1. Проектування системи управління борговим фінансуванням сільськогосподарських підприємств

1.1. Етапи організації раціонального управління борговим фінансуванням

Сучасне управління борговими зобов’язаннями підприємства являє собою довготривалий та складний як з організаційно-правових, так і з економічних позицій процес, який безпосередньо впливає на діяльність підприємства. Даний вплив визначається видовим і терміновим складом зобов’язань, їх величиною, вартістю складових та їх середньозваженою ціною. Не ефективне управління борговими зобов’язаннями, результатами якого є високі витрати залучення та обслуговування, короткі терміни користування, висока частка простроченого боргу є одним із головних чинників економічної недієздатності підприємства і в підсумку викликає його банкрутство.

Управління борговими зобов’язаннями, як і будь-яке інше управління, слід розглядати як своєрідний механізм впливу, який має включати:

• визначення змісту управління, його цільової направленості;

• основні закони та принципи, тобто найбільш істотні та повторювані взаємозв’язки між елементами системи, які забезпечують її функціонування, визначають характер і умови прийняття відповідних рішень;

• функції і методи управління, тобто конкретні форми, прийоми цілеспрямованого впливу суб’єкта на об’єкт управлінських дій;

• інструменти та важелі впливу на об’єкт, такі як плани і норми, які забезпечують реалізацію управлінських функцій та досягнення поставлених цілей;

• інформацію, дані та зведення, які описують процеси, операції та технічні засоби їх збору, обробки, передачі і зберігання;

• управлінські кадри та їх структуру, тобто чисельність апарату управління, його ієрархічність, що відображає особливості розподілу робіт між працівниками, їх взаємодію в процесі їх виконання.

Елементом, який визначає інші складові системи управління, є його зміст. У різних визначеннях управління підкреслюється значення того чи іншого моменту в управлінській діяльності, відносно конкретного місця і часу з позицій здійснення даного процесу. Існуючі визначення управління борговими зобов’язаннями акцентують увагу на залученні фінансових ресурсів – “процесу формування позикового капіталу у відповідності з потребою в ньому”. Однак при проектуванні системи управління борговими зобов’язаннями потрібно насамперед враховувати те, що:

• дане управління є складовою загальної системи управління підприємством, зокрема управління фінансовою діяльністю, тому його слід розглядати як частину більш вищого управлінського рівня, при цьому боргові зобов’язання є самостійним видом фінансових ресурсів, а отже, управління ними є самостійною системою, якій притаманний весь спектр управлінських функцій та актів, пов’язаних з процесом прийняття та реалізації відповідних рішень, забезпечення інформаційного обміну та комунікацій як у середині підприємства, так і зовнішніми учасниками – кредиторами, постачальниками, інвесторами;

• боргові зобов’язання є специфічним об’єктом, який одночасно виражає інструменти фінансування та фінансові результати проведення господарських операцій – це означає, що управління борговими зобов’язаннями є процесом, який розподіляється на три напрями, перший з яких пов’язаний з прямим фінансуванням, другий з рухом коштів – організацією розрахунків, натомість третій спрямовується на нейтралізацію негативного впливу боргового фінансування – управління фінансовим ризиком;

• зобов’язання є постійним елементом господарсько- фінансової системи підприємства, який більшою чи меншою мірою представлений в його пасиві, отже, управління борговими зобов’язаннями має розглядатись як циклічний і постійний процес, розподілений за елементами в часі та просторі;

• через свої властивості (характеристики) боргові зобов’язання впливають на результати діяльності та фінансово- майновий стан підприємства, його вартість, створюючи при цьому ділову репутацію – інвестиційно привабливого об’єкта, надійного позичальника. В результаті цього цілі управління борговими зобов’язаннями є важливими завданнями першого і другого рівнів управління;

• важелями вирішення завдань управління борговими зобов’язаннями є керування їх властивостями, які в процесі господарювання трансформуються в умови отримання, використання і повернення фінансових ресурсів з різних джерел. Таким чином, управління розподіляється на кілька взаємопов’язаних, субпідпорядкованих частин: перша – види зобов’язань; друга – джерела залучення або зони виникнення; третя – умови отримання і повернення в межах джерела чи зони винекнення;

• безперервність, циклічність, системність, всепроникність і взаємопов’язаність з іншими складовими господарського механізму викликають поєднання процесного, системного та ситуаційного підходів до управління. З іншого боку, ці ж чинники вимагають використання достатньо складних моделей прийняття рішень, які мають опиратись на застосування кількісних методик визначення умов та характеристик зобов’язань, їх величини і структури, сили і характеру впливу на підприємство, в тому числі за ймовірної зміни зовнішнього та внутрішнього середовища;

• управління борговими зобов’язаннями рівносильно пов’язане як з прийняттям рішень щодо величини, структури, строку, вартості та інших характеристик процесу боргового фінансування, так і з організацією їх реалізації в умовах достатньо жорсткого правового регулювання. Це означає, що дане управління має враховувати вплив регулюючого законодавства на стадії реалізації рішень та вплив економічної кон’юнктури на стадії їх прийняття.

