6. Інклюзивна освіта витоки та основні положення

Сьогодні провідною стратегією політики багатьох країн можна вважати науково обґрунтоване практично доведене твердження що «економічно доцільним є здійснення інвестицій в людський капітал скрізь, де це можливо, замість прямого інвестування в соціальне обслуговування». Відповідно до цієї стратегії інклюзія осіб з інвалідністю в суспільство розглядаються як стратегічний напрям соціального інвестування для майбутнього [41]. Насамперед питання соціальної інклюзії повинні знайти своє відображення у сфері освітньої політики, тому що освітня система є віддзеркаленням стану суспільства й одночасно важливим засобом перебудови. Інклюзія (від англ. inclusion – включення) – це процес більш ефективного включення людей із особливими потребами в навчальне середовище і в громадське життя суспільства, рівний доступ до отримання якісної освіти, сприяння професійному й особистісному становленню та самореалізації з урахуванням їхніх можливостей і потреб. Термін «інклюзія» не тотожний поняттям «інтеграція» та «сегрегація». При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату [26]. Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої – ідея, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя усієї громади. Міжнародна організація ЮНЕСКО розглядає інклюзію в освітній сфері як динамічний метод позитивного реагування на багатоманітність учнівського контингенту та ставлення до індивідуальних відмінностей не як до проблем, а як до можливостей для збагачення навчального процесу. Саме такою є система інклюзивної освіти [52]. Інклюзивна освіта – це процес надання освітніх послуг молоді з особливими потребами, що забезпечує її право на отримання вищої освіти зі створенням у вищому навчальному закладі умов адаптованих до її потреб і можливостей [26]. Завдання інклюзивної освіти полягає у зміні підходу до навчання молоді з функціональними обмеженнями і ставлення до них. Мета освітньої інклюзії – забезпечення ліквідації соціальної ізоляції (виключення), яка є наслідком негативного відношення до різноманітності. Відправною точкою цього поняття є переконання, що освіта є одним із основоположних прав людини і основою для більш справедливого суспільства. На міжнародній конференції ООН з питань освіти, науки і культури «Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє» 1994 відмічалося: «Запровадження інклюзії в освітній сфері є не другорядним, а центральним питанням для забезпечення високоякісної освіти і створення більш інклюзивних суспільств… Освіта розглядається як засіб розвитку людського капіталу, підвищення економічних показників, посилення індивідуальної спроможності й розширення меж вибору задля використання свобод громадянства. Освіта сприяє розвитку здатності особи або групи осіб приймати власні рішення та, більше, ніж будь-коли раніше, творити свою долю. Крім того, освіта є важливим засобом подолання виключення для дорослих та дітей, збільшуючи їхню спроможність отримувати можливості для більш повноцінної участі в житті своїх громад» [41]. Уперше інклюзія була підтримана Всесвітньою декларацією прав людини у 1948 році і знаходить відображення у всіх міжнародних документах у сфері освіти [21]. Поштовх до розвитку інклюзивної освіти осіб з особливими потребами дала Всесвітня конференція з цих питань, яка відбувалася в Саламанці (Іспанія) в червні 1994 р. Участь у ній взяли представники 92 урядів та країн та 25 міжнародних організацій. Під час конференції було прийнято основоположні документи для впровадження інклюзивної освіти – Саламанкська декларація та Програма дій (1994 р.). Одним із висновків діяльності конференції стало те, що «процес освіти осіб з особливими потребами – питання, яке викликало однакове занепокоєння у країн Півночі та в країн Півдня – не може здійснюватися окремо від інших процесів. Він має стати частиною загальної стратегії освіти і, безумовно, нової соціальної й економічної політики. Він вимагає масштабного реформування звичайної школи» [41]. У грудні 2006 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про захист і заохочення прав і достоїнства інвалідів. У ній йде мова про те, що з метою реалізації права на вищу освіту (в тому числі й університетську) держави-учасники забезпечують саме інклюзивну вищу освіту, беруть зобов’язання наділяти осіб з особливими потребами можливістю засвоювати життєві та соціальні навички, щоб полегшити їх повну та рівну участь у процесі освіти [35]. Таким чином, держави-учасники мають: по-перше, сприяти засвоєнню азбуки Брайля, альтернативних