5. Мінералогічні ресурси.

Мінералогічні ресурси Чернівецької області включають родовища мінеральних вод та грязей. З геологічною будовою (особливо в Північній Буковині) пов'язані практично невичерпні запаси лікувальних мінеральних вод найрізноманітнішого хімічного складу, що використовуються для лікування багатьох захворювань.

На сьогодні відомо понад 60 родовищ мінеральних вод, але вони недостатньо досліджені і слабо використовуються.

Здійснюється промисловий розлив столових і лікувально-столових вод - "Буковинська", "Брусницька", "Кельменсцька", "Валя-Кузьминська", "Новоселицька", "Зеленчанська" та ін. Особливо цінною вважається вода Брусницького родовища, яка містить сірчано-водневі та содові гідрокарбонатно-хлоридно-натрієві компоненти, які визначають її лікувальні властивості та профіль курорту. Затверджені запаси цього родовища дозволяють організувати курортний комплекс до 10 тис. місць.

Перспективними для рекреаційного використання є запаси лікувальних грязей, які характеризуються високими лікувальними властивостями: поблизу сіл Черешенька (Вижницький р-н), Костинці (Сторожинецький р-н), Брусниця (Кіцманський р-н), Щербинці (Новоселицький р-н) та Селятин (Путильський р-н).

На нашу думку, в області необхідно провести більш детальне гідрогенеологічне обстеження найбільш перспективних родовищ мінеральних вод із наступним затвердженням їх запасів.

Одним із найважливіших природних рекреаційних ресурсів Буковини є багата і різноманітна рослинність, яку представляють ліси (38,9 тис. га), де переважають цінні деревостої з дуба, бука, липи. У передгір'ї розповсюджені широколистяні та змішані породи.

Таким чином, Чернівецька область має достатньо високий природно-рекреаційний потенціал, необхідний для створення високоефективних рекреаційно-туристичних зон. У цілому забезпеченість природними рекреаційними ресурсами 1-го кв. км території та 1-го жителя відповідно в 1,4 та 1,8 раза вищі, ніж по Україні, що знову підтверджує можливості розвитку сфери лікування та відпочинку. В таблиці нижче подані показники забезпеченості краю деякими видами цих ресурсів.

Туристичний потенціал Буковини формується також за рахунок інших складових - історичних та архітектурних пам'ятників, релігійних споруд, пам'яток культури та мистецтва, традиційних народних промислів та ремесел тощо. Чернівецька область - одна з небагатьох областей України, яка володіє архітектурно-містобудівною спадщиною, вельми різноманітною як в етнічному, так і в хронологічному, стилістичному й типологічному відношеннях. До найцінніших належать середньовічні фортеці, муровані та дерев'яні храми унікального "хатнього" типу, окремі будівлі та їх комплекси. В області взято на державний облік 631 пам'ятку архітектури і містобудування, з яких близько 200 - загальнодержавного значення. Відомо понад 300 нововиявлених пам'яток. Пам'ятники археології включають слов'янські городища ІХ-Х століть та древньоруські поселення ХІІ-ХШ століть. Споруди культового паломництва представлені чи не найдовершенішими зразками.

До списку історичних міст і селищ увійшли: Вижниця, Кіцмань, Лужани, Путила, Сторожинець, Усть-Путила, Хотин, Чернівці. Найбільший інтерес в екскурсантів викликає саме обласний центр, де сконцентровані найбільш цікаві об'єкти екскурсійного огляду. Головну увагу привертає старе місто, тобто центральна частина; тут виділяється архітектурний ансамбль Чернівецького національного університету, муздрамтеатр, палац текстильників, приміщення міської ради та облдержадміністрації, собор Святого Духа та костьол "Серце Ісуса", церква св. Параскеви, римо-католицький храм, будівлі залізничного вокзалу та поштамту і багато інших, не менш цікавих прикладів таланту буковинських, австрійських, румунських майстрів. Крім того, в місті діє велика кількість музеїв та меморіальних місць, пов'язаних з життям і творчістю видатних людей Буковини та Західної Європи. •

В регіоні до цього часу існують художні промисли з виробництва килимів, вишивання та виготовлення виробів з дерева. Ці промисли розвинені у центральній, південно-західній і західній частинах Чернівецької області.

Окрім природних, культурно-історичних та релігійно-мистецьких умов, туристично-рекреаційний потенціал краю визначають наступні особливості:

Зручне та вигідне географічно-транспортне положення, оскільки для України Буковина є воротами до країн Південно-Східної Європи - через регіон проходять важливі автомобільні та залізничні шляхи як державного, так і міжнародного значення. Туристи, які рухаються транзитом, досить часто зупиняються в Чернівцях для отримання різноманітних послуг - харчування, короткочасного проживання, оглядових екскурсій і т.п.

Національно-етнографічна особливість регіону, яка проявляється у своєрідній етнографічній культурі. Крім української, тут збереглась російська, румунська, польська, молдовська, вірменська, австрійська культури, відбулося змішування народів.

Це забезпечує певні переваги при встановленні економічних та культурних відносин з відповідними країнами.

Відносно сприятлива екологічна ситуація, оскільки Чернівецька область характеризується незначною забрудненістю внаслідок Чорнобильської катастрофи та діяльності промислових підприємств. За результатами досліджень, проведених Інститутом реформ, в нашому регіоні здійснюється найменше викидів шкідливих речовин в повітря.

Соціально-економічні особливості - край має порівняно низький рівень індустріалізації території, що може сприяти розширенню потенційних можливостей розвитку туристичної індустрії.

Невелика площа території, що дає змогу влаштовувати туристичні поїздки в межах 1-2 діб із врахуваням виїзду в сусідні області, які, до речі, багаті на місця культового паломництва та пам'ятки природи.

Крім вищепсрерахованих переваг, варто відзначити і той факт, що протягом останніх трьох років у Чернівцях та області спостерігається значне покращення криміногенної ситуації - за цим показником Буковина займає лідируючу позицію, як найменш криміналізований регіон України. До того ж, значно підвищився рівень розвитку ринкової інфраструктури краю, завдяки чому зростає його інвестиційна привабливість.

Отже, аналізуючи кількісні та якісні показники рекреаційно-туристичного потенціалу, можна констатувати той факт, що Чернівецька область має потужну базу для функціонування всіх видів туризму та санаторно-курортного оздоровлення.

Туристичні ресурси Криму

Автономна Республіка Крим розташована на півдні країни, в межах Кримського півострова, який глибоко вдається в Чорне море і зі сходу омивається Азовським морем. Він простягається з заходу на схід на 324 км (між мисами Кара-Мрун і Фонар), а з півночі на південь - на 207 км. (від Перекопського перешийка до мису Сарич). На західному узбережжі частина суші виступає далі в море, утворюючи Тарханкутський півострів, а на східному - Керченський. На півночі Крим з'єднаний Перекопським перешийком завширки 7 км із сусідньою Херсонською областю.

Площа автономії - 26,2 тис. кв. км (4,3% території країни).

Кримський півострів лежить приблизно на однаковій відстані як від екватора, так і від Північного полюса -5000 км. Довжина берегової лінії перевищує 1 тис. км. Вона розчленована затоками та бухтами, особливо численними на півночі і сході. Найбільші затоки: в Чорному морі -Каркінітська, Каламітська, Феодосійська; в Азовському -Сиваш, Казантіпська та Арабатська. Сиваш відокремлений від Азовського моря піщаною косою - Арабатською Стрілкою.

Крим приваблює відпочиваючих передусім субтропічним кліматом на Південному березі Крима, вузькій смузі землі шириною 2-8 км, що тягнеться від мису Айя до мису Іллі.

Гірський Крим, вкритий лісами, являє собою зовсім інший природний комплекс, відмінний від узбережжя як за своїми кліматичними умовами, так і за складом місцевої флори.

Кримські гори з найвищою точкою Роман-Кош (1545 м) мають переважно карстовий рельєф із великою кількістю печер (їх налічується 900), серед них найдавнішою є Червона (13,7 км), а найглибшою - Солдатська (508 м).

У Криму прокладено рекреаційні стежки, серед яких найвідомішими є Голіцинська (Новий світ), Боткінська, Тарахташська, Штангеєвська (Ялта), Карадагська (Щебетівка).

Клімат рівнинної частини Криму (близько 70% площі півострова) помірно континентальний, у горах перехідний від степового до субтропічного, що характерний для Південного берега Криму.

Територію півострова перетинають 257 річок, здебільшого небагатоводних. У гірській місцевості водні потоки утворюють глибокі ущелини-каньйони, водоспади. Популярним екскурсійним об'єктом є Великий каньйон. Водоспад Учансу падає з південного схилу Ай-Петринської яйли майже прямовисно з висоти 98,5 м, нижче утворюючи ще три водоспади.

В області понад 50 солоних озер, що належать до 5 груп - Тарханкутської, Євпаторійської, Перекопської, Чонгаро-Арабатської та Керченської. Вони мають значні запаси лікувальних грязей (бл. 24 млн. м2). Найбільші з кримських озер - Сасик, Сакське, Донузлав, Узунлар.

Перший грязьовий курорт країни - Саки. Про лікувальні властивості Сакського озера писав ще давньоримський учений Пліній Старший.

Вода Мойнакського озера в Євпаторії дає лікувальний ефект при м'язових, кісткових, нервових захворюваннях.

Туристично-рекреаційні ресурси Криму - це надзвичайно сприятливі кліматичні умови (особливо на Південному березі), мальовничі ландшафти, тепле море з піщаними і гальковими пляжами (загальною довжиною 450 км, тривалий купальний сезон (понад 4 місяці), джерела мінеральних вод і лікувальні грязі солоних озер. Освоєння в курортно-рекреаційних цілях двох останніх розпочато з середини XIX ст. Сьогодні в Криму налічується понад 700 лікувально-оздоров-чих закладів, у тому числі 128 санаторіїв. В Криму зосереджено 36% санаторно-курортного фонду, понад 30% будинків відпочинку, близько 20% туристських закладів України.

Кримський рекреаційний регіон включає Євпаторійський, Феодосійський, Ялтинський рекреаційні райони.

Рекреаційні ресурси регіону ефективні при лікуванні захворювань дихальних шляхів, легенів, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, функціональні порушення нервової системи.

У Криму 141 територія і об'єкт природно-заповідного фонду (загальна площа - 70 тис. га, що становить 4,1% території автономії), в тому числі Карадагський, Кримський, "Мис Мартьян", Ялтинський гірсько-лісовий заповідники, 13 пам'яток природи (Бельбекський каньйон, Кішка, Де-мерджі, Карабі-яйлинська улоговина, Караул-Оба, Кизил-Коба, Мангуп-Кале та ін.), Нікітський ботанічний сад, 22 парки. В числі парків, що належать до пам'яток садово-паркового мистецтва - Алупкінський, Гурзуфський, Карасансь-кий, Кучук-Ламбатський, Лівадійський, Массандровський, Меласький, Місхорський, Фороський, Харакський.

Кримський заповідник створений у 1923 р. Більша його частина розташована на схилах головного пасма Кримських гір, на території Бахчисарайського району. В масиві Чатирдаг об'єктом масового відвідування туристами є печера "Мармурова". Всього тут 135 підземних порожнин, серед яких - відомі пам'ятки природи: печери Бінбаш-Коба, Еміне-Баїр, Суук-Коба та ін.

Заповідник включає також частину акваторії Каркінітської затоки з Лебединими островами в Роздольненському районі. Лебедині острови - місце гніздування водоплавних птахів (понад 230 видів).

Заповідник "Мис Мартьян", розташований на однойменному мисі неподалік від Нікітського ботанічного саду, створений у 1973 р. з метою збереження природи кримських субтропіків.

Ялтинський заповідник (1973 p.) розташований у західній частині Південного берега Криму і має своєю метою охорону характерних видів місцевої флори і приморських ландшафтів.

У південно-східній частині Кримського узбережжя знаходиться наймолодший на півострові Карадагський заповідник (заснований у 1979 p.). Пам'ятка природи Карадаг - гірський масив вулканічного походження, що обривається крутим уступом до Чорного моря - в своїй найвищій точці досягає висоти 577 м. Заповідник включає також прилеглу частину акваторії.

Тут виявлено поклади більше 100 видів мінералів, серед яких найбільш цінними є гірський кришталь, аметист, сердолік, агат, яшма, опал.

Пам'ятка природи "Плакуча скеля" знаходиться в Сімферопольському районі в мальовничій долині р. Булганак, на уривчастому березі якої крізь виходи кам'янистих порід просочуються грунтові води у вигляді невеликих струмочків і джерел.

Крим є провідним туристичним центром в Україні з розвиненою туристичною інфраструктурою. Тут діє 54 готелі, а також 113 підприємств харчування для обслуговування туристів (із 455 по Україні в цілому).

Вигідне географічне положення, м'який клімат, тепле море, субтропічна рослинність узбережжя півострова в усі віки сприяли його інтенсивному заселенню. Історико-куль-турні пам'ятки різних епох, що збереглися на його території, є результатом взаємодії різних етносів і цивілізацій, які на певних відрізках історії, існуючи паралельно на обмеженій території півострова, часом функціонували відособлено, не змішуючись і майже не проникаючи одна в одну.

Сліди первісної людини, виявлені в печері Киїк-Коба у 25 км від Сімферополя, підтверджують її появу в цих краях близько 100 тис. років тому. На території півострова відомо більше двадцяти стоянок цого періоду, в т. ч. в урочищі Ак-Кая в Білогірському районі, в якому виявлено чисельні поселення, де простежується кілька потужних культурних шарів.

Аборигенним населенням Криму більшість учених вважає таврів, що є племенами індоєвропейського походження і населяли більшу частину території півострова. Перші згадки про них містяться у творах античних авторів - Гомера, Скилака та ін. - і відносяться до VI сті до н.е. Етнонім "таври" виходить не із самоназви цього народу, а з назви, даної йому греками.

Деякі з найдавніших таврійських племен (X-VI ст. до н.е.) перейшли до осідлого способу життя. їх основними заняттями були землеробство і рибальство. Від грецьких колоністів вони перейняли ткацьке ремесло, навчились виготовляти кераміку, обробляти бронзу. У III ст. до н.е. ними були споруджені потужні укріплення, неприступні для кочівників, наймогутнішим з яких був Харакс на мисі Ай-Тодор.

Археологи схильні вважати, що групи таврів, витіснені в IV ст. в гірські райони під натиском гунів, продовжували залишатись окремим етносом до VII-VIII ст., поки не змішалися з прибулими народами.

До найдавніших народів Криму належали також кімерійці, що населяли його територію в період між XII і першою половиною VII ст. до н.е.

Перші грецькі колонії на кримській землі засновані вихідцями з малоазійського міста Мілета. Освоєння півострова греками почалося із східної його частини, де в VI ст. до н.е. виникають Пантікапей (Керч), Мірмекія, Тірітака, Німфей (на березі Керченської протоки), Феодосія. На західному березі виросли поліси Керкінітіда (Євпаторія), а століттям пізніше - Херсонес, заснований переселенцями з малоазійського міста Гераклея. В V ст. до н.е. у Тавриді склалися два найбільші державні утворення - Боспорське царство із столицею в Пантікапеї, що володіло поселеннями по обидва боки від Керченської протоки, і місто-держава Херсонес, влада якого поширювалась на територію Гераклейського півострова, Керкінітіду, Калос Лімен (сучасне селище Чорноморське).

Після падіння Боспору в IV ст. під ударами гунів Херсонес проіснував іще майже тисячу років.У I ст. грецькі колони були завойовані Римом. Римська експансія почалася з боку сучасної Керчі, де римляни висадилися в 45 р., в період правління імператора Клавдія. Це був період посилення натиску з боку сусідів-кочівників, який було все важче стримувати грецьким полісам. Тому основний опір римлянам чинили горці-таври. Поступово римські гарнізони заселили південний берег Криму від Пантікапея до Херсонеса, створивши потужну систему фортець, з'єднаних між собою мощеними дорогами. Наймогутнішим із римських укріплень була фортеця Харакс на місці колишньої таврської цитаделі.

Після розпаду Римської імперії в 395 р. грецькі колонії на території Криму увійшли до складу Візантії.

Скіфи почали з'являтись на півострові в VII ст. до н.е. З III ст. до н.е. тут існувала скіфська держава, столиця якої знаходилась на місці сучасного Сімферополя й іменувалася греками Неаполем Скіфським. Перейшовши до осідлого життя, скіфи освоїли мореплавство, ремесла, землеробство, скотарство. Під впливом грецької архітектури розвивалося зодчество. Залишки споруд скіфського періоду нагадують античні еллінські храми. На жаль, не збереглося жодного зразка скіфського звіриного стилю, пізніше знищеного татарами, оскільки зображення живих істот порушувало приписи ісламу.

