2.1 Мета і завдання, педагогічні принципи і напрями виховання у педагогіці Монтессорі

Головна мета школи М. Монтессорі постачати «харчі» для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому. З цього і випливають основні завдання:

1) навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір;

2) виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою;

3) допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок;

4) навчити в ранньому дитинстві шанувати закон;

5) навчити терпимого і шанобливого становлення до всіх оточуючих;

6) створити умови для розвитку в дитини почуття любові й поваги до самого себе;

7) тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб виробити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації;

8) у ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами;

9) навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.

Мета і завдання педагогічного процесу повинні спиратися на основні правила, провідні ідеї, основні вимоги до діяльності та поведінки, які випливають із закономірностей педагогічного процесу, тобто на педагогічні принципи. Чимало сучасних науковців дають власне визначення поняттю «принцип педагогічної діяльності».

На думку Ф. Кузіна, принцип – це основне, вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки . Принципи виховання А. Мудрик визначає як основні ідеї або ціннісні основи виховання людини. Методологічні принципи, за Т. Єрофєєвою, – це основні філософські світоглядні положення, з позиції яких ведеться наукове дослідження. Науковець В. Краєвський зауважує, що поняття «принцип» має два значення: «педагогічні принципи – це принципи діяльності, що є найбільш загальне нормативне знання» та «педагогічні принципи - це найбільш загальна вказівка до діяльності».

Спираючись на судження В. Краєвського щодо формулювання педагогічних принципів, М. Сорокова визначила основні принципи Монтессорі-педагогіки.

1. Принцип сприяння природному розвитку пов'язаний із розумінням М.Монтессорі природи дитини та особливостей її розвитку. Педагог пояснювала, що будь-яка дитина з народження має свій внутрішній потенціал, джерело творчої енергії, тому вона здатна до саморозвитку. В процесі саморозвитку дитина немає конкретних цілей, заданих меж та відомих шляхів розвитку. Ці шляхи вона відшуковує сама, керуючись внутрішніми потребами, імпульсами інтересу до тієї чи іншої діяльності. Дитина розвиває психічні функції, вчиться керувати своїми рухами, «будує» індивідуальні якості характеру, тобто стає творцем власних здібностей. Тому дорослий повинен не заважати дитині вільно рости й розвиватися. Однак це не означає, що дорослий має пасивно спостерігати за діяльністю дитини. Без виховного впливу та педагогічного керівництва природний потенціал дитини може повністю не розкритися. Відповідно, процесу природного розвитку слід допомагати.

Допомога саморозвитку з боку дорослого повинна бути ненав'язливою, тактовною, з урахуванням зони найближчого розвитку. Це надасть змогу зрозуміти індивідуальні потреби кожної дитини, направити її внутрішні імпульси в потрібне русло.

Отже, дорослий повинен сприяти процесу саморозвитку дитини, спираючись на знання об'єктивних законів дитячого розвитку та спостереження за конкретною дитиною. Думки про те, що вихователь повинен керуватися законами природного розвитку дитини, дотримуються Є. Мединський,  А. Мудрик, А. Піскунов та інші педагоги.

2.  Принцип взаємодії з «підготовленим середовище» полягає в тому, що тільки в спеціально підготовленому просторовому і соціальному середовищі дитина здатна повноцінно розвиватися. З перших днів життя вона вбирає інформацію про оточуючі предмети та людей за допомогою органів чуття. Пізніше вчиться виконувати різноманітні дії з предметами, оволодіває мовленням, засвоює поведінку, традиції, звичаї соціально-культурного середовища, в якому росте. У спеціально підготовленому середовищі повинні бути різноманітні предмети, що викликають інтерес у дітей, пробуджуючи їх до творчої діяльності.

Таким чином, оточуюче середовище є засобом, за допомогою якого можна впливати на дитину. Природний розвиток дитини повинен відбуватися у спеціально підготовленому предметно-просторовому і соціальному середовищі.

