1.1. План-проспект лекційного заняття

Лекція на тему: «Організації як об’єкти управління»

1) Навчальна мета – ознайомлення студентів із поняттям «організація», її ознаками; з концепцією життєвого циклу організації (ЖЦО) та факторами, що впливають на її становлення та розвиток.

Завдання: дати визначення поняттю «організація»; розглянути концепцію життєвого циклу організації (графічно); дослідити сутність формальної та неформальної організації; дослідити середовище, в якому функціонує організація (внутрішнє та зовнішнє).

Виховна мета: сформувати уявлення про організацію; системно-ситуаційне бачення процесів в організації і установку на застосування наукового підходу до їх вивчення.

2) Методи, прийоми, засоби:

• методи, прийоми передачі та обміну словесною інформацією: розповідь, бесіда, дискусія.

• методи, прийоми переконування: проведення доказів; апеляція до позитивних і негативних емоцій студентів.

• методи, прийоми розвитку мислительних дій: аналіз; синтез; порівняння; розрізнення; аналогія; узагальнення; індукція; дедукція.

3) План лекційного заняття:

1. Поняття організації та її ознаки.

2. Концепція життєвого циклу організації.

3. Формальна та неформальна організація.

4. Внутрішнє та зовнішнє середовище організації.

5. Закони організації.

Вступ

Тема «Організації як об’єкти управління» тісно пов’язана з усіма темами предмету основи менеджменту, оскільки управління не може здійснюватись без створення організації, досконалого вивчення факторів впливу на неї, вивчення стадій ЖЦО, законів організації тощо.

Актуальність проблеми. Управління – це «мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом». Характерною рисою сучасного етапу розвитку економіки є глибокі зміни в усіх її сферах, що впливають на систему управління. Управлінську систему підприємства необхідно розглядати як динамічний процес, бо її форми, методи і функції перебувають під впливом багатьох факторів: масштабу підприємства, рівня прибутковості і конкурентоспроможності і т.д.

Ефективність діяльності підприємства залежить від багатьох параметрів – ступеня розвиненості виробництва, поділу і кооперації праці, використання результатів науково-технічного прогресу, економічних ресурсів, форм стимулювання високопродуктивної праці тощо, але в першу чергу – від ступеня інтегрування зазначених факторів під час їх використання. Справа в тому, що застосування того чи іншого фактора поза зв’язком з іншими ще не забезпечує оптимального економічного розвитку підприємства. Потрібне інтегроване їх управління і використання. Хто ж відповідальний за це, хто займається координуванням різних видів діяльності і спрямовує їх на виявлення потреб ринку в продукції підприємства і відповідно організовує її виробництво в необхідній кількості і якості її у необхідний термін, на визначення технічної й економічної політики розвитку підприємства, створення відповідних соціальних і здорових умов праці, екологічний захист і т. д.? Зазначені функції виконуються за допомогою процесу управління підприємством.

Дана тема тісно пов’язана з іншими, здебільшого економічними і управлінськими дисциплінами, оскільки управління підприємством багатоаспектний процес, який розглядається з різних сторін. Кожна ланка підприємства підлягає управлінню, це і управління виробничим процесом, управління фінансовими ресурсами, трудовим потенціалом, інформацією, управління ризиками тощо. За кожну ланку відповідає окрема дисципліна, яка допомагає здобути нам теоретичні знання, які ми можемо застосувати на практиці.

Дослідженнями організації як об’єкту управління займалися такі видатні вчені, як Абалкін Л.І., Авдєєнко В.М., Білоусов Р.А., Волкова О.М., Горбунов Е.П., Ігнотовський П.А., Євдокімов Ф.І., Клейнер Г.Б., Ковальов В.В., Мізіна О.В., Лукінов І.І., Марушков Р.В., Мочалов Б.М., Мочерний С.В., Олексюк О.І., Рєпіна І.М., Федонін О.С. та ін. У зв’язку з чим теорія містить різні погляди авторів щодо сутності, змісту та структури підприємства, це обумовлено тим, що вивчення організації як об’єкту управління науковці почали займатися відносно недавно.

Хід лекції:

Основні тези лекції:

Об’єктом управління для менеджера будь-якого рівня є організація у будь-якій конкретній формі (фірма, підприємство, казино, магазин тощо). Це – поле діяльності менеджерів і сфера застосування їхньої праці. Виникнення і функціонування організацій є передумовою виникнення менеджменту.

На думку М. Мескона існує три основні вимоги, яким повинна відповідати група людей, щоб вважатися організацією:

• є принаймні дві людини, які вважають себе частиною цієї групи;

• є хоча б одна мета, тобто результат, якого треба досягти;

• спільна праця для досягнення цієї мети.

Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети.