Скіфська держава на території Криму проіснувала до III ст. н.е. Скіфський етнос розчинився поміж іншими кримськими племенами і народами. Археологи дотримуються версії, що могутні міста-фортеці в горах Криму (Мангуп, Чуфут-Кале та ін.) споруджені саме тавро-скіфами.

У III-І ст. до н.е. мало місце інтенсивне переселення на півострові сарматів, що освоювали переважно гірські райони і передгір'я. З часом частина їх залишила Крим, частина - асимілювалась.

У III ст. в Криму з'явились готи. Під час гунської навали в IV ст., як повідомляв Прокопій Кесарійський, готи відійшли в гори, в область Дорі (Феодоро, Дорас), де знаходилася столиця їх держави. Нині її руїни відомі під назвою Мангуп-Кале. Іоанн Богослов в VI ст. іменував готське князівство Кримською Готією.

В 787 р. частину території Готії захопили хазари. У XII ст. готи сплачували данину половцям (куманам), а вже в середині XIII ст. - татарам.

У XIII ст. на території від Балаклави до Алушти виросли фортеці генуезькі. Готи втратили вузьку південну смугу, але зберегли серце старої Готії - вкриті лісом гори на північ від Ялти. В 1427 р. князь феодоритів Алексій у союзі з кримським ханом почав боротьбу за повернення приморських земель.

Князівство Феодоро підтримувало стосунки з європейськими державами, підкріплені шлюбними зв'язками. Так, дочка князя Алексія була одружена з Давидом Комні-ном, імператором Трапезунда. Син Алексія віддав свою дочку за молдавського господаря Стефана Великого. Московський князь Іван IIІ мав намір поріднитися з феодоритським князем, взявши його дочку за одного із своїх синів.

У 1475 р. місто Феодоро після тримісячної облоги було захоплено турками і припинило своє існування, увійшовши до Мангупського кадилику султана. Столиця була перейменована на Мангуп-Кале. Готи, що займалися сільським господарством, продовжували жити в глухих гірських поселеннях, зберігаючи традиції і мову. Ще в XIX ст. дослідники відзначили, що населення, яке живе навколо Мангупа, відрізняється від мешканців сусідніх сіл своєю зовнішністю і мовою. В місцях, де були розселені готи, місцева татарська мова має спільні риси з нижньонімецькою. Поселенці зберегли пам'ять про ті часи, коли вони були ще християнами, а не мусульманами.

Історія розпорядилася так, що й цей етнос був поглинутий іншим, більш чисельним - кримськотатарським народом, хоча певний лексичний шар із давньої готської мови був засвоєний кримськотатарською мовою.

У VII ст. в кримських степах і у східній частині півострова, довкола Сугдеї (Судака), осіли хазари. З часом вони були асимільовані іншими народами, хоча й після цього ще довго, аж до XIV ст. італійці називали Крим Хазарією.

Стосовно слов'янського населення півострова в ранній період його історії відсутні будь-які матеріальні, так і документальні свідчення. Джерела повідомляють лише про появу в цих землях руських купців і походи русичів. Відомо, зокрема, що близько 833 р. хазари просили Візантію про технічне сприяння у спорудженні укріплень на північному кордоні їх володінь для захисту від русичів, які здійснили похід проти хазар і готів, описаний у "Житії Стефана Сурожського". 860 р. відбувся кримський похід київського князя Аскольда. Проти Херсонеса і пізніше виступали з військом київські князі: в 944 р. Ігор, у 988 - Володимир.

На рубежі X і XI ст. у Криму оселилися тюрки-половці (кипчаки). Центром їх володінь стала Сугдея (Судак). В XI ст. вони прийняли іслам.

В кінці XI ст. в Криму з'явились венеціанці. В 1287 р. в Солдайї (Судаку) засновано консульство Венеції в Криму. Не забарились і їх постійні конкуренти з Генуї, які в 1266 р. заснували в Кафі (Феодосії) свою колонію і поступово витіснили венеціанців з Криму. Після поразки Золотої Орди в Куликовській битві з 1380 р. генуезці поширюють сферу своєї влади на всю територію Приморської Готії, від Солдайї до Чембало (Балаклави). Укладений з Ордою договір лише підтвердив права генуезців на територію, якою вони давно володіли де факто - все південне і східне узбережжя Криму. На цей період припадає спорудження могутніх генуезьких фортець у Балаклаві і Судаку, залишки яких збереглися до наших днів, а також ряду інших: Фори (Форос), Кикинез, Лупико (Алупка), Мусакарі (Місхор), Ореанда, Джаліта, Сикита (Никита), Горзувіти (Гурзуф), Партеніт, Біюк-Ламбат, Кучук-Ламбат, Луста (Алушта).

У 1475 р. всі укріплення, споруджені на півострові італійцями, були зруйновані турками. Згодом італійське населення Криму асимілювалось, однак у портових містах італійська мова побутувала ще в XIX ст., а зв'язки зі своїми генуезькими родичами кримські італійці підтримували до самого XX ст.

Татари являли собою неоднорідну в мовному і етнічному відношенні сукупність азіатських кочових племен. Вони з'явились у Криму в XIII ст. Це були переважно тюрки, що у причорноморських степах змішалися з половцями (кипчаками). Мова кримських татар є своєрідним сплавом двох тюркських діалектів - кипчакських і огузького. Прийшовши в Крим у 1223 p., татари фактично не зустріли опору з боку місцевого населення, яке, можливо, було ослаблене набігом турків-сельджуків на рік раніше. В 1233 р. в Солдайї (Судаку) татари заснували намісництво. Звідси бере свій початок етнічна історія кримських татар.

Ведучи кочовий спосіб життя, татари не осідали в Криму на постійне проживання, обравши його місцем лише для зимівлі, а влітку займалися своїм звичним промислом у степах Причорномор'я. Кожний із семи татарських улусів мав свою територію для зимівлі. З часом улуси були перетворені на бейлики (вотчини). В середині XIV ст. вони були тут ще малочисельною групою, і в 1365 р. генуезцям вдалося відвоювати у них Солдайю і заволодіти 40-кілометровою смугою на узбережжі, яка включала 18 поселень.

Італійське і грецьке населення Криму легко пристосувалось до інституту татарського намісництва: визнаючи владу татарських чиновників і справно сплачуючи данину, воно одержувало натомість повну свободу дій і продовжувало тримати в своїх руках економічні важелі.

Вдосконалюючи адміністративно-управлінську систему, татари об'єднали бейлики в Кримський Юрт. Адміністративний центр був перенесений у Солхат (Солката, Ескі-Кермен, Старий Крим), який був також головним релігійним осередком. Тут зосереджувалась і судова влада.

Іслам проник у середовище кримських татар, які доти були язичниками, у другій половині XIII ст. і початково здобув поширення серед знаті. Загальна ісламізація пов'язана з періодом правління хана Узбека (1312-1342).

Зміцнення ханської влади, здобуття фактичної економічної самостійності і політичної незалежності від Золотої Орди було досягнуто в правління Гирея Хаджі-Девлета, яке тривало 39 років (1428-1467). Гиреї об'єднали два могутніх татарських роди - Баринів і Ширинів. Хаджі-Девлет І у молоді роки жив при дворі литовського князя Вітовта, який допоміг йому утвердитися на кримському престолі.

Після смерті Хаджи-Девлета І владу над Кримом за сприяння поляків здобув один із його синів Нур-Девлет, уже через рік скинутий рідним братом Менглі Гиреєм (1468-1515). Останній був по-європейському освіченим правителем, що виховувався в резиденції консула Генуї в Кафі. Його союзники генуезці допомогли йому заволодіти престолом. Менглі Гирей, у свою чергу, підтримав генуезців під час нападу турків на Кафу в 1475 р. В цій битві татарсько-генуезьке військо було розбите, а сам Менглі Гирей потрапив у полон, де пробув чотири роки. Зі Стамбула він повернувся в 1479 р. васалом турецького султана. Турки втручались у питання успадкування кримського престолу і в разі непокори місцевих правителів волі турецького султана висилались ним на острів Родос.

Влада хана обмежувалась також місцевими інституціями, що представляли кримську знать - передусім диваном (державною радою).

Головною галуззю економіки на півострові залишалося скотарство при паралельному розвитку землеробства (виноградарство, садівництво, вирощування зернових культур). Місцеві вина славилися й за межами Криму. Тут вирощували також тютюн.

Розвивалося бджільництво. Споживачем кримського меду був навіть султанський двір у Стамбулі.

Славились вироби кримських ремісників із шкіри, вовни, дерева, металу. Тут були вмілі зброярі, вироби яких продавались у Європі.

Серед промислів основним було рибальство.

Іслам Гирей протягом 6 років підтримував союзницькі відносини з Б. Хмельницьким, спільно з яким здійснював походи на Польщу і Молдову.

В результаті кількох походів російських військ у II пол. XVIII ст. Крим зазнав серйозних втрат. У правління хана Арслан-Гирея (1748-1756) відбудовано зруйновані мечеті, медресе, ханський палац, військові укріплення. Крим-Гирей (1758-1764) всіляко сприяв розвитку наук і мистецтва, оточив себе освіченими людьми з числа не лише кримців, а й іноземців.

В ході російсько-турецької війни в 1771 р. російська армія в союзі з ногайцями вступила в Крим. З її допомогою престол зайняв Сагиб-Гирей.

Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р. визнавалась незалежність Криму. Після виведення російських військ невдоволення правлінням Сагиб-Гирея привело до його скинення за допомогою Порти на користь Девлет-Г,ирея III, який був приведений до влади вже в 1775 р.

У 1777 р. Росія з застосуванням військової сили посадила на кримський престол Шагин-Гирея, проти якого незабаром було піднято заколот, придушений російськими військами. Ці події повторились і в 1781 р. Тоді порядок наводив сам князь Г. Потьомкін. Тільки тепер йшлося вже не про повернення на престол Шагин-Гирея, а про включення Криму до складу Російської імперії. Катерина II лицемірно заявила: "Преобразование Крыма в вольную и независимую область не принесло спокойствия России и обратилось лишь в новые для нее заботы со значительными издержками. Опыт времени с 1774 г. показал, что независимость мало свойственна татарским народам и, чтоб охранять ее, нам нужно всегда быть вооруженными и при существовании мира изнурять войска трудными движениями, делая большие затраты как бы во время войны. Такая канитель с крымской независимостью принесла уже более 7 млн чрезвычайных расходов. Принимая во внимание все эти обстоятельства, мы приняли решение сделать на будущее время крымский полу-остров не гнездом разбойников и мятежников, а территорией Русского государства. Ввиду этих соображений мы с полной доверенностью объявляем всем нашу волю на присвоение Крымского полуострова и на присоединение его к России".

В 1782 р. Шагин-Гирей змушений був відректися від престолу. Він"жив у Воронежі, потім в Калузі, пізніше в Туреччині. В решті решт за наказом султана він був страчений на острові Родос.

Ще у 1779 р. були виселені за межі Криму православні греки і вірмени.

Крим зайняли російські війська. На початку 1783 р. було оголошено про включення Криму до складу Росії.

З цими подіями пов'язане масове переселення кримських татар до Туреччини. Паралельно Крим активно освоювали переселенці з російських губерній, переважно відставні солдати і державні селяни.

Ще у 1779 р. були виселені за межі Криму православні греки і вірмени.З кінця XVIII ст. на території Криму стали селитися німці, греки з островів Егейського моря, яким надавались урядові пільги і землі. З початку XIX ст. тут оселяються болгари.

В радянський період тут створено Кримську автономну республіку (1921), перетворену в 1945 р. на Кримську область у складі РСФСР. З 1954 р. вона стала адміністративною одиницею у складі УРСР. Після 1991 р. - Автономна Республіка Крим.

У Криму збереглись пам'ятки різних періодів його історії: від архітектури грецьких полісів IV ст. до н.е., середньовічних фортець і печерних міст, культових споруд різної конфесійної належності (католицькі, православні, вірмено-григоріанські, мусульманські, іудейські) до палацових ансамблів (XVI-XX ст.).

На державному обліку перебуває 992 пам'ятки. До списку міст і селищ України, що мають цінну архітектурно-культурну спадщину, включено 28 населених пунктів Криму: Алупка, Алушта, Балаклава, Бахчисарай, Ботанічне, Гаспра, Гурзуф, Євпаторія, Інкерман, Керч, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Паркове, Севастополь, Сімеїз, Сімферополь, Старий Крим, Судак, Утьос, Форос, Феодосія, Чорноморське, Щебетівка, Ялта.

На території сучасного Сімферополя у III ст. до н.е. скіфи заснували свою столицю Неаполь. Через півтора тисячоліття на її місці з'явилося селище Ак-Мечеть. Після приєднання Криму до Росії тут у 1784 р. заснували місто Сімферополь.

Найдавнішою спорудою міста є мечеть Кебир-Джамі, споруджена в 1508 р. В Сімферополі зберігся будинок колишньої чоловічої гімназії, де працював Д. Менделєєв, навчались І. Курчатов та І. Айвазовський. СП. Перовська навчалася на міських фельдшерських курсах, а потім працювала в земській лікарні.

Таврійський університет пов'язаний з іменами історика Б.Д. Грекова, фізиків А.Ф. Йоффе та І.Є. Тамма, географа В.П. Обручева, ботаніка і біохіміка В.І. Палладіна та інших видатних учених.

На сцені першого радянського театру виступали Ф. Ранєвська, М. Царьов, В. Халатов, які пізніше стали відомими акторами.

Кримський краєзнавчий музей створений у 1923 р. на базі музею старожитностей Таврійської вченої архівної комісії (1887 р.) і природничо-історичного музею (1889). В його фондах налічується 85 тис. експонатів.

Основу експозиції Сімферопольського художнього музею склали приватні колекції, зібрані в маєтках російських вельмож на Південному березі Криму. Це зібрання було втрачене під час Великої Вітчизняної війни. Сучасний фонд включає близько 8 тис творів мистецтва, серед яких - роботи російсь-ких і українських художників першої половини XV - початку XX ст., Тут представлені полотна О. Кіпренського, І. Айвазовського, І. Рєпіна, Д. Левицького, В. Тропініна та ін.

У правління Гіреїв адміністративним і економічним центром Кримського ханства був Бахчисарай.

Головною містобудівною домінантою в старій частині Бахчисарая є ханський палацовий комплекс, розташований на лівому березі р. Сурук-Су (Чурук-Су) у скелястому каньйоні. Він включає власне палац, гарем, корпус для свити (графський), бібліотеку (XIX ст.), корпус для охорони (XVIII ст.), господарські будівлі, кухню, стайні, Соколину башту (XVIII ст.), Велику мечеть (XVIII ст.), дюрбе Діляри-Бікеч (XVIII ст.), Північне дюрбе (XVII ст.), Південне дюрбе (XVII ст.), надгробну ротонду (XVIII ст.). До комплексу входять також літня альтанка, південна в'їзна башта, набережна з трьома мостами, сади, паркові споруди, ханське кладовище, фонтани, мури.

Будівництво палацу було розпочато в 1502 р. (за іншими даними - в 1532-1551 pp.) і розповсюджувалось кілька століть, розширюючись і доповнюючись іншими спорудами. В його зведенні брали участь іноземні зодчі - італієць Алівізе Нові (XVI ст.), іранець Омер (XVIII ст., автор відомого Фонтану сліз). Палацовий комплекс зруйнований у 1736-1737 pp., під час російсько-турецької війни, і більше не був відновлений у його початковому вигляді.

Неподалік від палацового комплексу і ханського кладовища знаходяться лазні "Сари-Гюзель" (1533 p.), що функціонували за своїм прямим призначенням до 1924 р.

Поблизу Бахчисарая на гірському плато розташоване укріплене печерне місто Чуфут-Кале. Місто "поділяється на дві частини - старе і нове. На його території збереглась лише підземна частина оборонних, господарських, житлових і культових споруд, що й закріпило за пам'яткою назву печерного міста. Поселення засноване близько VIII-IX ст. (за іншими версіями - у V-VII чи X-XI ст.). У 1299 р. містом оволоділи ногайські татари, які назвали його Кирк-Ор ("сорок укріплень").

Старе місто було резиденцією кримських ханів. На початок XVI ст. тут були мури з південною брамою, монетний двір, мечеть, дюрбе Джаніке-ханум.