Із урахуванням наведеного менеджмент підприємства має усвідомлювати, що управління борговими зобов’язаннями (борговим фінансуванням) слід визначати як складову загальної системи управління підприємством, направлену на підготовку та реалізацію комплексних рішень щодо визначення форм, методів і умов організації прямого фінансування та розрахунків з метою забезпечення ефективного вирішення поставлених цілей та завдань функціонування підприємства (збалансування позитивного впливу боргового капіталу на результати і перспективи розвитку підприємства із загрозами негативного впливу на його фінансову стійкість).

Діяльність підприємства має передбачати певні цілі його функціонування. Цілеформування – одне із найголовніших завдань управління. Перш за все слід розрізняти основні та спеціальні цілі. Основні цілі відображають стратегію, модель розвитку підприємства, його майбутній стан. Натомість спеціальні є вираженням взаємозв’язків між елементами економічного механізму господарювання, вони розробляються в рамках загальних цілей як проміжні завдання структурним підрозділам.

Місце боргових зобов’язань у системі формування та використання фінансових ресурсів дозволяє відзначити, що цілі управління ними входять до завдань третього рівня дерева цілей підприємства (перший – це загальні цілі підприємства, другий – цілі управління фінансовою діяльністю). Одночасно боргові зобов’язання є самостійним видом фінансових ресурсів, характеристики яких спричиняють формування власного дерева цілей.

Основні цілі/завдання управління борговими зобов’язаннями полягають у забезпеченні необхідного рівня боргового фінансування для розвитку підприємства за умови мінімізації негативних наслідків його впливу на платоспроможність і фінансову стійкість та максимізації позитивного впливу на дохідність діяльності, власного капіталу і вартість підприємства. Таким чином, основні цілі управління зобов’язаннями полягають у:

1. Забезпеченні отримання потрібної суми фінансових ресурсів з різних джерел боргового фінансування;

2. Диверсифікації форм та джерел боргового фінансування – формування цільової структури зобов’язань;

3. Мінімізації вартості боргових зобов’язань у розрізі груп кредиторів, джерел залучення та загальної величини;

4. Оптимізації сплати основного боргу і плати за його користування в розрізі строків сплати, забезпеченні синхронізації джерел надходження коштів та їх використання для обслуговування зобов’язань;

5. Формування резерву залучення боргових зобов’язань для майбутньої потреби розширення підприємства.

Перелічені цілі є основними завданнями, які мають бути першочергово вирішенні при здійснення управління зобов’язаннями. Очевидно, що дерево цілей аналізованого управління лежить у площині збалансування основних кількісних характеристик боргових зобов’язань таких як величина, вартість, строк. Саме через них реалізується взаємозв’язок зобов’язань між собою, з іншими видами фінансових ресурсів, визначається їх роль у механізмі господарювання та вплив на інші його складові (табл.1).

Досягнення основних цілей управління борговими зобов’язаннями передбачає вирішення окремих підзавдань у межах деяких їх видів, джерел. Дослідження умов господарювання сільськогосподарських підприємств останніми роками показали, що вирішення завдань управління зобов’язаннями пов’язане на первинному рівні з розв’язанням наступних завдань – підцілей.

Досягнення наведених цілей тісно пов’язане з організацією виробництва і реалізацією продукції, зокрема з формуванням витрат і доходів операційної та інвестиційної діяльності. Через це система управління зобов’язаннями має дати відповідь на питання рівня децентралізації управлінських функцій, тобто визначити в якому обсязі та які рішення щодо аналізу, планування чи контролю слід перенести із компетенції фінансової служби до інших виробничих, постачальницьких, збутових підрозділів. При цьому має бути розроблена ефективна модель комунікації та інформаційного обміну між цими підрозділами та фінансовим відділом.