3.  Принцип свободи вибору в «підготовленому середовищі». При виборі діяльності дитина керується сильними внутрішніми імпульсами, що спонукають її до розвитку. Вибираючи вид діяльності й працюючи скільки бажає сама, дитина задовольняє внутрішню потребу в розвитку. Проте, як зазначала М. Монтессорі, не завжди свобода вибору є благом для дитини. Тому однією з умов реалізації даного принципу є «підготовлене середовище», яке допомагає дитині зробити розумний вибір. У реальності свобода є відносною, оскільки вона обмежується чинниками, що існують у самому підго­товленому середовищі: обмеженість дидактичного матеріалу, правила користування матеріалом тощо. Свобода вибору діяльності потребує присутності в спеціальному середовищі професійно підготовленого дорослого, який здатний у потрібний момент надати необхідну допомогу.

4. Принцип індивідуальної активності в навчанні підтверджується словами М. Монтессорі: «Дитина повинна вчитися засобом власної індивідуальної активності». Індивідуальна активність дитини, на думку педагога, сприяє її психофізичному та соціальному розвитку. У дитини може проявлятися мотиваційна, рухова, мовленнєва, пізнавальна активність та активність у соціальній сфері.

Мотиваційна активність у дітей з порушенням інтелектуального розвитку знижена чи й взагалі відсутня. Вільний вибір діяльності сприяє розвитку мотиваційної активності. Самостійно вибираючи діяльність, дитина приступає до неї з інтересом, зберігаючи свою мотивацію тривалий час. Стійка мотивація до навчання, тобто до пізнання оточуючого світу та оволодіння практичними навичками, розширює перспективи розвитку дитини.

«Підготовлене середовище» й педагог надають можливість проявлятися руховій активності. В середовищі знаходяться матеріали, які спонукають до активної діяльності, — в ньому дитина може вільно рухатися, виконувати конструктивну діяльність. Педагог демонструє зразок раціональної діяльності з матеріалом, а також надає можливість самостійно вибирати шляхи виконання завдання. При цьому удосконалюється як дрібна, так і загальна моторика дитини, розвиваються довільні рухи, мислення, воля, терпіння. Проявляється і розвивається неабияка здатність до концентрації уваги під час виконання

 будь-якої діяльності, що веде до оптимізації всього процесу розвитку. Поступово в дитини виробляється здатність до «активної дисципліни». Вона може самостійно в різних життєвих ситуаціях регулювати, контролювати свої дії, рухи, емоції.

Важливого значення набуває мовленнєва і пізнавальна активність дітей. У ході виконання будь-якого завдання дитині дозволяється звертатися із запитаннями до інших дітей та педагогів. На заняттях діти вчаться словесно виражати свої думки, почуття, бажання тощо. Це сприяє розвитку мовлення та комунікативних умінь.

Пізнавальна активність дітей, на думку педагога, розвивається у процесі роботи з дидактичними матеріалами, які підібрані так, щоб навчити їх «робити відкриття» на основі власного досвіду. Дидактичні матеріали, розроблені для засвоєння як природничих, так і гуманітарних наук, повинні бути орієнтиром, розставляти акценти та давати схеми, які діти будуть, наповнювати конкретним змістом самостійно. Активність виступає у різних формах: активність у ході наслідування, активність у ході виконання завдання. Тільки активно працюючи дитина набуває навичок, досвіду.

Цей принцип відповідає принципу розвитку мислення, мовлення і комунікації, як засобу спеціальної освіти. Важливого значення набуває активність у соціальній сфері, коли дитина готується вступити в соціум. На думку М. Монтессорі, можливість вільного спілкування, конструктивна взаємодія, взаємодопомога, показ роботи з матеріалом, пояснення, укомплектування різновікових груп, усе це сприяє розширенню досвіду соціальної взаємодії і розвитку умінь будувати відношення на основі взаємодопомоги, а не конкуренції.

5. Принцип предметності в навчанні. Навчання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, на думку педагога, повинно спиратися на самостійну діяльність із матеріалами автодидактичного характеру. В процесі цієї діяльності відбувається як розвиток довільних рухів, так й інтелектуальний розвиток. За допомогою власних рук, органів чуття дитина створює власний чуттєвий образ оточуючого світу. Робота з різноманітними предметами розвиває ініціативність, працелюбство. Дитина, яка працює власними руками, зазначала М. Монтессорі, демонструє надзвичайний розвиток і силу характеру [17, 27-31].

У педагогіці-Монтессорі чітко виділяють такі напрями виховання:

1. Розумове виховання, метою якого є розвиток мислення і пізнавальних здібностей, що сприяє всебічному розвитку особистості, підготовці дитини до життя.