Назва Чуфут-Кале перекладається як "єврейська фортеця" і поширилась на всі поселення від Нового міста, заснованого в XIV ст. тюркомовними караїмами, за вірою іудеями. Нове місто початково виникло як торговельно-ремісничий посад. Поступово тут були споруджені велика і мала кенаси, східний кріпосний мур із брамою, баштами. У XVIII ст. в місті з'явилася друкарня, перша на території Криму. Після включення Криму до складу Російської імперії (1783) жителі Чуфут-Кале поступово переселились у передмістя Бахчисарая, і в 1860-х роках місто обезлюднило. В числі останніх його мешканців був відомий історик і археолог, гебраїст, караїм за походженням А. Фіркович, садиба якого збереглася й донині.

З 1960-х років ведуться роботи з консервації і реставрації комплексу, включеного в 1990 р. до складу Бахчисарайського історико-архітектурного заповідника.

У важкодоступних місцях внутрішньої гряди Кримських гір також розташовані печерні міста-фортеці Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, Киз-Кермен.

На західному узбережжі півострова розташована Євпаторія - давнє місто-фортеця. Грецьке поселення на березі Каламітської затоки виникло в кінці VI - на початку V ст. до н.е. Залишки давньогрецької Керкінітіди збереглися в центральній частині міста.

Після захоплення в 1475 р. прибережної частини Криму турками на цьому місці була споруджена фортеця Гезлев. Свою сучасну назву місто отримало вже після приєднання Криму до Росії.

На набережній зводиться мечеть Джума-Джамі, збудована в середині XVI ст., в якій кримські хани одержували від Орди ярлики на правління. Текіє дервішів споруджено на рубежі XIV-XV ст. Серед пам'яток архітектури також турецька лазня (XVI ст.) і караїмські кенаси.

Євпаторія користується великою популярністю як першокласний кліматичний і бальнеологічний курорт, дитяча здравниця. Тут діє близько 80 санаторно-курортних закладів, у т. ч. 27 санаторіїв (із них 20 - дитячі).

В південно-західній частині Кримського півострова, підпорядкованій Севастополю, збе-реглися чисельні давні пам'ятки: античні міста, середньовічні фортеці, храми.

На державному обліку перебуває 95 пам'яток архітектури і містобудування. В межах Севастополя знаходяться історичні міста Балаклава та Інкерман.

Територія, на якій заснували Севастополь, називалась Ахтіар. Місто виникло навколо військового поселення і порту, закладених у 1782 р. росіянами під керівництвом Д.М. Сенявіна. Для будівництва було використано каміння з руїн Херсонесу.

В 1978 р. засновано національний заповідник "Херсонес Таврійський" на місці давнього грецького міста, що виникло тут у V ст. до н.е. За 170 років археологічних пошуків розкопано більше третини території давнього міста. До наших днів збереглись античний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі. Унікальними знахідками є присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони, численні побутові предмети. Розкопки Херсонеса поповнили музейні колекції на 200 тис. експонатів.

На території Херсонеса зберігся собор Св. Володимира, закладений у 1861 р. на фундаменті більш давнього храму, який пов'язують із хрещенням тут у 988 р. київського князя Володимира.

Філії заповідника - середньовічні фортеці "Каламіта" в Інкермані та "Чембало" в Балаклаві.

Балаклава розташована в невеликій затишній бухті між високими скелястими горами, непомітній ні з суші, ні з моря, з яким вона з'єднується вузькою протокою. Ця місцевість була заселена з давніх часів. У VII-VI ст. до н.е. тут, за припущенням істориків, були таврські поселення, пізніше - грецькі під назвою Сюмболон. Вважають, що саме в цих місцях, через які пролягав шлях Одісея, герой Гомера зустрівся з велетнями-людожерами.

В середині XIV ст. місто було завойване генуезцями і перейменоване на Чембало. В 1475 р. його захопили турки, давши поселенню назву Балик-Юве, яка пізніше трансформувалася в Балаклаву.

В Інкермані на вершині Монастирської скелі збереглись руїни фортеці. Перше укріплення виникло тут у VI ст. В 1475 р. Каламіта була взята турками і перейменована на Інкерман.

В нижній частині скелі розташований монастир, що виник у VIII-IX ст. і діяв до 1926 р.

В 1941-1942 pp. наземні будівлі монастиря були зруйновані. Постраждала і фортеця Каламіта. Нині функціонування монастиря відновлено, проводяться реставраційні роботи.

На Бастіонній горі в парковій зоні знаходиться панорама "Оборона Севастополя 1854-1855 pp.". Це ротонда без вікон, що має внутрішній діаметр 38 м, затягнута уздовж стін живописним полотном, виконаним групою художників-баталістів. Відкрита в 1905 р., в 1960 р. панорама включена до складу музею героїчної оборони і визволення Севастополя. Складовими музейного комплексу є також оборонна вежа Малахового кургану, Володимирський собор і діорама "Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р."

Володимирський собор споруджений на честь оборони міста в 1854-1855 pp. У храмі знаходиться усипальниця російських адміралів М. Лазарева, В. Корнілова, П. Нахімова, В. Істоміна, останки яких були знищені в радянський період.

Неподалік від собору збереглась Вежа вітрів, що була частиною Морської бібліотеки. За архітектурним задумом вона відтворює давній "Храм вітрів" в Афінах (II ст. до н.е.).

Графська пристань - це парадний причал порту, споруджений у 1787 p., який набув свого сучасного вигляду в 1846 р.

На штучному острівці в 10 м від берега скульптором А. Адамсоном на честь 50-річчя оборони Севастополя споруджено пам'ятник кораблям, затопленим у 1854-1855 pp.

Від мису Айя починається курортна смуга Південного берега Криму з мальовничою Ласпинською бухтою. Флора цієї місцевості включає деякі реліктові види, серед яких -суничне дерево, яловець, 20 видів орхідей та ін.

Форос - курортне селище, що входить у межі Великої Ялти

Неподалік від сучасного селища виявлено середньовічний храм і залишки оборонної стіни. Тут існувала грецька колонія, а пізніше, в середні віки - генуезька фортеця Фора.

Фороський парк - один із найкрасивіших на південному узбережжі; складається з трьох частин: нижньої - приморської; середньої - "Райського куточка" з розташованими каскадом шістьма мініатюрними озерами, що утворюють водоспади; верхньої - лісопарку на гірському схилі.

На околиці Фороса знаходиться відома дача "Тесселі". Поруч, на мисі Сарич - маяк у вигляді шахової тури. Цей мис є крайньою південною точкою Криму і України. В цьому місці Чорне море має найменшу ширину - 142 милі, що відділяють цю точку від мису Керемпе на Турецькому узбережжі.

На старій Севастопольській дорозі поблизу Байдарсь-кого перевалу на гірській вершині висотою 400 м стоїть церква Воскресіння Христового.

На Байдарському перевалі в 1848 р. споруджені Бай-дарські ворота на ознаменування завершення будівництва дороги Севастополь - Ялта. Спорудження цієї дороги, що пролягає через перевал південного берега, розпочато в 1824 р. В 1826 р. вона з'єднала Сімферополь з Алуштою, в 1830-х роках досягла Ялти, а в 1843 р. вийшла до Байдарської долини. В цьому місці знаходиться ресторан "Шалаш". Гірські райони з'єднує з південним узбережжям пере-вал, розташований на висоті 578 м, який називають Чортовими східцями (Шайтан-Мердвен). Він дійсно нагадує гігантські сходи, що круто піднімаються вгору, роблячи на своєму кілометровому шляху 40 поворотів. Ці сходи в різний час долали О. Пушкін, О. Грибоедов, В. Жуковський, О. Бунін, В. Брюсов, Леся Українка.

На схід від Форосу на території колишньої садиби XIX ст. Мелас розташований санаторій. Садибний парк - один із найкращих у Криму. Зберігся також палац, у якому жив O.K. Толстой. У 1910 p. Ф. Шаляпін і М. Горький спільно працювали тут над книгою "Сторінки мого життя" - художньою біографією Шаляпіна.

Символом курортного селища Кастрополь є скеля Іфігенії - пам'ятник природи. За припущенням, саме в околицях Кастрополя знаходився храм Артеміди.

Сімеїз - селище, оточене горами, серед яких домінує вершина Ат-баш (Кінська голова). На західній околиці Сімеїза піднімається гора Кішка, біля моря - скелі Лебедине крило, Панеда і Діва. Між мисом Ай-Панда і Дівою розташований один із найкращих пляжів на Південному березі Криму. Тут лікують хворих на туберкульоз.

У приморській смузі Алупки посеред великого парку стоїть Воронцовський палац (1830-1848 pp.), споруджений як літня резиденція генерал-губернатора Новоросійського краю М. С. Воронцова, який також мав маєтки в Масандрі, Ай-Данілі, Гурзуфі. Алупка приваблювала численними підземними джерелами.

Алупкинський палацово-парковий ансамбль включає "Азіатський павільйон" (зберігся в частково переробленому вигляді), чайний будиночок на березі моря. Готель і церква, стилізована під античний храм, не збереглися.

В 1848 р. було завершено будівництво палацу, архітектура якого являє собою еклектичне поєднання англійської готики з художньо-декоративними елементами індійської архітектури періоду Великих Моголів.

Алупкінський музей - єдина в Україні пам'ятка, що збереглась повністю, включаючи інтер'єри і навіть умеблювання.

Багатий і різноманітний видовий склад паркових насаджень, що оточують палац. Дерева і чагарники для парку завозилися з Нікітського ботанічного саду і дендропарку "Олександрія" в Білій Церкві.

З 1921 р. комплекс функціонував як музей. У 1945 р. напередодні Ялтинської конференції тут відбулась попередня нарада міністрів закордонних справ трьох держав. З цього часу палац використовувався як державна дача, потім -як санаторій. У 1956 р. відновлено його функціонування як музею. З 1990 р. садиба оголошена державним палацово-парковим музеєм-заповідником.

Курортне містечко Алупка, над яким підноситься вершина Ай-Петрі (1233 м)., простягнулось уздовж узбережжя на 4,5 км. Поселення зводилось без будь-якого плану забудови: вона диктувалась місцевим рельєфом, і будинки споруджувались уздовж гірських стежок, що є типовим для гірських селищ.

Курортні селища Гаспра, Кореї, Місхор утворюють єдиний курортний район, що простягнувся уздовж узбережжя на 7 кілометрів. В Місхорі на початку XX ст. встановлено дві скульптурні групи роботи А. Адамсона, автора пам'ятника затопленим кораблям у Севастополі: "Русалка" і фонтан "Дівчина Арзи і розбійник Алі-баба" на сюжет відомої східної легенди.

В районі збереглись палаци і вілли першої половини XIX ст., стилізовані під середньовічні феодальні замки. Це "Софіївка" в Місхорі (нині головний корпус санаторію "Комунари"); "Александрія" в Гаспрі (санаторій "Ясна поляна"), де в 1901 р. перебував Л. Толстой.

Дача "Ластівчине гніздо", що увінчує стрімку Аврорину скелю на мисі Ай-Тодор, споруджена в 1912 р. за проектом А. Шервуда на місці дерев'яної будівлі. Замок майже не постраждав під час сильного землетрусу 1927 р. У радянський період дача використовувалась як туристична база, бібліотека санаторію. В кінці 1950-х років стан будівлі визнано аварійним, що виключало можливість ЇЇ експлуатації. В 1968 р. основа споруди була укріплена з використанням сейсмостійких конструкцій і матеріалів, відновлені шпилі, пошкоджені землетрусом, після чого будівля була обладнана під кафе.

Палац "Дюльбер" у мавританському стилі збудований у 1895-1897 pp. на приморській терасі і оточений парком.

Кореїз уперше згадується у VIII ст. В селищі зберігся палац у стилі модерн, споруджений у 1904 p., що має в плані форму підкови. В лютому 1945 р. тут була резиденція делегації, що представляла радянську сторону на Ялтинській конференції.

На місці нинішньої Лівадії в кінці X ст. тут було грецьке селище Ай-Ян. Наприкінці XVIII ст. місцеві греки були переселені в Приазов'я. Лівадія стала власністю Л. Потоцького. Графська садиба складалася з двоповерхового палацу, господарських споруд, оранжереї, навколо яких розкинувся парк.

Після смерті Л. Потоцького Лівадія була куплена Олександром II для своєї хворої на туберкульоз дружини. Будинок Потоцького перебудовано на Великий царський палац. Католицька каплиця в 1864 р. була перебудована на Воз-движенську палацову церкву.

На початку XX ст. імператор Микола II розпорядився розібрати Великий палац, на місці якого створено новий архітектурний ансамбль. Центром його став Білий палац. Зведено також великий корпус для світи. Комплекс витримав найсильніший в історії Криму землетрус 1927 p., що досягав 8 балів за шкалою Ріхтера.

Сьогодні Лівадійський палацово-парковий ансамбль включає 53 будівлі, розташовані на території парку. В 1843 р. .тут була прокладена Горизонтальна (Царська, Сонячна) стежка, що з'єднувала царську резиденцію з маєтками великих князів в Ореанді, Кореїзі і Ай-Тодорі.

Дуже цінилися царські лівадійські вина, які закуповувала, зокрема, Києво-Печерська Лавра.

В 1925 р. маєток перетворено на селянський курорт. У 1945 р. палац був резиденцією американської делегації на Ялтинській конференції, яка відбувалася в Білому залі палацу. В 1974 р. в парадних приміщеннях палацу розміщено музейну експозицію.

На гірському уступі біля селища Масандра розташований палац Олександра III. Ця місцевість була заселена з давніх часів. Тут збереглися залишки давньогрецького храму, на фундаментах якого в 1828 р. збудовано церкву Іоанна Предтечі (зруйнована землетрусом 1927 р.). Верхньомас-сандрівський маєток був придбаний генерал-губернатором М. Воронцовим. Будинок графа сильно постраждав у 1878 р. від бурі, і на його місці було закладено новий палац.

Впорядкована частина прилеглого до будинку лісу дістала назву парку імператриці Марії, оскільки вона була тут частою гостею. До маєтку було прокладено нову під'їзну "государеву дорогу" з Ялти.

В 1889 р. Олександр III придбав цей маєток і добудував палац у 1892 р.

В радянський період тут містився дитячий санаторій, пізніше - державна дача. Нещодавно садибу оголошено музеєм, що став філіалом Алупкинського заповідника.

Массандра - відомий центр виноробства, продукція якого неодноразово удостоювалась високих нагород на міжнародних конкурсах і виставках.

У підземних галереях розташований унікальний музей виноробства, де зберігаються зразки колекційних вин різних марок і різних років виробництва, серед яких найстаріші виготовлені в 1775 і в 1894 pp.

Ялта - найвідоміший кримський курорт. Перша згадка про місто (під назвою Джаліта) відноситься до XII ст. і належить арабському географу Аль-Ідрісі. Річки Учан-Су і Дерекой пересікають місто в його центрі. Клімат прилеглої до Ялти частини узбережжя близький до Середземноморського. На цій території кількість сонячних годин досягає 2250 на рік.

З півночі Ялта захищена горами кілометрової висоти. На північному сході ялтинський амфітеатр обмежений Нікітською яйлою і мисом Март'ян, на заході - Могабі і мисом Ай-Тодор.

Схили Ай-Петрі придатні для гірськолижного спорту: сніг тут лежить до березня-квітня.

У 1783 р. Ялта була рибальським поселенням, де налічувалося 13 будинків. Перша кам'яна будівля Ялти - дзвіниця церкви Іоанна Златоуста на Полікуровському пагорбі. Перший фешенебельний готель - "Росія" (зараз - "Таврида") - збудовано в 1875 р. Досі приймають туристів також колишні готелі "Метрополь" (тепер "Україна"), "Маріїно", "Ореанда".

Навпроти "Ореанди" стоїть на якорі збудована в 1954 р. для кінозйомок шхуна "Еспаньйола", де тепер міститься бар. Неподалік знаходиться Ялтинська кіностудія, де знімались числені фільми.

З Ялтою пов'язані імена С. Цвейга, Марка Твена, Джанні Родарі, Л. Толстого, С. Рахманінова, Ф. Шаляпіна, А. Чехова, В. Гіляровського, І. Левітана, І. Буніна і багатьох інших видатних людей. Першим міським лікарем у Ялті був відомий український поет С. Руданський.

На околиці міста зберігся будинок, у якому А.П. Чехов провів останні роки життя. Сьогодні тут міститься музей А.П. Чехова. В місті діє театр ім. А.П. Чехова, споруджений у 1908 р. на місці старого дерев'яного театру.

Ялтинський історико-літературний музей створений у 1892 р. як природно-історичний при Ялтинському відділенні Кримсько-Кавказького гірського клубу. Він має філію і п'ять відділів, у тому числі будинок-музей О.С. Пушкіна в Гурзуфі.

