
- •1. Теорія л-ри як літературознавча дисципліна
- •2. Основні концепції сутності л-ри
- •3. Місце теорії літератури поміж інших літературознавчих та гуманітарних дисциплін
- •4. Хх століття в пошуках теорії літератури
- •5. Сучасне українське літературознавство
- •8.Напрям-теія-стиль-метод:проблема термінологічних визначень.
- •9.Поняття літературного процесу.Зовнішні та внутр.. Фактори розвитку л-ного процесу
- •10. Історія літератури як теоретична проблема. Історії індивідуальні та колективні. Основні історії української літератури.
- •15.Питання періодизації літератури.---другої частинки ще немає((
- •22) Літературно-критична думка в епоху класицизму
- •31. Психоаналіз з. Фройда та його стосунок до літератури і мистецтва.
- •32. Концепція колективного підсвідомого к.Ґ. Юнґа.
- •35. Формальна школа у літературознавсті
- •36. Структуралістсько-семіотичний підхід до літератури.
- •37. Феноменологічна школа у літературознавстві.
- •38. Герменевтика та рецептивна естетика: точки дотику. Герменевтичне коло.
- •39.Постструктуралізм та деконструктивізм.
- •40.Постколоніалізм та феміністична критика. Жіноча лі-ра та гіноцентрична критика.
- •41. Інтертекстуальні зв’язки в художньому творі. Поняття діалогізму
- •42. Поняття інтертекстуальності у теорії ж. Женетта
- •43.Зміст і форма л-ного твору.Сюжет і фабула
- •44. Композиційні елементи та способи побудови сюжету.
- •45. Поняття твору і тексту в сучасному літературознавстві
- •46. Проблема взаємодії автора і читача
- •47. Проблема реального і віртуального читача в літературі
- •49. Розповідь «від першої особи» і від «третьої особи». Критика «особового принципу класифікації викладу» та альтернативні концепції.
- •50. Діалоги і монологи в художньому творі. Внутрішній монолог і потік свідомості.
- •51. Жанр художнього твору. Проблема жанрової еволюції. Жанрова та родова дифузія.
- •52. Загальна характеристика ліричних жанрів. Проблема класифікації ліричних творів.
- •53. Загальна характеристика епічних жанрів. «Література факту»
- •54. Загальна характеристика драматичних жанрів.
- •55. Поняття системи віршування. Міжсистемні форми віршування. Верлібр, його ритмічна організація.
- •56. Строфа та її ознаки. Строфа і жанр: проблема взаємодії.
- •57. Тропи їх роль в художньому творі. Метафора і символ.
- •58. Специфіка художнього образу. Функція речі в худ. Творі. Худ. Деталь.
- •59. Заголовок твору як філологічна проблема. Типологія та функції заголовків у художньому творі.
- •60. Структура заголовкового комплексу. Функції епіграфа у літ. Творі.
53. Загальна характеристика епічних жанрів. «Література факту»
Епі́чніжа́нри — це типи літературних творів, які притаманні епосу.Цей рід літератури охоплює безліч прозових жанрів, наприклад: роман, саґа, оповідання, новела, казка,народні казки ,легенда, загадка, детектив, памфлет, обрамлення і т. д.Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнення, особливостями мовної організації (прозаїчної чи віршової) і т. д. Найчастіше епічні жанри групують за ознакою обсягу їхньої тематики, тобто більшої чи меншої повноти охоплення дійсності. Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють три групи епічних жанрів. До великих жанрів належать епопея (іноді роман-епопея) і роман, до середніх — повість, малі жанри репрезентують новела, оповідання, есе, нарис, фейлетон, памфлет, міф, легенда, притча, казка. Кожна літературна епоха позначається на розвитку жанрів. Межі між ними є досить рухливими, кожен літературний твір Основними епічними жанрами є епопея, роман, повість, розповідь, байка. Класичний зразок епопеї - «Іліада» Гомера. Однією з основних умов« епопеї є її народність, коли »сам поет ще дивиться на подію очима свого народу, не відділяючи від цієї події своєї особи. Епопея характеризується великою кількістю дійових осіб, широтою зображення життя народу в її окремих і громадських проявах, урочистою лексикою і величавим тоном оповідання. У сучасному літературознавстві епопеєю називають роман, що охоплює особливо багатий життєвий матеріал, зображений з позиції народних інтересів (наприклад, «Війна і світ» Л. Товстого, «Тихий Дон» Шолохова).вносить щось своє в жанрову еволюцію.Роман, що виник ще в старогрецькій літературі, упродовж віків зазнає значні зміни. В середні віки терміном «роман» означали розповідний твір на романській мові (на відміну від латинської літератури). Розквіт російського класичного роману пов'язаний з розвитком критичного реалізму. Роман - цей твір великої епічної форми, що охоплює широкий круг явищ приватного і громадського життя, зображує в процесі розвитку численні людські характери в їх суперечливих взаєминах. Звідси - як правило, великий об'єм роману, складність композиційної структури, багатоплановість розвитку дії і різноманіття образотворчих засобів.
Поява в наш час великої кількості творів, орієнтованих на документальні матеріали, і їх зростаюча популярність засвідчує, що вони стають важливим складником загального літературного процесу. Така література ще у 20-х роках минулого століття на противагу літературі вимислу з легкої руки «лефівських критиків» була поіменована літературою факту.Інтерес до літератури факту можна пов’язати з політичними, економічними та соціальними змінами, які відбуваються в країні.Звернення до літератури факту – це показник «зрілості смаку», бажання більше дізнатися з першоджерел та від очевидців про людей, епоху, події, в яких ці люди брали участь, оскільки факти не тільки збагачують інформацією, а й стимулюють пізнавальний процес. З цієї причини читач здебільшого звертається до творів, в основі яких лежить факт, а факт, як відомо, – річ неспростовна.Звертаючись до творів документальної літератури, читачі знаходять не тільки пізнавальний матеріал, а й матеріал для роздумів. Переконливим є те, що правда, яку людина віднайшла сама шляхом зіставлення фактів, є ціннішою, ніж та, яка подається в готовому вигляді. Через це читач надає перевагу не белетристиці, а історичним дослідженням, щоденникам, архівним документам, документально зафіксованим фактам, подіям, протоколам, а також науково-популярній літературі. Завдяки саме документальній літературі людина здатна самостійно осмислювати все те, про що дізналася, і робити висновки.У багатотомному творі автор розповідає про громадських діячів, митців, науковців, політиків, відкриває при цьому безліч маловідомих фактів і матеріалів. Інтерес до літератури факту зростає з кожним роком. Зацікавленість нею викликана ще й тим, що у своїх кращих зразках вона наділена художністю як особливо цінною, непроминущою якістю. Бо ж добре відомо, що справжня художність неможлива без Істини та Правди.