69. Головні технологічні ланцюги промислового виробництва яєць.

При промисловому виробництві харчових яєць підприємство із замкнутим циклом виробництва має наступні цехи:

1. Батьківського стада.

2. Інкубації яєць.

3. Вирощування молодняку.

4. Промислових несучок.

5. Сортування і пакування яєць, яйцесховище.

6. Забою і обробки птиці.

7. Доробки кормів, кормоцех.

8. Переробки відходів виробництва.

9. Зоотехнічна або зооветлабораторія.

10. Відгодівлі півників (при потребі).

70.Примусове линяння в батьківському стаді курей.

Під примусовим линянням розуміють процес, що виникає в організмі під дією стресорів з характерними зворотними морфологічними і функціональними змінами органів і систем, зміною пір’яного покриву, зниженням живої маси, тимчасовим припиненням яйцекладки. Стресори: кормове і водне голодування різної тривалості; порушення світлових режимів; спеціальні кормосуміші, дефіцитні за важливими для організму речовинами; нестероїдні синтетичні сполуки і гормональні засоби, за допомогою яких блокують гонадотропну функцію гіпофізу і виділення естрогенів – статевих гормонів. Залежно від їх використання засоби примусового линяння

розділяються на:1) класичні (зоотехнічні); 2) гормональні; 3) хімічні.

Зоотехнічний метод. Суть – різка зміна режимів годівлі, напування, освітлення. При його використанні через 2 тижні яйцекладка у курей майже повністю припиняється, а до 50...55 днів – вона знову досягає високого рівня (60...70%) і триває 4...5 місяців, а потім поступово, протягом 2...3 місяців знижується до 50%.

Гормональний метод. Введення препаратів або згодовування їх з комбікормом (тироксин – гормон щитовидної залози, прогестерон – гормон жовтого тіла, що запобігає овуляції). Умови утримання, годівлі і світловий режим, як правило, не змінюються.

Хімічний. Згодовують спеціальні хімічні сполуки: йодистий калій – 5кг/т, премікс евертас – 1кг/% на 100кг комбікорму, нілевар – внутрішньом’язово.

Позитивні сторони примусового линяння:

1) скорочуються витрати на виробництво яєць;

2) підвищується несучість в порівнянні із курми після природного линяння;

3) знижуються витрати корму;

4) зменшується кількість дрібних яєць у 2-му (після линяння) циклі несучості;

5) скорочується строк вирощування несучок, (примусове линяння триває 6...8 тижнів, а час вирощування ремонтного молодняку

(20....22 тижні), подовжується тривалість їх використання до 2-х і більше років;

6) примусове линяння зумовлює відхід хворої птиці в стаді, сприяє оздоровленню господарства;

7) скорочується потреба у робочі силі, приміщеннях і обладнанні при вирощуванні молодняку;

8) в племінних господарствах створюється можливість більшого відведення молодняку від цінних особин.

Недоліки примусового линяння:

1) зниження (на 10...15%) продуктивності у 2-му циклі яйцекладки в порівнянні з 1-м;

2) велика насічка (7%);

3) високий відсоток дефектних яєць за рахунок деформації шкаралупи;

4) зміна технології виробництва і відповідно – управління господарством;

5) збільшення падежу;

6) зменшення щільності посадки у зв’язку із збільшенням живої маси переярих курей.

Перелинялою вважається несучка, яка повністю змінила оперення і відновила нормальну величину і колір гребеня. Перші яйця після линяння для інкубації не використовують, так як вони можуть мати дефекти шкаралупи і форми. Яйця нормальної форми і з доброю шкаралупою кури починають нести на 7...10 день після початку яйцекладки. При використанні переярих курей раціональною вважається структура батьківського стада, в якому кури другого року несучості становлять 30%. Півнів на період проведення примусового линяння відсаджують. Повертають їх в стадо через місяць після початку впливу на курей режиму, що викликає линяння. До перелинялих курей можна підсаджувати молодих півнів у віці 6...7 місяців за 2...3 тижня до збору яєць на інкубацію. Статеве співвідношення повинно складати 1:9.

71. Технологічні схеми вирощування молодняку і утримання дорослої птиці.

72.Основні вимоги при вирощування ремонтого молодняку курей.

73.Технологія вирощування ремонтного молодняку курей.

74.Особливості утримання і термін використання промислового стада курей.