Музейне зібрання налічує понад 100 тис. одиниць експонатів, у тому числі античний посуд із зібрання великого князя О. Романова, нумізматичну колекцію, скульптурні фігурки, знайдені в ході розкопок біля перевалу "Гурзуфське сідло", які датуються IV ст. до н.е. - IV ст.н.е. Тут представлені також твори прикладного мистецтва із слонової кістки (краща в Україні колекція), порцелянові і фаянсові вироби майстрів Європи і Далекого Сходу XVIII-XIX ст. та ін.

В селищі Никита знаходиться дослідний комплекс із проблем охорони геологічного середовища Криму, що вивчає підземні води півострова і оцінює їх запаси у зв'язку з господарською діяльністю людини.

Поруч розташована Никитська розколина, що є пам'яткою природи.

Нікітський ботанічний сад - один із найстаріших у країні. Він закладений у 1812 р. ботаніком X. Стевеном. Сьогодні його площа сягає 1000 га. Це унікальний ландшафтний комплекс, у якому зібрано багато видів рослин субтропічного поясу. Він поділяється на чотири частини: Верхній, Нижній (найдавніший), Приморський парки і парк Монтедор.

У Приморському парку представлена флора Японії і Китаю, найвимогливіші до тепла і вологи середземноморські види.

Гурзуф - невелике містечко, історія якого веде свій початок від VI ст., коли візантійський імператор Юстиніан спорудив тут фортецю Горзувіти. У XII ст. Гурзуф згадується арабським географом Ібн Ідрісі як квітуче приморське місто. В XIV-XV ст. ним володіли генуезці, які перебудували фортецю. Залишки її збереглися до наших днів.

На початку XIX ст. тут стали з'являтись маєтки вельмож і дачі. В 1808 р. садибу в Гурзуфі придбав А. Рішельє. Сьогодні це - музей О.С. Пушкіна, який перебував тут у 1811 р.

Гурзуфу присвячений один із "Кримських сонетів" А. Міцкевича. Композитором М. Мусоргським під час перебування в Гурзуфі написана фортепіанна п'єса "Гурзуф біля Аюдагу". На мисі біля підніжжя скелі Джененевез деякий час жив і працював А.П. Чехов. Скеля Шаляпіна названа так на честь перебування тут відомого співака.

Гурзуф став першим кримським курортом, де підприємцем П. Губіним було споруджено 8 комфортабельних готелів і 10 дач.

У 1903 р. неподалік від Гурзуфа почав діяти курорт Суук-Су (територія сучасного Артека). Міжнародний дитячий центр "Артек", який простягнувся уздовж берега від західного підніжжя Аюдагу до Гурзуфа на 6 км, займає площу 320 гектарів і розташований на прибережному схилі гурзуфського амфітеатру. В урочищі Артек колись існувало грецьке поселення, залишки якого виявлені в 1968 р. В середні віки ця місцевість була густо заселена. Через перевал "Гурзуфське сідло" проходив торговельний шлях у Херсонес, Бахчисарай, Мангуп і далі в Європу.

Західніше від Гурзуфа розташований молодіжний центр відпочинку "Супутник".

Алупка, Гаспра, Голуба Затока, Гурзуф, Кореїз, Лівадія, Масандра, Місхор, Никита, Сімеїз і Форос входять до складу курортного району "Велика Ялта", який тягнеться на 72 км від Фороса на заході до гори Аюдаг на сході. Велика Ялта має 170 санаторно-курортних закладів.

За Аюдагом розташоване селище Партеніт, від якого починається рекреаційний район "Велика Алушта", що простягнувся від Аю-Дага до села Привітне.

Партеніт (в перекладі з грецької - "Дівоче") мав вигідне розташування на березі зручної бухти в родючій долині, що знаходилась між двома візантійськими фортецями VI ст. - Алустоном і Горзувітами. Поруч із селищем - гора Аюдаг.

Джерела повідомляють про повстання готів проти хазар, очолене єпископом Іоанном, уроженцем Партеніта. В селищі був великий монастир.

Санаторії "Карасан" і "Утес" містяться в колишніх садибах вельмож і оточені парками.

В останньому, що мав назву Кучук-Ламбат, на мисі Плака були укріплення і маяк Ламбас. Неподалік від берега - група островів під назвою Пташині Скелі, що мають вулканічне походження. В Кучук-Ламбаті і Карасані побували О. Сумароков, О. Пушкін, О. Грибоедов, А. Міцкевич, В. Жуковський.

Кліматичний курорт Алушта розташований у родючій долині Південного узбережжя, оточеній гірськими масивами Кастель, Чамни-Бурун, Бабуган, Чатирдаг, Демерджі.

Історія міста налічує 1,5 тис. років. Уперше фортеця Алустон згадується в VI ст.

Західна околиця Алушти має назву "Робочий куточок", однойменну з будинком відпочинку, відкритим у 1923 р. біля підніжжя гори Кастель. Раніше ця місцевість називалася Професорським куточком, оскільки тут жили або відпочивали відомі діячі науки, зокрема, з числа професури Новоросійського університету. Серед них - фізіолог І. Сеченов, один із основоположників фізичної хімії Н. Бекетов, у будинку якого нині міститься музей.

Кастель є пам'яткою природи. На горі збереглися залишки фортеці.

Над Алуштою здіймається гора Демерджі, також із залишками давньої фортеці XII-XIV ст. Фуни. Неподалік - руїни селища з однойменною назвою.

За висновками археологів, територія Судака була заселена, починаючи з кам'яного віку. В ранньому Середньовіччі ця територія потрапила у сферу впливу Візантії. Наприкінці VI ст. тут уже існувало так зване Приморське укріплення, споруджене візантійцями. Розташоване тут поселення внаслідок підняття рівня моря на 3-4 м опинилось під водою. В VII ст. Кримом заволоділи хозари. На руїнах давніх укріплень Судака ними споруджено нові укріплення.

В середині VIII ст. Крим інтенсивно заселявся греками. В місті і його околицях збереглись руїни багатьох візантійських храмів і монастирів.

У другій половині XII ст. тут стали з'являтись венеціанці і пізанці.

В 1222 р. Судак зазнав нападу війська іконійського (сельджукського) султана, що окопалось у фортеці.

В 1260-х роках Судак був включений до складу Золотої орди. В 1365 р. тут закріпилися генуезці, які в 1375-1409 pp. спорудили нову фортецю.

У 1475 р. місто було захоплене турками-османами. Етнічний склад місцевого населення був дуже строкатим: половці (кипчаки), вірмени, турки, татари, італійці.

Після приєднання Криму до Росії (1783) у фортеці розмістився гарнізон. Казарми для нього будувалися з використанням матеріалу давніх кріпосних споруд, які пізніше розбирали для будівництва житлових будинків у сусідньому поселенні німецьких колоністів. На середину XIX ст. фортеця перетворилась на руїни. В 1867 р. вона була передана Одеському товариству історії і старожитностей, яке систематично здійснювало тут ремонтні роботи.

Судакська фортеця оголошена державним заповідником і з 1958 р. є філіалом заповідника "Софія Київська".

В межі Судака входить Новий Світ - одне з найбільш мальовничих місць у Криму.

У селищі збереглась будівля, зведена Л. Голіциним для працівників заводу шампанських вин, заснованого в 1878 р. Продукція голіцинського заводу була удостоєна вищої міжнародної нагороди - Гран-прі. Сьогодні в цьому приміщенні діє музей історії заводу шампанських вин.

Коктебель із прилеглою до нього територією здавна був населеною місцевістю, про що свідчать археологічні знахідки. Відомо, що вже у VIII ст. тут існувало велике поселення, яке з часом перетворилося на приморське торговельне місто.

З Коктебелем пов'язані життя і творчість художника і поета М. Волошина. В його будинку були гостями багато видатних діячів культури: сестри М. і А. Цвєтаєви, О. Толстой, О. Грін, В. Вересаев, М. Булгаков, В. Полєнов, Петров-Водкін, Кончаловський, М. Бенуа та ін. З 1974 р. в його будинку діє музей. М.Волошин похований у Коктебелі, неподалік від мису Хамелеон.

Коктебель і Карадаг є місцем чисельних кінозйомок. Тут знімались пейзажні картини до фільму "Дон-Кіхот". Тут у 1961 р. проходили зйомки фільму "Червоні вітрила".

Феодосія, заснована греками в VI ст. до н.е., була зруйнована в IV ст. Гунами. У X ст. по-селення, що виникло на цьому місці, мало назву Кафа. З ХНІ ст. воно перебувало під владою ге-нуезців, які спорудили тут фортецю. Від укріплень XIV-XV ст. збереглись кам'яна вежа і частина кам'яної стіни. В найдавнішій частині фортеці - цитаделі - були резиденція головного правителя Кафи - консула, а також монетний двір. Збереглися залишки стін цитаделі висотою більше 10 метрів з баштами. Середньовічна Кафа була найбільшим містом півострова: її населення досягало 75-100 тис. чол.

З 1475 р. Кафа - резиденція султанського намісника в Криму. Турки називали місто Кючук-Істанбул (Малий Стамбул), або Ярим-Істанбул (Пів-Стамбула).

У XVII ст. в місті було 12 грецьких, 32 вірменських церкви і католицький костьол. До наших днів дійшли храм Іоанна Предтечі, церква Св. Стефана, Введенська церква, храм Михаїла і Гавриїла.

В Середньовіччя місто було одним із центрів работоргівлі.

Давню назву міста відновлено після приєднання Криму до Росії в 1783 р. Найвідомішим із музеїв Феодосії є картинна галерея ім. І. Айвазовського. У місті діють також краєзнавчий музей - найдавніший серед музеїв України (1811 p.), музей О. Гріна, музей дельтапланеризму і планеризму.

В місті збереглись чисельні пам'ятки історії і культури -залишки генуезької фортеці, храми VII-XV ст., турецька мечеть, фонтани. Фонтан І. Айвазовського, споруджений за проектом і на кошти художника, має свою історію.

Феодосія, що постійно відчувала нестачу води, засушливим літом змушена була користуватися привізною водою, яку доставляли морем із Севастополя. В 1887 р. Айвазовс-кий передав у користування жителям міста джерело на території його садиби, з якого вода надходила по прокладеному від нього водопроводу і відкачувалася з глибоких шарів ґрунту за допомогою трьох водорозбірних фонтанів.

Відомі феодосійські мінеральні води і лікувальні грязі. На їх базі в місті діють 3 санаторії, більше 20 пансіонатів, будинків і баз відпочинку, 10 оздоровчих дитячих таборів.

Місто Керч, що є портом двох морів, засновано в VII ст. до н.е. на березі Боспору Кімерійського грецькими поселенцями. В цей період воно було відоме під назвою Пантікапей. Згодом місто стало центром, навколо якого об'єдналися всі грецькі колонії Керченського півострова. Протягом 900 років воно було столицею могутнього Боспорського царства, що охоплювало територію, яка у східному напрямку простягалась до сучасного Новоросійська, а північні його межі досягали гирла Дону. На початку II ст. до н.е. Боспорське царство стало занепадати і перейшло під владу могутнього правителя Понта Митридата IV Євпатора (132-63 pp.), об'єднавшись із Понтійською державою. В І ст. до н.е. Пантікапей потрапив у залежність від Риму. В IV ст. місто було зруйноване гунами. В VI ст. на його місці виникла Візантійська фортеця під назвою Боспор.

Серед давніх історичних пам'яток Керчі - кургани Мелек-Чесменський і Царський, що відноситься до другої половини IV ст. до н.е. Під час розкопок тут виявленні цінні археологічні знахідки, що поповнили музейні колекції.

На горі Митридат виявлено залишки будівель Пантікапея. Вгору піднімаються сходи, яких налічується більше 400. Вони вели до храму Аполлона, спорудженого на вершині гори.

Унікальною пам'яткою І ст. є склеп Деметри, виявлений у дворі житлового будинку. Це підземна споруда, в якій збереглися фрагменти фресок на сюжети з грецької міфології. Пам'ятка потребує серйозної реставрації.

На березі Керченської протоки, в районі старого порту, стоїть церква Св. Іоанна Предтечі (XIII-XIV ст.), зведена на місці базиліки 757 р. Цей храм - єдиний в Україні зразок візантійської культової архітектури епохи Середньовіччя.

Пам'ятки історії і культури міста об'єднані у складі державного історико-культурного заповідника, який займає площу 800 га. Він включає також античні городища Німфей (с. Героївське), Мірмекій (поблизу с. Войково), Тірітака (с. Аршинцево).

У складі заповідника - один із найстаріших в Україні історико-археологічний музей, створений у 1826 р. як музей старожитностей. Його зібрання налічує близько 2 тис. екс-понатів, датованих у межах між III тис. до н.е. і XVIII ст.

Заповідник включає також турецьку фортецю Єні-Кале (1703) і меморіальний ансамбль Аджімушкайських каменоломень. Підземні лабіринти, утворені в результаті гірничих виробок, у роки Великої Вітчизняної війни стали базою партизанського руху.

Керч включена в міжнародну програму ЮНЕСКО "Шовковий шлях".

Білогірськ і Старий Крим у східній частині півострова стоять на місці середньовічних міст. Білогірськ під назвою Карасубазар відомий від XIII ст. Він був розташований на давньому караванному шляху, що з'єднував Схід і Захід, і тому відігравав роль важливого торговельного центру. В місті збереглися залишки караван-сараю XV ст.

Історичною і природною пам'яткою є скеля Ак-Кая на відстані 5 км від Білогорська. Тут міститься один із найбільших у країні палеолітичних комплексів: на обмеженій площі виявлено сліди 17 стоянок і поселень.

Між Білогорськом і Старим Кримом збереглось кілька храмів і монастирів, що є пам'ятками архітектури. Неподалік від села Багате є вірменський монастир, збудований у XIV ст. В селі Тополівка - невелика візантійська церква Х-ХІІ ст. і вірменська церква Св. Параскеви (1702 p.).

Історія Старого Криму налічує не одне тисячоліття. Відомо, що вже у VI-VII ст. Солхат вів жваву торгівлю.

У XIII ст. татари, які заволоділи містом, оточили його мурами з вежами і широким ровом, залишки яких збереглися на його східній околиці. Місто, що отримало назву Ки-рим, перетворилось на центр Кримського Юрта, а пізніше й релігійний центр півострова. Після утворення Кримського ханства із столицею в Бахчисараї Кирим, який став називатись Ескі-Керим (Старий Крим), втратив своє значення. В місті збереглась мечеть хана Узбека і медресе (поч. XIV ст.). В 4 км від міста знаходиться вірменський монастир Сурб-Хач, споруджений у 1338 р.

У Старому Криму провів два останні роки життя О. Грін. Письменник похований на міському кладовищі. В місті діє Музей О.С. Гріна, що є філіалом феодосійського. Всього в Криму функціонує 18 музеїв із 23 філіалами і відділами, в фондах яких зберігається близько 800 тис. експонатів. На півострові 7 заповідників: національний заповідник "Херсонес Таврійський", архітектурно-історичний заповідник "Судакська фортеця", палацово-парковий музей-заповідник у м. Алупка, історико-культурний заповідник "Старий Крим", історико-культурні заповідники в містах Бахчисарай і Керч, історико-археологічний заповідник "Калос Лімен" (смт. Чорноморське).

Численні пам'ятки історії, архітектури, своєрідна природа острова, м'який клімат сприяють розвитку пішохідного, автомобільного, велосипедного, водного, спелеологічно-го, гірського, лижного, зеленого та інших видів туризму

99/

Методи географічних досліджень

Географічне дослідження включає в себе практично всі основні методи наукового дослідження: метод аналізу та синтезу, літературний метод, метод узагальнення тощо. Однак, для географічної науки найбільштиповими і характерними є такі методи дослідження як: спостережяння, аерокосмічні методи, моделювання, геофізичний метод, експедиційні дослідження, картографічний методи.

В даному рефераті спробую коротко їх розглянути.

Особливості методів вивчення географії визначаються локальним і комплексним характером її предмета.

Під методом у широкому значенні слід розуміти спосіб пізнання явищ природи і громадського життя з метою побудови й обґрунтування системи знань. У більш вузькому розумінні метод – це регулятивна норма чи правило, визначений шлях, спосіб, прийом рішень задачі теоретичного, практичного, пізнавального, управлінського, життєвого характеру.

Картографічний метод дослідження - метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником. Картографічний метод дослідження включає:

- опису по картах;

- графічні побудови: профілі, блок-діаграми й ін.;

- виміру по картах, математичну обробку цих вимірів і т.д.

Розрізняють дослідження з окремих карт і по серіях карт різної тематики, різночасним і різномасштабним.

Отже, картографічний метод дозволяє вивчати закономірності просторового розміщення і розвитку територіальних комплексів шляхом складання і використання географічних карт.

