Висновки

Єресь, як невід’ємна складова інтелектуального світогляду людини Середньовіччя мала багато форм і виявів в тогочасному суспільстві, а тому була різноманітною. Серед єретичних рухів ХІІ – поч. ХIV ст. особливе місце зайняла альбігойська єресь або катаризм.

Будучи за своєю природою неортодоксальним вченням катаризм швидко розвивався через свої ідейні та ідеологічні основи. Особливо це стосувалося поглядів на божественне, яке часто проста, невчена людина того часу не розуміла, шукаючи відповідей і пояснень, там де вони були найдоступнішими. І це також факт, який визначав духовність тогочасної людини в умовах її пошуків і сподівань. Бажання спасіння власної душі, усталені норми моралі, суспільна несправедливість і часто важкі умови феодального життя змушували людей шукати цього спасіння, як не дивно, за межами ортодоксальної Католицької церкви, яка в їхньому уявленні дуже швидко стала виступати мірилом несправедливості і всевладдя.

Десятини і побори, недбале духовенство, яке не стежило за духовними потребами своєї пастви дуже швидко втратило контроль над ситуацією, бажаючи розміреного, заможного життя. Саме на півдні Франції цей процес досяг найбільшої кризи. Відповідно і єресь катарів розвинулася там найбільше. З другої половини ХІІ ст. і до поч. ХІІІ ст. міграції носіїв єресі серед купців та міщан призвели до поширення цього вчення з Балкан до Італії, а згодом до Південної Франції, де єресь розійшлася по решті країни, проникнувши в найвіддаленіші сільські округи (район Піренеїв, графство Фуа та Арьєжу). Підтримка широких верст суспільства, від незаможних до найвпливовіших, зробили з альбігойської віри непереможну силу.

Посилення і піднесення папства за часів Інокентія ІІІ і його наступників, активна співпраця з світською владою, і вироблення необхідних мір для протистояння єресі дали змогу перейти до більш радикальних дій. Військовий похід, який відбувся 1209 – 1229 рр., мав не тільки очистити регіон від покровителів катарів, але і приєднати нові землі до Французького королівства, на що також ми звернули особливу увагу.

Встановлення чернечої інквізиції врешті мало на меті також подолати внутрішню опозицію окситанців всередині цього полікультурного середовища. Віра єретиків, “добрих людей” була ближчою для простого населення від вчення Католицької церкви, провіді катарів були добре організовані та підтримувалися впливовими покровителями, серед яких були тулузькі графи. Однак з 1230-х рр. все змінюється і єресь змушена поступово іди у підпілля. Інквізиційні розслідування середини та другої половини ХІІІ ст. показали також і глибоку систему інквізиції, відданих їй людей та методи, які використовував трибунал для досягнення своїх цілей. Також слід підкреслити, що протистояння катарів із інквізиторами, місцевим населення, яке підтримували і тих і інших внесло кризу всередині цього самого суспільства.

Репресивні міри, постанови Соборів, світське законодавство призвело до широкого переслідування та фізичного покарання носіїв єресі та самих єретиків, що також було показано в роботі.

Інквізитори перемагали своїх “жертв” за рахунок методів тиску, підтримки французької адміністрації, гнучкого канонічного законодавства та довільних засобів до їх втілення. Спроби зберегти свою Церкву призводили до вбивств інквізиторів та руйнування їхніх осередків, але ці акції були неефективними, оскільки трибунали були чисельними та добре організованими. Тому остаточні спроби перемогти катаризм у підпіллі в кінці ХІІІ – на початку ХIV ст., вдаючись навіть до розміщення в общинах своїх “агентів”, шляхом обману та підступу призвели врешті до падіння Церкви “добрих людей” та фізичної ліквідації останніх досконалих, серед яких був згаданий нами П’єр Отьє та його рідні. Завдяки доступним нам джерелам ми показали головні риси, як ідеологічні так і суспільно значущі, єресі катарів, та їх вплив на тогочасне їм суспільство зі всіма наслідками.

Можливо навіть саме єресь з іншої сторони стала головною причиною падіння окситанської культури, самобутньої політичної системи яка існувала до 1209 р. Хрестовий похід підірвав цю культуру, французька система влади послабила опір населення, а інквізиція провели масштабні переслідування та моральні «чистки» намагаючись викорінити єресь із людської свідомості.

Та попри все люди, які симпатизували і співчували катарам вижили та продовжували їхню справу у вимушеній еміграції та глибокому підпіллі, особливо в Ломбардії. Наслідки цих давноминулих подій збереглися у пам’яті сучасників, які і досі не здатні себе ідентифікувати із Францією, зберігаючи самобутню ідентичність. Події того часу стали трагічними сторінками провансальського суспільства, яке ідучи на страждання зберігало віру альбігойців, незважаючи на репресії і переслідування. Вважаючи, що саме так “правдива віра” їхніх предків колись восторжествує.