11. Управління холдинговими об’єднаннями

Можливі три підходи до побудови системи управління холдинговою компанією: централізований, децентралізований, змішаний.

У централізованому керованому холдингу розробку оперативних функціональних планів здійснюють звично координуючі відділи компанії, що управляє. Вони ж контролюють виконання планів. Функцією дочірніх підприємств є в даному випадку виконання планових завдань. З економічної точки зору іноді доцільно реалізовувати деякі функції на рівні компанії, що управляє (наприклад, матеріально-технічне забезпечення, збут, рекламу, маркетинг, зв'язки з громадськістю).

При децентралізованому управлінні основною функцією координуючих відділів компанії, що управляє, є консолідація планів дочірніх підприємств і консультування їх служб в процесі планування. Компанії, що управляє, можуть також передаватися контрольні функції: контроль за виконанням планових завдань і аналіз причин їх невиконання, а також вироблення рекомендацій по ухваленню рішень.

. Відповідно до Указу Президента України «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» основними способами створення холдингових компаній є:

• передавання контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств холдинговій компанії;

• поглинання одного господарського суб'єкта іншимшляхом придбання контрольного пакету акцій.

При цьому холдингові компанії можуть створюватися шляхом:

• заснування холдингу на базі існуючого підприємства чи існуючого підрозділу;

• формування холдингової компанії на базі колишньої чи існуючої управлінської структури;

• створення холдингової компанії як нового господарського суб'єкта.

12. Сутність організаційно – управлінських структур. Під структурою управління розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов»язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілогоКлючовими поняттями структур управління є елементи, зв'язки (відношення), рівні і повноваження. Елементами ОСУ можуть бути як окремі робітники (керівники, фахівці, що служать), так і служби або органи апарату управління, в яких зай та або інша кількість фахівців, що виконають певні функціональні обов'язки. Є два направлення спеціалізації елементів ОСУ:

а) в залежності від складу структурних підрозділів організації вичленяються ланки структури управління, які здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.;

б) виходячи з характеру загальних функцій, що виконуються в процесі управління, формуються органи, що займаються плануванням, що організовують виробництво, працю і управління, контролюючи всі процеси в організації. Відношення між елементами структури управління підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Перші носять характер погодження і є однорівневими. Другі - це відношення підпорядкування. Необхідність в них виникає при ієрархічності побудови системи управління, та є за наявності різноманітних рівнів управління, на кожному з яких переслідується своя мета. В структурі управління організацією розрізняються лінійні і функціональні зв'язки. Перші суть відношення з приводу прийняття і реалізації управлінських рішень і рухи інформації між так званими лінійними керівниками, які являються особами, що повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язки спрягаються з тими або іншими функціями менеджменту.

10. Типи холдингових компаній та їх особливості

Холдинг (від англ. to hold — держати) це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших підприємств з метою здійснення по відношенню до них функцій контролю і управління.

В світовій практиці холдингові компанії (ХК) — це перш за все, фінансові центри, навколо яких об'єднуються окремі компанії, не втрачаючи при цьому своєї комерційної самостійності. На сьогодні практично всі найбільші корпорації США і Західної Європи мають у своєму складі фінансовий центр у вигляді холдингової компанії.

Перевага холдингових структур пояснюється достоїнствами централізованою фінансово-економічного управління ланцюгами технологічно пов'язаних підприємств, у тому числі зі зниженням ризиків інвестицій і взаємних поставок, економією трансакційних витрат, ростом можливостей фінансового і податкового маневрування та ін.

Холдинги характеризуються високим рівнем організації акціонерного капіталу. Через них вдається налагодити функціональну взаємодію капіталів, що належать різним за профілем діяльності підприємствам, включаючи пряме їх злиття і втрату самостійності. У складі холдингу вирішуються народногосподарські проблеми, які не під силу одному окремо взятому підприємству: розробка і створення складних технічних проблем, освоєння високих технологій, отримання значних кредитів під певні програми, створення нових виробничих потужностей та ін.

На практиці відомі два основних видиХК — чисті й змішані. Чистий холдинг створюється з метою фінансового контролю і управління по відношенню до дочірніх підприємств. Змішаний здійснює, крім цього, підприємницьку діяльність — промислову, торговельну, транспортну, кредитно-фінансову.

До основнихтипів холдингових компаній відносять:

• холдинги, створені на основі об'єднання промислових підприємств;

• конгломерати, які формуються на основі поглинання підприємств різноманітної виробничої та комерційної діяльності;

• банківські холдинги;

• холдинги у системі фондів. Холдинги у системі фондів — створення інвестиційних фондів, які скуповують акції різних підприємств, що дає можливість засновникам і керівникам цих фондів контролювати такі підприємства.

13.Види організаційних об’єднань. Адміністративно-організаційна система управління може мати структуру одного з таких типів: лінійну, функціональну, лінійно-штабну, матричну.

