібраних обмолочених і необмолочених культурах виключають витрати на обмолочування та вивезення продукції з поля. Суму витрат, що залишається, розподіляють пропорційно до кількості гектарів по зібраних обмолочених і необмолочених культурах. Для визначення фактичної собівартості продукції зібраних і обмолочених культур до суми витрат по зібраних культурах додають витрати на їх обмолочування і транспортування з поля. У наступному році при обчисленні собівартості по необмолочених культурах до витрат на їх збирання додають витрати на їх обмолочування, очищення і транспортування.

26 Білет

1. У практичній діяльності бюджетних установ мають місце випадки, коли в результаті перевірок, ревізій, інвентаризації виявляються суми нестач, розкрадання матеріальних цінностей, грошових коштів, а також суми від псування матеріальних цінностей, які повинні бути відшкодовані за рахунок винних осіб. Облік розрахунків за зазначеними сумами ведеться на активному субрахунку № 363 «Розрахунки з відшкодування завданих збитків». У дебет цього субрахунка в кореспонденції з кредитом відповідних субрахунків з обліку грошових коштів, необоротних активів, запасів на підставі оформлених належним чином документів (актів перевірки, ревізії, інвентаризаційних описів — порівняльних відомостей) записується сума завданих збитків. Розмір збитків від розкрадання, нестач, псування матеріальних цінностей, включаючи м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молочні продукти, визначається Порядком № 116, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 з доповненнями від 15.12.97 № 1402. 

Сума збитків від нестачі іноземної валюти визначається в трикратному розмірі в перерахунку на грошову одиницю України за курсом НБУ. Виявлені нестачі відносяться на винних осіб в сумі, яка вказана в акті перевірки чи ревізії. Протягом п’яти днів після встановлення нестач і розкрадання матеріали повинні бути подані в слідчі органи для пред’явлення цивільного позову. При отриманні рішення суду суми збитків, віднесені на матеріально відповідальних осіб, мають бути уточнені відповідно до виконавчого листа судового органу. За кредитом субрахунка № 363 записуються суми, що надійшли в касу або отримані із заробітної плати, стипендій на відшкодування завданих установі збитків. 

2.Допоміжні виробництва – це виробництва, призначені для забезпечення основного виробництва різними видами послуг, наприклад енергією, водою, газом, тарою, транспортними та іншими послугами, а також для виконання робіт по ремонту основних засобів.

На кредиті рахунка № 23 субрахунку "Допоміжні виробництва"відображають суми фактичної собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт і наданих

послуг. Ці суми списуються з кредиту субрахунка рахунка № 23 в дебет відповідних рахунків записом:

Дебет рахунка № 23 "Виробництво" (основне)

Дебет рахунка № 90 "Собівартість реалізації"

Кредит рахунка № 23 "Виробництво"

Залишок - на дебеті рахунка № 23 "Виробництво", субрахунок № 23 "Допоміжні виробництва"

Аналітичний облік рахунка № 23 "Виробництво" ведеться за видами виробництв.

“Допоміжні виробництва”, відображають як прямі витрати, так і

розподілені витрати на організацію та управління. За кредитом записують

вартість виконаних допоміжними виробництвами робіт, наданих послуг,

виробів чи продукції для основного виробництва. При цьому треба мати на

увазі, що за кредитом відображають також ту частину робіт і послуг

допоміжних виробництв, котру реалізують для покупців і замовників.

Залежно від особливостей технологічного процесу та однорідності

продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв їх поділяють на прості та

складні. До простих допоміжних виробництв належать електростанції, котельні,

компресорні та кисневі станції, автомобільний транспорт, оскільки продукція,

роботи і послуги, що вони виробляють, однорідні. Тут, як правило, немає

незавершеного виробництва, тому облік витрат і калькуляцію собівартості в них

здійснюють за однопередільним (попроцесним або простим) методом, оскільки

немає потреби розподіляти витрати між незавершеними і завершеними

виробами (продукцією, роботами чи послугами) та між окремими з них.