Таблиця 1

Види боргових зобов’язань та цілі управління ними

Види зобов’язань	Цілі та завдання управління
Зобов’язання з обов’язкових платежів до бюджету	Мінімізація величини зобов’язань (податкового навантаження). Оптимізація структури зобов’язань за видами платежів та строком їх сплати. Підготовка та подача податковим органам відповідної звітності. Отримання податкового кредиту. Реструктуризація і погашення податкового боргу.
Зобов’язання з виплат працівникам	Реструктуризація і погашення боргу із заробітної плати. Підвищення грошової частки в структурі заробітної плати. Забезпечення вчасної виплати заробітної плати і відрахувань з неї. Оптимізація її рівня та структури за часом сплати.
Зобов’язання перед постачальниками та іншими контрагентами	Формування сталого кола постачальників, готових працювати за кредитною схемою. Відпрацювання схеми розрахунків з постачальниками. Визначення пріоритетності розрахунків з постачальниками. Реструктуризація і погашення простроченого боргу.
Зобов’язання по випущених боргових цінних паперах	Забезпечення успішного розміщення цінних паперів, їх продаж за ціною не нижче номіналу та в повному обсязі. Оцінка і підтримка інвестиційної привабливості. Самореклама та розширення інформаційного поля. Збалансування вартості і строку випуску, обігу цінних паперів. Підтримка прийнятного рівня вартості залучення шляхом рефінансування.
Зобов’язання щодо отриманих фінансових позик	Визначення суми кредиту та допустимих умов його отримання. Знаходження часу відкриття фінансування та вибір виду кредиту. Мінімізація вартості кредиту. Забезпечення отримання часткової компенсації. Створення і підтримка позитивної кредитної історії.
Зобов’язання з оренди або лізингу	Визначення величини і складу необхідних основних фондів, забезпечення їх залучення. Оптимізація співвідношення між оперативною і фінансовою орендою. Мінімізація розміру орендної плати, оптимізація строку її сплати та структури. Погашення простроченого боргу з орендних зобов’язань.

Успішне досягнення наведених цілей вимагає розробки програми або плану дій. Саме процес підготовки та виконання такого плану дозволяє реалізувати управлінські функції. З іншого боку, виконання цих функцій пов’язане з процесом прийняття рішень. Тобто, можна стверджувати, що будь-яке управління пов’язане з розробкою і використанням деякої технології реалізації управлінських функцій, яка в свою чергу втілює визначену модель прийняття і реалізації відповідних рішень. В даній моделі концентрується бачення менеджментом суті проблеми та ймовірних шляхів її вирішення. Технологія організації управління борговим фінансуванням має спиратись на програмно-цільовий підхід, за умови реалізації синоптичної (раціональної) моделі прийняття управлінських рішень, пов’язаних з внутрішньою структуризацією боргових зобов’язань за видами, джерелами і умовами. Відповідно ми пропонуємо управляти борговими зобов’язаннями за технологією управління по цілях, використовуючи як ядро цього управління функціонально-елементну матрицю, по вертикалі якої відображаються елементи управління, а по горизонталі управлінські функції, що реалізуються відносно цих елементів (рис. 1).

Рис. 1. Матриця управління борговими зобов’язаннями підприємства

Застосування такого підходу дозволяє не змінюючи структури апарату управління, координувати зусилля працівників економічної (фінансової) служби та інших підрозділів на вирішення чітких, зрозумілих, кількісно визначених завдань, які відображаються у спеціальних фінансових планах, бюджеті доходів та видатках. Таким чином, управління зобов’язаннями на основі дерева цілей легко інтегрується в домінуючу в сучасній практиці бюджетну модель управління підприємством. Застосування синоптичної моделі прийняття рішень дозволяє ідентифікувати проблеми, пояснити їх та встановити цілі, визначити можливі альтернативи їх досягнення, оцінити і порівняти їх, обравши одну для реалізації. При цьому дана модель має опиратись на такі принципи:

• послідовності дій і суджень;

• достатності та достовірності інформації;

• свободи від емоцій і упереджень;

• обгрунтованості альтернатив;

• історичності проблеми та результатів її вирішення;

• системності оцінки проблеми і зв’язків між її елементами;

• економічності кінцевої альтернативи.

Поєднання процесів прийняття і реалізації управлінських рішень щодо боргових зобов’язань дозволяє сформувати весь цикл управління ними, за наступною технологічною схемою організації даного управління (рис. 2). Запропонований перелік дій та розподіл їх по стадіях управлінського процесу дозволяє менеджменту поєднувати інформаційний, логіко-розумовий та організаційний цикли, системно підходити до вирішення завдання ефективного управління борговими зобов’язаннями.

