Прояви впливу на громадськість у середні віки та епоху відродження

На сьогодні зв’язки з громадськістю активно розвиваються як наукове знання. Пильна увага дослідників прикута до складових піару, методів формування та маніпулювання громадською думкою. Та недостатньо уваги з певних причин не приділено історії зв’язків з громадськістю, особливо віддаленим у часі епохам. Цим зумовлена актуальність нашого дослідження, оскільки ми взяли за мету дослідити розвиток зв’язків із громадськістю в часи Середньовіччя та Відродження.

Завданнями нашої публікації, зважаючи на мету, будуть:

• визначити специфіку дефініції „паблік рилейшнз”;

• дослідити прояви зв’язків з громадськістю в Європі в епоху Середньовіччя та Відродження;

• виокремити засоби впливу на громадськість у Середньовіччі та за часів Відродження і порівняти із сучасними ПР-технологіями;

Об’єктом нашого дослідження стали зв’язки з громадськістю в історичному аспекті (до того часу, коли ПР почав розвиватися як наукова галузь).

Предметом – основні прояви паблік рілейшнз у Середні віки та епоху Ренесанс.

Кількість досліджень, присвячена історії зв’язків з громадськістю, дуже обмежена. Можна назвати праці М. Бочарова [2], Є. Бузні [3] й поодинокі публікації у фахових виданнях, які зачіпляють окремі часові періоди. На особливу увагу заслуговує монографія І. Кужелєвої-Саган [4], в якій російська дослідниця робить огляд „суперечного” періоду розвитку PR, до того часу, коли не виокремилась піарологія як наука. .

На сьогодні відомо понад 1000 визначень паблік рілейшнз. Найлаконічнішим є визначення піару, запропоноване англійським соціологом Самюелом Блеком, який визначив PR як мистецтво і науку досягнення гармонії за допомогою взаєморозуміння, заснованого на правді і повній інформованості [1]. Термін „паблік рілейшнз” уперше вжив президент Сполучених Штатів Америки Т. Джефферсон в 1807 році у своїй промові „Звернення до Конгресу”, а в широкий вжиток термін був введений американським журналістом А. Лі з 1904 року. Саме тому і вважають, що піар – це суто американський винахід, але це не так, оскільки зв’язки з громадськістю існували й раніше і не лише в Сполучених Штатах Америки.

Відомо, що PR як наука почав активно розвиватися з середини ХІХ століття, проте знання із зв’язків з громадськістю як управління громадською думкою накопичувалися давно, у тому числі й у епоху Середньовіччя та Відродження. Яскравим доказом є книга Ніколо Макіавеллі „Государ”, створена ще в XVI столітті. Проте і до наших днів цей твір не втратив своєї актуальності і вражає ефективністю порад, наданих відомим політиком кілька століть тому. У трактаті автор описує методологію захоплення влади, методи управління й уміння, які необхідні для ідеального правителя. Спочатку книга носила назву „Про княжіння”. Трактат був написаний близько 1513 року, проте опублікований він був лише в 1532 році – через п’ять років після смерті Н. Макіавеллі. Книга була фундаментальною працею свого часу, у ній були систематизовані відомості про державу та її правління.

За часів Середньовіччя великий вплив на життя людей мала церква. Цей вплив позначився і на зв’язках з громадськістю, тому й не дивно, що саме у церковній сфері відбувалися політичні акції та програми, які б ми сьогодні назвали ПР-акціями. Наприклад, у 1095 році папа Урбан ІІ, докладаючи великі зусилля для підготовки війни проти мусульманського халіфату, розіслав послання у своїй інформаційній системі – через кардиналів, архієпископів, єпископів та священників, які проголошували, що учать у цій війні є служінням божим, що заслуговує відпущення всіх гріхів, а на додачу ще й усі скарби „ворогів віри”. Папа римський надавав християнам того часу єдиний в їх житті шанс відвідати священні місця. Навіть при організації Першого хрестового походу Папа грав вірою людей в Бога. Він виголосив: „Цього хоче Бог!” – і люди без роздумів та навіть тіні сумнівів вирушили на війну.

Ще одним методом зв’язків з громадськістю для церкви були інсценізації Святого Письма, якими іноді супроводжувалися літургії. Наводимо приклад такого інсценування: у п’ятницю монахи приносили тіло, загорнуте у похоронне покривало і клали його в яму біля олтаря, а коли у неділю починалася літургія, то з’являлися чоловіки, які щось шукали. З розмови між ними люди розуміли, що ті шукають тіло Ісуса. Таким чином показувались Страсті Господні та Воскресіння.

