22.Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон". (див. 66)

Початком Нового часу як історичного періоду в житті Європи умовно вважають XVII ст., хоча особливості тієї доби у сфері науки, культури, техніки, філософії помітні вже в часи Ренесансу.

Модель постановки низки питань в одній чи кількох сферах соціального життя протягом певного історичного часу називають парадигмою. В Новиий час це: “Знання – сила!”. Основою духовності й філософії Нового часу є перехід від Бога до Я.

Новий час поклав початок філософій, що виражають своєрідність національної ментальності народів (анг., нім. та ін.). Так, англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) виразив своєю філософією не лише парадигми своєї доби, а й англійське сприйняття світу. На філософію Ф. Бекон дивився з позиції науки як на вид знання, що здатне описати світ яким він є. Таке завдання філософії тягне за собою розробку відповідного методу й відповідну логіку дослідження, це й має на меті твір «Новий Орґанон». Ним Бекон опонує «Орґанону» Арістотеля. Вихідним пунктом нового наукового методу, запропонованого Беконом, є емпірія, досвід, що спирається на експеримент. «Орґанон» же Арістотеля спирається на силу розуму, виражену силогізмами. Та Бекон не применшує значення розуму в пізнанні, лише змушує його зважати на результати експерименту. “Ті, хто займався науками, були або емпіриками, або догматиками. Емпірики, подібно мурашці, лише збирають і користуються зібраним. Раціоналісти, як павук, із самих себе тягнуть нитку. Бджола ж обирає середній спосіб, вона дістає матеріал із квітів саду й поля, але розпоряджається й змінює його власним умінням”.

Розумна душа входить у людину згідно з волею Бога і є предметом теології. Чуттєва душа, маючи фізичну природу, є предметом аналізу філософії. Знаряддям пізнання, або Орґаноном, Бекон називає логіку.

Методом дослідження природи називає індукцію як форму доведення, що прислухається до голосу відчуттів, намагається осягнути природний характер речей. Цей метод учить робити висновки після скрупульозного аналізу досліду й елементів предмета дослідження. У пізнанні речей, явищ дійсності людина робить похибки, що базуються на упередженнях, які являють собою укорінені чи вродженні уявлення і фікції. Такі уявлення Бекон називає ідолами, примарами: примари роду, печери, ринку і театру.

Ідоли роду властиві людям через недосконалість їхнього розуму. Наш розум прагне до більшого порядку та рівноваги в речах, аніж вони мають насправді. Ідоли печери, уявлення-примари кожного індивіда, є вродженими і пов’язані з індивідуальним вихованням людини, індивідуальними враженнями її душі тільки з їй властивими упередженнями. Ідоли ринку виникають на основі домовленості, що супроводжує соціальне життя людей. Можливі ж домовленості лише завдяки вживанню слів і мови. Поганий і неправильний вибір слів значно заважає розуму. Примари театру вселяються в душі людей від засвоєння ними різних догматів філософії та аксіом наук, бо кожна філософська система — це штучно вимислений світ, як світ театру. Кожна філософська система й аксіоми наук правильні лише в конкретних межах пізнання і часу.

Метою людського пізнання, за Беконом, є знання форми через розкриття «причини котроїсь із природ». «Природи», або ж властивості речей, виявляє людина у своїх відчуттях і через їх знання вона доходить до пізнання форми. Форма є і джерело самобутності, неповторності речі і закон, порядок появи й зміни «природ» у речах дійсності. Форма в Бекона — це переосмислена єдність трьох причин Арістотеля: матеріальної, діючої, формальної. Арістотелева четверта причина – фінальна, за Ф. Беконом, «не лише не має хосену, але навіть зводить на манівці науки, коли йдеться не про дії людини».

Той, хто знає форми, – «той охоплює єдність природи в неподібних матеріях». Щоб віднайти «форми», за Беконом, слід розкласти речі і складні явища природи на елементарні «природи». Спосіб пізнання Бекона базується на розумовому поєднанні і роз’єднанні тіл природи. Цей спосіб і є індукція. Ф. Бекон скептично ставиться як до повної, так і неповної індукції, яка через просте перераховування певної частини всіх випадків не дає надійного, достовірного знання. Повної ж індукції досягти дуже важко. Тому Бекон для удосконалення індукції пропонує не досягнення її повноти, а врахування негативних випадків, тобто випадків «відхилення» від звичайного ходу речей. Таким чином постає елімінативна (виключаюча) індукція. «Тоді після відкидання і виключення, зробленого належним чином (коли всі легковажні опінії обернуться в дим) на другому місці (ніби на дні) лишиться позитивна форма, тверда, істинна й добре визначена».

Філософія Ф. Бекона підносить значення наукових знань для їх практичного застосування. Чільне місце в процесі пізнання посідає у філософа чуттєве пізнання та експеримент на противагу схоластичній філософії середньовіччя. Учення Бекона є першою спробою застосування у філософії методів науки й зведення філософії до різновиду науки. У ХІХ ст. такий підхід до філософії знайде вияв у філософській течії позитивізму.