Управління за даною схемою дає можливість здійснювати комплексний підхід до вирішення даного питання на підприємстві. При цьому, використання таких складових процесу прийняття відповідних рішень як аналіз та планування дозволяє вирішувати завдання інформаційного забезпечення і прогнозування можливих майбутніх змін з розробкою відповідних варіантів поведінки, а організація, координація, регулювання і контроль безпосередньо забезпечують виконання прийнятих рішень у повсякденній діяльності.

Рис. 2. Технологічна схема організації управління зобов’язаннями

Аналіз наявності, ефективності і доцільності використання боргового фінансування. Основу прийняття ефективних управлінських рішень становить об’єктивне дослідження стану об’єкта управління, особливостей та умов його функціонування, впливу на діяльність. Ось чому першим етапом управління борговими зобов’язаннями є проведення аналізу доцільності та ефективності їх використання, оцінка залежності підприємства від зовнішніх та внутрішніх кредиторів тощо. Врахувавши результати проведених досліджень, ми пропонуємо наступні об’єкти та систему показників проведення такого аналізу (табл. 2).

Таблиця 2

Об’єкти та показники аналізу боргових зобов’язань

Об’єкти аналізу	Показники оцінки	Примітки
1	2	3
Величина та склад боргових зобов’язань	загальна сума та структура зобов’язань сума та структура довгострокових зобов’язань сума та структура короткострокових зобов’язань сума та структура прострочених зобов’язань за групами та окремими кредиторами коефіцієнт заборгованості (фінансової залежності) коефіцієнт довгострокового залучення співвідношення дового і короткострокових зобов’язань	пайовий капітал включається в довгострокові зобов’язання на правах фінансової оренди
Вартість, умови залучення	аналіз строків та величини залучення зобов’язань в розрізі окремих кредиторів, їх груп аналіз строків – графіків обслуговування, погашення зобов’язань аналіз вартості зобов’язань в розрізі окремих кредиторів та видів середньозважена вартість боргових зобов’язань аналіз структури вартості зобов’язань, її складових аналіз впливу складових вартості на її величину та зміну	аналіз розгортається в динаміці по погашених і не погашених зобов’язаннях, з використанням факторних детермінантних моделей

Продовження табл. 2

1		2			3
Ефективність залучення та використання		рентабельність активів рівень фінансового важеля значення диференціалу фінансового важеля сума чистого прибутку та його приріст додатковий прибуток отриманий через використання боргу приріст вартості власного капіталу, зміна цого доходності приріст вартості активів підприємства коефіцієнт вартості активів підприємства оборотність кредиторської заборгованості			П*2/ ВАс * 100 БЗ/ВК ROA – WADC - ВП * ПВБЗ – ФВ - - ВАс/БЗ
Рух грошових потоків рівня фінансового ризику, кредито-спроможності		коефіцієнт покриття боргового капіталу коефіцієнт обслуговування боргових зобов’язань коефіцієнт достатності прибутку для покриття боргу коефіцієнт достатності грошового потоку для покриття боргу коефіцієнт покриття процентів коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) аналіз зміни рівня кредитного рейтингу			ВД/БЗ, Н > 2 П/КБЗ + фонд пог ДБЗ + ФВ, Н > 2 EBIT/ БЗ, Н > 2 CF/БЗ, Н > 40% EBITDA/БЗ, Н > 3 ОА/КБЗ, Н > 2
П ВАс БЗ ВК ВП ДБЗ ФВ Н ПВБЗ	Прибуток Середньорічна вартість активів Величина боргових зобов’язань Власний капітал Валовий прибуток Довгострокові боргові зобов’язання Фінансові витрати Норматив Питома вага зобов’язань в пасивах		ВД КБЗ ОА ROA WADC EBITAD CF	Валовий дохід Короткострокові боргові зобов’язання Вартість оборотних активів Рентабельність власного капіталу Середньозважена вартість боргових зобов’язань Прибуток до сплати відсотків, податків та відрахування амортизації Грошовий потік від операційної діяльності

Окремою частиною дослідження боргових зобов’язань є аналіз руху грошових потоків підприємства за даними попередніх фінансових планів, звітності. Такий аналіз дає змогу додатково оцінити активність використання і залежність від боргового капіталу в розрізі строків та напрямів, а також джерел покриття витрат залучення та погашення заборгованості. Одночасно дослідження руху грошового потоку дозволяє оцінити платоспроможність та рівень фінансового ризику.

