1.4. Модель організації фінансового оздоровлення (санації) підприємства

В умовах ринкових відносин будь-яке підприємство постійно змушене пристосовуватись до змін економічного середовища, перебудовувати свою діяльність та структуру. Проте невчасна реакція на зміни, помилки в поточній діяльності, невірна оцінка перспектив призводять до порушень ритму роботи підприємства. Дані порушення проявляються у настанні так званого кризового стану або фінансової кризи, яка являє собою такий період його роботи підприємства, що характеризується розбалансованою діяльністю з проявом у перевищенні витрат над доходами, збитковості виробництва і роботи в цілому, втрати підприємством потенціалу для ефективного розвитку, що все разом призводить до настання неплатоспроможності і банкрутства останнього. З фінансових позицій кризовий стан підприємства полягає у його нездатності здійснювати повне та стабільне фінансове забезпечення своєї діяльності. Залежно від часу початку дії негативних факторів та характеру самих факторів виділяють:

– стратегічну кризу;

• кризу прибутковості;

• кризу ліквідності.

Стратегічна криза передбачає невірне формування мети та основних цілей діяльності, організацію виробничого потенціалу підприємства, що призводить до неефективного використання наявних ресурсів. До причин, які викликають даний вид кризи, відносять: не вірний вибір місця розташування виробничих потужностей; помилковий набір видів діяльності, не оптимальну організаційну й управлінську структури, відсутність або відставання за технологіями; непродуману виробничо-збутову програму; помилковий вибір правової форми організації діяльності.

Стратегічна криза ставить діяльність у заздалегідь визначене не сприятливе становище, яке по мірі розвитку переростає у кризу неприбутковості. На відміну від першого виду криза неприбутковості уже чітко проявляється в поточній роботі підприємства у вигляді поступового зниження результативності роботи і появи збитків. Фактори, які спричиняють даний вид кризи, це недоліки у збутовій, ціновій політиці, не правильно підібрані та не ефективно вибудовані відносини з постачальниками і споживачами продукції, посередницькими структурами та обслуговуючими компаніями, фінансуванні ризикових проектів та втрати при інвестуванні, зниження оборотності та активності роботи, високі витрати та збитковість окремих складових.

Якщо підприємство належним чином не відреагує на причини, які викликають настання кризи неприбутковості, то це загрожує йому втратою власного капіталу, оскільки збитки поступово вимиватимуть оборотний капітал. Збитковість призводить до збільшення суми фінансових зобов’язань підприємства при втраті коштів або інших ресурсів для їх покриття. У такому випадку підприємство стає не платоспроможним, а його робота у таких умовах за відсутності джерел покриття збитків класифікується як криза ліквідності або платоспроможності. Фактично це стадія перед банкрутства. Крім причин, що були перераховані, до появи кризи ліквідності призводять фінансові чинники (зміна структури капіталу у бік збільшення фінансових зобов’язань, підвищення витрат на їх обслуговування (штрафи, високі відсотки), незадовільна товарна політика і зростання дебіторської заборгованості, неліквідність активів; відсутність резервних фондів; фінансування довготривалих вкладень та ін.

Як уже зазначалося, показано один вид кризи поступово переходить в інший, але кожна криза, як правило, відбувається в кілька етапів – стадій. Стадія кризи – це глибина розвитку того чи іншого негативного явища та проникнення його в економіку підприємства. Умовно можна виділити наступні стадії кризового стану:

– докризова, яка характеризується зародженням негативних тенденцій і явищ у економіці підприємства, але вони не справляють негативного впливу на нього, починаючи проявлятись у знижені окремих показників;

– початкова, коли окремі фактори уже негативно впливають на той чи інший бік роботи підприємства, погіршуючи показники, а тенденція уже має не короткочасний характер, а набуває ознак стійкості.