До складних допоміжних виробництв належать інструментальні, модельні,

ремонтні цехи і майстерні, оскільки продукція, яку вони виробляють,

неоднорідна і зумовлює необхідність обліку витрат щодо окремих найменувань

виробів, видів продукції, робіт і послуг. У них часто є незавершене

виробництво, тому облік витрат і калькуляцію собівартості в них здійснюють за

позамовним чи позамовно-нормативним методом. Вартість незавершеного

виробництва складних допоміжних виробництв визначають за фактичною

собівартістю або розрахунковим шляхом. Якщо незавершене виробництво

оцінюють за фактичною собівартістю, прямі витрати визначають за даними

аналітичного обліку, а загальновиробничі (загальноцехові) витрати – шляхом

розподілу. Вартість незавершеного виробництва визначають розрахунковим

шляхом за даними інвентаризації з урахуванням ступеня його готовності в

нормо-годинах. Помноживши кількість нормо-годин за конкретними видами

незавершеного виробництва на їх розцінку, визначають суму оплати праці, а на

основі нормативних калькуляцій – вартість матеріалів. До них додають суму

загальноцехових витрат, розподілених пропорційно до прямої оплати праці.

Фактичну собівартість окремих виробів (продукції, робіт, послуг) у

складних допоміжних виробництвах визначають з урахуванням зміни вартості

незавершеного виробництва за місяць (залишок на початок місяця плюс витрати

за місяць, мінус залишок на кінець місяця).

Кожного місяця фактичні витрати допоміжних виробництв відносять на

аналітичні рахунки основного виробництва чи інших споживачів. Обліковують

витрати допоміжних виробництв за встановленими статтями. Це, зокрема,

витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, сировина та

матеріали, роботи та послуги, витрати на утримання основних засобів, інші

витрати, непродуктивні витрати, витрати на управління та обслуговування

виробництва. Відповідно до цих статей за кожним із допоміжних виробництв

ведуть облік витрат. Розподіл витрат при віднесенні їх на основне виробництво

здійснюють, виходячи з обсягу виконання робіт чи наданих послуг: кількості

ремонтів, тонно-кілометрів, коне-днів, кіловат-годин електроенергії, кубометрів

води чи газу, калорій тепла тощо.

Схема обліку аналогічна попередній. Дані первинних документів (нарядів

на відрядну роботу, подорожніх листів вантажного автомобіля, облікових листів

праці, відомостей дефектів, актів на списання виробничого і господарського

інвентарю, малоцінних і швидкозношуваних предметів, рахунків-фактур на

відпуск електроенергії, газу, актів про виконані роботи підприємствами сервісу,

розрахунків амортизації, карток-розрахунків страхових платежів та ін.)

відображають за дебетом відповідних аналітичних рахунків.

За кредитом цих рахунків на підставі актів приймання-здачі

відремонтованих (реконструйованих) об’єктів, нагромаджувальних відомостей

обліку роботи вантажного автотранспорту, звітів про використання

електроенергії, відомостей закриття рахунків проводять розподіл витрат

допоміжних виробництв і їх списання на основне виробництво.

27 Білет

1 Для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, та за фінансовими санкціями, які є доходом бюджету, призначено рахунок 64 "Розрахунки за податками й платежами". За кредитом рахунку 64 "Розрахунки за податками й платежами" відображаються нараховані платежі до бюджету, за дебетом - належні до відшкодування з бюджету податки, їх сплата, списання тощо. Первинними документами для нарахування податків є розрахунки бухгалтерії, з розрахунків з ПДВ - податкові накладні, а для нарахування митних платежів - вантажна митна декларація. Перерахування податків та обов'язкових платежів здійснюється на підставі платіжних доручень. Крім того, про сплату податків можуть свідчити виписки банку. Відповідно до чинного податкового законодавства у складі розрахунків за податками відображаються розрахунки як за загальнодержавними податками (ПДВ, акцизним збором, податком на прибуток, прибутковим податком з громадян, платою за землю, податком з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, митом, єдиним податком, фіксованим сільськогосподарським податком тощо), так і місцевими (комунальним податком і податком з реклами). Особливим видом розрахунків є податкові зобов'язання та податковий кредит. Ці розрахунки призначені для забезпечення обліку податкових зобов'язань з ПДВ, що виникають при отриманні передплати, та податкового кредиту, право на який з'являється при оплаті без отримання товарів.

