Розділ 2 Шляхи активізації пізнавальної діяльності школярів

1. Способи активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів

Для сучасної школи досить гостро стоїть завдання активізації пізнавальної діяльності учнів у ході вивчення дисциплін. Це робить актуальною проблему підвищення ефективності математичної підготовки учнів через формування та розвиток пізнавального інтересу у процесі навчання математики.

Активізація навчально-пізнавальної діяльності вимагає такої організації процесу пізнання, коли об’єкт пізнання включається у сферу діяльності школяра, а діалектична взаємодія між ними створює передумови виявлення активності. Таким чином, активізація це використання способів організації діяльності, які забезпечують формування активності особистості школяра. Розв’язанню завдання сприяє цілеспрямоване використання різноманітних методів, прийомів, засобів, форм навчання тощо, що і підкреслено в «Педагогической энциклопедии»: «Активізація процесу навчання – удосконалення методів і організаційних форм навчальної роботи, що забезпечують активну і самостійну теоретичну та практичну діяльність школярів на всіх ланках навчального процесу».

Всі способи активізації пізнавальної діяльності школярів повинні бути спрямовані на формування позитивного ставлення учнів до процесу пізнання, що визначається їх позитивною мотивацією, пізнавальними інтересами. Ще К. А. Коменський радив всіма можливими способами запалювати у дітей палке бажання до знань і учіння: «Погано дбають про дітей ті, які насильно примушують їх навчання. Чого ж вони, нарешті від цього чекають!». Руссо підкреслював, що бажання вчитися, безпосередній інтерес – це велика рушійна сила, але він проводить думку, що діти повинні вчити тільки те, що самі хочуть і до чого мають інтерес, хоча і вимагають, щоб учитель намагався зацікавити дітей тією роботою, яку їм пропонують. Пестолоцці повністю не погоджувався з думкою Руссо. Він був переконаний, що від самого вчителя залежить можливість створювати умови, які б сприяли формуванню інтересу в дітей до навчання. К. Д. Ушинський писав, що «навчання, позбавлене будь-якого інтересу і взяте лише силою примушення, вбиває в учня бажання до навчання, без якого він далеко не піде». Одночасно К. Д. Ушинський виступав як проти ігнорування дитячого інтересу, так і проти навчання, побудованого лише на безпосередньому інтересі учня, бо учіння, на його думку, є праця і повинно залишатися працею, але працею, сповненої думки, так що самий інтерес навчання залежав від серйозної думки, а не від яких-небудь прикрас, що не стосуються діла. Л. М. Толстой вважав, що для того щоб учень навчався добре, необхідно, щоб він навчався охоче.

Формування і розвиток пізнавального інтересу визначається наступними послідовними стадіями: зацікавленість (елементарна стадія, що обумовлена зовнішніми, несподіваними обставинами та зникає з їх усуненням); допитливість (стан особистості, що характеризується прагненням проникнути за межі відомого); пізнавальний інтерес (характеризується пізнавальною активністю, вибірковою спрямованістю навчальних предметів, високим рівнем мотивації); теоретичний інтерес (це стадія активного впливу особистості на світ, пов’язана зі світоглядом особистості, з його переконаннями у можливостях науки) [25].

Найважливішою умовою активізації навчально-пізнавальної діяльності є забезпечення мотивації учіння, яка підвищує інтерес учнів до знань, виховує наполегливість, сприяє усвідомленому оволодінню знаннями, викликає прагнення досягти поставленої мети. Активна позиція вчителя у процесі викладання математики, його глибокі знання змісту і методів шкільного курсу, уміння захоплювати учнів процесом пізнання, стиль керівництва (енергійність, педагогічний оптимізм, довіра до учнів, підтримка ініціативи і самостійності та ін.) також забезпечують стимуляцію активності класу [34].

Активність особистості також стимулює й створення в навчанні ситуації вибору. Дидактичний відбір передбачає активні інтелектуальні й вольові дії суб’єкта (аналіз, співставлення, прийняття рішення тощо), спрямовані на визначення переваг однієї з альтернатив у змісті навчального матеріалу, формах і методах організації навчально-пізнавальної діяльності, характері самостійної діяльності та ін. з урахуванням своїх потреб, цілей інтересів, можливостей (інтелектуальних, самореалізації тощо), установок, особистої значущості для передбачення наслідків прийнятого рішення.

