19)Самосвідомість, її функції та етапи формування. Особливості самосвідомості на різних вікових етапах.

Формування особи здійснюється по трьох основних напрямах: діяльність, спілкування, самосвідомість. Вінцем розвитку свідомості є формування самосвідомості, яка дозволяє людині не лише відбивати зовнішній світ, але, виділивши себе у цьому світі, пізнавати свій внутрішній світ, переживати його і певним чином відноситися до себе. Мірилом для людини в його відношенні до себе являються, передусім, інші люди. Кожен новий соціальний контакт міняє уявлення людини про себе, робить його багатограннішим. Свідома поведінка є не стільки проявом того, яка людина насправді, скільки результатом уявлень людини про себе, що склалися на основі спілкування з ним оточення. Критерії самосвідомості :1) виділення себе з середовища, свідомість себе як суб'єкта, автономного від середовища; 2) усвідомлення своєї активності - "Я управляю собою"; 3) усвідомлення себе "через іншого" ;4) моральна оцінка себе, наявність рефлексії - усвідомлення свого внутрішнього досвіду.

Відчуття людиною своєї єдиності підтримується безперервністю його переживань в часі: пам'ятає про минуле, переживає сьогодення, має надії на майбутнє. Безперервність таких переживань і дає людині можливість інтегрувати себе в єдине ціле.

Мірилом для людини в його відношенні до себе являються, передусім, інші люди. Кожен новий соціальний контакт міняє уявлення людини про себе, робить його багатограннішим. Свідома поведінка є не стільки проявом того, яка людина насправді, скільки результатом уявлень людини про себе, що склалися на основі спілкування з ним оточення.

Усвідомлення відношення до інших людей буває якісно різним:1) егоцентричний рівень стосунків (відношення до себе як самоценности впливає на відношення до інших людей ("Якщо мені допомагають, то - хороші люди");2) группоцентрический рівень стосунків;

3) просоціальний рівень ;

4) эстохолический рівень - рівень результатів.

20) „Еgo”- психологія про захисні механізми особистості (а.Фрейд, концепція дитячого психоаналізу). Способи психологічного захисту.

В звичайному житті будь-якої людини виникають ті чи інші емоційно напружені і негативні ситуації, переживання яких призводить до різного роду особистісних порушень, неприємностей, негативних афектів, деструкцій. Коли бажання, інтереси, потреби людини не можуть бути задоволені, незважаючи на значні зусилля, виникають стани емоційної напруги - стреси і фрустрації.

Нерідко всі вжиті конструктивні спроби змінити ситуацію не призводять до бажаної мети. Напруга продовжує рости, і людина перестає помічати альтернативні шляхи. Крім того, зростання напруги часто супроводжується емоційним збудженням, що перешкоджає раціональним процесам вибору: людина хвилюється, впадає в паніку, втрачає контроль над собою, і з'являються різноманітні деструктивні наслідки.

У багатьох випадках зняття напруги відбувається за допомогою психологічних захистів. Терміни "психологічний захист", "захисні механізми" були введені в психологічний тезаурус З. Фрейдом. Більш повно концепція механізмів психологічних захистів представлена А. Фрейд, зокрема в її роботі "Психологія Я та захисні механізми". Розглядаючи психологічні захисти як один з механізмів адаптації та інтеграції особистості, вона вважала, що вони є несвідомі, придбані в процесі розвитку особистості способи досягнення Я компромісу між протидіючими силами Воно або Над-Я і зовнішньої дійсністю. Механізми психологічного захисту спрямовані на зменшення тривоги, викликаної інтрапсихічним конфліктом. А. Фрейд (слідом за своїм батьком З. Фрейдом) вважала, що захисний механізм ґрунтується на двох типах реакцій: 1) блокування вираження імпульсів у свідомій поведінці; 2) спотворення їх до такої міри, щоб явна їх інтенсивність помітно знизилася або відхилилася вбік.

Починаючи з З. Фрейда і в наступних роботах фахівців, які вивчають механізми психологічного захисту, неодноразово наголошується, що звичний для особистості в буденних умовах захист, в екстремальних, критичних, напружених життєвих ситуаціях має здатність закріплюватися, набуваючи форму фіксованого психологічного захисту.

21)Поняття про групу. Психологічні властивості груп. Увагу психології до законів формування соціальних груп викликало життя. Як завжди буває, в разі існування соціального замовлення з боку суспільства цю проблему почали швидко досліджувати. Що саме викликало інтерес суспільства? Як майже завжди це буває - війна... Перші спроби з´ясувати, від чого залежить згуртованість колективу, були здійснені ще на початку Першої світової війни. Найбільшого імпульсу дослідження цієї проблеми надала Друга світова війна. Безпосереднім приводом стало озброєння Військово-Повітряних Сил США важкими бомбардувальниками Б-17 та Б-24. Екіпажі цих «літаючих фортець» складалися з 10-12 осіб. Та потім з´ясувалось, що однакові за рівнем військової підготовки льотчики, штурмани, повітряні стрільці дуже по-різному поводили себе під час вильотів, а саме: одні завжди виконували завдання, другі - в половині випадків, інші - ніколи. Мова не йде про боягузтво. Виявилось, що в першому випадку утворювався єдиний колектив, в другому, в складі екіпажу діяли декілька угрупувань, в третьому - кожний був сам за себе. Саме необхідність комплектування екіпажів бойових літаків із психологічно сумісних людей ініціювало розвиток досліджень в галузі психології малих груп. Група - це сукупність людей, які виділяються із соціуму завдяки наявності певних ознак (спільна професія, уподобання, погляди). Загальноприйнятою є класифікація груп за статусом: 1)формальні; 2)неформальні. Формальна - група, що має склад, зафіксований у офіційних документах (бригада, екіпаж, відділ). Неформальною є група людей, що об´єднуються за уподобаннями, нормами поведінки, інтересами. Типовий приклад: музичні та спортивні фани, дворові підліткові компанії. За характером взаємодії розрізняють групи:1)контактні;2)умовні.

