4. Процесно-орієнтоване управління якістю харчових виробів

Управління якістю – це єдність організаційних, технічних, економічних, правових, соціальних, ідеологічних та інших заходів, що здійснюються на всіх рівнях розробки, виготовлення і споживання продукції. Якість розглядається як систематичний процес, що охоплює всю організаційну структуру підприємства. Рівень якості диктує споживач. За якість відповідає кожен працівник.

Управління якістю передбачає виявлення майбутніх дефектів продукції на всіх етапах і стадіях її життєвого циклу. Чим раніше будуть виявлені дефекти, тим легше їх буде усунути, тим дешевше буде процес усунення. Програма підвищення якості, якщо вона розроблена вірно, швидше призведе до зниження витрат на виробництво, ніж до збільшення.

Життєвий цикл харчового виробу як об`єкту виробництва складається з чотирьох етапів.

І етап – передпроектне дослідження. Досліджується ринок з метою виявлення ніші ринку по номенклатурі, ціні, характеристикам виробу. Виявляються принципові можливості підприємства заповнити цю нішу. Формулюється завдання для розробників виробу. На цьому етапі формулюються вимоги до якості виробу, який проектуватиметься або вдосконалюватиметься.

ІІ етап – підготовка виробництва – складається з таких дій:

1. проектування виробу – розробка рецептури і технології виробництва;

2. виготовлення дослідного зразка і його випробування;

3. розробка технічної документації на виріб;

4. укладання договорів на постачання сировини;

5. технологічна підготовка виробництва.

Всі названі дії безпосередньо пов`язані із забезпеченням якості виробу, тому при їх виконанні слід керуватися вимогами, сформульованими на І етапі. На цьому етапі закладаються засоби для перевірки виконання вимог у реперних точках процесу і методи перевірки цих вимог.

ІІІ етап – виробництво, в процесі якого здійснюється перевірка виконання вимог, сформульованих на попередньому етапі.

ІV етап. Збут виробленої продукції. Можливі два основні види збуту: зі складуванням із зберіганням готової продукції і без складування – безпосередня реалізація після виготовлення. При складуванні і транспортуванні готової продукції необхідно забезпечити такі умови, щоб при цьому не відбувалася втрата досягнутої якості.

Всі названі вище етапи складають процес забезпечення якості харчового виробу. При цьому слід відзначити, що вимоги до виконання кожного етапу, крім першого, закладаються на попередніх етапах. З іншого боку помилки, допущені на попередніх етапах, як правило, не можуть бути виправлені в подальшому. Тому процес забезпечення якості слід розглядати як єдиний процес і для керування застосовувати методи процесно-орієнтованого управління.

Процесно-орієнтоване управління здійснюється за такими етапами:

1. Визначення меж процесу. Для цього слід виявити зовнішніх і внутрішніх постачальників і споживачів процесу. Зовнішнім постачальником процесу виступає плановий відділ, який на підставі маркетингових досліджень формулює завдання на розроблення нового продукту або модернізацію того, що вже випускається. Споживачем процесу виступає реалізатор продукції. Постачальник і споживач процесу повинен бути виявлений на кожному етапі.

2. Моделювання процесу. Спершу створюється модель «as-is», тобто така, яка відображає існуючий процес. За допомогою цієї моделі перевіряється наступне:

- кожен етап закінчується або перетворенням матеріального потоку, або розробкою документів;

- як матеріальний, так і інформаційний потоки (документообіг) повинні бути односпрямованими, тобто не повинно бути повернення на попередні етапи.

Примітка. Звіт, який складається на етапі попереднього дослідження, використовується плановим відділом для формулювання завдання на підготовку виробництва. Тому І етап може бути виключений з процесу керування якістю.

3. Нормативно-методичне забезпечення виробництва продукції.

Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та технічних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя, здоров’я і майна людей та навколишнього середовища. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції.

Стандартизація не є вольовим актом, який нав’язується технічному прогресу ззовні, а випливає як неминучий наслідок відбору засобів, методів і матеріалів, що забезпечують високу якість продукції на даному етапі розвитку науки і техніки. З роками з’являються нові методи виробництва і матеріали., що призводить до заміни старих стандартів новими. В цьому безперервному процесі головна мета полягає в тому, щоб на якому завгодно етапі розвитку суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні.

Таким чином, об’єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче ведуть до стандартизації, яка є запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки стандартизації суспільство має можливість свідомо керувати своєю економічною і технічною політикою, домагаючись випуску виробів високої якості.

Результати стандартизації знаходять відображення у спеціально-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробування, маркування, упаковки, транспортування і зберігання продукції). Використовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об’єктів стандартизації (див. рис. 7).

Рис. 7. Структура нормативно-технічної документації для проектування і виготовлення продукції.

Практична реалізація можливостей національної системи стандартизації ускладнюється хибами законодавчої бази у цій сфері: закони сформульовані у дуже загальній формі. Крім того, в Україні ще діють норми колишнього СРСР, які не відповідають міжнародним вимогам і заважають виконати умови приєднання України до ГАТТ/СОТ та реалізувати ст. 51 та 56 ЄС [5]. У такій ситуації український ринок наповнюється низькоякісною імпортною продукцією, яку іноземні виробники не можуть реалізувати у своїх країнах через невідповідність міжнародним стандартам.

У XXI сторіччі розраховувати на комерційний успіх може лише те виробництво, управління яким відбувається з обов’язковим урахуванням стандартів ISO 9000 та 14000 (якість довкілля), які в перспективі можуть трансформуватися в єдині стандарти. Таким чином, за допомогою процесно-орієнтованого керування створюється система якості підприємства, яка забезпечуватиме належний рівень виробничої продукції.

Розглянемо фактори для створення системи якості.

1) Державне регулювання:

• ліцензування окремих видів діяльності;

• нетарифні бар’єри.

Наявність на виробництві сертифікованої системи якості дозволяє йому без додаткових фінансових, часових і організаційних витрат подолати встановлені рядом країн нетарифні (технічні) бар’єри. Ці вимоги встановлюються у вигляді вимог до якості і безпечності продукції і задовольняються в разі наявності на підприємстві документованої і сертифікованої системи якості.

2) Суспільно-правові відносини:

• одержання держзамовлення;

• одержання субпідрядів;

• участь у тендерах.

3) Ринкове регулювання:

• сертифікація системи якості забезпечує необхідний рівень довіри на ринку;

• стабільність поставок – знімає необхідність зовнішніх перевірок третьою стороною, тобто потенційним замовником, що, як правило, сприяє технічному шпіонажу;

• страхування і факторинг (купівля банком у клієнта права на вимогу боргу без права зворотної вимоги у клієнта).

4) Удосконалення моделі бізнесу:

• приховане виробництво – усунення браку;

• попередження претензій і скарг споживачів;

• реструктуризація управління підприємством;

• збільшення ролі вищого керівництва у забезпеченні збуту продукції;

• участь персоналу.

5) Фінансова привабливість і надійність:

• одержання кредитів;

• створення спільних підприємств;

• збільшення активів підприємства. Не фінансові активи збільшуються за рахунок зростання вартості торгової марки, зростання ціни, завоювання нових ринків, тощо.