Аналітичні дослідження за запропонованою системою можуть не тільки вирішити вищезгадані завдання, а й допомогти менеджменту краще зрозуміти особливості ведення фінансової діяльності і політики управління боргом підприємства, а також виявити фактори впливу та оцінити цей вплив.

Завершують аналітичні розрахунки дослідженням умов фінансового ринку, зокрема кредитного, лізингового, фінансового і податкового регулювання, які впливають на зміну джерел боргового фінансування, його вартість. Досліджуються регулювання мінімальних рівнів орендної плати, заробітної плати, розмір компенсації за кредитами, зміни порядку обчислення і справляння окремих податкових платежів, а також моніторинг вартості та можливостей отримання ресурсів у банках, лізингових компаніях, ринках облігацій, держави. Такі дослідження дозволяють також виявити можливості зменшення рівня та вартості боргових зобов’язань.

Планування структури боргового фінансування. Наступною складовою управління борговими зобов’язаннями є фінансове планування, завдання якого полягає у визначенні потреби в борговому капіталі. Визначення потреби в борговому капіталі пов’язане з оцінкою витрат поточного і капітального характеру та майбутніх доходів, графіків їх отримання. Через це на першому етапі планування боргових зобов’язань потрібно вивчити програми виробництва, збуту та інвестицій підприємства у плановому періоді. Прогноз розвитку фінансового ринку, фінансового, податкового регулювання спрямований на визначення кола зовнішніх джерел покриття потреби в борговому капіталі, потенційних кредиторів, які можуть надати потрібні кошти. Крім того, прогнозування спрямовується на оцінку вартості та інших умов залучення, їх зміни.

При плануванні потреби у боргових зобов’язаннях враховуються результати проведеного аналізу. Спершись на них, менеджмент зможе визначити потенційних кредиторів, умови залучення та початкову вартість. Натомість прогнозування дозволяє скоригувати зазначені показники, враховуючи тенденції зміни факторів. Остаточне рішення щодо вибору методів, способів задоволення потреби в борговому капіталі буде прийнятим з врахуванням фінансової стратегії підприємства, тобто на основі ставлення менеджменту до співвідношення “дохідність капітал - його вартість – ризик” в процесі моделювання структури капіталу та його оптимізації наступним чином (рис. 3).

Рис. 3. Оптимізація структури капіталу та боргових зобов’язань

Визначення спрямованості оптимізації структури капіталу визначає метод оптимізації та її цільовий критерій. Зокрема, якщо метою оптимізації структури капіталу є зниження його вартості, то методом оптимізації буде економіко-математичне моделювання з використанням цільового критерію – середньозваженої вартості капіталу. Проте даний підхід потребує доповнення оптимізаційної моделі деякими обмеженнями, основне призначення яких лімітувати рівень та структуру боргових зобов’язань. Отже, оптимізація структури капіталу чи то за критерієм середньозваженої вартості чи дохідності власного капіталу має доповнитись нормативами, які обмежують рівень фінансового ризику, перетворюючись на комплексний метод вирішення завдання оптимізації.

Враховуючи потребу обмеження рівня та структури боргових зобов’язань для обмеження рівня фінансового ризику, пропонуємо оптимізувати структуру капіталу, використовуючи економіко-математичні моделі (ЕММ), які поєднують методи оптимізації структури капіталу за критерієм WACC та нормативи, які обмежують величину боргу.

Як обмеження ЕММ обираються два основних нормативи:

Коефіцієнт заборгованості (фінансової залежності), який обмежує загальну величину боргу в капіталі, максимальне значення нормативу <= 0,5;

Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності), який обмежує величину короткострокової заборгованості, мінімальне значення нормативу >= 2 але <= 3.

Як додаткові коефіцієнти потрібно обрати показники, які виражають фінансову здатність підприємства обслуговувати прийняті зобов’язання – показники платоспроможності. Зокрема такі:

1. Коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом, який обмежує величину власного капіталу, потрібного для фінансування обороту, дозволяючи використовувати переваги боргу, мінімальне значення нормативу >= 0,1;

2. Коефіцієнт обслуговування боргу, який пов’язує величину боргу та ефективність господарювання, мінімальне значення нормативу >= 1;

3. Коефіцієнт достатності грошового потоку для погашення боргу, який пов’язує організацію грошових розрахунків з боргом, мінімальне значення 0,4;

Введення даних коефіцієнтів, за винятком першого, пов’язане з істотним обмеженням ЕММ, тому їх доцільніше використовувати на стадії оцінки відповідності знайденої структури строкам задоволення потреби в капіталі, його величині, при апробації моделі.