Застосовують у виробництві різні способи вирощування ремонтного молодняку – у кліткових батареях, на підлозі та комбінований спосіб. Найбільш поширеним є кліткове безпересадочне вирощування ремонтного молодняку з переведенням у 120-добовому віці у приміщення для промислового стада. Рекомендується вирощувати ремонтний молодняк яєчного напрямку продуктивності з добового віку до 17-тижневого віку в кліткових батареях різної конструкції. При вирощуванні молодняку у кліткових батареях застосовують різні комплекти обладнання з клітковими батареями, серед яких найбільш поширені БКМ-3 та КБУ-3. На сьогодні налагоджено випуск сучасного обладнання українськими виробниками – ОКМ-3 та ОКРМ – „Завод „Ніжинсільмаш”, ТБЦ – ПО „Техна”. До складу комплекту обладнання з клітковими батареями БКМ-3 входять 4 (для пташників шириною 12м) або 6 (для пташників шириною 18м) 3-ярусних каскадних кліткових батарей БКМ-3, 2 бункера для сухих кормів, кормовий транспортер, скребковий механізм для видалення посліду з послідних траншей, поперековий транспортер для видалення посліду з пташника, візки-контейнери для транспортування птиці, електрообладнання. Кліткові батареї обладнані ланцюговими кормороздавачами, мікрочашковими напувалками, канатно-скребковою системою збору посліду з нахилених послідних настилів ярусів. Годівниці розміщені усередині, в передній частині кліток. У кожній клітці встановлено по 2 мікрочашкові напувалки, під якими закріплено піддони для збору крапель води. В одній клітці розміщують 16 курчат. Місткість пташника розміром 18 х 96м при встановленні цього комплекту обладнання становить 54144 голів. Перевагами кліткових батарей БКМ-3 є: хороший доступ до птиці; освітленість та вентиляція кліток; зниження затрат праці на обслуговуванняптиці. Недоліки кліткових батарей БКМ-3: 1) менша щільність посадки птиці порівняно з вертикальними клітковими батареями; 2) втрати води з мікрочашкових напувалок; 3) наявність „голодної” та „ситої” сторони батареї. Комплект обладнання з клітковими батареями КБУ-3 розрахований для встановлення у пташниках шириною 12 і 18м, довжиною 43...45м. У пташниках довжиною 72, 84 і 96м встановлюють 2 комплекти обладнання. Кліткові батареї двохрядні, обладнані навісними бункерними кормороздавачами, канатно-скребковою системою збору посліду з кожного ярусу, жолобковими або ніпельними напувалками. При посадці в одній клітці по 12 курчат загальна місткість пташника розмірами 18 х 96м становить 36288 голів. Недоліками обладнання КБУ-3 є: 1) недостатня надійність системи збору посліду; 2) трудомісткість обслуговування і підтримання в належному санітарному стані жолобкових напувалок; 3) нерівномірність роздачі корму. На сьогодні випуск таких кліткових батарей вже не проводиться, але ще велика кількість даного обладнання знаходиться в експлуатації. Комплекти обладнання ОКМ-3 та ОКРМ розраховані для використання в типових пташниках шириною 12 і 18м, довжиною 72, 84 і 96м. Одна клітка обладнання ОКМ-3 розрахована на 10 голів, а ОКРМ – на 20 голів. При встановленні в типовому пташнику (18 х 96м) 3-ярусних кліткових батарей ОКМ-3 розміщують 52920 голів, ОКРМ – 70560 голів молодняку. Для вирощування ремонтного молодняку на підлозі використовують комплекти обладнання типу КРМ різних модифікацій, К-П-21, комплекти для вирощування бройлерів ЦБК і ОПБ (виробництва „Завод „Ніжинсільмаш”). До складу цих комплектів входять бункери сухих кормів, кормороздавачі, система напування птиці, електробрудери, електрообладнання управління технологічними процесами. Обладнання закордонних фірм має подібну комплектацію; може бути доповнене автоматичним обладнанням для створення мікроклімату. При встановленні такого обладнання у пташнику (18 х 96м) розміщують 15 тис курчат. Як і при клітковому способі утримання, так і при утриманні ремонтного молодняку на підлозі, для забезпечення високих показників вирощування ремонтного молодняку важливим є дотримання всіх параметрів технологічного процесу вирощування. До вирощування курчат приміщення готують завчасно. При будь- якому способі вирощування приміщення повинні бути чистими, сухими, добре вентильованими. Одержувати курчат на