Ці дві стадії умовно можна віднести до стадій стратегічної кризи. Продовження негативної дії переростає у третю стадію фінансової кризи або першу стадію кризи неплатоспроможності. Ця стадія характеризується проявом негативних процесів економіки підприємства у вигляді появи збитків, зменшенні обсягів грошових доходів. Кожний наступний операційно-фінансовий цикл діяльності викликає збільшення збитків. Стадія кризи неприбутковості загострюється і призводить до сталої неприбутковості. В момент, коли рівень накопичених збитків досягає точки, в якій їх сума починає зменшувати показник власний робочий капітал (сума власних оборотних фондів), відбувається істотне підвищення величини не платежів, здійснених за один оборот, стала неприбутковість переходить у кризу ліквідності або неплатоспроможності, яку умовно можна поділити на три стадії:

• стадія поточної неплатоспроможності (характеризується зменшенням показника власний робочий капітал, нижче якогось безпечного рівня починаються затримки платежів, з’являється дефіцит платіжних засобів);

• стадія фінансової нестійкості (характеризується розбалансуванням вхідних і вихідних грошових потоків, виникненням хронічної та простроченої заборгованості, зростанням зобов’язань);

• стадія майнової неплатоспроможності (відзначається перевищенням зобов’язань над власними ліквідними активами, показник власний оборотний капітал стає від’ємним, призупиняються платежі, виробництво, порушується справа про банкрутство).

Розподіл на стадії кризи відображає основні параметри розвитку негативних явищ в економіці підприємства у той чи інший період його життєдіяльності. При цьому остання не обов’язково може проходити всі три види криз і стадії. Може так статися, що ефективно працююче підприємство не зможе вчасно розрахуватись за своїми зобов’язаннями, раптово втратити свої фонди або більшу їх частину внаслідок дії природних факторів. Проте в інших випадках саме ці стадії воно буде проходити і кожна із них може виникати і тривати від одного до кількох операційно-фінансових циклів діяльності, в сумі складаючи від одного до кількох років.

При потраплянні або загрозі потрапляння підприємства у важке фінансове положення до початку справ про банкрутство або під час його проведення, підприємство може самостійно вжити певних заходів, які допоможуть відновити фінансову стійкість та платоспроможність, аналогічно законодавство передбачає використання запобіжних заходів спрямованих на фінансове оздоровлення підприємства. У даних випадках йдеться про механізм фінансового оздоровлення, який прийнято називати санацією. Санація – це система заходів, що здійснюються на підприємстві з метою запобігання визнання його банкрутом і ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також повне або часткове задоволення вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, його виробництва, боргів і капіталу або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника. Отже, санація – це система заходів різного характеру, спрямованих на фінансове оздоровлення підприємства, яке зводиться до:

– поліпшення структури капіталу;

– зменшення заборгованості через списання, пролонгування, розстрочення;

– забезпечення стабільності формування ресурсів насамперед з власних джерел;

– поліпшення виробництва, організаційної структури, управління, матеріально-технічного забезпечення;

– відновлення платоспроможності і ліквідності;

– покриття поточних збитків, відновлення ефективності роботи, забезпечення прибутковості.

Проведення санації передбачає реалізацію певної програми оздоровлення діяльності підприємства, розробка і реалізація якої складається з наступних етапів:

Аналіз причин виникнення кризи, її виду та стадії розвитку. Метою даного аналізу є оцінка доцільності продовження діяльності в тій формі в якій вона здійснювалась, виявлення резервів підвищення ефективності, зменшення заборгованості. На даному етапі проводиться поглиблений і системний аналіз всіх виробничих, збутових, фінансових операцій підприємства, організації виробництва, збуту, фінансування та інвестицій, управління підприємством, його майновий стан та перспективи продовження діяльності. Якщо аналіз показує можливість виходу із фінансової кризи, то приймається рішення про проведення санації.

Прийняття рішення про санацію. Цей етап передбачає вибір та призначення кандидатури керуючого санацією (у випадку провадження справи про банкрутство) з числа арбітражних керуючих, кредиторів або інвесторів чи керівництва підприємства (у випадку досудової санації). Пошук потенційних зовнішніх санаторів після опублікування повідомлення про порушення проти підприємства справи про банкрутство.

