5. Особливості технологій вирощування ярих культур

5.1 ЯЧМІНЬ

Поступова зміна кліматичних умов, прояви погодних аномалій у весняно-літній період, які часто спостерігаються в останні роки ставлять перед аграріями питання щодо підвищення стійкості ярих зернових і зернобобових культур, шляхом розробки комплексних організаційних заходів, до несприятливих явищ природного характеру.

Розробка шляхів підвищення стійкості культур до посухи повинна базуватися на трьох основних напрямках: селекційно-генетичному, агротехнічному та меліоративному. Порівняно малозатратним, дієвим та ефективним засобом у боротьбі з посухою є чітке дотримання та якісне виконання агротехнічних вимог при вирощуванні ярих зернових і зернобобових культур.

Місце в сівозміні. Враховуючи різну морфо-біологічну специфіку розвитку кореневої системи і надземної маси рослин ярих зернових культур, необхідно диференційовано підходити до розміщення їх у сівозміні. Рослини ячменю звичайно утворюють меншу вегетативну масу, ніж овес, тому вони значно слабше пригнічують бур’яни. Кращими попередниками, що забезпечують в посушливих умовах високі врожаї ячменю є кукурудза, картопля, баштанні та зернобобові культури, озима пшениця після пару.

Обробіток ґрунту. В умовах південної підзони Степу основний обробіток ґрунту під ярі колосові культури в посушливих умовах, з метою зменшення непродуктивного випаровування вологи, слід проводити в кінці вересня-жовтні на глибину 20-22 см при зниженні середньодобових температур повітря. За даними ДУ Інституту сільського господарства степової зони кращий енергозберігаючий і ґрунтозахисний ефект мають плоскорізний і чизельний обробітки, які забезпечують накопичення вологи в ґрунті близькі до оранки та зменшують енергетичні витрати – до 20% пального, експлуатаційні витрати – в два рази, а витрати праці – на 31%.

Система допосівного обробітку ґрунту під ярі колосові культури повинна бути диференційована з урахуванням особливостей кожного поля. В умовах несприятливого співвідношення погодних факторів допосівний обробіток ґрунту проводиться тільки при фізичній стиглості ґрунту в якомога стислі строки з використанням комбінованих машин, знарядь і широкозахватних агрегатів. Якщо поверхня поля якісно вирівняна і посівний шар розпушений, то доцільно обмежитися боронуванням, використовуючи важкі зубові борони БЗТС-1,0 і провести пряму сівбу з одночасним внесенням мінеральних добрив в рядки при використанні зернових сівалок, переобладнаних анкерними та долотоподібними сошниками, які забезпечують більш рівномірне загортання насіння, навіть при дещо підвищеній вологості посівного шару ґрунту, що дозволяє починати сівбу на 3-4 дні раніше.

Застосування добрив. Під ярі колосові культури, які відрізняються високою інтенсивністю засвоєння легкорозчинних елементів живлення на початку вегетації, доцільно вносити складні мінеральні добрива (нітроамофоска, нітрофоска, нітрофос, амофос) восени або навесні локальним способом помірними дозами (30-40 кг/га д.р.) на глибину 8-10 см у вологий шар ґрунту, що забезпечує прирости урожаю зерна на 1-2 ц/га вищі ніж еквівалентна суміш простих туків. З метою прискорення ростових процесів, утворення і розвитку вузлових коренів та підвищення посухостійкості та продуктивності рослин обов’язковим заходом має бути припосівний спосіб внесення складних мінеральних добрив в рядки дозою 10 кг/га д.р. по фосфору. При застосуванні повного мінерального добрива (NPK) під ярі колосові культури сумарні витрати ґрунтової вологи на утворення одиниці зерна зменшуються у ячменю на 20-30% при підвищенні продуктивності культур і покращенні показників якості зерна.

Основну частину мінеральних добрив доцільно застосовувати під зяблеву оранку, а якщо це не зробили – вносити весною під культивацію.

Сорти. Насіння сучасних сортів ярих зернових культур має високу генетично обумовлену адаптивну спроможність завдяки чому здатне повною мірою реалізовувати свій генетичний потенціал при чіткому дотриманні технології їх вирощування. Перевагу слід надавати сортам з високою стійкістю до посухи, вилягання та ушкодження хворобами. В господарствах на великих площах посіву доцільно вирощувати по 2-3 сорти цих культур, які мають різні біологічно-фізіологічні властивості і морфологічні ознаки та неоднакову реакцію на основні фактори довкілля. Для умов степового регіону до найбільш придатних сортів ярого ячменю для використання на фуражні цілі, відносяться: Сталкер, Адапт, Донецький 14, Водограй, Здобуток, Персей, Фенікс.

За вирощування на пивоварні цілі перевагу доцільно віддавати таким вітчизняним сортам: Еней, Інклюзив, Гетьман, Вакула, Геліос, Етикет, Парнас, Галактик, Південний, а також зарубіжним: Престиж і Джерзей.

До вирощування в господарствах зони рекомендуються такі сорти вівса плівчастого: Дарунок, Скакун, Спурт, Бусол, Чернігівський 28, Закат; голозерного – Скарб України, Марафон, Самуель.

Сівба. Критерієм початку сівби ячменю і вівса є фізична стиглість ґрунту, коли досягається якісне його кришення. Ярі колосові культури необхідно висівати в якомога ранні і гранично стислі (2-3 доби) строки, використовуючи широкозахватні посівні агрегати. В першу чергу висівають ячмінь, а закінчують сівбу вівсом. Запізнення зі строками сівби на 5-10 днів, за даними Ерастівської дослідної станції ІЗГ призводить до зниження зернової продуктивності ярих колосових культур на 10-36%.

Норма висіву майже усіх вказаних сортів ячменю – 3,5-4,5 млн., вівса – 5,5 млн. схожих насінин на 1 га. Насіння слід загортати у вологий шар ґрунту при сівбі сівалками з анкерними сошниками на глибину 3-4 см, дисковими – на 4-5 см.

Важливе місце в підвищенні адаптивних властивостей ярих колосових культур, їх продуктивності і якості зерна займають також позакореневі підживлення посівів азотними добривами, краще всього водним розчином карбаміду (N_10-15) в період кущіння. Підвищити ефективність позакореневого мінерального підживлення можна за умови обприскування посівів азотними добривами сумісно з рістрегулюючими препаратами (АКМ, гумати).