У свій час К. М. Вентцель, Л. М. Толстой, М. Монтессорі розглядали вибір, як засіб саморозвитку особистості та виховання її творчості.

Значний внесок в теорію вибору зробили вчені А. Маслоу, К. Роджерс, В. О. Сухомлинський, який вважав, що врятування від розумової інертності можливе за умови самореалізації учнів у діяльності, обраній за власним інтересом . Вибір допомагає індивіду відчувати й усвідомити свої нахили, повірити в свої сили, пережити радість успіху. Тому в навчанні бажано створювати певні ситуації, тобто умови, які спонукають об’єкта до виявлення своєї активності через надання переваги альтернативам, що вимагає мислення, тому що школяр має варіанти, котрі необхідно проаналізувати і вибрати єдиний. При цьому незадоволення кінцевим результатом спрямовано не на вчителя, а на самого себе.

Одночасно, коли людині пропонують вибір, вона відчуває віру в свої здібності, а здатність діяти самостійно, що сприяє вихованню адекватної самооцінки, встановленню взаємопорозуміння між тим, хто навчає, і тим хто навчається.

Формуванню активності сприяє створення ситуації успіху індивіда у навчальній діяльності. В. О. Сухомлинський неодноразово висловлював думку про те, що кожна дитина по-своєму талановита. Тільки вона цього не знає, і не кожний учитель це знає. Тому в дитині необхідно розкопати «ізюминку». Безграмотний може виявляти великий інтерес до історії, працювати краще за всіх у майстерні, або співає прекрасно, або чудовий футболіст. Найстрашніше, якщо дитина буде думати, що вона погана. Необхідно знайти вид діяльності, в якій вона була б корифеєм, створювати навколо неї певне середовище і, спираючись на позитивне, розвивати особистість дитини.

Педагог-новатор С. М. Лисенкова писала з цього приводу в «Учительской газете» (05. 07. 84 р.)

«Успіх у праці – це внутрішній компонент, без якого не може працювати жодна людина, в тому числі й учні. Для школи це особливо важливо. Дитина, якщо її праця не завершується успіхом, починає втрачати віру в свої можливості. Постійні невдачі відбивають бажання вчитися: навіщо, мовляв, все одно нічого не виходить. Досвідчені вчителі добре знають про це. Вони ніколи не зловживають доріканнями, зауваженнями, двійками. Навпаки, вони намагаються підтримати того, хто опустився у навчанні, підбадьорити його, похвалити навіть за незначний крок уперед. Маленьку людину, як і дорослого, окрилює успіх…. Без внутрішнього комфорту не можна ні жити, ні працювати. А дитині - особливо».

Вихованню активності сприяє і забезпечення адекватної системи оцінювання результатів навчання, розвиток захоплень дітей.

Важливим фактором активізації є сама особистість учителя, його ставлення до учнів, предмета, професії, інших учителів, уміння створити сприятливий емоційний тонус пізнавальної діяльності [40].

Провідні ідеї педагогіки співробітництва теж орієнтують школу саме на її гуманне ставлення до дитини, щоб навчання відповідало потребам дитини, а виховання було без насильства, на забезпечення стимулювання учіння засобами, які знаходяться в самому процесі пізнання. Цьому сприяє і співробітництво вчителя і учня, спрямоване на досягнення бажаної для суб’єкта мети навчання, формування інтересу до пізнавальної діяльності шляхом визначення важкої мети, але можливої для досягнення, реалізації ідеї вільного вибору (задач, вправ, їхньої якості, рівня), використання «опори» у навчанні, здійснення школярами самоаналізу та ін.

П. Ф. Каптерєв відзначав, що причини інтересу учнів до уроків «знаходиться не лише в одних чисто наукових даних, у особливостях самих наук, а в значній мірі в самому викладачеві, в його живому і різноманітному викладанні науки, у одного викладача вона виграє, а у іншого - програє» [22, с. 12].

Як свідчать дослідження вчених, практичний досвід учителів, учні особливо старанно і успішно навчаються в тих учителів, з якими їх пов’язує довірчі відношення, яких вони цінують і поважають.