2.У тваринництві витрати обліковують за видами і групами тварин, від яких одержують конкретну продукцію. Тому об'єктами обліку витрат є групи тварин, а об'єктами визначення собівартості - конкретні види продукції.

Аналітичні рахунки відкривають у виробничому звіті або книзі обліку виробництва. Витрати обліковують за встановленими статтями, а вихід продукції - за її назвою за кількістю та сумою.

Для синтетичного обліку витрат і виходу продукції тваринництва використовують рахунок 23 "Виробництво", субрахунок 232 "Тваринництво". Це активний калькуляційний рахунок, за дебетом якого відображають витрати на виробництво, а за кредитом - вихід продукції.

При здійсненні витрат дебетують рахунок 23, а кредитують різні рахунки залежно від видів витрат (матеріальні, розрахункові та інші рахунки). Готову продукцію оприбутковують з кредиту рахунку 23 в кореспонденції з рахунками 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва", 21 "Поточні біологічні активи". Продукція тваринництва оприбутковується протягом року за плановою собівартістю, яка коригується в кінці року до фактичної.

П(С)БО 30 "Біологічні активи" передбачає оцінювання продукції тваринництва при її оприбуткуванні за справедливою вартістю.

28 білет

. 1.На рахунку 28 "Товари" ведеться облік руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу. Цей рахунок використовують в основному збутові, торгові та заготівельні підприємства і організації, а також підприємства громадського харчування.

На промислових та інших виробничих підприємствах рахунок 28 "Товари" застосовується для обліку будь-яких виробів, матеріалів, продуктів, які спеціально придбані для продажу, або тоді, коли вартість матеріальних цінностей, що придбані для комплектування на промислових підприємствах, не включається до собівартості готової продукції, що виробляється на цьому підприємстві, а підлягає відшкодуванню покупцям окремо.

Постачальники, збутові, торгові підприємства та організації на рахунку 28 "Товари" ведуть облік також покупної тари і тари власного виробництва, крім інвентарної тари, що служить для виробничих чи господарських потреб і облік якої ведеться на рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи" чи 20 "Виробничі запаси".

Облік наявності і руху матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, палива, будівельних матеріалів, запасних частин, насіння, кормів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, готової продукції і товарів) матеріально відповідальні особи ведуть в місцях зберігання в картках чи Книгах складського обліку.

Щомісяця у терміни, передбачені графіком документообігу, матеріально відповідальні особи складають "Звіт про рух матеріальних цінностей" у двох примірниках і разом з виправдними документами передають до бухгалтерії. Після перевірки другий примірник звіту, підписаний бухгалтером, повертають матеріально відповідальній особі. Звіти про рух матеріальних цінностей складають окремо за кожним синтетичним рахунком (субрахунком). Матеріально відповідальні особи заповнюють тільки кількісні показники звітів, а їх таксування здійснюють в бухгалтерії. На підприємствах, які використовують єдині планово-облікові ціни, матеріально відповідальні особи можуть виконувати таксування. За запасними частинами та" ремонтними матеріалами звіти складають тільки за сумою.

Дані про рух та наявність цінностей узагальнюють в Журналі-ордері 5А с.-г., який об'єднано з відомістю. Для записів за синтетичними рахунками (субрахунками) використовують вкладні аркуші. Облік цінностей ведуть за цінами придбання. Транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з придбанням матеріальних цінностей здійснюються на підставі: Журналів-ордерів №ЗВ с.-п, ЗГ с.-г. (на суму витрат, пов'язаних з доставкою силами постачальників та інших організацій); ЗА с.-г. (на суму витрат допоміжних виробництв підприємства, пов'язаних з доставкою); 5Б с.-г. (на суму заробітної плати, нарахованої за навантаження та розвантажування цінностей, які надходять від постачальників). На останній сторінці Журналу-ордера наведено розрахунок, який дає змогу визначати відхилення фактичної собівартості від їх вартості за обліковими цінами за кожним синтетичним рахунком, а за необхідності, за субрахунком загалом по підприємству.