Лінійна структура управління забезпечує прямий вплив на об’єкт управління. Усі функції управління кожним об’єктом у такому разі зосереджені в одному місці.

У лінійній структурі управління повною мірою втілюється принцип жорсткого підпорядкування, керівник несе повну відповідальність за результати роботи підлеглих йому підрозділів. Якщо управління здійснюється правильно, підлеглі не можуть отримувати суперечливі й не пов’язані між собою завдання та розпорядження.

Проте за лінійної структури управління кожний керівник має володіти різносторонніми знаннями, необхідними для ефективного управління різнотипними підлеглими підрозділами. Зі зростанням кількості рівнів ієрархії, кількості підлеглих підрозділів і специфічних особливостей кожного з них це завдання стає дедалі важчим.

У разі функціональної структури управління для виконання певних функцій системи створюються спеціальні служби — планова, фінансова, виробничо-диспетчерська, технологічна, збуту тощо. Вони подають підпорядкованим підрозділам обов’язкові для виконання рішення в межах своїх повноважень; на них покладаються відповідальність та контроль за здійсненням зазначеними підрозділами потрібних функцій.

Функціональна структура дає змогу залучати до керівництва фахівців у певних галузях, більш компетентно розв’язувати поточні питання, розвантажувати й спрощувати роботу керівників вищого рівня. Функціональне управління не виключає лінійного, але дещо обмежує роль лінійних керівників.

У процесі розвитку лінійного і функціонального управління виникло їх органічне поєднання — лінійно-штабна структура управління. За такої структури при керівникові організації створюється один чи кілька осередків або окремих виконавців, відповідальних за певні функції управління. Такий осередок, що являє собою своєрідний виробничий штаб, складається з фахівців, компетентних у певній галузі. Вони відіграють роль помічників і консультантів керівника, контролюючи виконання підрозділами організації даної функції та готуючи для керівника плани й рішення у своїй галузі.

14. Організація внутрішньої системи управління.система управління — це форма реалізації взаємодії й розвитку відносин управління, виражених у законах і принципах менеджменту, а також у меті, функціях, структурі, методах і процесі управління

15. Регулювання організаційно – економічних відносин. У процесi органiзацiї виробництва виникають органiзацiйно-економiчнi вiдносини, якi вiдбивають певний його рiвень. Вони вiдображаються такими абстрактно-загальними категорiями, як “праця”, “засоби виробництва”, “розподiл працi” тощо, i виражають систему вiдносин “людина – виробництво”.

Органiзацiйно-економiчнi вiдносини безпосередньо зв’язанi з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi, обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносини зображенi господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзних рiвнях.

Конкретнi органiзацiйно-економiчнi вiдносини вiдображенi у господарських системах окремих галузей суспiльного виробництва – економiка промисловостi, сiльського господарства, торгiвлi, охорони здоров’я та iн. їх специфiку вивчають конкретнi економiчнi науки. До загальних органiзацiйно-економiчних вiдносин належать форми i методи господарювання, характернi для всiх галузей економiки. Серед останнiх сьогоднi видiляються, по-перше, ринкова система, в центрi якої – товарно-грошовi вiдносини; по-друге, пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства. Загальнi органiзацiйно-господарськi вiдносини – це вiдносини у сферi грошового обiгу, цiноутворення, фiнансiв та кредиту, маркетингу, менеджменту, бiржової справи тощо. Саме вони, оскiльки не охоплюються конкретними економiчними науками, належать до загальної економiчної теорiї.

16.Регулювання руху акціонерного капіталу. Акціонерний капітал утворюється з внесків акціонерів шляхом придбання ними цінних паперів - акцій. У зв'язку з особливостями утворення акціонерний капітал існує в двох вимірах: у формі засобів виробництва, залучених на підприємстві, і у формі цінних паперів - акцій та облігацій. Капітал, що функціонує у виробництві, має певну вартість і в процесі кругообігу та самозростання послідовно виступає в одній із трьох функціональних форм і виконує відповідну функцію. Але поряд з реальним капіталом, що зайнятий у виробництві, існують акції і облігації, які представляють засоби виробництва. Акції та облігації самі по собі ніякої вартості не мають, крім мізерної вартості Паперу, на якому вони віддруковані. Вони становлять собою лише титул вчасності, який дає право на доход у формі дивіденду чи проценту.

Завдяки здатності приносити доход їх власникам акції та облігації сприймаються як капітал.

Грошова сума, що позначена на акції, називається номінальної* вартістю акції. Ціна, за якою продаються і купуються акції на ринку цінних паперів, називається курсом акцій.

Покупець купує акції задля одержання доходу у вигляді дивіденду-Тому, чим вищий дивіденд, тим вищим буде курс акцій, і навпаки. Поряд з цим, купуючи акції, покупці розраховують одержати доход на свій капітал не менший, ніж той, який вони могли б одержати, якби свій капітал віддали в позику.