Аерокосмічні методи — це дослідження і картографування Землі за допомогою літальних повітряних чи космічних апаратів. Виділяють фотографічні, електронні, геофізичні і візуальні аерокосмічні методи.

Одним з провідних методів географічного дослідження залишаються спостереження. Маршрутні і майданні, періодичні і безупинні, стаціонарні і дистанційні, вони дають важливі фактичні дані про географічні об'єкти, їхньому розвитку, змінах.

Порівняльний підхід дозволяє виявити подібності і розходження процесів, властивостей і станів географічних об'єктів, скласти їхньої класифікації, а також прогноз їхніх змін. Історичний підхід дозволяє шляхом вивчення минулих станів об'єкта і порівняння їх із сучасним станом пояснити його унікальні риси.

Статистичний метод дозволяє шляхом обробки даних спостережень визначати залежність між компонентами природи, населення і господарства, а також давати їхню порівняльну характеристику.

Моделювання дозволяє вивчати розвиток географічних об'єктів, процесів і явищ за допомогою їхніх моделей. Виділяють моделювання графічне, математичне і машинне (за допомогою ЕОМ). Головним джерелом географічної інформації були і залишаються географічні карти, хоча зараз вони часто зберігаються в пам'яті ЕОМ і є частинами геоінформаційних систем, що одержують інформацію із супутників і з численних метеостанцій, що включають банки даних, що містять звіти про результати праці багатьох дослідницьких колективів. Для школяра важливі географічні атласи, словники, енциклопедії, довідники, географічні описи, що містяться в численних книгах і журналах.

Експедиційні дослідження

Польові роботи - збір відомостей про досліджувану територію безпосередньо на місцевості. Польові роботи - основний і самий древній метод наук про Землю.

Польовим роботам передує вивчення літератури про досліджувану територію, матеріалів минулих досліджень, карт, аеро- і космічних знімків.

Термін застосовується незалежно від того, у яких природних умовах проводяться дослідження: у поле, у лісі, у горах і т.д.

Комплексний метод як метод географії. Дотепер говорилося про предмет, досліджуваному географією. Але географія, як і всяка інша наука, характеризується ще своїми особливими методами вивчення. У чому ж складаються їхньої особливості?

Комплексність самого предмета географії вимагає комплексного методу його вивчення. При характеристиці поверхні Землі в цілому і її частинах географ з'єднує в єдиний комплекс географічне положення даного місця, рельєф, гідрографію, клімат, тваринний і рослинний світ, населення, його побут і діяльність — і все це бере в єдності, у синтезі. Навіть коли в географії вивчається окремий об'єкт, наприклад, ріка, то і тоді цей об'єкт зв'язується з іншими. Так при вивченні ріки з'ясовується рельєф і геологічна будівля місцевості, через яку вона протікає, тому що від цього залежить величина нахилу, напрямок і швидкість течії, характер дна, берегів, долини. Клімат впливає на водяний режим ріки, на її роботу. Існує взаємо зв'язок між рікою, з одного боку, і рослинністю і тваринами, з іншої. Але особливо важливо для географії розгляд ріки у відношенні до людського суспільства: як люди використовують ріку, як вони будують греблі, гідростанції, канали, змінюють ріку у своїх інтересах.

Комплексність і локальність предмету географії обумовлюють винятково велике значення картографування у вивченні географії. Глобус, карта і план є дуже зробленими способами показу розміщення на поверхні Землі географічних комплексів і взаємини їхніх елементів.

Генетичний метод - метод дослідження явищ чи предметів, заснований на аналізі процесу виникнення, становлення, послідовності стадій його розвитку.

Генетичний метод припускає зведення різноманіття явищ до фундаментальних вихідних елементів і виведення з них досліджуваного явища.

Геофізичні методи - методи вивчення надр Землі, засновані на тому, що:

- магнітне поле і поле тяжіння Землі змінюються в залежності від її внутрішньої будівлі;

- пружні коливання й електричні струми поширюються неоднаково в різних гірських породах і т.д.

За результатами вимірів швидкості поширення пружних коливань (сейсмічних хвиль), електричної провідності порід, напрямку і напруженості магнітного поля і поля сили ваги робляться висновки про будову земних надр, недоступних для безпосереднього спостереження.

Використання геофізичних методів вимагає польових робіт зі спеціальним устаткуванням. Геофізичні методи широко використовуються при пошуках і розвідці корисних копалин, особливо нафти і газу.

Дистанційні методи

Від лат. distantia – відстань. Дистанційні методи - методи вивчення Землі й інших космічних тіл з повітряних чи космічних літальних апаратів. До складу дистанційних методів входять аерознімання, космічна зйомка, дешифрування знімків, а також візуальні спостереження: огляд території спостерігачем з борта літального апарата.

100.

ФОРМИ ПОЗАКЛАСНОЇ КРАЄЗНАВЧОЇ РОБОТИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Провідна ідея і сутність досвіду:

Шкільне краєзнавство – ефективний засіб формування у школярів наукового світорозуміння і світосприйняття, пізнання довкілля, прилучення до світової цивілізації, національної культури, традицій, звичаїв, природи, побуту населення рідного краю, виховання свідомого громадянина – патріота.

Дослідження історичної пам’ятки, складних процесів минувшини, свідком якої вона була, та її сучасного стану є вагомий внесок не тільки в розвиток українського історичного краєзнавства, але й в загальну скарбницю національної культури. Коли така добровільна ініціатива йде від нашого юнацтва, її суспільна вартість є надзвичайно високою. Створений юними пошуківцями матеріал – це вагомий внесок у розвиток вітчизняної історичної науки, та добрий приклад бережливого ставлення до етнокультурної спадщини рідного краю.

Дослідницька діяльність є досить цікавою і захоплюючою, стимулює інтерес учнів до історії рідного краю, в першу чергу. Тому в своїй практиці застосовую методику позакласної роботи з історії за Левітасом, велику увагу приділяю навчальним екскурсіям. Як підвищити інтерес учнів до предмета? Ця проблема хвилює багатьох учителів. Вирішити це завдання певною мірою дозволяють позакласні заходи з історії. Маючи спільну мету з урочною системою, позакласна робота відрізняється від неї організаційними й методичними формами.

Позакласна робота відбувається в позаурочний час.

Вона базується на добровільності школярів.

Позакласні заходи здійснюються за рахунок активності і самодіяльності учнів.

Позакласна робота сприяє пропаганді історичних знань, розвитку світогляду учнів, їх національно-державному вихованню.

Позакласні заходи, присвячені актуальним подіям вітчизняної та всесвітньої історії.

Вони забезпечують творчий розвиток здібностей школярів. Позакласна робота з історії має два основних напрямки:

а) розширення й поглиблення історичних знань, одержаних на уроці;

б) вивчення краєзнавчого матеріалу.

Добровільний характер позакласної роботи дозволяє організовувати діяльність учнів за інтересами, сприяє розвитку індивідуальних здібностей.

Позакласна робота значно ширше, ніж на уроці, дозволяє вчителю звернути увагу на психологічні і вікові особливості школярів і допомагає реалізувати їх у процесі навчання.

В умовах позакласної роботи відкриваються можливості для формування інтелектуальних і практичних вмінь за рахунок роботи в бібліотеках, музеях, архівах.

Урочна й позакласна робота є складовими частинами, частинами єдиного навчально-виховного процесу. Одержані на уроці знання спонукають учнів до вивчення історії й після дзвоника, а позакласні заходи дають можливість опанувати яскраві історичні факти, збагатити свої знання та допомагають глибше засвоїти матеріал уроків. Позакласна робота дещо різниться, зважаючи на охоплення учнів різноманітними видами занять, й у зв’язку з цим може мати масовий характер (вечір, конференція), груповий (робота гуртка, секції, активу учнів), індивідуальний (надання допомоги учневі для виступу на конференції чи на вечорі).

Позакласна робота розрізняється за часом дії (постійна, систематична), здійснюючись або протягом всього року , чи декількох років (гуртки, позакласні читання, створення шкільних музеїв тощо), або епізодично (зустрічі з цікавими людьми, екскурсії, походи).

Педагогічний досвід визначив найбільш ефективні форми і методи позакласної роботи:

шкільні історичні вечори;

історичні і краєзнавчі екскурсії та походи;

історичні вікторини та ігри;

науково-практичні й читацькі конференції;

факультативні заняття;

історичні гуртки, товариства клуби;

“тиждень історії” тощо.

Проведення навчальних екскурсій

Важливою ділянкою навчання й виховання учнів є екскурсійна робота. По-перше, вона сприяє більш глибокому засвоєнню учнями матеріалів, пов’язаних з історичними подіями, розширює й поглиблює їх знання; по-друге, дає можливість більше уваги приділяти вивченню краєзнавчих матеріалів. По-третє, формує історичну пам’ять про величне минуле свого народу.

Існують такі види навчальних екскурсій:

по місцях історичних подій;

до історичного, історико-краєзнавчого пам’ятника;

у музеї;

архівні установи і бібліотеки;

на виробництво.

За навчально-виховним завданням екскурсії поділяються на:

вступні – ті, які проводяться напередодні вивчення відповідної теми;

поточні – ті, які відбуваються у процесі вивчення нового матеріалу;

підсумкові – ті, які проводяться після вивчення історичної теми і мають на меті закріплення матеріалу.

Проведення екскурсії вимагає ретельної підготовки учителя й учнів, а отже, й здійснення таких відповідних заходів:

а) навчальних;

б) виховних;

в) організаційних.

Навчальні заходи передбачають тісний зв’язок програмного матеріалу з екскурсійними об’єктами. Тому вчитель ретельно розробляє:

тематику історичних екскурсій;

маршрут екскурсій;

визначає історичні об’єкти і пам’ятки, які треба відвідати;

завдання для учнів під час екскурсій.

Виховні заходи при підготовці до екскурсії повинні сприяти формуванню історичної пам’яті, поваги до історичних і культурних традицій нашого народу, значної героїчної і трудової спадщини, виховувати правила поведінки в громадських місцях. На цьому етапі підготовки до екскурсії вчитель повинен відпрацювати з учнями такі моменти:

яким повинен бути зовнішній вигляд школярів;

як учні повинні поводитися під час перебування в транспорті;

правила поведінки під час руху до історичних об’єктів;

правила дорожнього руху та техніки безпеки;

правила поведінки біля історичного об’єкта.

Екскурсійна робота цікава тим, що дає можливість комплексно вивчати історичну спадщину.

Учитель історії сам готується до екскурсії, багато працює з довідниками, мемуарною, художньою літературою. Фахівці рекомендують до початку екскурсії поставити перед учнями (колективні чи індивідуальні) спеціальні завдання:

підготувати невеликі повідомлення (письмові чи усні);

накреслити маршрут екскурсії;

сфотографувати історичні об’єкти;

підготувати випуск альбому, бюлетеня, виставки;

покласти квіти на братські могили і до пам’ятників воїнів-визволителів, провести урочисті імпровізовані мітинги біля меморіалів ВВв

Екскурсія до краєзнавчого музею

У кожному регіоні України існує багата історична спадщина, яку неодмінно треба використати в роботі з учнями. Жоден підручник чи посібник не дасть учням такого багатого матеріалу, про який зможуть розповісти музейні експонати, пам’ятки історії та культури допомагають вчителю більш яскраво розкрити перед учнями історичну спадщину, зрозуміти процес розвитку суспільства від найдавніших часів до сьогодення. Музейні експонати є відбитком визначних подій історії України, героїчних подвигів і трудових звершень українського народу. Музейні реліквії – своєрідні “голоси історії”, які являють собою значний ілюстративний матеріал. Знаряддя праці, зброя, одяг, предмети побуту, особисті речі видатних історичних діячів, документи, нагороди, фотографії, різноманітні джерела допомагають учням відчути історичну епоху і справляють на них велике враження.

Екскурсія до музею повинна бути тематичною і мати пізнавальну та виховну мету. Її може проводити як екскурсовод, так і вчитель. Екскурсія до музею має такі методичні етапи:

Вибір вчителем теми екскурсії.

Вивчення вчителем експозиції музею.

Знайомство педагога з необхідною додатковою літературою.

Бесіда з учнями про зміст і завдання екскурсії.

Підготовка фрагментів виступів учнів у музеї.

Проведення екскурсій.

Написання учнями звітів про екскурсію.

Підбиття вчителем підсумків екскурсії та роботи учнів.

101.

Тури́зм — тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Класифікація туризму

Комплексність туристичних послуг розкривається через їхню класифікацію. Існує кілька класифікаційних підходів, що ґрунтуються на різних групувальних ознаках.

З метою класифікації сучасного туризму необхідно встановити його найістотніші класифікаційні ознаки. Доцільна класифікація за географічною ознакою, напрямом туристичного потоку, метою поїздки, способом пересування, засобам розміщення туристів, кількістю учасників, організаційно-правовими формами і т, п.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про туризм" від 18 листопада 2003 року, залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їхніх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:

- дитячий;

- молодіжний;

- сімейний;

- для осіб похилого віку;

- для інвалідів;

- культурно-пізнавальний;

- лікувально-оздоровчий;

- спортивний;

- релігійний;

- екологічний (зелений);

- сільський;

- підводний;

- гірський;

- пригодницький;

- мисливський;

- автомобільний;

- самодіяльний тощо.

Розглянемо характеристику основних видів туризму (табл. 3.1).

Головним є поділ туризму на внутрішній і міжнародний.

1. Внутрішній туризм являє собою міграційні потоки людей у межах країни постійного проживання з туристичними цілями. Національна грошова одиниця, яка використовується повсякденно, продовжує залишатися засобом платежу, а рідна туристу мова- засобом спілкування. Такі подорожі порівняно легко організувати. За деякими оцінками, на частку внутрішнього туризму припадає 80-90 % усіх туристичних поїздок, а загальний обсяг витрат на внутрішній туризм є 5-10 разів перевищує витрати туристів на міжнародні поїздки.

2. Міжнародний туризм охоплює поїздки осіб, що подорожують з туристичними цілями за межі країни постійного проживання. Перетин державного кордону для них пов'язаний з певними формальностями: оформленням закордонних паспортів і віз, проходженням митних процедур, валютним і медичним контролем. Ці правила вводяться державою в цілях боротьби з незаконною міграцією, міжнародним тероризмом, торгівлею наркотиками, проституцією і т. д. і забезпечують установлений порядок в'їзду в країну і виїзду з неї. Спеціальні служби перевіряють дотримання туристами паспортно-візового режиму, вимог щодо вакцинації (щеплень), правил і умов провезення через кордон речей, товарів, валютних коштів і проведення операцій по обміну валют

3. Національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм і співвідноситься з категорією (ВНП).

Подорожі з метою розваг і відпочинку складають основу міжнародного туристичного обміну. На їх частку доводиться близько 70 % світового туризму. Вони об'єднують оздоровчі, пізнавальні, любительські спортивні поїздки і т. д.

4. Туризм в'їздний- подорожі в межах країни осіб, що не проживають у ній постійно, з туристичними цілями без заняття оплачуваною діяльністю.

5. Туризм виїзний - подорожі осіб, які постійно проживаючих в одній країні, в іншу країну з аналогічними цілями без заняття оплачуваною діяльністю у відвідуваній країні.

6. Рекреаційний туризм. Туризм із метою відпочинку для ряду держав є найбільш масовою формою. Поїздки іноземних туристів в Іспанію, Італію. Францію, Австрію переслідують насамперед саме цю мету. Рекреаційний туризм характеризується тривалістю подорожі, невеликою кількістю міст, що входять у маршрут, широким використанням авіаційного транспорту і насамперед чартерних рейсів.

Поїздки з метою відпочинку відрізняються великою розмаїтістю і можуть включати видовищно-розважальні програми (театр, кіно, фестивалі і т. д.), заняття по інтересах (полювання, музична і художня творчість), етнічні походи, пов'язані з вивченням національної культури країни перебування.

До рекреаційного туризму відносяться різні різновиди туризму з метою відпочинку, знайомства з визначними пам'ятками (Excursions), занять спортом (Skiing, Diving, Fishing), здійснення походів (Activity & Adventure), екзотичний відпочинок (Exotic Travel), тематичні поїздки (Theme Trips, based around cultural themes in arts, history, archaeology, etc.).

7. Оздоровчий відпочинок має особистий, індивідуальний характер. Однак нерідко бувають випадки, коли туристи поєднуються для спільних поїздок, що має за мету одержання групових знижок за проїзд. Звичайна тривалість туру на лікування - 24- 28 днів, що значно більше, ніж за іншими видами туризму.

Оздоровчий відпочинок залежно від засобів впливу на організм людини поділяється на клімато-, бальнео-, море -, грязелікування і т. д.