Кредитові обороти за синтетичними рахунками та обліком матеріалів з Журналу-ордера №5 А с.-г. переносять у Головну книгу.

Аналітичний облік матеріальних цінностей у бухгалтерії підприємства ведуть у сальдових відомостях на підставі перевірених та про-таксованих звітів про рух матеріальних цінностей. Підсумки залишків за синтетичними рахунками та субрахунками звіряються з даними про залишки матеріальних цінностей, відображених у Журналі-ордері №5А с.-г. та відомості (дебет рахунків) у розрізі матеріально відповідальних осіб.

Залишки матеріалів та готової продукції на кінець звітного місяця, відображені в Журналі-ордері №5А с.-г. та відомості, узгоджують з підсумковими даними сальдових відомостей за кожним синтетичним рахунком (субрахунком).

Товарні втрати можливі під час транспортування, приймання, зберігання і відпуску товарів. їх поділяють на нормовані і ненормовані. До нормованих належать природні втрати, а також втрати від бою і лому товарів у межах установлених норм. Ненормовані втрати—це нестачі та інші втрати товарів понад установлені норми. Норми природних втрат є граничними і застосовуються лише в тому разі, коли під час приймання товарів або інвентаризації виявиться їх нестача. Якщо нестачі немає, норми втрат не застосовуються. Природні втрати відображаються по-різному залежно від того, коли виявлена нестача товарів — під час їх приймання або інвентаризації на складі.

2 . Обслуговуючі виробництва і господарства сільськогосподарських підприємств задовольняють побутові, комунальні та культурні потреби населення. До них, зокрема, належать: житлово-комунальне господарство; їдальні й буфети; дитячі дошкільні заклади; лазні; пральні; перукарні; ремонтно-швейні майстерні; табори праці та відпочинку школярів; будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, будинки престарілих; спортивні та інші заклади культурно-оздоровчого призначення.

Характер діяльності обслуговуючих виробництв і господарств неоднорідний: одні виготовляють продукцію (пекарні, їдальні); другі надають послуги (лазні, пральні, перукарні); треті виконують спеціалізовані функції соціального та побутового обслуговування (дитячі дошкільні заклади, житлово-комунальне господарство, будинки відпочинку, санаторії тощо). Відповідно й порядок покриття витрат у цих виробництвах різний: у перших витрати покриваються за рахунок виручки від реалізації виробленої продукції; у других — від надходжень за надані послуги; в третіх — від надходжень та інших спеціальних джерел. Ефективне використання обслуговуючих виробництв та господарств залежить від прогресивних форм організації його роботи, вдосконалення методів аналізу та розробки заходів, що забезпечують покращення планування та управління діяльності обслуговуючих виробництв та господарств. У зв’язку з цим першочергового значення набувають питання покращення якості та оперативності обліку роботи обслуговуючих виробництв та господарств.  Організація обліку роботи обслуговуючих виробництв та господарств була завжди проблематичним питанням. Вона змінювалася разом зі зміною організаційної форми роботи та формою матеріального заохочення робітників обслуговуючих виробництв та господарств.

Витрати на утримання житлового фонду облічують за такими статтями: 1. Витрати на оплату праці.

Відрахування на соціальні заходи.

Витрати на утримання домогосподарства. Витрати на утримання основних засобів. Інші витрати. Облік витрат обслуговуючих виробництв та господарств ведуть на рахунку 949 „Інші витрати операційної діяльності”. Це активний операційний калькуляційний рахунок. По його дебету обліковують витрати відповідних виробництв та господарств: по кредиту залежно від виробництва – вихід продукції, послуг, виручка або списання витрат за рахунок відповідних джерел і надходжень.  Прямі витрати списують на рахунок 949 „Інші витрати операційної діяльності”. з рахунку обліку виробничих запасів, розрахунків з персоналом по оплаті праці та ін. 

Аналітичний облік здійснюють по кожному виду обслуговуючих виробництв і господарств у Виробничому звіті, який складають на підставі первинних документів, згрупованих у листах-розшифровках або Журналі обліку робіт і витрат по статтях витрат та кореспондуючих рахунках. 

