1. Основні підходи до розуміння і визначення філософії. 3

2. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду. 5

3. Філософська герменевтика, як методологія гуманітарного пізнання. 7

4. Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період. 9

5. Діалектика як філософська методологія: її місце в історії філософії. 11

12

6. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння. 13

7. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні К. Поппера. 15

8. Професійна філософія в Україні (XVI - XVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм. 17

9. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст. 19

10.Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки. 21

11.Філософія і наука як теоретичне знання: спільні риси та відмінності. 23

12.Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної (детерміністичної). 25

13. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму 27

14. Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура. 29

15.Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури. 31

16.Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства. 35

18.Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи. 39

19.Філософія Платона. Вчення про буття та ідеї. 41

20.Філософія Арістотеля. 43

21.Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії А. Августина. (25, 47) 45

22.Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф. Бекон "Новий Органон". (див. 66) 47

23.Філософія І. Канта. "Критика чистого розуму". 49

24.Система і метод діалектики у філософії Г. Гегеля. 51

26. Л. Вітгенштайн та його місце у філософії XX ст. 55

29.Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-П. Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм". 61

30.Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (К. Юнг). 63

31.Пантеїзм філософії Н. Кузанського та Дж. Бруно. 65

33.Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час". 69

34.Філософія життя А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. Ф. Ніцше "Так казав 71

Заратустра". 71

35.Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі. 73

36.Філософські погляди Г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям. 75

37.Соціально-філософські погляди І. Франка. "Що таке поступ?" 77

39.Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури. (див. 8) 81

40.І.Франко: філософія української перспективи. 83

41.Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики. 85

42.Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність. 87

43.Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми 89

становлення в Україні. 89

44.Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії 91

45.Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії. 93

46. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів. 95

47.Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії. (21, 25) 97

48.Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки. (див. 11, 51) 99

49.Рівні та форми наукового пізнання. 101

50.Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності буття відносно хаосу. 103

51. Поняття методології та методів наукового пізнання. 105

52.Феноменологічний напрямок філософії XX століття. 107

53.Світоглядні ідеї Т. Шевченка і П. Куліша. 109

54.Кореспондентка та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини. 112

55.Аналітична інтерпретація наукового знання (логічний позитивізм - 114

М. Шлік, Р. Карнап, Б. Рассел, К. Поппер). 114

56.Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.. 116

57.Формування некласичної науки та її моделі (Г. Башляр, К. Поппер). (див. 45) 118

58.Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (І. Лакатос). 120

59. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за Т. Куном "Структура наукових революцій"). 122

60. Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація. 125

61.Проблема людини та її ідентичності у класичній і некласичній філософії. Поняття наративної ідентичності, зокрема, у контексті української. соціально-культурної дійсности. 127

62. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика. 129

64.Явище глобалізації та його економічні, технологічні, інформаційні, соціальні, культурні і політичні виміри. 133

65. Соціально-філософська проблематика в Україні XIX - початку XX ст. 135

66. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (Б. Спіноза, Р. Декарт, Г. Ляйбніц). (див. 22) 137

67.Консервативні концепції суспільного розвитку України: П. Куліш, В. Липинський. 139

68.Ліберально-націоналістичні концепції в Україні: Т. Зіньківський, 141

М. Міхновський, Д. Донцов. 141

69.Персоналістичний напрям в українській філософії: від Сковороди – до О. Кульчицького. 143

70.Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об'єктивної структури наукового пізнання світу (К. Леві-Строс і М. Фуко, Ж. Деріда). 145

1. Основні підходи до розуміння і визначення філософії.

Можна як аксіому взяти твердження, що філософія – специфічне знання. Знання, якими користується людина: предметно-практичне (інструментальне); художньо-образне; наукове; філософське (софійне).