8. Пізнавальний (екскурсійний) туризм. Цей вид туризму виключає в себе подорожі і поїздки з пізнавальними цілями. Екскурсія як форма пізнання і вид дозвілля виконує функції розширення кругозору й інтелекту. Однієї з різновидів пізнавальних поїздок є автомобільний туризм. Порівняно з подорожами на іншими видами транспортних засобів, поїздки на автомашинах і автобусах надають туристам набагато більшу пізнавальну можливість.

9. Професійно-діловий туризм. До цього виду туризму відносяться поїздки з діловими цілями. Життя в сучасному цивілізованому суспільстві викликає необхідність міжнародних контактів. Поїздки представників ділових кіл останнім часом стали носити масовий характер.

Ряд туристичних фірм спеціалізується на організації групових поїздок бізнесменів з різними цілями. Великою перевагою ділового туризму є можливість його організації в ненапружений сезон. При цьому турфірми можуть надавати як чисто туристичні послуги (транспортні, розміщення, харчування, екскурсійне обслуговування), так і специфічні (вивчення інформації, збір даних про можливих торгових партнерів, переклади, надання необхідних економічних матеріалів, організація ділових зустрічей і т. д.). Спеціально для цього створюються великі конгрес-центри, що мають зали для засідань і засоби для розміщення відвідувачів. Нерідко учасників конгресу супроводжують члени їхніх родин, для яких організатори форумів разом з туристичною фірмою пропонують чисто туристичну програму. Часто й самі учасники ознайомлюються з визначними пам'ятками міста, а після завершення конгресу роблять туристичні поїздки по країні.

Відмінною рисою цього виду туризму є те, що учасники ділових зустрічей витрачають під час перебування в країні значно більше грошей, ніж звичайний турист. Тому багато держав прагнуть до проведення в себе міжнародних форумів та інших подібних заходів.

До ділового туризму відноситься також і заохочувальний туризм (інсентив-туризм).

Він поступово завойовує позиції й на ринку країн Східної Європи та України, витісняючи традиційний соціальний туризм. Це туристичні подорожі, що організуються підприємствами та фірмами для своїх співробітників як засіб заохочення та як винагорода за сумлінну працю. Особливістю таких турів є цікаві програми перебування, що передбачають, поряд із відпочинком та екскурсіями, заходи соціального змісту: професійні зустрічі, відвідування підприємств і установ, проживання в сім'ях, організація розваг тощо. Бурхливе зростання заохочувального туризму в світі привело до створення ряду асоціацій цього профілю, проведення конференцій, організації виставок і видання спеціальних каталогів. У світі витрати на організацію інсентив-туризму становлять 5-6 млрд $ США.

У діловому туризмі виділяються два великі сегменти: індивідуали або групи, мандрівники з діловими цілями, і співробітники різних компаній, яким часто доводиться їздити в справах компанії. Останній є так званим корпоративним туризмом.

На світовому туристичному ринку працюють три найбільші транснаціональні компанії, що спеціалізуються на корпоративному туризмі: "American Express" (від виникнення якої в 1850 р. і ведеться історія цього бізнесу), "ВІЧ" і "Carlson Wagonlit Travel".

10. Науковий туризм. Його ще називають конгресний туризм (Conference Travel). Мета конгрессного туризму полягає в проведенні науково-практичних семінарів, конференцій, з'їздів.

11. Великою популярністю користається спортивний туризм. Головно завдання цих турів- забезпечення можливості туристам займатися обраним видом спорту. Спортивний туризм вимагає наявності необхідної бази: різноманітний інвентар, спеціальні траси, підйомники, спортивні площадки, спорудження. Одним з основних вимог, що пред'являються до спортивних тур, є забезпечення безпеки відпочиваючих.

Спортивні тури залежно від мети подорожі поділяють на два види: активний і пасивний. У першому випадку основою є заняття яким-небудь видом спорту, у другому- інтерес до спорту, наприклад, відвідування змагань.

12. "Шоп-тури" характерні для України і країн СНД. Метою поїздок за кордон є придбання товарів народного споживання для їхньої наступної реалізації (взуття, трикотажу й інших товарів - у Туреччині, Італії, Португалії, Сирії; текстилю- в Індонезії; хутра - в Греції й Аргентині; меблів - у Польщі й Італії; теле- і радіотоварів - в ОАЕ; автомашин - у Німеччині, Швеції, Голландії).

"Човниковий" бізнес приносить відчутне збільшення бюджету цих країн. Так, у Туреччині "човники" щорічно закуповують товарів на суму 8-10 млрд дол. Уряд країни всіляко підтримує шоп-туризм. Радник турецького міністра туризму по зв'язках із пресою повідомив, що туристи, які купили неякісний товар, вправі в 15-денний термін зажадати його обміну, повернення сплаченої суми або безоплатного усунення недоліків. У випадку купівлі товару з прихованим дефектом споживач має право протягом двох років пред'явити претензію продавцю.

13. Пригодницький туризм є своєрідним видом відпочинку і забезпечує не тільки перебування туристів у привабливому для них місці, а й заняття незвичайним видом діяльності ("царське полювання", "пошуки піратських скарбів" і т: д.). Пригодницький туризм поділяється на кілька видів:

1) похідні експедиції;

2) сафарі-тури (полювання, риболовля, лов метеликів і т. д.);

3) морські подорожі (яхтинг).

Географія і тематика пригодницьких турів досить велика і різноманітна. Звичайно це групові тури. Специфічною рисою такого туризму є одержання різних ліцензій, що дозволяють полювання, риболовлю, вивіз трофеїв. Пригодницький туризм пов'язаний з визначеним ризиком, тому для забезпечення безпеки таких турів необхідні висококваліфіковані інструктори. Цей вид туризму має досить високу вартість, і його можна віднести до розряду елітарного відпочинку.

14. Релігійний (паломницький) туризм користається попитом і популярністю. У туризмі з релігійними цілями можна виділити кілька видів:

1) паломництво (відвідування святих місць для поклоніння реліквіям);

2) пізнавальні поїздки (ознайомлення з релігійними пам'ятками, історією релігії, культурою релігії);

3) наукові поїздки (поїздки істориків та інших фахівців, що займаються питаннями релігії, та ін.).

Серйозною проблемою в цьому виді туризму є питання про підготовку висококваліфікованих кадрів. Важливо, щоб вони могли не тільки показати історичні й архітектурні визначні пам'ятки, але й були знайомі з духовними та релігійними цінностями.

15. Ностальгічний туризм. Даний вид туризму заснований на потребі людей у відвідуванні родичів, місць народження і проживання близьких і займає важливе місце в міжнародному туристичному обміні.

16. Екотуризм покликаний створювати економічні стимули для збереження навколишнього середовища. Поняття "екотуризм" охоплює широкий спектр подорожей - від невеликих пізнавальних турів для школярів до регулярних туристичних програм у національних парках і заповідниках. Одержуваний прибуток від цього виду туризму частково можна направляти на природоохоронні заходи.

17. Кілька слів варто сказати про екзотичний туризм. Останніми роками з'явилися тури, що вражають своєю незвичайністю, такі як дайвінг - підводне плавання, рафтинг - сплавлення гірськими річками на легких надувних плотах, банджі-джампінг - стрибки з висоти.

Характер екзотичного туризму мають також гастрономічні тури. Часто пригодницький туризм пов'язаний з певним ризиком і вимагає підвищеної уваги до безпеки туристів. Внаслідок цього з пригодницького виділився екстремальний туризм , метою якого є випробування сил людини в складній обстановці. Він набуває популярності особливо серед молоді, бо не тільки створює умови для випробування власних сил людини, а й загартовує її. Українська державна молодіжна організація - туристичний клуб "Компас", основою роботи якої є організація літніх наметових таборів для молоді, пропонує їх учасникам такі змагання екстремального характеру. Юні туристи мають можливість випробувати себе на витривалість, загартуватись, здійснивши нічний перехід через ліс або відправитися туди в тижневий похід з мінімумом харчів і побутових зручностей.

Французька фірма "АПСАРА" організовує тури на криголамах в Антарктиду й Арктику. Перший круїз в Антарктиду був організований у 1989 р. Туристи подорожують на висококомфортабель-них криголамах із сауною, басейном, гімнастичним і конференц-залами. Криголам забезпечений катерами і гелікоптерами для екскурсій. Подорож включає проживання в цих екзотичних місцях, де туристи спостерігають за життям місцевих "жителів" - тюленів, моржів і пінгвінів. У 2005 р. Антарктиду відвідали близько 11 тис. туристів, заплативши за тур від 9 до 16 тис. дол.

Багато бажаючих познайомитися з підводним світом. Самий перспективний проект у цьому напрямі - подорожі на прозорій субмарині. Один з її маршрутів планується прокласти до місця катастрофи "Титаніка". Відповідно до статистики, починаючи з 1985 р. в експлуатації знаходиться 46 туристичних субмарин. У 2004 р. кількість туристів, що побували в глибинах морів і океанів, склало понад 2 млн, при цьому прибуток організаторів подорожей дорівнює 147 млн дол.

Паризький "Одеон-готель" розробив для своїх клієнтів маршрут, що точно повторює останній земний шлях принцеси Діани. Бажаючі доторкнутися до таїнства трагедії проїдуть на чорному "Мерседесі" від готелю "Рітц" до тунелю - місця катастрофи.

18. Елітарний туризм розрахований на заможну клієнтуру. Для цієї категорії споживачів рівень цін на ринку не має особливого значення, але вони пред'являють підвищені вимоги до якості пропонованих товарів і послуг. У зв'язку з цим не можна не відзначити ту роль, яку елітарний туризм відіграє в розвитку туристичного бізнесу в цілому. Тут задається імпульс розвитку всієї туристичної індустрії. Він сприяє утвердженню і розповсюдженню нових вищих стандартів обслуговування і, зрештою, сприяє поліпшенню якості життя населення. Тому елітарний туризм нерідко називають "туристичним локомотивом".

19. Орієнтир на споживачів змушує виробників туристичних послуг вишукувати нові сегменти ринку. Дохідним бізнесом стає організація весільних турів. Так, британська компанія "Томпсон Холідейз" продає близько 5 тис. весільних турів на рік.

Туристичним фірмам вигідно займатися цим видом туризму, оскільки витрати на проживання істотно скорочуються через надання високих знижок готелями молодятам (до 60-80 %). Пакет туристичних послуг, крім базових, включає відеозйомку, лімузин, квіти, шампанське і т. п. У випадку якщо обряд одруження планується зробити в поїздці, його організують як фольклорне свято. Практика показує, що молодята воліють відпочивати в районі Карибського басейну чи в країнах Південно-Східної Азії, у Європі популярна Італія, у США - Лас-Вегас.

20. Соціальний туризм - це подорожі, субсидовані із засобів, які виділяє держава на соціальні потреби. Метою соціального туризму є не отримання прибутку, а підтримка людей з низьким рівнем доходу для реалізації їхнього права на відпочинок.

Концепція соціального туризму побудована за трьома принципами:

- забезпечення відпочинку всіх і кожного члена суспільства шляхом широкого залучення до сфери туризму людей з низьким рівнем доходів;

- субсидування туризму для малозабезпечених;

- активна участь центральних урядових, муніципальних, суспільних і комерційних структур в його розвитку.

Ця концепція була реалізована на практиці в Швейцарії і Франції завдяки системі відпускних чеків. Головним її елементом є чек - платіжно-розрахунковий засіб, що вводиться в обіг для надання адресної допомоги туристам і забезпечення доступності відпочинку всім верствам населення.

У колишньому СРСР цей вид туризму також був популярний, на його частку приходилося майже 80 % внутрішнього туризму і 50 % міжнародного. Держава направляла величезні кошти на зміцнення матеріально-технічної бази туризму.

У даний час відсутність бюджетних засобів на дотації в соціальний туризм України призвело до відчуження більшої маси населення, особливо слабо захищених прошарків від подорожей.

21. Організований туризм - це подорожі індивідуалів чи групи туристів, організовані турпідприємством. Організовані туристи здобувають право на тур шляхом купівлі туристичної путівки. При цьому кількість послуг може бути різною. Наприклад, туристи можуть придбати лише курс на харчування чи комплекс послуг, включаючи транспортні послуги, харчування, проживання, трансфер, екскурсійне обслуговування і т. п.

Таким чином, усі туристичні поїздки залежно від особливостей особистості, характеру туриста і його бюджету відбуваються на груповій чи індивідуальній основі. Індивідуальні поїздки надають споживачу більше незалежності і самостійності, але вони дорожчі і тому малодоступні масовому туристу. Групові поїздки, навпаки, дешевші, доступні масовому туристу, проте в таких поїздках кожен учасник зобов'язаний підкорятися встановленому для групи порядку подорожі.

Частка індивідуальних поїздок іноземних туристів у нашу країну в складі організованого туризму становить близько 10 %. Інші 90 % припадають на групові поїздки. Порівняно із закордонною практикою частка індивідуального туризму в нашій країні незначна. Збільшитися вона може в разі поліпшення якості обслуговування, що може бути досягнуто за рахунок розвитку інфраструктури індивідуального обслуговування і відповідної підготовки обслуговуючого персоналу. Крім того, організація індивідуальних поїздок є трудомістким процесом, що потребує максимального використання комп'ютерної технології для бронювання, проведення розрахунків та інших операцій, а також високої кваліфікації персоналу турфірм.

З іншого боку, індивідуальний туризм з економічної точки зору дуже вигідний для туристичних фірм, тому що дає вищі валютні надходження в розрахунку на одного туриста порівняно з доходами від групових турів. Тому в стратегії маркетингу необхідно знайти належне місце заходам для розвитку індивідуального туризму, провівши в цьому напрямі відповідні дослідження та необхідні організаційно-технічні заходи.

З точки зору форми організації подорожі та туристичного обслуговування виділяють такі специфічні види туризму як тай-мшер, туризм самообслуговування, клубний туризм тощо.

22. Система відпочинку таймшер (кондомініум) виникла у Франції та детально розроблена в США. Time share (поділений час)- це придбання готельного номера, вілли, котеджу у власність на певний час (наприклад, один-два тижні протягом року по черзі з іншими власниками). Нині ця система популярна в світі. За її умовами приймають гостей понад 3 тис. курортів у 80 країнах світу. Право на володіння можна передавати чи обмінюватися

ним. Існують спеціальні біржі, де можна обміняти, скажімо, свій готельний номер на європейському курорті на такий в одній із країн Азії. На жаль, на українському ринку ця форма відпочинку не набула поширення за недостатністю досвіду роботи з нерухомістю у вітчизняних туристичних фірм і слабкістю відповідного законодавства, а в країнах СНД, зокрема в Росії, з її впровадженням були пов'язані численні випадки шахрайства й обману клієнтів.

23. Клубний туризм - це відпочинок людей, яких поєднують спільні заняття, інтереси й захоплення. Місцем організації такого відпочинку, як правило, є туристичні містечка або круїзні судна, на яких вони відправляються, наприклад на острови, вивчати життя пташок чи риб і слухати лекції спеціалістів, організовують зустрічі філателістів, любителів джазової музики тощо. Таким спільним заняттям може бути просто активний відпочинок, бо передбачає обслуговування за принципом "all inclusive" (все включено). Дуже цікаву "нову філософію" клубного відпочинку пропонує французька туристична корпорація "Середземноморський клуб" (Клаб Медітерранс або Клаб Мед).

Українським туристичним фірмам варто приділити особливу увагу формуванню і просуванню на закордонних туристичних ринках як можна більш різноманітного туристичного продукту для індивідуальних туристичних подорожей в Україну, що передбачає різні варіанти маршрутів, програми, види туризму, класи обслуговування, засоби транспорту, набори послуг тощо.

Груповим туром вважається поїздка кількох людей за єдиними маршрутом, програмою, термінами і набором послуг. Не існує твердих норм кількісного складу учасників групового туру. Мінімальною нормою звичайно вважається 10 чоловік. Однак тур-фірми з метою стимулювання продаж своїх турів нерідко погоджуються на умови групових турів для 5-6 чоловік. Щодо максимальної кількості учасників групових турів немає певних обмежень. Як правило, кількість учасників групи при наявності попиту визначається можливостями заброньованих засобів розміщення, транспорту, харчування.

Оскільки організація групових турів пов'язана з використанням більшого обсягу туристичних послуг, що в розпал туристичного сезону стають украй дефіцитними, формування турів розпочинається задовго до їхнього продажу і виконання. На ринок виносяться групові тури, під які приймаюча турфірма вже отримала від підприємств обслуговування тверду гарантію бронювання послуг.