Аналітичні рахунки по обліку обслуговуючих виробництва і господарств групують у такі субрахунки: 1. Житлово-комунальне господарство. 2. Швейні та інші майстерні побутового обслуговування. 3. Підприємства громадського харчування. 4. Табори праці та відпочинку. 5. Дитячі дошкільні заклади. 6. Заклади культурно-побутового призначення. 7. Інші виробництва і господарства.

Білет 29

1. Право працівників бюджетних установ на матеріальне забезпечення у старості, а також у випадку хвороби і втрати працездатності закріплене Конституцією України й забезпечується широким розвитком мережі соціального страхування. Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування визначено принципи, а також правові, фінансові й організаційні основи загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з основами законодавства страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці, тобто бюджетні установи, і застраховані особи — наймані працівники бюджетних установ, а страховиками виступають цільові фонди:

з пенсійного страхування;

медичного страхування;

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

страхування на випадок безробіття.

Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування є страховий випадок— подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених наведеними далі законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування (ЗДСС).

Закон України від 18.01.2001 № 2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням» (зі змінами й доповненнями).

Закон України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття» (зі змінами й доповненнями).

Закон України від 23.09.99 № 1105-ХІV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (зі змінами й доповненнями).

Отже, можна говорити про початок реформування системи соціального страхування в Україні, оскільки ухвалені Верховною Радою України документи стосуються тільки трьох видів загальнообов’язкового державного соціального страхування — проекти Законів з пенсійного й медичного страхування перебувають у стадії розгляду.

Платниками страхових внесків є страхувальники (бюджет­ні установи та їхні працівники). Останні виступають одночас­но і в ролі страхувальників, і в ролі застрахованих осіб.

Постановою Кабінету № 225 визначено максимальний роз­мір фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників, на підставі яких розраховуються страхові внески. Установлений нині максимальний розмір становить 2200 грн.

Бюджетні установи як страхувальники сплачують до фондів соціального страхування різницю між нарахованими страховими внесками й витратами, пов’язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Перерахування зазначених сум здійснюється один раз на місяць — у день, установлений для одержання в установах банків коштів на оплату праці за відповідний період.

2. . Загальновиробничі витрати - це непрямі витрати, пов'язані з організацією виробництва і керівництвом цехами, бригадами, відділеннями та іншими структурними підрозділами підприємства. Раніше їх називали цехові витрати.

П(С)БО 16 "Витрати" наводить перелік загальновиробничих витрат, а саме:

- витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями, фермами, ланками, бригадами; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

- витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

- витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

- витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природного середовища;

- інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі й втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати обліковують на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". Це активний збірно-розподільчий рахунок, за дебетом якого збирають витрати, а за кредитом їх списують у порядку розподілу на об'єкти обліку виробництва та на собівартість реалізації продукції. Рахунок 91 не застосовується підприємствами торгівлі, які не мають власного виробництва. Аналітичний облік за рахунком 91 ведеться в розрізі цехів, відділень, бригад, інших структурних підрозділів підприємства. На рахунку 91 обліковують також витрати на утримання машин та устаткування.

Адміністративні витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства загалом, обліковуються на активному рахунку 92 "Адміністративні витрати".

Незважаючи на те, що адміністративні витрати не включаються до виробничої собівартості продукції, методика організації їх обліку аналогічна методиці обліку загальновиробничих витрат, і це дає підставу розглядати їх в одному розділі підручника.

До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством:

- загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- витрати на врегулювання спорів у судових органах; - податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

Аналітичний облік адміністративних витрат слід вести у Звіті про адміністративні витрати (ф. № 5.8) в розрізі статей витрат, що спрямовані на обслуговування та управління виробництва. Виробничий звіт передбачає узагальнення сум витрат наростаючим підсумком з початку року. Такі дані необхідні для аналізу адміністративних витрат відповідно до складених розрахунків, кошторисів, при прогнозуванні та ін.

Білет 30