В давнину люди назвали найвищий тип розуму мудрістю. Вважалося у Стародавній ахейській Греції, що істинно мудрим є тільки Бог. Людина ж прагне до мудрості і, щонайбільше, – може її любити. “Любов до мудрості” звучить по-давньогрецькому як “філео” і “софія”. Отже, філософія, за первісним задумом, має допомогти віднайти радість життя, яку людина сприймає як щастя.

Філософія:

– “мистецтвом жити”

– будь-яке систематизоване знання про світ. VII – VI ст. до н. е.

За висловом одного із найвизначніших мислителів в історії людства І. Канта, для кожного з людей філософські роздуми розпочинаються принаймні з трьох важливих світоглядних питань: “Що я можу знати?”, “Що я повинен чинити?”, “На що я можу сподіватися?”

Роздуми над природою розуму є одним із головних призначень філософії. (ХІХ ст. Г. Ф. Геґель; «завдання філософії полягає в тому, щоб осягнути те, що існує, що є, “адже те, що є, – є розум”». Філософія ж розпочинається з розуміння нетотожності світогляду, свідомості і світу.

Предмет ф. – відношення “людина – світ”.

Особливості: загальність, суцільність (тотальність), ф. прагне проникнути в сутність буття (питанням про універсальну основу світу, першопричину, першооснову – субстанцію), які є основою світоглядності.

Знання про світ, рівні:

• образний (виділення в них загальних рис)

• поняттєвий.

2. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.

Фрмування знання про світ як ціле, етапи (структ. елем. світогляду):

• світосприйняття як сукупність уявлень про світ,

• світобачення як сукупність поглядів людини на світ (погляд – це результат пізнання, що містить у собі ставлення до речей, явищ),

• світорозуміння – логічне пояснення світу на основі світобачення.

Усе це й становить зміст світогляду. Його можна визначити як систему поглядів людини на світ та її місце у світі.

Міфологічний світогляд – система образного знання про світ, що виражене сукупністю міфів. Міф – оповідь про життя та вчинки істот або героїв, пов’язаних з вищими силами й наділених надприродними здібностями та властивостями. Образи міфу несуть у собі закодовану модель сприйняття світу та поведінки.

Поділ світу на духовний і тілесний для міф. мислення невластивий.

Міф є байдужим до логічної суперечності і критичності мислення.

Через специфічні дії у формі ритуалу переживається єдність “людина – світ”. У ритуалі проглядаються: містика й магічне ставлення до світу.

Релігійний світогляд – це система символічно-образного знання про світ та місце людини в світі. Тут символами постають слово, предмети, обряди, храм, його частини, інтер’єр. Важливою особливістю цього світогляду є поділ світу на тілесний, земний, і потойбічний. Межею, що розділяє для людини два світи, є її власна смерть, тоді як для людини міфологічного світогляду факту смерті не існує. Джерелом духовності є трансцендентний Бог, який для кожного окремого буття постає Благом. Аскетичний мотив поведінки і життя – свідомий внутрішній прояв функції жертвопринесення для релігійно і морально зрілої людини. Для міфологічного ж світогляду самопожертва є незбагненною і неможливою.

Філософський світогляд, на відміну від міфологічного, – це теоретично обґрунтована система поглядів на світ на основі логічних критеріїв.

Якщо особливістю міфологічного світогляду є нерозривна єдність людини та природи, то філософський світогляд починається з протиставлення людини до природи і світу. Відношення людини до світу в міфологічному та релігійному світоглядах виражене питанням його творення, а у філософському – питанням універсальної основи світу.

До основних чинників філософського мислення слід віднести акцентування на індивідуальному “Я” та на потребі вибору форми власної поведінки, формування критичного ставлення до авторитетів.

Наслідком розгорненого доведення стала теоретизація всіх світоглядних знань. На місці попередньої міфологічної злитості зі світом постало теоретичне відношення до нього. Теоретизація світоглядних знань своїм наслідком мала виникнення філософії.

На основі особливостей філософського мислення та світогляду можна вивести означення філософії як теоретично вираженого світогляду.

Онтологія, гносеологія (або епістемологія), аксіологія.