Підводячи підсумок класифікації туризму, хочеться навести переваги туристів з різних країн відповідно до досліджень іспанського фахівця X. Монтанер Монтехано. На його думку, французам подобається сімейний туризм у країнах із близькою для них культурою, залучає відпочинок на сонце, у той же час вони намагаються уникати далеких подорожей

Італійські туристи віддають перевагу самодіяльному туризму, вибирають відпочинок на природі, прагнуть до знайомства з людьми, їх культурою.

Для англійців вагомими критеріями при виборі подорожей є клімат, кухня, можливість рекреації. При цьому можливі як організовані, так і самодіяльні тури.

Туристи з Німеччини вибирають організований відпочинок у кемпінгах, сімейних пансіонатах. Істотним фактором є екологічна ситуація в місці подорожі.

Турист-індивідуал може скористатися послугами турагентства, але може й самостійно організувати свою подорож, наприклад через інтернет.

Готелі, ресторани, транспортні та інші підприємства (постачальники) пропонують свої послуги з окремих тарифів для групових туристів і туристів-індивідуалів. Індивідуальна подорож, як правило, обходиться дорожче, ніж групова (з розрахунку на одного туриста).

Комплексне обслуговування (Package tour) є основним типом пропозиції послуг для групового туризму. Турист купує турпакет, який є набором послуг, включених у вартість туру. Вартість турпа-кету зазвичай нижча, ніж сума вартості окремих послуг, що входять у турпакет. Груповий турпакет оформляється груповим ваучером, в обмін на який група туристів отримує комплексне обслуговування, включаючи авіаперевезення, трансфер, розміщення в готелі, харчування в ресторані, екскурсійне обслуговування та інші послуги.

У турпакет можуть входити послуги гіда-перекладача зі всього маршруту, що особливо популярно серед молодіжних і шкільних груп, а також серед туристів третього віку. Професійні гіди-перекладачі проводять екскурсії, дають інформацію по шляху проходження туристів, допомагають вирішувати всі організаційні питання групового обслуговування, проявляють турботу і надають увагу всім членам групи, дають пояснення щодо того, що бачать туристи під час подорожі.

Все включено (All-inclusive) - особливий вид послуги розміщення, що надається деякими дорогими готелями з включенням в одну ціну всього набору готельний-ресторанних послуг.

На велику увагу заслуговує пропозиція комплексного туристичного обслуговування для особливо важливих персон(VIP), яке передбачає підвищений рівень сервісу (і підвищену ціну). Це може бути, наприклад, проходження прикордонних і митних формальностей в аеропортах в особливому приміщенні з підвищеною комфортністю, трансфер на лімузині, урочиста зустріч у готелі, розміщення в президентському номері, організація зустрічей і церемоній.

Клубний відпочинок {Club Holidays) пропонують окремі організаційні структури, які мають у своєму розпорядженні власні засоби розміщення й території, обладнані для активного відпочинку і розваг членів клубу.

102.

Особливості проведення велосипедних подорожей

Підготовка до велосипедної подорожі, як і до інших видів туризму, розпочинається з придбання необхідного спорядження, спеціальної спортивної форми, одягу, взуття та комплектування групи.

Організаторам цих подорожей слід постійно пам'ятати, що кожен велосипедист повинен досконало володіти технікою їзди, знати правила дорожнього руху та вміти розбиратись в обладнанні велосипеда та ремонтувати його. (Дехтяр В.Д., 2003)

При комплектуванні групи учасників походу, яка за своїм складом не повинна бути великою (8-10 чол.), слід звертати увагу на фізичну та технічну підготовку, які не повинні мати значних розбіжностей.

Для велопоходів краще користуватись легкодорожними велосипедами, які легко можуть бути обладнані місткими багажниками та сумками, тому що перевозити необхідні речі та їжу в рюкзаку на спині незручно.

Одяг. їхати краще за все у велотрусах або шортах, футболці та м'якій панамі або бавовняній шапочці з великим пластиковим козирком.

В залежності від погодних умов, пори року, місця подорожі, дуже зручними є штормові костюми, вітронепродувні куртки.

Вело туристам - початківцям рекомендуються спеціальні велосипедні рукавички, у яких дві кінцеві фаланги пальців не закриваються. У холодні дні, при сильному вітрі потрібні теплий спортивний костюм та вітронепроникна куртка, від дощу добре мати плащ-накидку. Головний убір - обов'язково з козирком. Взуття на низькому каблуці, із підошвою з міцної малоеластичної шкіри, легке, зручне для педалі та придатне для пересування пішки. У подорож слід брати запасну пару взуття (напівкеди, кеди, тенісні туфлі), а також 2-3 пари бавовняних шкарпеток.

Маршрут та графік руху. При розробці маршруту слід враховувати, що його довжина та тривалість залежать від завдань, які визначені для конкретної подорожі, а також від стану доріг та рельєфу місцевості. Слід також передбачити, щоб маршрут подорожі проходив через цікаві екскурсійні об'єкти.

Визначаючи маршрут подорожі, треба також визначити місця зупинок на нічліг. Організація розташування біваку в основному відповідає пішохідній подорожі. Велосипеди розташовують поруч із наметом однією компактною групою, яка дає змогу в непогоду укрити їх плівкою та замкнути.

Складати графік руху доцільно після вивчення стану дорожньої мережі по картах та звітах попередніх груп, обов'язково враховувати фізичну та технічну підготовленість групи. При розробці графіку руху треба передбачати резервний час на вимушені зупинки для ремонту велосипедів або на погіршення погоди, а також передбачити запасні варіанти основного маршруту.

Попереду групи учасників велопоходу - ведучий, позаду - замикаючий, добре підготовлені спортсмени. Інтервал руху в колоні 3-5 м, а на складних ділянках інтервал збільшують до 10 м, на складних спусках - ще більше. Керівник колони знаходиться в тому місці, де на даний момент він найбільш потрібен.

Ведучий колони має карту (схему) маршруту та графік руху. По завчасно встановлених сигналах між учасниками групи він повідомляє про необхідність уповільнення або прискорення руху, дотримання особливої обережності руху на окремих небезпечних ділянках дороги, зупинки. Якщо видимість обмежена через погодні умови або місцевість, то всі повторюють ці сигнали для тих, хто їде позаду.

Після кожних 45-50 хв їзди необхідно влаштувати привал, під час якого учасники походу роблять розминку, перевіряють справність велосипеда, спорядження, відпочивають (бажано лежачи).

У період велопоходу по рівній місцевості та подоланні перешкод на велосипеді з вантажем необхідна вища посадка, тому що вона менш стомлююча.

На ділянках дороги з інтенсивним рухом потрібно особливо суворо дотримуватись всіх правил безпеки, на крутих підйомах та спусках велосипед ведуть, тримаючи за руль, або за руль та сідло (багажник). Необхідно дотримуватись обережності на крутих поворотах, слизькій дорозі, глибоких вибоїнах на шляху. Шатуни краще тримати у горизонтальному положенні. Стопи ніг треба оберігати від зачіпання носком за предмети, що виступають над поверхнею. Велосипед переносять на плечі через яри, струмочки та перешкоди при переправі, через коріння дерев у лісі.

Швидкість руху у всіх випадках не повинна перевищувати 7-10 км/ год. За 7-8 годин (більше їхати на велосипеді не рекомендується) можна без зайвих зусиль подолати 40-50 км. Спочатку треба робити невеликі переходи, поступово збільшуючи їх до 4-5 дня подорожі, а в останні дні знову зменшуючи.

Пересування на велосипедах та заходи безпеки у велоподорожі.

Рух здійснюється ланцюжком один за одним з інтервалом не менше З м по правому боці дороги, а на шосе - по узбіччю. Спочатку швидкість обов'язково нижча встановленої середньої. Попереду - ведучий, що регулює швидкість руху, зупинки, повороти, позаду - замикаючий (надає допомогу при аварії). На спусках дистанція між машинами збільшується до 5 м. На стрімких довгих підйомах та спусках рекомендується йти пішки. При переїзді через глибокі вибої, рви, коріння дерев, а також при об'їзді купин, пнів, каменів шатуни треба тримати горизонтально та підводитися на педалях. Переїзд струмків та потоків на швидкості не допускається.

При лобовому вітрі зменшують відстань між машинами до 1 м; попереду ставлять найсильніших туристів, часто їх змінюючи.

В тумані дистанцію між машинами збільшують, запалюють ліхтарі. В сильний туман рух припиняється.

Особливу небезпеку становлять автомобілі з причепами, зіткнення з іншими видами автотранспорту, особливо в умовах поганої видимості (в цьому випадку доцільно припинити рух).

На лісових дорогах та стежках легко потрапити у вибоїну, яму, рів, зачепитися шатуном за перешкоди, що виступають. Об'їжджаючи пні, кущі, шатуни треба обов'язково ставити у горизонтальне положення, а якщо такі перешкоди розташовані густо, краще йти пішки або їхати дуже повільно; на мокрих дорогах слід знижувати швидкість руху, збільшуючи дистанцію між учасниками подорожі.

Під час велосипедної подорожі слід пам'ятати, що треба бути особливо уважним на перехрестях доріг, де треба обов'язково знижувати швидкість і переїжджати їх дуже обережно.

Догляд за велосипедом та його поточний ремонт - необхідна умова успішної подорожі. Щоденно на привалах велотурист повинен оглядати машину Не слід відкладати ремонт до чергового привалу чи стоянки, тому що не усунутий вчасно дефект може стати причиною серйознішої поломки, навіть аварії. Крім індивідуальної сумки з набором предметів для дрібного ремонту, треба мати груповий набір (він знаходиться у ремонтного майстра): запчастини, невеликий молоток, плоскогубці, ручні лещата, велика викрутка, пробійник, кусачки, мастило, комплект гайкових ключів. Для ремонту камер та покришок у дорозі необхідні велоаптечка, вентильна гума, підшипники.

На маршруті можуть трапитись найрізноманітніші несправності велосипеда. Частіше за все з'являється тяжка хода передньої втулки. У цьому випадку необхідно відпустити гайку з боку конуса, що змінив нормальне положення, встановити його, зафіксувавши гайкою колеса, зберігши рівні зазори між ободом та пір'ям вилки.

Пробуксовка при робочій ході може бути через забруднення або знос гальмівного барабана. У цьому випадку розбирають втулку та замінюють ведучий конус.

Потріскування у втулках, педалях свідчить про несправність підшипників. Необхідно розібрати вузол, в якому виявлено потріскування та промити його.

Якщо під час руху зіскакує ланцюг, необхідно перевірити надійність кріплення ведучої шестерні до шатуна та її бокове биття, переконатись у правильній установці колеса, паралельності осі колеса та каретки. При хорошому регулюванні колеса бокова качка та вільне його обертання навколо осі повністю відсутні. Слід пам'ятати, що покришки заднього колеса зношуються швидше, тому їх переставляють на переднє колесо. Через пошкодження спиць у колесі або в результаті деформації ободу може з'явитись бокове биття коліс. У цьому випадку треба встановити велосипед на сідло та руль, колесами вгору, зняти колесо, а з нього шину і замінити пошкоджені спиці.

В результаті падіння під час руху можливі пошкодження ведучої шестерні. Для усунення цієї несправності слід просунути палку зі сторони прогину шестерні та, користуючись нею як важелем, відігнути шестерню у зворотний бік. Якщо усунути дефект таким чином не вдається, слід зняти її з каретки, покласти на рівну плиту та виправляти ударами дерев'яного молотка.

У випадку проколу камери, місце проколу зачищають наждаковим папером, двічі змазують зачищене місце тонким шаром гумового клею, просушуючи кожний раз 5-8 хв. Знову зачищають і знову двічі намазують клеєм латку та накладають на прокол. При тривалій подорожі велосипед необхідно регулярно змащувати. Усі робочі деталі, та особливо підшипники, треба змащувати густою змазкою-солідолом або технічним вазеліном.

Втулки, каретку та інші деталі, у випадку їх забруднення, треба промити рідким мастилом. Промивають до появи легкої ходи. Ланцюг промивають через кожні 300-400 км керосином або бензином.

Зміст велоаптечки: ланцюг (по 3 осі для передніх та задніх коліс), 4 педальні осі (осі з конусами та гайками), комплект чашок для передньої вилки, 50 спиць, 3-4 замочки для ланцюга, 2-3 камери та покришка.

Орієнтування в подорожі. Основними орієнтирами для визначення напрямку маршруту, як і в інших видах туризму, є добре видимі предмети - будівлі та просіки, річки, озера тощо.

Велотуристи повинні добре знати типи доріг та їх умовні позначення на картах та схемах.

Надійним засобом орієнтування є профільована схема маршруту: це відстані, абсолютні висоти, населені пункти. Таку схему здебільшого складають на окремі найважливіші ділянки маршруту.

Профільна схема маршруту допомагає не тільки визначити місцезнаходження групи, а й дає можливість передбачити, де будуть спуски, підйоми та різні перешкоди.

Регулярна перевірка велосипеда, догляд за ним та зберігання

Перед кожною поїздкою треба перевірити затяжку осьових гайок коліс, надійність роботи гальм: колодки повинні по всій довжині притискатись до обода та без заїдань повертатись у вихідне положення. Необхідно оглянути троси гальм та перемикачів. Якщо волокна тросу обірвались або перешкоджають плавності роботи гальма або перемикача, трос перепаюють або міняють на новий. Слід переконатись у відсутності качки в рульовій колонці. Перевірити кріплення самої трубки руля, центрування коліс та рівномірність натягу спиць, подивитись, чи не дуже затягнуті конуси кулькопідшипників, або навпаки, чи немає бокової качки коліс. Також треба перевірити регулювання каретки, підшипників педалей, системи передачі. Слід подивитись, чи не потрібно змастити ланцюг або інші ходові деталі велосипеду. Перевіряється затяжка всіх різьбових з'єднань. Нарешті, треба підкачати шини.

Після походу треба привести машину у робочий стан. У суху погоду раму, руль, ободи, зовнішні поверхні щитків треба очистити від пилу м'якою ганчіркою. У сиру погоду велосипед слід очистити від бруду спочатку тріскою або палкою, протерти вологою ганчіркою, потім сухою. Ланцюг зручно очищати від бруду жорсткою зубною щіткою, потім його та ходові вузли витерти насухо. Деталі, що задеренчали під час їзди

(частіше за все деренчати починають брудні щитки), потрібно прикріпити краще, затягнувши гвинти та гайки. Спицю, що лопнула, обов'язково замінити.

Влітку велосипеди можуть стояти на шинах, які час від часу треба підкачувати, а колеса повертати. Шини бояться прямих сонячних променів, тому велосипед треба зберігати подалі від вікна.

Повне розбирання велосипеда краще проводити в кінці сезону, попередньо вичистивши велосипед від бруду та пилу. Після розбирання треба ретельно оглянути всі деталі, особливо осі, втулки, вал каретки, чашки, конуси, кульки та скласти перелік необхідних деталей, що зносилися. У зимовий період все це завчасно треба купити.

Зберігати велосипед слід у приміщенні, де нема великих перепадів температур, подалі від батареї опалення. На зиму його необхідно укрити від пилу, знайти для нього місце у коморі, шафі або накрити його поліетиленовою плівкою. Але у будь-якому випадку велосипед краще ставити на дерев'яні стійки, або підвішувати, але не за ободи коліс, а верхньою трубкою рами на двох металевих крюках, на які попередньо намотують ізоляційну стрічку або надягають резинові трубки. Якщо такі способи зберігання з яких-небудь причин неможливі, слід перевернути велосипед колесами догори та поставити його на руль та на сідло, підклавши під нього ганчірку або шматочок картону.

У випадку великої вологості у приміщенні раму, руль та інші деталі велосипеда треба протерти промасленою ганчіркою, а ходові вузли ретельно змастити нейтральною змазкою.

Водний туризм та особливості його організації

Водний туризм (подорож) вимагає від учасників, перш за все, гарного знання свого судна, вміння управляти ним. Керівник повинен мати досвід керівництва водним туризмом того ж різновиду (пліт, катамаран або гребні судна).

Водні походи можна здійснювати на шлюпках, прогулянкових човнах, розбірних байдарках, плотах, катамаранах. Найбільш прийнятні для подорожей розбірні байдарки і катамарани. Вони достатньо стійкі, мають добру місткість та задовільні ходові якості, невелику вагу, легко перевозяться на транспорті, зручні для плавання по річках різної складності, прості в ремонті.

Найбезпечніші - морські шлюпки, однак ходити на них можна тільки по великих водоймах, судноплавних ріках. Для походу по невеликих річках придатні прогулянкові човни; правда, безпечні вони тільки коли не перевантажені, а їх команда достатньо дисциплінована.

Маршрут та графік руху. Треба не забувати, що не всяка річка придатна для водного туризму (подорожі): дрібні - буяють мілинами, камінням, заростями, завалами, низькими мостами, греблями, а на повноводних - моторні човни, річкові судна ускладнюють турпоходи по воді.