При побудові оптимізаційної моделі потрібно визначити критерій оцінки оптимальності. У випадку спроби підприємства зменшити фінансові витрати критерієм оптимальності буде середньозважена вартість капіталу та обрані обмежуючі критерії. Наведених основних коефіцієнтів достатньо для моделювання структури капіталу тих підприємств, потреба яких в основному та оборотному капіталі співвідноситься як 1 : 1 і вище, тобто потреба в необоротних активах рівна або вища потреби у оборотних. За протилежної ситуації, коли потреба в оборотних активах вище потреби в необоротних, а співвідношення нижче 1 : 1, потрібно вводити додаткове обмеження – коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом. Цільове фінансування, зокрема кошти, отримані через дотації виробникам, методи справляння податку на додану вартість, списання заборгованості тощо, при моделюванні прирівнюється до власного капіталу і повністю включається до моделі, як мінімальна його величина, що обов’язково буде використана у плановому періоді.

Для побудови оптимізаційної моделі (ЕММ) введемо такі позначення:

і – джерело власного капіталу (і = с…n);

j – джерело довгострокового боргового зобов’язання (j = c…n);

k –джерело поточного боргового зобов’язання (k = c… n);

с – мінімальна кількість джерел того чи іншого виду капіталу;

n – кількість доступних джерел фінансування.

Позначимо через R_i – вартість власного капіталу, залученого з і-го джерела, R_j – вартість довгострокового зобов’язання, залученого з j-го джерела, R_k – вартість поточного зобов’язання, залученого з k-го джерела, V – загальна потреба в капіталі для планового періоду, V_i – величина власного капіталу, V_j – величина довгострокових зобов’язань, V_k – величина поточних зобов’язань V_of – планова потреба у необоротних активах, V_rf – планова потреба у оборотних активах.

Тоді математична постановка задачі оптимізації структури капіталу за критерієм найнижчої його вартості полягає у мінімізації значення функції:

Система обмежень моделі:

	(1)
	(2)
	(3)
	(4)
	(5)

При виконанні таких умов:

1. Загальна величина боргових зобов’язань не перевищує норматив коефіцієнта заборгованості.

2. Величина поточних зобов’язань не перевищує норматив ліквідності.

3. Сума складових капіталу має покривати загальну планову потребу в ньому.

4. Величина власного, довгострокових та поточних зобов’язань не може бути від’ємною.

Дані обмеження використовуються для оптимізації структури капіталу підприємств, які обрали ризикову політику фінансування (співвідношення потреби в основному та оборотному капіталі 1:1 і вище). У разі застосування консервативної політики фінансування (співвідношення основного і оборотного капіталу нижче 1:1) до моделі вводиться додаткове – п’яте обмеження щодо забезпеченості власним оборотним капіталом.

За допомогою значень нормативів підприємство може регулювати розподіл джерел фінансування, управляючи фінансовими ризиками, дохідністю і витратністю власного капіталу та боргових зобов’язань. При цьому важливо раціонально обрати значення нормативів, які використовуються як обмеження моделі. Їх значення можна обирати відповідно до загальних, галузевих нормативів, які склались у результаті специфіки діяльності окремої галузі, власних нормативів, розроблених підприємством.

Планування структури та величини боргових зобов’язань за алгоритмом наведеним на рисунку 3, показує, що після визначення дані показники слід оцінити з позицій фінансових можливостей підприємства щодо обслуговування і покриття потреби в капіталі у планових періодах. Тому знайдена структура і величина власного капіталу і зобов’язань має бути розгорнута в плановому бюджеті доходів та видатків і оцінена за показниками, наведеними в таблиці 2. У разі не збалансованості грошових потоків у окремих періодах та недостатності доходів для покриття фінансових витрат необхідно провести перерахунок моделі, змінивши нормативи, кількість джерел, обмеження. Після знаходження структури капіталу, в тому числі зобов’язань менеджменту, залишається затвердити складені на базі моделі і апробовані плани фінансування, графіки обслуговування зобов’язань, бюджет доходів і видатків, переходячи до практичної їх реалізації.

У рамках розробленої структури капіталу організовується залучення ресурсів з джерел, обраних у результаті моделювання. Таким чином, увага зосереджується на управлінні окремим джерелом. Останнє організовується на основі визначених при плануванні параметрів (обсяг, строк, вартість) та врахуванні особливостей того чи іншого джерела. Основні напрями залучення боргового капіталу та складові його управління наведено на рисунку 2.