шрифтів, альтернативних методів, способів та форматів спілкування усіх учасників навчального процесу; по-друге, сприяти засвоєнню жестової мови та заохоченню мовленнєвої самобутності глухих; по-третє, забезпечити, щоб навчання осіб, які є сліпими, глухими, здійснювалось за допомогою найбільш сприятливих методів та засобів спілкування та в умовах, які максимальним чином сприяють засвоєнню знань та соціальному розвитку. Інклюзивна освіта є однією з умов успішної соціалізації молоді з обмеженими можливостями, вона включає такі принципи: – рівний доступ до навчання в освітніх закладах та отримання якісної освіти; – визнання здатності до навчання кожної особи та необхідність створення суспільством відповідних умов для цього; – забезпечення права молоді розвиватись у родинному оточенні та мати доступ до всіх ресурсів місцевої спільноти; – навчальні програми, які ґрунтуються на особистісно-орієнтованому та індивідуальному підходах, що сприяють розвитку навичок навчання протягом усього життя; – визнання факту, що інклюзивне навчання передбачає додаткові ресурси, необхідні для забезпечення особливих освітніх потреб осіб з інвалідністю; – використання результатів сучасних досліджень та практики в реалізації – командний підхід у вихованні та навчанні, який передбачає залучення педагогів, батьків, спеціалістів [36]. Міністерство освіти і науки планує у вищих навчальних закладах впровадити систему спеціальної підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів з навчання студентів з обмеженими можливостями. Підготовка до впровадження інклюзивної освіти в Україні ведеться на державному рівні, прийнято низку необхідних постанов та змін до законів. Зокрема, жоден з навчальних закладів не може бути здано в експлуатацію, якщо його не обладнано пандусами та іншим інвентарем для людей з порушеннями рухової системи. Інклюзивна навчальна програма стосується когнітивного, емоційного, соціального й творчого розвитку кожного, що ґрунтується на чотирьох головних принципах освіти ХХІ ст. – навчатися пізнавати, навчатися робити, навчатися жити разом. Інклюзивна навчальна програма відіграє основоположну роль в розвитку толерантності й сприянні реалізації прав людей з особливими потребами, а також є потужним інструментом подолання культурних, релігійних, гендерних та інших відмінностей. [41, с.105]. У системі інклюзивної освіти всі педагоги повинні мати позитивне ставлення до розмаїття потреб і інтересів студентів та розуміння сутності методів інклюзивного навчання, розроблених як за допомогою початкової підготовки, так і неперервних процесів професійного розвитку. Тому базова підготовка педагогів може містити рекомендації щодо того, як: перетворювати результати відповідних досліджень в ефективні методи викладання; оцінювати прогрес усіх студентів у процесі засвоєння ними навчальної програми; працювати з іншими фахівцями, знати, коли доречно звернутися до них за спеціалізованою консультативною допомогою і як використовувати їх рекомендації для цілей освіти [26]. Інклюзивне навчання молоді з особливими освітніми потребами поряд з особами без інвалідності має ряд переваг: – не розділяє осіб з інвалідністю та їх однолітків; – дає уявлення про те, які проблеми можуть мати інваліди, та виховує повагу й толерантність суспільства до інвалідів; – допомагає молоді з особливими потребами набути впевненості у собі у реальних умовах, що не відірвані від дійсності, також допомагає оцінити, більш реально, свої здібності, навички та можливості; – витрати на таке навчання відносно невисокі порівняно із навчанням у спеціальних закладах [36]. Незважаючи на ряд позитивних результатів, є проблеми вітчизняної системи вищої освіти, що заважають інтеграції молоді з інвалідністю в освітнє середовище, а саме: недосконалість законодавства у галузі освіти, недостатнє матеріально-технічне та кадрове забезпечення, непристосованість будівель навчальних закладів (у тому числі всередині) для безперешкодного доступу до них студентів із різними нозологіями захворювання, недостатня психологічна готовність, студентів та педагогів до спільного навчання із особами з обмеженими можливостями [26]. Сучасне суспільство неможливе без активного залучення усіх своїх членів у різні види діяльності, поваги прав і свобод кожної окремої людини, забезпечення необхідних гарантій безпеки, свободи і рівноправності. Саме інклюзивна освіта – це перший крок до визнання ціннісної значимості і поваги до особистості кожного, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного, гідного життя в суспільстві та успішної соціалізації.