1.1 Життєпис Марії Монтессорі

Марія Монтессорі народилася 31 серпня 1870 року в Італії, поблизу Анкони, у сім’ї фінансового урядовця. Навчалася у природничій гімназії для юнаків, бо прагнула стати інженером. У 1890–1892 роках студіювала математику і біологію на природничому факультеті університету в Римі, а з 1892 – медицину. В 1896 р. успішно захистивши дисертацію, стала першим доктором медицини серед жінок. Тоді ж брала участь в Інтернаціональному конгресі жінок (Берлін) [6, c.66-67].

Працювала лікарем-асистентом у хірургії. Через рік перейшла до психіатричної клініки Римського університету, де мала змогу опікуватися дітьми з вадами розвитку. Постійно поглиблювала свої знання, вивчаючи праці визначних психіатрів. Тоді зрозуміла, що проблема дітей з фізичними вадами є більше педагогічною, а ніж медичною.

У 1897–1899 роках Монтесорі читала лекції для майбутніх римських учителів, з 1899 року як доцент інституту викладала педагогам гігієну та антропологію. На запрошення міністра загального навчання працювала в нововідкритій школі, з часом стала її директором. Тут мала можливість використовувати методи визначних італійських лікарів, а також поширувати та вдосконалювати їх.

1899 році виступала на педагогічному конгресі в Туріно з доповіддю «Моральне виховання», у якій обґруновувала свої ідеї, що активно поширювались.

1902 році Марія Монтессорі залишила посаду лікаря і продовжувала навчання в Римському університеті, де студіювала педагогіку, експериментальну психологію та антропологію. У 1904р. стала професором, упродовж чотирьох років очолювала кафедру антропології.

Для поширення своєї методики організувала курси підвищення кваліфікації , а також педагогічні об’єднання, в тому числі міжнародні. З 1911 року її методика офіційно запроваджена в італійській і швейцарській народних школах. Експериментальні заклади, що працювали за Монтессорі-методикою, створювалися в Парижі, Нью-Йорку, Бостоні.

1913 році усиновила Маріо, і з того часу він став її помічником. Його батьком був близький приятель Марії, котрий працював у психіатричній клініці.

1914 році Монтессорі відвідала Англію, Бельгію, Голандію, Іспанію, де впровадила свою методику. З 1916 року проживала у Барселоні.

1920–1923 роки означені діяльністю в галузі релігійного виховання в Барселоні. 1929 році відбувся Перший міжнародний «Монтессорі-конгрес». Наступні проходили в Ніцці (1932), Амстердамі (1933), Римі (1934), Оксфорді (1936).

Свій досвід роботи узагальнила в праці «Відкриття дитини» (1909), яка швидко розповсюджувалася, її перекладали багатьма мовами світу. Пізніше видрукувані «Мій підручник» (1922), «Дитина в родині» (1926), «Діти у церкві» (1929), «Діти є інші» (1952) та інші [5, 66-67].

Під впливом політичних подій у Західній Європі, зокрема поширення фашизму в Німеччині та Італії, починаючи з 1936 року, школи Монтессорі закриваються, а її книги підлягають спаленню.

У 1939-1946 роках вона зі своїм сином та родиною проживала в Індії. Тут її методика мала великий успіх, уведена до навчальних програм місцевих шкіл.

До Європи повернулася у 1946 році. З 1949 року жила в Голандії, де й померла 6 квітня 1952 року. Син Маріо продовжив справу матері, очолив міжнародне Монтессорі-об’єднання.

Таким чином, Марія Монтессорі вела активну наукову діяльність.