Для водних походів із добре підготовленими групами придатні річки з нахилом до 3-3,5 м на кілометр. Не рекомендується плавати по річках, нахил яких перевищує 1,5 м на кілометр, якщо в групі є новачки.

Коли річка вибрана, складають по карті її подовжній профіль.

При плаванні проти течії можна легко йти на веслах при нахилі до 0,6 м на кілометр. При нахилі до 1-1,2 м рух можливий лише на плесах, а на перекатах та порогах роблять проводку, йдуть на мотузці або на жердинах.

Треба пам'ятати, що небезпечні для плавання ті ріки, які не мають заплавних берегів, з крутими схилами.

Для байдарки-двійки потрібна глибина води не менше 20 см, для човнів - навіть менше, для плоту з вантажем - до 50 см, катамарану 30-35 см.

При розробці маршруту треба встановити якомога точніше ті перешкоди, які можуть зустрітись на річці, та нанести їх на карту. Перешкоди ускладнюють та затримують рух групи, це треба враховувати при розрахунку похідного часу.

Дуже важливо при виборі маршруту з'ясувати шляхи під'їзду до води, відстань від станції залізниці (автобусної зупинки) до місця збору катамаранів, а по закінченні походу - відстань від річки до станції.

Весь маршрут по річці розбивають на добові переходи. Для цього потрібно, перш за все, встановити приблизну середню швидкість руху, яка складає на рівнинних та болотистих річках по течії від 3 до 6 км/год, проти течії - від 2 до 4-х км/год.

При складанні добових переходів, крім швидкості руху, необхідно враховувати складність окремих ділянок маршруту з тим, щоб кожна з них була майже тотожною. Днювання доцільно планувати при поході до найбільш складної ділянки шляху.

Підготовка водної подорожі відбувається так само, як і пішої, але потребує більше часу. Треба підготувати похідне спорядження, провести профілактичний ремонт суден. Навіть якщо водні походи здійснюються щорічно, все одно в групі виявляться новачки, тому підготовку починають із вивчення устрою байдарки чи катамаранів. Учасники походу повинні знати назву та призначення усіх частин судна, вміти правильно та швидко зібрати та розібрати його. Тільки після цього призначаються екіпажі на кожне судно. У склад екіпажу треба включати туриста, що вже раніше був у поході на байдарках чи катамаранах, та новачка. Якщо всі учасники йдуть у подорож вперше, капітаном судна призначається найсильніший турист. Капітан відповідає за судно, йому підпорядковуються інші члени екіпажу. Як правило, капітаном призначають туриста, який вже має досвід водної подорожі у якості заступника капітана. Особливо велика відповідальність лягає на капітанів 8-10 місних катамаранів, де саме від них залежить ефективність роботи усієї команди.

Ремонтний майстер групи, крім набору для пішого походу, повинен мати: набір цвяхів та шурупів різної величини, 2-3 викрутки, плоскогубці, ізоляційну стрічку, запасне весло, дюралеві кутки та планки з просвердленими отворами, напилок, шкурку, гумовий клей, тонку гуму для латок, соски, запасні насоси, запасні балони, ножиці та інші інструменти.

Спорядження та одяг туриста-водника можуть бути більш різноманітним, ніж у пішому поході. Водник може взяти надувний матрац, палатку для продуктів, ватну куртку, гумові чоботи замість туристичних черевиків, кеди або тапочки. Для греблі можуть знадобитись легкі або старі рукавички. Незамінна поліетиленова плівка, що захищає від вологи як самих туристів, так і речі, нею закривається вся байдарка, вкутуються всі речі на катамарані, навіть якщо здається, що вони знаходяться далеко від води.

Продукти та речі, що бояться води (цукор, сіль, крупи, одяг, намети, спальні мішки), слід герметично упакувати. Водонепроникні мішки можна склеїти за формою кормового або носового відсіків.

Продукти, попередньо упаковані в легкі поліетиленові пакети або матер'яні мішечки, доцільно поміщати у бортові мішки. У кормовий відсік краще укладати важчі вантажі, що не бояться води, а в носовий відсік - легші. Необхідно, щоб спущена на воду байдарка мала диферент (нахил) на корму, а обидва борти були завантажені однаково. На катамаранах всі предмети, які знаходяться на борту, необхідно герметизувати та прив'язати мотузкою. Особисті речі (рюкзаки) прив'язують до балонів, утворюючи місця для сидіння екіпажу (рис 6.1.). Аналогічно до байдарок в кормову частину поміщають важчі речі-залізні предмети, ємності з їжею, мішки, в'язки дров. В носовій частині, як правило, знаходяться, намети, запасні весла, спальні мішки. Речі на катамарані розміщують так, щоб навантаження правого і лівого балонів було однаковим.

Рис. 6.1. Катамаран а - будова катамарану, б - схема розміщення учасників

подорожі та вантажів

Рух по маршруту. По рівнинних річках судно ведеться у головному потоці, на малих швидких річках пливуть від мису до мису; на прямолінійних ділянках плесів - у головному потоці, а на підходах до перешкод та при їх подоланні - поза ним.

На мілких місцях частина команди зістрибує у воду, тримаючись за краї плоту. На великих порогах вантаж знімають, всі сходять із плоту та пускають його на довгій мотузці.

Проти течії судно ведуть ближче до опуклих берегів; для проходження перешкод використовують проводку, обніс або волок. Проводять човен вздовж берега, де найменша глибина, не перетинаючи головного потоку.

Навантаження байдарки чи катамарану проводиться на мілкому місці, біля низького берега. При цьому один турист завантажує судно, а другий, стоячи на березі, подає йому речі. Починати завантаження речей на катамаран дозволяється лише тоді, коли катамаран знаходиться на мілині і не торкається балонами дна чи каміння. Завантаження катамарану на суші може привести до пошкодження балонів.

Сідають у судно, коли воно знаходиться на плаву; рятувальні засоби надуті й закріплені. Першим сідає в байдарку кормовий весляр (капітан). Стоячи поряд із байдаркою, він спирається руками на фальшборт, одночасно утримуючи весло, потім переносить ногу у кокпіт та сідає. Носовий весляр сідає у байдарку лише після того, як кормовий вже повністю готовий до відчалення від берега. Висадка проводиться так само, як і посадка, але у зворотному порядку. Висаджуватися із байдарки у воду та сідати в неї з води слід на глибині не більше 40 см. На великій глибині судно може перекинутися.

При виході на берег капітан повинен переконатися у міцному причалюванні байдарки.

На відміну від байдарки у катамаран сідають попарно спочатку носові гребці, а потім поступово туристи, які сидять за ними, і так далі. Останніми сідають капітан та помічника капітана, які на протязі всього часу утримують катамаран від руху. Якщо попарний спосіб посадки неможливий через високий берег чи велику глибину, катамаран утримують одним балоном (правим) до берега. Поки туристи з правого балону тримають катамаран, забезпечуючи його стійкість, інші по жердинах переходять на лівий балон з веслами в руках і займають свої місця. Після цього капітан і перший учасник утримують катамаран, очікуючи посадки групи правого балону, і сідають самі після них.

Темп веслування встановлює передній весляр (веслярі на катамарані), а керує байдаркою капітан (та його помічник). Руки при веслуванні повинні бути сухими, інакше мозолі на долонях неминучі. Найкраще одягати рукавички. Під час руху членам екіпажу не можна вставати, при швидкій течії різко гальмувати, підходити впритул до іншої байдарки.

Байдарки повинні рухатись так, щоб капітан кожної з них міг бачити та чути керівника походу, якого він у випадку вимушеної зупинки попереджує про це.

На спокійній воді байдарки можуть йти "зграйкою", в межах видимості, зближаючись не більше, ніж на один-два корпуси. Таке шикування не перешкоджає веслуванню, забезпечує безпечний рух та чітке управління групою.

На мілкому місці (дрібні брижі, безладна хвиля) треба бути уважним: дно може виявитися покритим дрібним гострим камінням, небезпечним для оболонки байдарки. Керівник дає команду: "Вишикуватися у кільватерну колону!" Судна вишикуються в одну лінію з дистанцією в один-два корпуси, попереду керівник, інші йдуть по його "сліду". Потрапляючи на мілину капітан катамарану дає команду і учасники сходять з катамарану, розвантажуючи його. При потребі можна його пронести кілька метрів або транспортувати за допомогою мотузки. Повернувшись у глибокий потік, учасники знову сідають на катамаран.

На крутому повороті річки вода, ударяючись в стрімкий берег, створює вирви та наніс піску біля протилежного берега. Якщо ж за одним поворотом йде інший, але в протилежний бік, утворюється перекат. Проміжок між двома мілинами - єдиний прохід для суден, так зване "корито". Найбільш мілке місце "корита" - гребінь перекату, за яким, як правило, починається глибина. Лінію руху на перекаті керівник вибирає по темнішому кольору води (найглибше місце) між мілинами.

При розділі річки на декілька рукавів утворюються невеликі острівки. Йти рекомендується по найбільш багатоводному рукаву, з сильною течією, точно по сліду тих, що йдуть попереду, уважно вдивляючись у воду та обходячи можливе каміння. Відставання у водній подорожі, як і у пішій, неприпустиме. Замикаючим у колоні повинен бути заступник керівника групи. В його байдарці знаходиться і ремонтний набір.

Поромну переправу треба проходити під тросом біля найвищого берега. Ні в якому разі не можна хапатися за трос, тому що течія почне розвертати байдарку чи катамаран і може їх перекинути.

Понтонні мости. Не доходячи до мосту, причалюють до берега, керівник оглядає міст, вибирає місце проходу та залишає там сигнальника. На судна сідають тільки капітани та їх заступники, інші веслярі обходять міст пішки. Вони відходять на байдарках до 100 м від мосту та на швидкості відправляють судно в прохід. Рухаючись між понтонами, весляр кладе весла вздовж борту, пригинається, а судно йде за течією. За мостом знову причалюють до берега, саджають інших веслярів та рухаються далі.

Байдарники повинні пам'ятати, що для управління судном потрібна швидкість. Тому перед перешкодою треба сильно гребти, щоб байдарка йшла швидше та краще піддавалась управлінню. Особливо це треба враховувати при проходженні порогів, які, перш, ніж їх подолати, уважно оглядають з берега. Судовий хід йде там, де струмені води сходяться, утворюючи правильний трикутник, звернений вершиною вниз. Через дуже складні пороги судна проводять страхувальною мотузкою з берега.

Проходячи під мостом на палях, треба попередньо оглянути його, інакше можна наскочити на старі палі та проколоти оболонку байдарки. На судноплавних річках під мостом проходять у визначеному ромбом або квадратом місці.

Турист-водник повинен вміти читати умовні позначки, встановлені на річках, та орієнтуватись у судноплавній обстановці, знати елементарні правила плавання по внутрішніх водних шляхах. Повинен він також знати, що не можна близько підходити до пароплавів, барж, інших транспортних засобів, що рухаються; взагалі на судноплавних річках треба йти ближче до берега, не захаращуючи головний фарватер ріки. Перший, хто помітив судно, що наближається, повинен негайно повідомити про це керівника та повернута байдарку перпендикулярно до хвилі. Велику небезпеку для байдарок представляють моторні човни, яких дуже багато у міській смузі та біля великих населених пунктів.

У водному поході, як і у пішому, зупинятись на нічліг треба заздалегідь, щоб до темряви встигнути розбити табір та приготувати вечерю.

При зупинці на нічліг судна розвантажують, виносять на берег та перевертають декою вниз (балонами нагору у катамаранів), щоб роса та дощі не намочили її та внутрішню частину судна. Під час днювань та при пізньому виході байдарки ставлять декою вверх, щоб вона просохла та не розклеїлась оболонка. Під час привалу залишати байдарки та катамарани без нагляду не можна.

Орієнтування у водній подорожі залежить від маршруту подорожі по річках, озеру, водосховищу, морю.

Під час водної подорожі, щоб визначити основне річище, треба пильно стежити за берегами, швидкістю течії та основним водним потоком, який з найбільшою швидкістю рухається по лінії найбільших глибин - стрижню. При русі вниз по течії доцільно триматися стрижня, а якщо група рухається на суднах проти течії, то шлях визначають по мілководдях, в стороні від стрижня.

Для визначення своєї точки знаходження та пройденої відстані, постійно звіряють по карті місцезнаходження (бажано, щоб вона була великого масштабу).

Якщо берегові орієнтири спостерігати неможливо, то необхідно періодично виходити на берег для орієнтування.

Засоби особистої безпеки коленого учасника. Це рятувальний жилет або рятувальний пояс пробковий або з пінопласту. Якщо подорож здійснюють по гірській річці з кам'янистим річищем і скельовими берегами, то необхідна каска-шолом (мотоциклетного типу), що захищає голову від ударів об камені.

Дотримання найсуворішої дисципліни на воді необхідно всіма без винятку учасниками. Профілактичний огляд стану плавзасобів та ремонтного спорядження проводиться щоденно.

Вимоги до організації гірських походів

Гірський туризм дуже складний та небезпечний. Лавини, каменепади, обвали льоду, селеві потоки, водяні перешкоди завжди підстерігають туристів у горах. Вітер, гроза, раптові зміни погоди, вплив на організм висоти, дія сонця у розрідженому повітрі також ускладнюють подорож. (Дехтяр В.Д., 2003)

Підготовка до подорожі. При виборі одягу турист повинен зважати на те, що у горах погода часто різко змінюється. Обов'язково потрібно взяти штормову куртку та брюки, пошиті з міцної тканини або спеціальні комбінезони; брезентові рукавиці, які одягаються на шерстяні; гірські черевики. Окуляри з темними нейтральними фільтрами беруть для захисту очей від засліплюючого гірського сонця, а маски з марлі - для захисту шкіри обличчя від сонячних променів при довготривалому русі по сніжнольодових ділянках.

У всі походи беруть капронові мотузки довжиною 30, 40 або 60 м, діаметром 10-12 мм, по одній мотузці на 3-4 людини.

Вибір шляху та режим руху. При виборі шляху підйому на гірських маршрутах потрібно пам'ятати, що вибір шляху маршруту визначається наявністю стежок, що проклали туристи або місцеві жителі. Ці тропи є економічними в плані фізичних навантажень і безпечними.

Для вибору найкращого шляху при відсутності стежок необхідно, як правило, організовувати попередню розвідку.

Безпечнішим є вибір шляху через перевал по схилу південної експозиції або по місцевості з рідкою рослинністю. При проходженні маршруту по лісисто-трав'янистих схилах потрібно мати альпеншток для самостраховки, а при русі по великому осипу перш ніж наступити на черговий уламок, потрібно переконатися в його стійкості.

Розпорядок дня гірської подорожі звичайно зміщується на 1-4 години порівняно з розпорядком пішохідного. Це пов'язано, передусім, з тим, що вночі за рахунок морозів рухоме каміння закріплюється і, поки сонце не відігріло його, рух більш безпечний. Другий фактор - під дією сонячних променів танення снігу та льоду спричиняє підвищення рівня води в гірських річках, що ускладнює їх подолання.

Режим руху на затяжних підйомах змінюється за рахунок більш частіших зупинок на відпочинок: через кожні 20-25 хвилин підйому повинен відбуватися 10-хвилинний привал. На крутих ділянках 1-2- хвилинні зупинки, не знімаючи рюкзака, роблять через 10-15 хвилин підйому. Темп руху у горах у багатьох випадках залежить від конкретного рельєфу та схилів: на підйомі він, як правило, уповільнений, а на спусках по нескладному шляху - прискорений.

Порядок руху-суворо у колоні по одному. При пересуванні по крутих камнепадних схилах та осипах не можна припускати, щоб одні туристи знаходились під іншими: це загрожує скиданням каміння зверху.

Найпростіші в проходженні по скельних схилах - кулуари, але вони небезпечні можливими каменепадами. Варто уникати спусків по особливо крутих і довгих кулуарах. Забороняється робити спуск під час і після снігопаду та дощу. Спуск зі скельного схилу іноді значно складніший ніж підйом, тому що схил цілком не проглядається, тому перш ніж почати спуск, потрібно організувати надійну страховку. Перший, хто спускається, повинен перевірити міцність виступів і нерівності для зачепів рук і опори ніг, після чого спускається вся група. При спуску безпечніше робити плавні рухи, тримаючись ближче до скелі. З пологих скель допускається спуск спиною, із крутих - обличчям до схилу. На складних спусках і підйомах, де є небезпека зриву, необхідно навішувати страховочні вертикальні та горизонтальні перила з основної мотузки.

Страховка і допомога - одне з найважливіших правил гірських туристів.

Вимоги до організації гірських походів