Саморозкриття

Функції цієї комунікативної техніки по-різному трактуються й використовуються у різних концепціях консультування > та психотерапії. Скажімо, в гуманістичній парадигмі саморозкриття психолога трактується як один з основоположних прийомів у встановленні робочих стосунків та полегшенні саморозкриття клієнта. У поведінкових концепціях саморозкриття скоріш розуміється як різновид моделювання поведінки психологом, сенс якого у зміцненні бажаного способу дій з боку клієнта. Як би не було, важливим моментом у саморозкритті є такий. Техніка повинна застосовуватися не за принципом: "А от у мене також, пам'ятаю, було...", а в колії переживань клієнта, відгукуючись на його почуття та, підтверджуючи те, що його переживання розуміють та поділяють.

Конфронтація

Техніка призначена для відповідального оголення протиріч, ігор, нереалістичних захистів, які ускладнюють саморозуміння клієнта й заводять у глухий кут консультативну бесіду. Складна й така, що вимагає належної майстерності в застосуванні (наприклад, у роджерівському напрямку взагалі не використовується), ця техніка створює певне напруження в бесіді й тому передбачає особливе мистецтво психолога в її реалізації. Оскільки вона здатна викликати відчуття тиску, їй не підходить зайва категоричність, звинувачувальний тон, категоричність суджень. Навпаки, м'якість, нейтральність, навіть деяка емоційна відстороненість надають цій техніці ефективнішої впливовості.

66.