Серед основних умов активізації пізнавальної діяльності О.О. Ярошинська виділяє такі:

- глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, здатність учителя до пізнавання нового і прагнення постійно вдосконалювати досягнуте;

- висока ефективність кожного уроку, раціональна побудова. Використання дидактичних ігор як засобу навчання для активізації пізнавальної діяльності;

- максимальна цілеспрямованість уроків, уміння вчителя максимально зосередити увагу учнів на головному. Залучення всіх учнів до пізнавальної діяльності як джерела їх творчих пошуків. Створення в класі атмосфери справжнього захоплення предметом. Організація процесу навчання як співтворчості вчителя й учнів;

- індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них. Піклування про успіхи кожного учня, педагогічний оптимізм;

- мотивація навчальної діяльності учнів. Навчально-пізнавальні мотиви сприяють активізації пізнавальної діяльності молодших школярів;

- пізнавальні потреби як внутрішній стимул пізнавальної активності. Пізнавальні потреби передбачають бажання набуття нових знань, поглиблення тих, що вже набуті;

- розвиток пізнавальних інтересів [48, c. 112].

Г. І. Щукіна зазначає, що в інтелектуальній діяльності під впливом пізнавального інтересу з’являються такі важливі компоненти активного навчання, як активний пошук, здогад, дослідницький підхід, готовність до розв’язування задач. Адже за твердженням К. Д. Ушинського, основний закон природи дитини полягає в тому, що вона потребує діяльності й стомлюється не від неї, а від її одноманітності [49].

Про пізнавальну активність учнів можна судити за такими показниками, як запитання до вчителя. Вони віддзеркалюють прагнення з’ясувати щось незрозуміле, знайти обґрунтування певних висновків, тверджень. Запитання можуть бути різного рівня пізнавальної цінності. Повага вчителя до них, спонукання до постановки, ґрунтовні відповіді – не лише показник пізнавальної активності, але й важливий шлях розвитку інтересу до знань. Отже, інтерес до навчально-пізнавальної діяльності є нормою виявлення пізнавальних потреб і мотивів.

Надійним показником навчально-пізнавальної активності є прагнення учнів за власним бажанням брати участь у навчальній діяльності, в обговоренні розглянутих на уроці чи під час позакласних занять питань, у доповненнях і поправках до відповідей однокласників, у бажанні висловити свою думку.

Аналіз та практика показують, що вчителі на уроках математики приділяють увагу відтворенню та закріпленню математичних знань учнями. Цілеспрямована робота з формування уміння застосовувати знання, як правило, відсутня. Таким чином, процес засвоєння залишається незавершеним. Це призводить до того, що накопичення математичних знань поєднується з недостатньо сформованим умінням оперувати ними [3].

Одним з ефективних засобів цілеспрямованого впливу на процес формування математичних знань є використання на уроках різних пізнавальних завдань, в основі яких лежать виконання розумових дій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових дій).

Використовують такі шляхи формування та розвитку пізнавального інтересу учнів у ході навчання математики :

1. Максимальна опора на активну розумову діяльність учнів (застосування елементів проблемного навчання, творчий підхід до використання репродуктивних методів). Передбачається, що у ході закріплення на уроці математики нового матеріалу, перевірки домашнього завдання учні формулюють означення математичних понять, доводять теореми, відтворюють розв’язання задач, широко використовують наочність (схеми, таблиці, презентації), прийоми інтерактивного навчання тощо.

2. Організація навчального процесу на оптимальному рівні розвитку учнів (передбачається не лише засвоєння предметних уявлень, а й набуття узагальнених навичок працювати з підручником математики та додатковою літературою, систематизації навчального матеріалу, виділення у нього головного тощо). Працюючи з підручником алгебри чи геометрії, із зошитом з друкованою основою, доцільно пропонувати учням скласти конспект, план параграфів, самостійно заповнити пропуски у доведенні певного твердження, знайти помилки у розв’язанні завдань, спираючись на теореми та приклади, наведені у підручнику (у зошиті). Саме тому зошити з друкованою основою з математики є доцільними для учнів.

