- •1 Розділ. Філософська теорія
- •1.Проблема міфу в різних типах філософствування. Міф і логос.
- •3. Історичні форми філософії. Зміна її предмету в процесі історичного розвитку.
- •4. Синкретичний характер давньоіндійської і дівньокитайської філософії та їх основні школи.
- •5. Культура, її структура і типологізація. Східна та Західна парадигми. Архетипи культури.
- •10. Атомістика в античній філософії: від Демокріта до Левкіпа
- •16. Критичний раціоналізм німецької класики – від трансценденталізму і.Канта до абсолютизму г.Гегеля.
- •20. Філософія свідомості та її рівні: знання,свідомість та самосвідомість. Інтерсубєктивне.
- •21. Проблема істини в різних типах філософствування. Конвенціоналізм. Прагматична та відповіднісна істина.
- •22.Проблема свободи в різних типах філософської парадигми. Фаталізм, провіденціалізм, волюнтаризм.
- •24. Методологія культурно-антропологічних досліджень Клода Леві-Стросса.
- •25. Деконструкція метафізичної традиції Жака Дерріда
- •26. Суспільні ідеали та прогрес. Закони та рушійні сили історії, проблема її сенсу. Сцієнтизм та антисцієнтизм.
- •28. Філософська антропологія. Проблеми глобалізації та індивідуалізація сучасної людини.
- •29. Філософська методологія: типи, рівні, види. Сучасні філософські методи наукового дослідження та їх застосування в науці про фізичне виховання і спорт.
- •30. Постпозитивізм та аналітична філософія
- •2 Розділ. Філософська проктологія. Філософія спорту
- •1.Філософія спорту; історичні витоки і місце в системі фізичної культури.
- •2. Поняття «фізична культура». «фізичне виховання» і «спорт». Сучасні проблеми та історичні тенденції розвитку.
- •3. Наука фізичного виховання і спорту в системі духовної культури людства.
- •4. Фізична культура як основа і спосіб життєдіяльності людини.
- •5. Вчення про співвідношення души і тіла в історико-філософській дискусії.
- •6. Зміст філософсько-педагогічної парадигми фізичного виховання в конкретних історичних умовах.
- •7. Феноменологія тілесності в сучасному соціально-філософському дискусі.
- •8. Філософія здоров'я. Проблема здоров'я здорових людей.
- •9. Здоровий спосіб життя: історичні виміри та перспективи розвитку в Україні.
- •11. Методологія, теорія та методи в науці про фв і с.
- •12. Метод феноменологічної редукції в науці про фв і с.
- •13. Морально-етичні та естетичні проблеми спортивної діяльності.
- •14. Основні філософсько-педагогічні проблеми виховання сучасного спортсмена. Традиційна
- •15. Політико-правові проблеми організації сучасної спортивної діяльності.
- •16. Філософсько-педагогічні та матеріально-технічні проблеми в організації сучасного громадського-масового фізкультурного руху.
- •17. Співвідношення «спорт високих досягнень» і «спорт для всі» в сучасних українських національно-культурних реаліях.
- •18. Традиції здорового способу життя в укр.. Нац.-кул.
- •19. Міфологічна свідомість східних слов'ян про єдність душі і тіла.
- •20. Традиції здорового способу життя в українського народу. Побут козаків Запорізької січі.
- •21. Традиції «звичаєвого права» в сфері фк укр.. Народу.
- •22. Поняття «здоров'я» у вченні м. Амосова.
- •23.Аксіологія фк. Спорт як цінність і цінності спорту
- •24. Здоров'я с системі соціально-культурних цінностей сучасної молоді.
- •25. Співвідношення понять: «культура», «фк» та «спорт». Філософські школи радних єдиноборств, їх ритуальність?
- •26. Аскетизм як принцип здорового способу життя у християнській філософії.
- •27. Арабська філософія про самоцінність здоров'я людини.
- •28. Духовно-моральна постать сучасного спортсмена. Місце та роль «олімпійських ігор» в розвитку загальнолюдських цінностей.
- •29. Інструментальна роль тіла у пізнавальній діяльності тренера
- •30. Етика спортивного тренера та педагога з фв.
