2. Визначення системи і її структури

Розробка принципів функціонування системи як і вибір її струк­тури представляє собою одне із найбільш складних та відповідальних завдань проектування системи. Вирішення цих завдань дозволяє на початкових стадіях розробки визначити:

1. види діяльності, які повинні бути комп’ютеризовані;

1.2 склад підсистем та перелік окремих об'єктів системи;

1.3 перелік зовнішніх систем, з якими передбачається взаємодія;

1.4 основні форми управління та способи взаємодії складових елементів системи;

1.5 загальні вимоги до функціональних характеристик об'єктів, підсистем і системи в цілому.

Впродовж другого етапу СА доцільно виконувати такі три процедури:

а) Визначення системи належить до достатньо складного завдання, яке важко піддається формалізації. Як і для першого етапу СА тут досвід системного аналітика, його наукова компе­тентність, добросовісність в поєднанні із глибоким проникненням та розумінням проблеми є запорукою та визначальними фактора­ми успішного виконання другого етапу СА. Ретельно слід вивірити і обгрунтовано вирішити, що належить до системи і що є зайвим, і тому його недоцільно вносити в новостворювану систему.

Розширення системи є доцільним в разі виявлення причетності об'єктів чи елементів до остаточного результату функціонування системи. Система є відкритою для речовин, енергії, інформації, які впливають на її вхід та виступають або як обмеження, або як сприяючі фактори. Наприклад, дослідженнями японських вчених встановлено, що запах жасмину стимулює продуктивну і творчу діяльність програмістів. То ж не дивно, що забезпечення фізіологічного та психологічного комфорту має розглядатись як один із сприятливих факторів при побудові системи.

Завжди слід пам'ятати, що система є власне тим засобом, який призначений вирішувати проблеми, тому не слід забувати і про забезпечення стиків, які повинні усунути бар'єри та вузькі місця. Стосовно системи це, насамперед, відноситься до вибору вдалого інтерфейсу людини із комп'ютерними засобами. Доцільно передбачити організаційні та апаратно-програмні вдос­коналення, які не дозволяють допустити втрати або зменшення достовірності інформації, затримки в її передаванні. Це сприятиме якісному виконанню процесів прийняття рішень.

б) Процедура визначення середовища. Оточуюче систему середо­вище ділять на фізичне і технічне оточення, економічне середо­вище, соціальне оточення. До фізичного і технічного оточення належать існуючі технічні системи, досягнутий рівень технічного і технологічного розвитку, а також природні умови. Економічні умови для розробленої системи визначають другий тип. А суспільні та індивідуальні людські фактори обумовлюють особливості соціального середовища. Ось тому визначення середовища пов'язане із виявленням впливів оточуючого систему оточення. Необхідно вия­вити дію різних зовнішніх факторів, що впливатимуть на роботу системи.

в) Процедура передбачає здійснення аналізу структури системи. Від розро­бника вимагається вміння на рівні вченого-дослідника передбачити найбільш доцільний структурний поділ системи на підсистеми чи модулі і компоненти, визначити рівні ієрархії та пріоритетів. Чітке усвідомлення та глибоке розуміння того, для виконання яких саме функцій насамперед призначена система, для реалізації яких інформаційних процесів вона буде найбільше надаватись, дозволить розробникові системи виявити ключові елементи та відношення між ними, які забезпечують найефективніше цілеспрямоване функціонування системи.