3. Створення сприятливої емоційної атмосфери навчання. Досить часто учні класів гуманітарних профілів мають негативну установку на вивчення математики, що проявляється перш за все у труднощах при виконанні домашнього завдання, письмових відповідях на питання за теоретичним матеріалом та самостійному розв’язуванню завдань. Серед прийомів подолання таких психологічних бар’єрів учнів можна назвати заповнення ними «Таблиць самооцінювання». Учні таким чином долучаються до планування вивчення теми, чітко окреслюють для себе ті теоретичні та практичні завдання, які їм необхідно опанувати, мають змогу самостійно контролювати хід та темп пересування темою тощо [8].

4. Забезпечення спілкування учнів один з одним і з учителем у ході уроку математики, організація їх спільної діяльності є важливою умовою формування та розвитку пізнавального інтересу, а саме учнів класів гуманітарних профілів. Дійсно, учні-гуманітарії мають достатній словниковий запас, багато читають, обговорюють, вміють висловлюватися, виражати свої думки. У той же час їм досить важко робити це лаконічно, використовувати математичну символіку та термінологію. Часто їм зручніше дати усну відповідь, обґрунтувати певне твердження словесно.

5. Ілюстрації математичних знань у історичному розвитку людства. Мається на увазі використання елементів історизму у ході вивчення математики, що, безперечно, сприяє формуванню та розвитку пізнавального інтересу учнів, особливо учнів-гуманітаріїв. У 10-11 класах доцільно, аби учні самостійно знаходили необхідний матеріал, готували доповіді, реферати, презентації до тієї чи іншої теми. Виконання таких завдань відповідає психолого-педагогічним особливостям учнів-гуманітаріїв, крім того, саме учні з середнім рівнем навчальних можливостей з математики можуть підвищити успішність з цього предмета.

6. Викладання відомого учням матеріалу з нових позицій, відшукання новизни у вже відомому (стимулювання самостійної діяльності учнів, використання нових способів доведень та розв’язань завдань, зокрема, прикладних, розгляд різних способів розв’язування одного завдання тощо).

7. Використання елементів цікавості, розв’язування завдань нестандартними способами.

Щоб активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів важливо привчити їх до виконання завдань різними способами і методами, формуючи уміння вибирати найефективніший з них. Можливість свідомо вибрити краще, особливо коли це стосується предмета власної творчості, розвиває в учнів самокритичність. Це важлива риса потрібна кожній людині в практичній діяльності. Розвиток творчих здібностей і критичності молоді - дві нерозривні сторони одного явища [43].

Відомий математик і педагог Д. Пойа вважає, що для розв’язування математичної задачі недостатньо оволодіти методом, а потрібно здогадатися, який саме метод використати. А там, де здогадки, там і творчість. Взагалі здогадливість починається там, де потрібно виробити новий шлях, типове застосування існуючого шляху не потребує здогадливості. Здогадливість вже є характерною рисою дослідника. Вона характеризується насамперед не швидкістю знаходження розв’язку, а множиною шляхів розв’язування [44, c. 88].

Розв’язувати задачі різними способам учні не навчаться самі. Їх слід цьому навчити. Для цього вчитель повинен підбирати більше таких задач і пропонувати їх у класі, розглядаючи всі відомі учням і методично доцільні способи. Пізніше такі задачі можна розв’язувати одним способом у класі, а відшукання інших запропонувати у домашньому завданні. Учнів, які знаходять інші шляхи розв’язання, обов’язково треба відмічати. Цьому можуть бути заперечення, що, мовляв, учитель має пропонувати найраціональніший спосіб розв’язування. Дехто схиляється до іншої думки. Розв’язувати одну задачу різними способами краще, ніж багато одним способом. Із знайдених способів шляхом порівняння завжди можна вибрати найраціональніший.

Отже, збільшення розумового навантаження на уроках математики вимагає від учителя пошуку ефективних методів навчання і таких методичних прийомів, які б активізували школярів, стимулювали їх до самостійного оволодіння знаннями.

Активну пізнавальну діяльність учнів можна стимулювати шляхом створення проблемних ситуацій, підведення учнів до самостійних узагальнень, висновків. Атмосфера колективного пошуку й обдумування розв’язування спільного для всіх навчального завдання, в силу своєрідної психологічної детонації, зацікавлює більшість учнів, зменшує кількість байдужих до вивчення математики.

Учитель математики повинен створити на уроці об’єктивні умови для збагачення особистісного досвіду кожного школяра. Щодо безпосереднього впливу вчителя на учня, то тут вирішальне значення має стимулювання, активізація, підтримка навчально-пізнавальної діяльності.