Розробка і реалізація першочергових заходів фінансового оздоровлення. Йдеться про реалізацію першочергової програми, яка складається із заходів поточного характеру, проведення яких не вимагає значних витрат часу і ресурсів, але які можуть призвести до збільшення грошових надходжень, зменшення витрат та заборгованості. Насамперед серед таких заходів виділяють інкасацію дебіторської заборгованості та зміну системи розрахунків з постачальниками і покупцями в бік збільшення строків оплати поставок та отримання авансів від покупців, використання резервних фондів для відшкодування збитків, продаж не профільних та неробочих активів, запасів та продукції на складах, обмеження окремих витрат, заморожування інвестицій, капіталовкладень, збільшення власного капіталу за рахунок додаткових внесків власників, реструктуризація заборгованості, активізація збуту. Даний етап включає мобілізацію і зміну окремих елементів господарсько-фінансової діяльності, тому має поточний характер. Особливо ефективна програма першочергових заходів тоді, коли підприємство опинилось у тимчасовій фінансовій кризі (стан технічного банкрутства). Тоді санація може обмежитись такою програмою.

Розробка стратегії виходу підприємства з кризового стану. У випадках, коли причиною можливої кризи є стратегічна криза та прибуткова криза, окремих заходів недостатньо для відновлення стійкості і платоспроможності, виникає необхідність розробки стратегічного плану виходу з кризи із використанням заходів, спрямованих на стабільну прибуткову роботу в майбутньому. Даний стратегія включає:

• визначення цілей санації. Як правило, серед цілей визначають реструктуризацію організаційної структури, перепрофілювання діяльності та управління виробництвом, збутом і фінансами відповідно до результатів аналізу причин кризи;

• формування стратегії оздоровлення – розробка програми санації. Даний етап передбачає розробку узагальненої моделі дій, які дозволять досягнути поставлених цілей оздоровлення. Розроблені дії із основними параметрами їх виконання, термінами виконання та послідовність їх здійснення відображаються у програмі санації. При фінансовому оздоровленню, враховуючи цілі його проведення та наявні у підприємства ресурси, а також реальні можливості щодо їх залучання. Можна виділити основні стратегії подолання фінансової кризи:

Наступальна – передбачає використання активних дій, спрямованих на модернізацію обладнання, запровадження нових технологій, активізацію маркетингу, підвищення цін на продукцію, розширення її асортименту, пошук нових ринків, введення режимів економії.

Захисна спрямовується на різке скорочення витрат, закриття та продаж окремих підрозділів підприємства, консервацію та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, згортання виробництва та реалізації.

Делегування – передбачає передачу проблем, які виникнули у підприємства третім особам – новим власникам, кредиторам, інвестору, державі. За цією стратегією підприємство прагне отримати потрібні кошти та іншу допомогу за рахунок збільшення власного капіталу, статутного фонду, участі кредиторів і держави у санації.

Конкретизуються заходи, викладені у програмі в плані санації. Розроблений на основі програми план санації містить перелік і послідовність здійснення санаційних заходів, їх техніко-економічне обгрунтування, розрахунок потреби у фінансових, технічних ресурсах та джерела і методи їх задоволення, конкретні строки мобілізації, терміни освоєння інвестицій, прогноз виконання програми та оцінку ефективності санації (майбутній фінансово-майновий стан та позиції підприємства після її завершення) та інші характеристики, які стосуються проведення санації. План санації повинен містити такі розділи та підрозділи.

1. Попередня історія підприємства:

• коротка історія, реквізити (назва, адреса, організаційно-правова форма, органи управління);

• інформація про власників засновників;

• організаційна структура, наявність дочірніх підрозділів, філій, представництв та інших відокремлених структурних підрозділів, правовий статус майна цих підрозділів, апарат управління ними;

• огляд основних видів діяльності, видів продукції, цін на неї та ринків збуту;

• фінансово-майновий стан за останній звітній період.

2. Мета фінансового оздоровлення, його цілі.