- •Розділ. Історія філософії у викладенні першоджерел
- •I. Промова Сократа після звинувачення, передуючого вироку
- •II. Промова Сократа після загального звинувачення
- •III. Промова Сократа після смертного вироку
21. Традиції «звичаєвого права» в сфері фк укр.. Народу.
Особливу увагу заслуговує звичаєве право – сукупність неписаних правил поведінки (звичаїв), що склалися в суспільстві в результаті їх неодноразового традиційного застосування та санкціонування державною владою. Український народ мав і має багато традицій і звичаїв, що спрямовані на підтримку здоров'я та фізичної форми. А, як відомо, звичаєве право формувалося зі звичаїв, що існували з давніх-давен. Звичайно, боротися за необхідність відродити всі ці форми сьогодні було б безглуздо, але вивчення таких традицій, ознайомлення з ними широких верств населення, без сумніву, буде формувати нові традиції, що генетично все ж таки будуть пов'язані з попередніми і допоможуть зберегти національні архетипи свідомості.
22. Поняття «здоров'я» у вченні м. Амосова.
За Амосову, справжній науковий підхід до поняття здоров’я повинен бути кількісним. Потрібно вимірювати здоров’я. Багато здоров’я – менше шансів захворіти, мало здоров’я – навпаки. Амосов вчив, що кількість здоров’я можна визначити як суму «резервних потужностей» основних функціональних систем організму. У свою чергу, ці резервні потужності слід висловити через "коефіцієнт резерву", як максимальна кількість функції, співвіднесені до її нормального рівня спокою. Резерви здоров’я потрібні людині, щоб врятуватися від майбутніх хвороб і зменшити тягар старості. І резерви ці можна збільшити тренуванням.
Отже, ось перші чотири заповіді здоров’я, які залишив нам академік Амосов. 1. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а сама людина. Найчастіше він хворіє від ліні і жадібності, але іноді й від нерозумності.
2. Не сподівайтеся на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою. Поки вона навіть не може навчити людину, як стати здоровим. 3. Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні й значні. Замінити їх не можна нічим. Людина настільки досконалий, що повернути здоров’я можна майже з будь-якої точки його занепаду. Тільки необхідні зусилля зростають у міру старості і поглиблення хвороб. 4. Величина будь-яких зусиль визначається стимулами, стимули – значимістю мети, часом і ймовірністю її досягнення. І дуже шкода – але ще характером! На жаль, здоров’я як важлива мета постає перед людиною, коли смерть стає близькою реальністю.
23.Аксіологія фк. Спорт як цінність і цінності спорту
Аксіолóгія — наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язку між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ філософії.
Зокрема, наука про цінності освіти, у яких представлена система значень, принципів, норм, канонів, ідеалів, які регулюють взаємодію в освітній сфері і формують компонент відносин у структурі особистості. Аксіологія фізичного виховання — орієнтація на цінності, що сприяють задоволенню потреб в русі людини та відповідають особистим запитам і нормам у певній історичній та життєвій ситуації.
Заняття фізичними вправами мають величезне виховне значення - сприяють зміцненню дисципліни, підвищенню почуття відповідальності, розвитку наполегливості у досягненні поставленої мети. Фізична культура представляє собою складне суспільне явище, яке не обмежене рішенням завдань фізичного розвитку, а виконує і інші соціальні функції суспільства в області моралі, виховання, етики. Фізична культура виступає як складова частина загальної та професійної культури людини, як найважливіша якісна характеристика динамічна його особистісного розвитку, як фундаментальна цінність, що визначає початок його соціокультурного буття, спосіб і міру реалізації сутнісних сил і здібностей. Індивідуальна фізична культура є результатом особистісного осмислення, вироблення уявлень, відносин, переконань, "програм поведінки". У ній інтегруються структура самосвідомості, аспекти саморегуляції, самопізнання, самоставлення. На цій основі формується Я-концепція особистості, забезпечується її сталий адаптивне культурної поведінку в різноманітних умовах життєдіяльності.
"Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, Інтелектуальної та Іншої підготовки шляхом змагальної діяльності" (стаття І Закону України "Про фізичну культуру І спорт"). Спорт є ефективним засобом фізичного виховання його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, І в цьому плані спорт має міжнародне значення. Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так І духовній вній культурі суспільства Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.