вирощування треба в день їх виведення – через 8...12 годин після виймання з інкубатора. Перетримка їх більше цього часу призводить до збільшення відходу і гіршого розвитку при вирощуванні. У перші 10 діб вирощування курчата характеризуються недосконалою терморегуляцією, високою швидкістю росту, ростом махових пір’їн, активним розвитком внутрішніх органів. Курчата споживають залишковий ембріональний жовток, який втягується в черевну порожнину перед вилупленням і розсмоктується до 7...8-ї доби вирощування. У віці 11...30-ти діб проходить бурхливий ріст курчати, його маса збільшується у 3,0...3,5 рази, посилюється теплоутворення, спостерігається інтенсивний ріст оперення, починають з’являтися ознаки статевого диморфізму. При розміщенні курчат у клітки їх сортують за розвитком. Менш розвинених, з меншою живою масою курчат саджають у клітки верхніх ярусів, бо там кращі температурні умови; більш розвинених саджають у нижні яруси. Таке розміщення призводить до більш рівномірного росту і розвитку. Всередині клітки необхідно встановити вакуумну напувалку з підігрітою водою. Курчатам після посадки воду дають на 2...3 години раніше, ніж корм. У кожну клітку на підніжну решітку вкладають листи щільного паперу, на який насипають корм тонким шаром. Цей папір щоденно міняють. При вирощуванні молодняку на підлозі в якості підстилки використовують солом’яну нарізку, дерев’яну стружку, тирсу, лушпиння соняшникового насіння. У перші дні тирсу зверху засипають солом’яною нарізкою, щоб запобігти поїдання її курчатами. Приміщення для вирощування молодняку всередині повинне бути розподіленим на секції з установленими горизонтальними навісами на висоті 10см від підлоги. У кожній секції встановлюють по одному електробрудеру для обігріву курчат. Посадку курчат проводять тоді, коли температура досягла потрібного рівня під брудером. Для контролю розвішують термометри на висоті спини курчат. По мірі росту і розвитку курчат через 7...10 діб обмежувальні частини у брудера знімають, а сам брудер піднімають; у віці 6-ти тижнів курчата вже не потребують додаткового обігріву. При розміщенні курчат необхідно дотримуватись нормативу щільності посадки, який залежить від умов утримання, мікроклімату, типу приміщень та обладнання. Курчат необхідно забезпечити достатньою кількістю годівниць і напувалок. Кількість годівниць має бути такою, щоб молодняк одночасно міг поїдати корми. Для контролю за ростом щотижня проводять зважування курчат – не менше 100 голів із кожної партії, визначаючи середню живу масу однієї голови. Саме інтенсивність росту курчат – нарощування живої маси з віком – є показником розвитку, дотримання умов вирощування і годівлі курчат. Для забезпечення нормального росту і розвитку ремонтного мо- лодняку необхідно ретельно дотримуватись технологічних параметрів вирощування, які представлено в таблиці 8. При вирощуванні ремонтного молодняку яєчних курей встановлено гранично допустимі концентрації в повітрі шкідливих газів такі, як і для дорослих курей. Гранично допустима концентрація пилу складає для молодняку у віці 1...4 тижні – 1мг/м3, 5...9 тижнів – 2мг/м3, у віці 10...14 тижнів – 3мг/м3, а у віці 15...20 тижні – 4мг/м3. Головна мета організації годівлі ремонтного молодняку полягає в тому, щоб забезпечити вирощування кондиційних молодок, здатних до високої несучості протягом продуктивного періоду і одержання в майбутньому від них якісної продукції. Після розміщення курчат під брудером чи в клітках їм відразу згодовують комбікорм, краще у вигляді крупки, з розміром частинок 1...2мм. На спеціалізованих птахофабриках використовують в основному клітковий спосіб утримання промислового стада – курей-несучок утримують у кліткових батареях різних конструкцій. Ця технологія має значні переваги: вища несучість курей, підвищена ефективність використання виробничих площ, підвищення культури виробництва, зниження витрат кормів, полегшується робота з птицею, знижуються затрати тепло- та енергоносіїв. На багатьох птахофабриках встановлено комплекти обладнання з клітковими батареями БКН-3, БКН-3А, ОБН, ККТ. Вітчизняна промисловість випускає комплекти обладнання БКН-ЗА, ОКН (ОАО „Завод„Ніжинсільмаш”), ТБК, ТБКА, ТБКМ (ПО „Техна”), які зараз встановлюють у пташниках; крім того, у значному асортименті поставляється імпортне обладнання (з Німеччини, Іспанії, Росії). В одній клітці утримують від 3...4- х до 9...10-ти голів курей-несучок. Спеціалізоване обладнання для утримання промислового стада курей- несучок на підлозі в нашій країні не виробляється, тому у випадку застосування цього способу утримання використовують вітчизняні комплекти обладнання для утримання батьківського стада або аналогічне закордонне обладнання у відповідності з нормами посадки для яєчних курей. За кордоном останнім часом, як альтернатива традиційному клітковому утриманню, використовується спосіб утримання промислового стада на багатоярусній (2...3 яруси) сітчастій або планчастій підлозі, що відповідає вимогам суспільства і законам цих країн відносно умов утримання птиці. Для отримання високої продуктивності курей-несучок у пташнику необхідно створити оптимальні умови для їх утримання. Параметри зовнішнього середовища практично не відрізняються від рекомендованих для утримання птиці батьківського стада. Температура повітря у приміщенні має бути 16...18°С, допускається зниження температури у пташнику на 2°С і підвищення до 26°С. Значна зміна температури у пташнику веде до затримки росту і розвитку, зниження продуктивності, линяння курей. Підвищена температура у пташнику призводить до зниження рівня несучості, збільшення витрат кормів на виробництво яєць, збільшення витрат води. Відносна вологість у пташнику має бути 60...70%. Температуру і вологість повітря визначають і реєструють не рідше 2-х разів на добу. Сучасні автоматизовані системи контролю мікроклімату у пташнику дозволяють реєструвати всі зміни цих показників протягом доби. При утриманні промислового стада курей найбільше поширення отримали постійні режими освітлення – з одним періодом світла і одним періодом темряви. Тривалість світлового дня при такому режимі освітлення становить 16...17 год. З метою економії енергії розроблено значну кількість схем переривчастого світлового режиму освітлення пташників. Як приклад, можна навести схеми переривчастих світлових режимів: 2С:4Т:2С:9Т:1С:6Т (ВНДТІП), 4С:1Т:4С:9Т:2С:4Т (МСГА), 2С:2с:2Т:2С:5с:11Т (ІП УААН), де „С” – період світла (освітленість 20–30 лк), „Т” – період темряви, „с” – період світла (освітленість 5...10 лк). Досвід роботи птахівничих підприємств свідчить, що застосування переривчастих світлових режимів веде до зменшення енерговитрат, витрат кормів і, як наслідок, зниження собівартості яєць. Освітленість у пташнику має бути 25...30 лк. На деяких підприємствах знижують рівень освітленості, але при цьому освітленість у зоні годівниць має бути не менше 15 лк. Годівлю курей проводять залежно від віку птиці. Добова потреба корму для курок-несучок залежить від рівня несучості і особливостей кросу. При інтенсивності несучості 50...60% несучки споживають у середньому 100г корму, при 70...80% – потреба корму зростає до 110...114г на голову, а при більш високій – досягає 110...120г і більше. Гравій роздають 1 раз на тиждень, використовуючи частинки розміром 4...6мм. Велике значення для яєчної птиці приділяється введенню мінеральних речовин – до складу раціону вводять крейду та вітамінно-мінеральний комплекс. Несучок періодично оглядають, видаляють слабких. Для періодичного контролю живої маси несучок виділяють групу курей з окремих кліток із різних зон пташника і проводять щомісячне зважування. Курей промислового стада використовують до 72...80-тижневого віку. Збереженість поголів’я за продуктивний період має бути не нижче 95%, зоотехнічне вибракування – не більше 25%. Протягом періоду продуктивного використання курей підсаджувати у клітки інших замість тих, що вибули, не рекомендується. Збір яєць на початку несучості проводять 2...3 рази на добу, із підвищенням рівня несучості – 4...5 разів на добу. Перший збір яєць проводять перед ранковою роздачею корму. За допомогою механізованої системи яйцезбору яйця з кліток потрапляють на яйцесортувальні столи, де пташниця проводить сортування яєць за масою і розкладає їх у горбасті прокладки (картонні чи пластмасові).