3. Звіт про рух грошових коштів за останні 12 місяців.

4. Аналіз наслідків ліквідації (сума коштів, які можна отримати від продажу активів з метою погашення боргів), рівень вимог кредиторів, які будуть задоволені при ліквідації підприємства та інші економічні наслідки.

5. Структура боргу:

• загальна сума боргу та кількість кредиторів;

• динаміка зростання заборгованості та її структура по кварталах, визначення частки і суми прострочених боргів;

• черговість виплати боргів кредиторам;

• сума боргів важливим і не важливим постачальникам (основним партнерам та контрагентам боржника);

• готовність основних партнерів (контрагентів) надати боржнику допомогу та підтримати санацію.

6. Перелік заходів щодо відновлення платоспроможності – група організаційних і правових заходів (реструктуризація підприємства, закриття не рентабельних його напрямів, відсудження майна, його продаж, передача в оренду, скорочення працівників та інші) та терміни їх проведення.

7. Пропозиції щодо операційної реструктуризації – група технічно-виробничих заходів (змін, пов’язаних з операційною діяльністю – модернізація виробництва, його перепрофілювання, удосконалення організації праці, управління доходами і витратами, технічне переоснащення, додаткові закупки сировини, технологічні нововведення), розрахунок потреби коштів для їх проведення.

8. Пропозиції щодо фінансової реструктуризації та організації фінансування.

• відстрочення боргів (скільки, яким кредиторам, на який термін);

• прощення або списання боргів (скільки, яким кредиторам);

• розстрочення боргів (скільки, яким кредиторам, нові графіки сплати, сума початкового внеску);

• умови участі держави у фінансовому оздоровленні;

• мобілізація внутрішніх резервів, використання коштів резервного фонду, внески власників, продаж запасів, залежаної продукції, іншого майна, мораторій на сплату боргів, обмін боргів на активи;

• умови участі інвесторів та кредиторів у санації (набуття ними права власності на майно підприємства, розпоряджання частиною його продукції, оренда майна, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу на інвестора, сплата власником або інвестором кредиторських боргів);

• загальні результати фінансової реструктуризації (підсумки її проведення – сума сплачених боргів, зміни у капіталі за період їх проведення;

• призупинення капітальних вкладень, ліквідація незавершеного виробництва;

• оцінка дебіторської заборгованості, заходи щодо її стягнення, ліквідації, проведення взаємозаліків.

9. Прогноз фінансових результатів реалізації санаційних заходів:

• прогноз фінансових результатів на майбутнє;

• прогноз руху коштів на майбутнє;

• оцінка графіків погашення теперішньої і майбутньої заборгованості перед постачальниками, державою та працівниками.

10. Розрахунок необхідних коштів та інших ресурсів для реалізації плану санації.

11. Очікувані результати виконання плану санації (рівень виробництва, реалізації, витрати та доходи, ефективність, структура капіталу, ліквідність та платоспроможність, структура активів, показники забезпечення. ресурсами) – структура підприємства, стан його виробничої бази та майновий стан після відновлення платоспроможності.

Координація, нагляд та контроль реалізації плану санації. На цьому етапі керівництво підприємства або призначений господарським судом керуючий санацією вживає всіх можливих заходів для реалізації затвердженого плану її проведення та готує для суду, кредиторів, власників відповідні звіти. Звіт подається керуючим щоквартально та наприкінці терміну фінансового оздоровлення, має містити: баланс божника; звіт про прибутки і збитки; відомості про кошти, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог; відомості про дебіторську заборгованість та не реалізовані вимоги боржника; інші відомості стосовно майна боржника та можливостей погашення заборгованості. Та основне призначення – звіту показати ефективність та вчасність проведення заходів з фінансового оздоровлення, їх результати. Одночасно із звітом керуючий виносить одну із пропозицій:

• про дострокове припинення санації у зв’язку із відновленням платоспроможності;

• про укладання мирової угоди;

• про продовження санації;

• про відкриття ліквідаційної процедури.