Завданням розумового виховання за системою М. Монтессорі є засвоєння доступного обсягу навичок, умінь, уявлень і наукових знань, розвиток уміння раціонально організовувати розумову діяльність, робити все точно й акуратно, уміння контролювати себе, правильно оцінювати свою роботу, використовувати набуті знання у різних життєвих ситуаціях.

2.  Моральне виховання, метою якого є формування у дитини стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки, участі в практичній діяльності. Сутність морального виховання М. Монтессорі вбачала в збереженні та удосконаленні почуттів. Це можна здійснити при забезпеченні розумового розвитку дитини, задоволенні всіх її інтелектуальних потреб.

Завданням морального виховання є виховання любові, поваги до себе та до оточуючих, до свого народу, творче ставлення до виконання будь-якої діяльності, обов'язків, відповідальність за працю, уміння турбуватися про інших. Доброзичлива атмосфера в колективі, позитивний приклад дорослого сприяє формуванню у дитини внутрішнього порядку, позитивних рис характеру, загальнолюдських цінностей, у неї прищеплюються навички гідної поведінки.

3.  Естетичне виховання спрямоване на формування естетичних почуттів, смаків, художніх здібностей, на розвиток здатності сприймати й перетворювати оточуючий світ за законами краси. Дитину повинні оточувати красиві, естетично оформлені предмети, зауважувала М. Монтессорі, оскільки краса – це «плід натхнення» .

Завданнями естетичного виховання є формування естетичних поглядів, смаків, розвиток творчих здібностей, виховання бажання творити прекрасне.

4.  Екологічне виховання спрямоване на усвідомлення природної феноменальності людини, яка повністю відповідає за життя на Землі. На думку педагога, для повноцінного фізичного та психічного розвитку дитини потрібно надати їй змогу спілкуватися з природою, необхідно збагачувати душу дитини безпосередньо виховними силами живої природи.

Завдання екологічного виховання – це не лише накази дорослого не ламати гілки дерев, не м'яти траву, берегти природу, а головне, – праця дитини на природі, догляд за рослинами, розведення тварин та догляд за ними, свідоме спостереження за природою. Таке виховання, зауважувала М. Монтессорі, «приводить в гармонію еволюцію окремої особистості з еволюцією всього людства». Дитина вчиться турбуватися про живі організми, цінити красу та різноманітність природи.

5.  Трудове виховання має на меті формування якостей, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Завданнями трудового виховання є психологічна та практична підготовка до праці – сільськогосподарської праці, ручної та художньої праці, підготовка до свідомого вибору професії, Марія Монтессорі відмінила в Будинках дитини плетіння, вишивання, оскільки такі види роботи негативно впливають на зір дитини, та ввела, крім ліплення предметів із глини, ще й гончарне мистецтво.

6. Фізичне виховання спрямоване на зміцнення здоров'я дитини, загартування організму, гармонійний розвиток функцій і фізичних можливостей, формування життєво важливих рухових навичок і умінь.

Фізичне виховання за системою М. Монтессорі здійснюється за допомогою:

• гімнастики для розвитку м’язів, яка складається із вправ, що сприяють нормальному розвитку рухів (ходьбі, диханню, мовленню) і стимулюють розвиток від сталої дитини в якому-небудь аспекті: вправи привчають дітей до рухів, які потрібно виконувати в житті (одягання, роздягання, шнурування, взуття, інші);

• «направляючих вправ», метою яких є розвиток почуття ритму та рівноваги дитини, яка відстає у розвитку;

• фізичних вправ та рухливих ігор із м'ячами, палицями, обручами; гігієнічних заходів, раціонального режиму дня і праці, правильно організованого відпочинку;

• правильно організованого шкільного харчування та дієти, які мають відповідати фізіологічній природі дитини.

Змінивши традиційну систему навчання, М. Монтессорі побачила не нову систему навчання і виховання, а нову Людину, яка розкривається і вільно розвиває свій істинний характер. Дитина проявляє свою волю, і ніщо не стримує її внутрішню роботу й не тисне на її душу [20, 134-149].

Таким чином, основні принципи Монтессорі-педагогіки пов’язані із розумінням природи дитини та її особливостей розвитку, допомозі вдосконалювати свої уміння. Напрями допомагають дитині розвивати мислення; формувати моральні якості, естетичні почуття, смаки, якості для майбутньої професії; спрямовані на зміцнення здоров’я, прищеплені любові до природи.