Ще однин приклад застосування ПР церквою: у 1622 році в боротьбі проти Реформації Ватикан під керівництвом Папи Григорія ХV створив спеціальну конгрегацію, покликану допомогти утримати віру і зберегти церкву – так звану „Конгрегацію пропаганди віри”. Саме з того часу в нашому словарному обігу з’явилось слово „пропаганда”, яке спочатку не носило негативного відтінку і означало прагнення церкви інформувати людей про переваги католицизму.

За добу Відродження людина дещо відійшла від впливу церкви. Проте тогочасне світське життя проникло і в церковний світ: іконописці почали зображати емоції, наприклад, радість на іконах.

Також за часів Середньовіччя до ПР зверталися і різні ордени (товариства) та монастирі. Вони „піарилися” задля того, щоб привернути увагу громадськості, поповнити кількість свого товариства, викликати довіру. Це здійснювалося шляхом роздачі їжі тим, хто потребує, відкриттям притулків для бездомних.

Крім релігії, у тогочасному житті людей важливу роль мала торгівля, з якою пов’язують підвищення рівня урбанізації. З розвитком міст розвивалась і реклама, особливо зовнішня: на вулицях почали з’являтися вивіски, що інформували людей про місцезнаходження того чи іншого закладу, наприклад, винного погребу, пабу, крамниці чи перукарні. Разом із торгівлею розвивалась і реклама, яку можна розглядати як складову або як інструментарій ПР.

Від церковних дещо відрізнялися засоби впливу на громадськість тогочасних правителів. Основним засобом піару тогочасних монархів були бенкети, що влаштовувалися для гостей. Так, наприклад, король Філіп Добрий накрив відразу три столи для гостей: на першому було споруджено скляну церкву, всередині якої дзвонив церковний дзвін, а поруч стояв корабель; на другому столі посеред паштету сиділо 26 музикантів поруч з укріпленим замком, в якому жила чарівниця в образі змії, а рови, що оточували замок були наповнені пахучою водою; на третьому столі знаходилась пустеля з тигром, який боровся зі змієм, дикун на верблюді і блазень, який залазив на ведмедя.

У добу Відродження у деяких країнах заборонялося наслідувати когось, крім короля, доходило навіть до такого: люди наслідували дев’ятирічну дитину – короля Людовіка ХІІІ. Вони відпускали довге волосся і завивали його, при цьому чоловіки ще й голились майже повністю або залишили тоненькі вуса, які злегка підкручували догори, та ледь помітну борідку. Щойно Людовік ХІІ почав носити довге розпущене волосся, то всі інші також забули про кучері.

Сміливо можна сказати, що в епоху Середньовіччя та Відродження зв’язки з громадськістю активно розвивались, утворюючи в майбутньому основи для ПР як наукового знання. Цікаво те, що в ці віддалені від нас часи видатні політики сформували загальні „правила” піару, які актуальні й зараз.

Ставлення піару в часи Середньовіччя та доби Відродження відбувалося в основному в таких формах: за допомогою бенкетів при дворі, за допомогою впливу церкви як центру науки і культурного життя того часу. Проте на розвиток зв’язків з громадськістю впливали і деякі заборони тих часів – заборона читати певні праці, що давало змогу обмежувати і контролювати інформаційні потоки тих часів – неодмінна умова управління суспільством. До того ж у Середньовіччі та Відродження ми бачимо перші прояви креативу – це оформлення столів, інтерпретація класичних вистав.

Важливо також відмітити, що у часи Середньовіччя та епохи Відродження ефективним засобом впливу на громадськість (як, мабуть, і в усі часи) було ораторське мистецтво.

Дієвим засобом впливу були також і міфи. Історія зберегла як вдалі, так і невдалі приклади використання міфів у родоводі: деякі знатні родини могли обрати собі не дуже вдало символіку, внаслідок чого отримували смішні прізвиська.

Епоха Середньовіччя та доба Відродження безперечно є цікавими етапами становлення і розвитку зв’язків з громадськістю. Форми тодішніх так званих ПР-заходів були тісно пов’язані з економічними умовами розвитку тогочасного суспільства і також існуючими в суспільстві звичаями. Вражає, що деякі ПР-технології, описані у творах видатних людей зазначених епох, до цього часу не втратили своєї актуальності й ефективності. Очевидно, що історія зв’язків з громадськістю потребує подальшого свого глибокого дослідження.