44. Композиційні елементи та способи побудови сюжету.

До текстових елементів композиції належать сюжетні та певна група позасюжетних елементів.Текстові сюжетні елементи утворюють подієвий каркас епічного чи драматичного твору. Елементи сюжету, основні та додаткові (експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка, передісторія, подальша історія, пролог, епілог).Текстові позасюжетні елементи, на відміну від сюжетних, не змальовують безпосередньо розвиток дії, але пов’язані з нею; водночас вони уповільнюють розвиток дії. Це – авторські відступи, історичні сцени, екскурси в минуле або в майбутнє, статичні описи (розгорнутий пейзаж, інтер’єр, екстер’єр, портрет, авторські характеристики), різноманітні передісторії та міжісторії, спогади героїв, вставні епізоди (новели, легенди, сни, листи тощо).Авторські відступи – це елементи тексту твору, де автор перериває розповідь про події, персонажів твору і висловлює власні думки і почуття про зображуване, чи те, що пов’язане із зображуваним тільки опосередковано, або звертається до читача. Авторські відступи можуть являти собою пояснення авторської мети, позиції. Серед авторських відступів за змістом виділяються ліричні, філософські і публіцистичні, історичні, морально-етичні відступи, хоч досить часто важко чітко визначити належність відступу до кожного з таких типів. За формою авторські відступи також різні – від короткого зауваження до розгорнутого міркування.Ліричний відступ найчастіше є композиційним елементом у ліро-епічному творі, коли автор безпосередньо висловлює свої міркування з приводу композиційних або сюжетних ліній цього твору, вчинків або характеристики героїв, певних явищ, пов’язаних із зображуваними подіями. Ліричні відступи не тільки допомагають краще зрозуміти твір, але й своїми узагальненнями сприяють усвідомленню важливих явищ життя, моральних норм, філософських проблем.

В основі внутрішньої організації сюже  ту як певної послідовності перебігу та розгортання дії лежитьконфлікт , тобто певна суперечність у стосунках між героями, проблема, що окреслюється темою твору і, потребуючи свого вирішення, мотивує той чи інший розвиток дії. Конфлікт, що постає у творі як рушійна сила його сюжету й ланка, яка поєднує сюжет та фабулу твору з його темою, може позначатися в літературознавстві й іншими, синонімічними йому термі­нами: колізія та інтрига.«Літературний конфлікт в його специфічній формі (в сюжеті) прийнято називати інтригою та колізією. При цьому інколи розрізняють їх між собою в тому відношенні, що під інтригою розуміють зіткнення особистого значення, а під колізією — зіткнення суспільного значення. Однак, з огляду на те, що... особисті й суспільні суперечності переплітаються, зливаючись у єдність, в значен­ні літературного конфлікту найчастіше вживається термін „колізія", а під інтригою розуміють заплутаність, подієву ускладненість сюжету». Будь-який конфлікт має звичайно свій початок, продовження, пік зростання та напруження, в якому суперечності у стосунках виявляють себе з найбільшою силою й гостротою, та кінець — певне розв'язання, вичерпання тих протиріч, що порушували рівно­вагу у стосунках. Основні елементи, на які може бути поділе­на дія сюжету як «колізії, що рухається» (В. Кожинов), збігаються з основними змістовими чинниками розвитку та розв'язання конфлікту. Тому внутрішню організацію сюжету розглядають, звичайно, як таку структуру побудови дії, що вбирає в себе п'ять елементів*: експозицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію та розв'язку.

 

Експозиція (лат. expositio — пояснення) виконує функцію інформування читача про «розташування сил», що ви­значатимуть конфлікт твору, попереднє, у найзагальніших рисах, знайомство з персонажами твору, введення в ситуацію, у якій визріває конфлікт. Розрізняють такі окремі різно­види експозиції: пряма — на початку твору, затримана — подається після початку дії, розпорошена — фрагментарна, немовби порціями, подається протягом усієї дії, обернута — наприкінці дії.

 

Зав'язка — той етап розвитку дії, який визначає «зав'я­зування» в ній певного конфліктного вузла, окреслення такої події, що служить початком розгортання основного кон­флікту твору. Твір може відразу починатися із зав'язки, тоді вона, як правило, набуває більш гострого й напруже­ного характеру, може створювати враження несподіваності й загадковості. Зав'язка творів, яким передує експо­зиція, відзначається, як правило, плавнішим і послідов­нішим перебігом дії.

 

Розвиток дії — це увесь її перебіг, починаючи від зав'яз­ки й закінчуючи кульмінацією твору. Ця ланка розгортання дії твору звичайно являє собою ряд перипетій, тобто по­ступових ускладнень дії, мета яких полягає в дедалі біль­шому загостренні конфлікту, доведенні його до стану, в якому його внутрішня суть виявляє себе з найбільшою повнотою й певністю.

 

Кульмінація (від лат. culmen — вершина) — момент найбільшого напруження дії, найвищої точки розвитку конфлікту, момент максимального загострення конфлікт­ної ситуації, окресленої у творі.

 

Розв 'язка — це та частина сюжету, яка завершує дію, доводить до їх логічного вирішення події, зав'язані в кон­фліктному вузлі твору, частково або й повністю розв'язує зовнішню сторону конфлікту, не вичерпуючи, як правило, при цьому глибини філософської проблематики, ним пос­тавленої (що, звичайно, стосується далеко не всіх творів).

 

Сюжети окремих художніх творів можуть включати в себе й додаткові елементи, серед яких розрізняють:передісторію —  розповідь про життя чи епізоди з життя героїв твору, що не включаються безпосередньо в зображувану дію; подальшу історію — більш-менш розгорнуту розповідь про долю ге­роїв після завершення безпосередньо зображуваної дії; пролог (грец. πρόλογοζ, від προ — перед і λόγοζ — слово) — «початковий епізод епічного або (частіше) драматичного твору, в якому щось повідомляється про наміри та завдання автора або коротко викладаються зображувані далі події, або, нарешті, змальовується певна подія, що відокремлена в часі від основної дії, передує їй і проливає на неї світло»; епілог (грец. έπίλογοζ, від έπί — після і λόγοζ — слово) — «завершальна частина твору. В ній автор (у драмі —  вустами кого-небудь з персонажів) звертається до публіки безпосередньо: висловлює якісь узагальнюючі судження, дякує за увагу, просить прихильно поставитися до його твору». Інколи епілогом називають подальшу історію.