В контактних (реальних) групах взаємодія відбувається безпосередньо між членами групи. В умовних групах взаємодія між членами групи відбувається опосередковано (через газети, листи, виступи на радіо та телебаченні).

22)Загальна характеристика впливу групи на особистість і особистості на групу. Психологічний аналіз конформності і негативізму. Одним з найважливіших показників, які характеризують групу, є ступінь її згуртованості. Згуртованість показує ступінь прихильності до групи її членів. Як конкретні показники згуртованості розглядаються: 1)рівень взаємної симпатії в міжособистійних стосунках - чим більше членів групи подобається одне одному, тим, більша її згуртованість; 2)чим більша кількість людей, які задоволені своїм перебуванням в групі - тим вищий ступінь її притягнення. Як правило, проблема виходу із групи постає перед людиною відразу, якщо не справдились її очікування відносно того, що вона отримає перебуваючи в складі групи (престиж, гроші, захист, тощо). Тобто мова йде про так звані експектації або очікування. Проблема неприйняття групою деяких індивідів часто буває пов´язана саме із груповими експектаціями. Якщо новачок не знає норм поведінки в конкретній групі або свідомо їх ігнорує, то результат - його ізоляція в групі. Група виступає в ролі певного знаряддя тиску на індивіда, змушуючи його (під загрозою ізоляції) приймати ті цінності, які є нормативними саме в цій групі. Ці проблеми розглядаються в руслі дослідження конформізму, що розуміється як схильність людини підкорятися тиску з боку групи. Це знаходить свій прояв у зміні поведінки із метою догодити позиції більшості. Розрізняють зовнішню та внутрішню конформність.

Зовнішня конформність - демонстративне прийняття точки зору групи з метою заслужити її схвальну оцінку, а можливо, ухилитись від негативних санкцій. Внутрішня конформність - дійсне перетворення своїх поглядів як результат прийняття позицій оточення, що є більш обґрунтованою та об´єктивною. Згадаймо «Колектив завжди правий!» - провідне гасло макаренківської педагогіки. При всіх різновидах конформізму головним є те, що він є засобом запобігання конфлікту між індивідом і групою шляхом

23) Характеристика стилів керівництва та їх впливу на ефективність діяльності групи. Єдність, організованість, мобільність соціальної групи залежать від багатьох зовнішніх (особливості структури, в яку група включена) і внутрішніх чинників. Впливовими чинниками внутрігрупової єдності є керівництво і лідерство. Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб’єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації). Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Реалізують функції керівництва спеціалізовані структури (у великих організаціях), а також безпосередньо керівник. Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.). Завдання його полягає у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку організації, тобто задають образ кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу. У визначенні таких цілей, структуруванні діяльності й відносин у спільності під час розв’язання нею різноманітних завдань, у впливі на персонал полягають сенс і сутність процесу керівництва. З феноменом керівництва пов’язаний феномен лідерства у групі (організації). Вони іноді бувають тотожними, а часом породжують у своїй взаємодії протистояння і конфлікти. Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) — один з процесів організації й управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом. Керівник зорієнтований на реалізацію завдань групи, лідер — на її внутрішні інтереси; 1) експресивний лідер, стаючи формальним керівником, розвалює групову діяльність або змушений переорієнтовуватися на інструментальні функції (ділова сфера). Це може спричинити його конфлікт з групою (він або не стає керівником, або перестає бути лідером); 2)є багато груп, яким властиве поєднання в одній особі керівника та інструментального лідера. Як

24)Функції емоцій та почуттів. Види емоцій. Характеристика емоційних станів. Емоції - особливий клас суб'єктивних психічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань відчуттів приємного або неприємного, відношення людини до світу, людей, процесам і результатом практичної діяльності. До емоційної сфери особи відносять настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси та ін. Ці емоції включені в усі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви активності людини супроводжується емоційними переживаннями. Факти доводять: 1) природжений характер основних емоцій і їх зображення на обличчі; 2) наявність генотипически обумовленої здатності до їх розуміння у живих істот.

Функції емоцій :

1. Сигнальна. Функція спілкування, тобто повідомлення людини інформації про стан того, що говорить і його відношення до того, що в даний момент відбувається.

2. Стимулююча. Функція дії, тобто чинення певного впливу на того, хто є суб'єктом сприйняття емоційно-виразних рухів.

3. Оцінна функція.

4. Експресивна функція.

5. Комунікативна функція. Тут емоції можуть служити мовою.

6. Регулятивна. Функція оцінки ходу і результатів діяльності.

7. Захисна. Функція пристосування до навколишніх умов.

8. Мотиваційна функція. Бажання випробувати яку-небудь емоцію може стати мотивом для здійснення яких-небудь дій.

Т. о. емоційні явища біологічно, в процесі еволюції закріпилися як своєрідний спосіб підтримки життєвого процесу.

Емоції і почуття мають самостійну цінність для особи. Види емоцій.

I. Їх можна класифікувати: 1) по інтенсивності; 2) за тривалістю; 3) усвідомленість; 4) походженню; 5) умовам виникнення; 6) дії на організм; 7) динаміці розвитку; 8) спрямованості (на себе, на інших, на світ, на минуле, сьогодення або майбутнє); 10) за способом їх вираження в зовнішньому прояві (експресії); 11) по нейрофізіологічній основі, 12) "знаку" (позитивні, негативні, нейтральні); 13) по їх впливу на діяльність людини (гальмують або активізують і так далі).