8.1. Календарно-обрядова поезія.

Щедрівки — величальні українські народні обрядові пісні, які виконуються під Новий рік і під Йордан у Щедрий Вечір. Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв, щедрівки, як і колядки, величають господаря та членів його родини.

У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл. Поетичне слово в щедрівках і колядках виконує магічну функцію.

КОЛЯДКА старовинна Слов’янська обрядова пісня, яка виконується під час святкування Різдва Христова.

На честь вступу весни у свої права, буйства і розмаїття природи, що нарешті прокинулась, а також багатства майбутнього врожаю, наші предки співали спеціальні обрядові пісні – веснянки. Це дійство проходило разом з танцями та іграми. В деяких місцевостях веснянки ще називали гаївками, маївками, риндзівками та гагілками. Це напрочуд мелодійні та ніжні пісні.

2. Воронько, як дитячий письменник.

Тематика творів П. Воронька виглядає досить традиційною для поетів його покоління: це передусім війна, яку поетові довелося бачити на власні очі; оспівування краси батьківщини; змалювання чистих, незаплямованих людських почуттів; дружба й братерство народів; утвердження миру на планеті; уславлення праці простого трудівника.

Липка: Я, маленька липка, Виросту велика, — Не ламай мене.  Я медовим цвітом  Зацвіту над світом, —  Бережи мене. Тінь тобі я кину  У гарячу днину, —  Ти шануй мене.  Від дощу сховаю Вранці серед маю, — Ти полий мене. Будемо з тобою Ми рости обоє, — Ти люби мене. Виростеш за роки, Підеш в світ широкий, — Не забудь мене.

«Берізка»: В нашої берізки Білая кориця, Вичесані кіски — Любо подивиться. На дорогу з двору Вистрибали кізки, Стали гризти кору Білої берізки... Ми сказали кізкам: «Не гризіть, не треба. Хай мала берізка Виросте до неба!»

«З Німеччини в Чернеччину»:

Значної популярності зажила й невелика за обсягом поема «З Німеччини в Чернеччину», в якій відтворено зворушливий образ маленької полонянки Катрусі. Поет психологічно вмотивовано показав, як у душі дитини війна поєднала наївність, важко здобуту реалістичність бачення світу, природну доброту і зболеність. Стрімка ритміка твору, його пісенність, лаконічність вислову — все споріднює поему з українським фольклором: «Летіла я з далеччини до рідної Чернеччини., Я нею скрізь пишалася, коли мене питалися: — Звідкіль ідеш? — 3 Німеччини.— Куди ти йдеш? — В Чернеччину! В Чернеччину, в Охтирщину, за міст на Монастирщину...»

1961 р. П. Воронько, збагачений новим життєвим і творчим досвідом, замислюється над покликанням справжньої поезії, бо без внутрішньої чесності, постійної роботи душі, вірності художній та життєвій правді література нічого не варта:

Тепер, коли і сам пишу я книги,— Понад усе болить мені за те, Аби перо не стало стержнем дзиги У грі пустій, бо йдеться про святе.

БІЛЕТ 9

9.1. Донченко, становлення дитячого характеру в оповіданні «Щоденник», «Боягуз».

 Становлення характеру дитини, її внутрішній світ, стосунки з середовищем, зображено в ряді оповідань О.Донченка. Матвійко (“Боягуз”) всього боявся, навіть жаби і ящірки. Коли інші діти, пустуючи, зчинили сварку і бійку, хлопчик тікав. Боляче було від докорів батька, насмішок товаришів. Історія “боягуза”, розказана Донченком, повчальна не лише для дітей, а й для дорослих.