Організація – це не лише виробничий процес, а сукупність елементів і компонентів, пов’язаних між собою статично за допомогою відповідних структур (внутрішнє середовище), з одного боку, та зовнішнього оточення, які перебувають у тісних взаємозв’язках і взаємовпливах. Сукупність внутрішніх елементів організації та елементів її зовнішнього середовища у їх взаємозв’язках є системою.

Поєднання суб’єктивних та об’єктивних елементів формують основу культури управління, в яку можна включити стиль керівництва, способи вирішення проблем, характер поведінки менеджерів.

«Життя» організації подібне життю людини, часу існування будь-якого предмета праці або послуги. Воно має свої фази та особли­вості розвитку.

Згідно з концепцією життєвого циклу організації вся її діяльність проходить ряд стадій, починаючи з народження, розквіту аж до зу­пинення існування або корінної модернізації. Виділяють п’ять основних фаз розвитку організації, кожна з яких має певні цілі, ознаки, стиль керівництва, завдання та організацію праці:

1. народження організації;

2. дитинство та юність;

3. зрілість;

4. старіння організації;

5. відродження (занепад) організації.

Групи людей, створені керівництвом для досягнення цілей організації, називаються формальними. Найпершою їх функцією є виконання конкретних завдань та досягнення цілей організації. Відносини між людьми регулюються різного роду нормативними документами: законами, постановами, наказами, розпорядженнями тощо.

Група людей, які стихійно об’єдналися для досягнення певних цілей та регулярно взаємодіють, називається неформальною групою (організацією). Відносини між членами такої групи формуються на основі особистих симпатій. Члени групи мають загальні погляди, інтереси. В такій групі не має списку членів колективу, ролей, відповідальності.

Причини, за якими люди вступають у неформальні відносини, можна згрупувати таким чином: почуття належності, взаємодопомога, захист, спілкування, симпатія.

Організаційна культура є одним з найважливіших елементів, які створюють внутрішнє середовище організації – сукупність форм та процесів, які надають останній конкретне обличчя. До інших її елементів можна віднести розподіл праці, технології, які використовуються, організаційну структуру, систему комунікацій та обміну інформацією, поведінку співробітників тощо.

Зовнішнє середовище організації характеризується також ступенем диференціації та інтеграції виробничих і трудових процесів. Диференціація означає також розподіл робіт між окремими суб’єктами організації, щоб кожна з них отримала в ньому певний рівень закінченості в конкретному результаті, який має самостійну цінність. Зовнішнє середовище організації створюється її оточенням (діловим та фоновим). Ділове оточення створюють ті явища, процеси та інститути середовища, на які організація шляхом цілеспрямованих дій або договорів може здійснювати безпосередній вплив (наприклад, постачальники, споживачі, посередники). Таким чином, з елементами ділового оточення організація знаходиться в стані двобічної взаємодії.

До фонового оточення організація може тільки пристосовуватися, але цілеспрямовано впливати на нього вона не в змозі. Політика держави, кон’юнктура ринку і багато інших обставин більшості організацій непідвладні – їх доводиться приймати до уваги або підкорятися, «виходити» з-під їх впливу, або намагатися тими чи іншими способами нейтралізувати їх наслідки.

Життя організації підкоряється певним законам, головним з яких прийнято вважати закон синергії. Він проголошує, що по­тенціал і можливості організації як єдиного цілого перевищують суму потенціалів та можливостей її окремих елементів, що обу­мовлено їх взаємною підтримкою та доповненням.

Другий закон організації – закон доповнення внутрішньо-організаційних процесів і функцій протилежно спрямовани­ми. Наприклад, розподіл доповнюється об’єднанням, спеціаліза­ція – універсалізацією, диференціація – інтеграцією і навпаки. Третій закон організації потребує збереження пропорційності між нею та її елементами при будь-яких можливих змінах, що дозволяє в максимальній мірі реалізувати їх можливості.

Четвертий закон організації отримав назву закону композиції. Його суть полягає в тому, що функціонування всіх без винятку організаційних елементів у тій чи іншій мірі підкорюється загальній меті, а індивідуальні цілі кожного з них являють собою її конкре­тизацію і виступають у відношенні до неї підцілями.

П’ятий закон організації – закон самозбереження. Він перед­бачає, що будь-яка організація, як і її окремий елемент, намага­ються зберегти себе як одне ціле, що потребує дотримання ряду умов.

Шостий закон організації – закон інформованості. Він ствер­джує, що в організації не може бути більше порядку, ніж її члени мають інформації про реальне становище, яке дозволяє їм прий­мати усвідомлені рішення.

Нарешті, сьомий закон організації – закон онтогенезу. Відповідно до нього життя будь-якої організації складається з трьох основних фаз, які послідовно змінюють одна одну: становлення, розвиток, затухання.

Зрозуміло, що завдання керівництва полягає в максимальному скороченні першої фази, продовженні другої та уникненні остан­ньої.