Консультативна зустріч, хоча і є нетривалою порівняно з усім життям клієнта, надає на нього зазвичай більш глибоке і інтенсивний вплив, ніж будь-які інші міжособистісні контакти. Людина, яка звертається за консультативною допомогою, розкриває багато подробиць особистого життя і переживань, які дивують, засмучують або шокують його самого і про які, можливо, більше ніхто не знає. Такого роду контакт робить його схожим на тісні дружні стосунки. Однак консультанту важливо усвідомлювати відмінності цих типів відносин. По-перше, консультативний контакт передбачає досить повне розкриття клієнта, в той час, як консультант вільний вибирати міру свого саморозкриття. По-друге, консультують належить пріоритет у тлумаченні сенсу розказаного і у виборі способів взаємодії. Тим самим консультативний контакт будується за правилами, які встановлюються за консультантом. А ці правила, у свою чергу, визначаються його теоретичної орієнтацією. Консультант-псіхоналітік буде піклуватися про збереження особистої анонімності, прагнути зменшити реакції перенесення і опір клієнта, витрачаючи основні зусилля на інтерпретацію репрезентованої клієнтом матеріалу. Представник феноменологічного (екзистенційно-гуманістичного) підходу буде сприймати консультативний контакт як сутність процесу консультування, як зустріч двох рівноцінних людей, під час якої зміни відбуваються в рівній мірі з кожним. Своїм головним завданням такої консультант буде вважати забезпечення відносин щирості, теплоти, емпатії, поваги і підтримки, сподіваючись, що засвоєння і перенесення досвіду таких відносин в інші сфери життя клієнта дозволять йому більш гармонійно, відповідально і продуктивно вирішувати виникаючі проблеми. Консультант, орієнтований на ідеї поведінкового підходу, займатиме активну і директивну позицію в контакті, навчати клієнта новим для нього форм поведінки і контролювати якість результатів навчання. Представник когнітивного напрямку в процесі консультативного контакту буде активно виявляти дезадаптивні системи переконань і вірувань клієнта, типові спотворення мислення і способи інтерпретації подій, оскаржувати їх, піддавати висміюванню та експериментальній перевірці, навчати технікам контролю над автоматичними думками і емоційними реакціями. Як ми можемо бачити, незалежно від теоретичної орієнтації консультативному контакту віддається першочергова роль у процесі консультування. Якість консультативного контакту залежить від фізичних та емоційних складових психологічного клімату, а також від комунікативних навичок консультанта. До фізичних компонентів психологічного клімату зазвичай відносять організацію місця консультування, особливості розташування консультанта і клієнта в просторі, структурування часу консультування. Вимоги до організації місця консультування визначаються основною ідеєю - турботою про максимальної комфортності цього місця для клієнта, про зниження рівня його тривожності, про мінімізацію відволікаючих чинників. При тривалій консультативній роботі бажано приймати клієнта в одному і тому ж кабінеті, так як це не віднімає часу і сил на освоєння нової обстановки, дозволяє відчувати себе звичніше і безпечніше. Запитання взаємного розташування клієнта і консультанта під час консультативної зустрічі пов'язані з відомим соціально-психологічним феноменом «особистого простору». Як відомо, переживання людиною особистого простору залежить від ряду факторів і може змінюватися залежно від вікових і культурних відмінностей, обговорюваної теми, від відносин учасників бесіди. Клієнту після привітання важливо запропонувати самому вибрати зручний для нього місце. Вважається, що одним з найбільш зручних для створення ситуації співробітництва є розташування консультанта і клієнта за столом з одного боку. При цьому консультанту доступні для спостереження всі невербальні особливості поведінки клієнта, а клієнт має можливість змінювати відстань залежно від власного бажання і ситуації консультування. Структурування часу консультування також є дуже значущим компонентом психологічного клімату. У світовій практиці традиційної є тривалість однієї консультативної зустрічі в межах 45 - 50 хвилин. Більш тривала бесіда зазвичай викликає стомлення, зниження концентрації уваги. Менш тривала бесіда може виявитися недостатньою для глибокого обговорення проблем, викликати додаткову напругу у кожного з учасників. Особливо значима тривалість першої зустрічі. Важливо не створювати у клієнта нереалістичних очікувань і позначати межі часу консультування: «У нашому розпорядженні 50 хвилин, і я готовий вислухати Вас». Під час першої зустрічі необхідно визначити і загальну тривалість консультування, приблизну кількість інших зустрічей для обговорення різних аспектів тієї чи іншої проблеми. Для цього можна укласти з клієнтом контракт на 3-4 зустрічі, а потім коригувати ці плани в залежності від якості та продуктивності взаємодії. Відіграє певну роль і частота зустрічей. Одна - дві зустрічі на тиждень вважаються достатніми для встановлення продуктивного контакту, дозволяють зберігати в пам'яті значущі деталі попередніх зустрічей. У цілому, важливо відзначити, що тривалість консультативних бесід може змінюватися залежно від віку клієнтів, а також від специфічних умов проблемної ситуації. Так, бесіда з дитиною дошкільного віку повинна тривати не більше 20 хвилин, з дитиною молодшого шкільного віку - близько півгодини, а з дітьми старше 12 років можлива тривалість бесіди близько години. Крім того, якщо представлена ​​в консультативній зустрічі проблемна ситуація має кризовий характер, вимагає термінової психологічної допомоги, тривалість консультативної зустрічі може бути збільшена до 2.5 - 3 годин. Емоційні компоненти психологічного клімату можуть як сприяти, так і заважати створенню ситуації обопільної довіри в консультативному контакті. Слідом за К. Роджерсом можна виділити три найбільш значущих в цьому відношенні параметра: ступінь щирості (конгруентності) консультанта, рівні проявів його здатності до емпатії і до безумовного прийняття клієнта. Щирість консультанта є однією з найважливіших умов повноцінного консультативного контакту. Як підкреслював К. Роджерс (56), саме конгруентне, невимушене і щире поведінка консультанта, позбавлене турботи про демонстрації професійного фасаду, дозволяє клієнтам сприймати входження в їх внутрішній світ як підтримку, а не як загрозу. Конгруентність припускає природність, чуйність до своїх реакцій, відповідність висловлювань почуттям і невербальному поведінці. Така взаємодія зазвичай емоційно «заражає» клієнта, допомагає не витрачати енергію на створення захисного фасаду. Оптимальна ступінь відкритості та щирості визначається як теоретичними перевагами консультанта, так і психологічними особливостями клієнта та консультативної ситуації. Наприклад, у разі консультування возбудимого клієнта найбільш адекватним буде достатньо стримане його вислуховування. Емпатія - досить таємниче явище, що супроводжує людське спілкування, що припускає здатність «вжитися», «співпереживати» у внутрішній світ іншого, зрозуміти сенс деяких подій так само, як це зрозумів би інший. У консультативному контакті здатність до емпатії дозволяє консультанту детально і точно розрізняти відтінки почуттів і настроїв клієнта, уловлювати їх зв'язок з тими чи іншими обговорюваними фактами, співпереживати клієнту і розуміти його. Емпатичних розуміння веде до виявлення найбільш значущих і хворобливих зон в досвіді клієнта, до виявлення джерел опору і резервів розвитку. Самому клієнтові це розуміння можна передати різними способами: відображенням почуттів, точної метафорою, мовчанням, адекватної та своєчасної інтерпретацією. Безумовне прийняття клієнта є одним з найважливіших умов налагодження консультативного контакту. Як відомо, К. Роджерс (1985) описував його як терпимість до всіх аспектів суб'єктивного світу клієнта: «Позитивне ставлення не висуває ніяких умов типу« ти мені сподобаєшся, якщо будеш таким-то ». Необхідно увібрати всі соціальні почуття клієнта: не тільки позитивні - зрілі, але і негативні - відразливі і лякаючі, захисні і ненормальні. Слід змиритися з суперечливістю клієнта. У подібному відношенні і проявляється турбота про клієнта, відмова від власницьких установок і спроб задоволення запитів самого терапевта. Про клієнта потрібно піклуватися як про самостійної особистості, дозволяючи йому жити своїм життям »(56). Ця ідея К. Роджерса часто піддавалася критиці. Відповідаючи на критику, його послідовники зазвичай підкреслювали, що безумовне прийняття - це, перш за все, теоретичне поняття, що описує деякий значимий психологічний феномен. У практиці консультування та психотерапії можна говорити про безумовне позитивному ухваленні проявів суб'єктивного світу клієнта - його почуттів, фантазій, думок, бажань. Клієнт повинен відчувати, що консультант відкритий його досвіду і не схильний до засудження. Однак, можливі ситуації, коли консультант не схвалює і відкидає поведінку клієнта. При цьому важливо зрозуміти, що приховано за такою поведінкою