2. Активізація пізнавальної діяльності учнів 6 класу при вивченні теми «Дії над звичайними дробами»

Сучасні умови вимагають нових підходів до організації навчання і виховання, які б сприяли формуванню і розвитку школяра в тісному і постійному взаємозв’язку з природним та соціальним середовищем, здатності до соціально-значимої діяльності, швидкої адаптації під час зміни життєвих обставин. Тому школа має бути зорієнтована на використання таких педагогічних технологій, які передбачають навчання та виховання активної, високо освіченої, творчої особистості, коли навчальні дисципліни розглядаються не тільки як одна зі сторін оточуючої дійсності, з якою слід ознайомити учнів, а й використовуються їх зміст, форми і методи для формування та вдосконалення таких якостей особистості, як активність, пізнавальна самостійність, здатність творчо підходити до розв’язування як навчальних, так і життєвих задач [32].

Саме тому доцільно проводити для учнів 6 класу урок-подорож «Сім чудес України» на тему: «Дії над звичайними дробами», (Додаток Б) [16].

Урок проводиться у вигляді подорожі до найцікавіших місць України. Мандрівка до семи чудес України проходить не лише до історико-культурних місць країни, а й у далеке минуле.

Спочатку учитель розповідає про перше чудо - Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» та про його невід’ємну частину Стару фортецю. А щоб піднятися учням на вежу, потрібно згадати відповіді на запитання , які проектуються на інтерактивну дошку.

Діти дають відповіді на поставлені теоретичні запитання в уявний мікрофон - будь-який предмет схожий на нього (інтерактивна вправа «Мікрофон»). Після чого учитель демонструє слайд із зображенням Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» (рис. 1) і його розташуванням на території України (рис. 2). Протягом уроку з’являються нові кружечки на карті, що показують географічне положення наступних чудес України.

Далі вчитель знайомить учнів з наступним чудом - Києво-Печерською лаврою – православним монастирем, заснованим у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестом поблизу Києва. В XII ст. монастир отримав статус «лаври» - головного великого монастиря.

Щоб переступити поріг лаври, слід виконати завдання, які будуть перепусткою до монастиря (завдання проектуються на інтерактивну дошку).

Учні виконують вправи самостійно, потім обмінюються зошитами і перевіряють правильність розв’язання за допомогою готових відповідей, що проектуються вчителем на інтерактивну дошку. Якщо у роботі сусіда є помилку, то учень виправляє їх і пояснює сусіду, як правильно виконати завдання (інтерактивна вправа «Навчаючи-учусь»).

Учитель демонструє слайди із зображенням Києво-Печерської лаври (рис. 3) і пояснює, що вона знаходиться в столиці України – Києві.

Учні продовжують подорож Києвом. Назва місця, до якого вони наближаються, зашифрована в чарівній таблиці. Щоб прочитати назву третього чуда, слід виконати вказані у клітинках таблиці дії, а отримані в результаті числа розташувати в порядку зростання. Відповідні їм літери утворять потрібне слово (таблиця проектується на інтерактивну дошку). Діти заповнюють таблицю і дізнаються назву – Софія Київська (елемент гри «Кодувальник»).

Після того як учні дізналися назву вчитель розповідає про Софіївський собор і демонструє слайди із зображенням Св. Софії (рис. 4).

Учитель розповідає про наступне, четверте чудо - місто Херсонес, який було засновано давньогрецькими колоністами більше ніж 2500 тисячі років тому на південному заході Криму. Нині його руїни – одна з найвизначніших пам’яток Севастополя. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них еллінський театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі тощо.

Щоб подивитися на руїни цих житлових кварталів, учням слід розв’язати кілька рівнянь. Завдань, що проектуються на інтерактивну дошку, учні розв’язують біля дошки. Після чого учитель демонструє слайд із зображенням руїн Херсонеса Таврійського (рис. 5) і його місцезнаходженням на карті.

П’яте чудо – це Хотинська фортеця, на території якої створено державний історико-архітектурний заповідник. Тут полюбляють проводити свята козацької звитяги та знімати фільми. Про те, коли і де було створено Хотинську фортецю учні дізнаються після того, як розв’яжуть задачу. Зміст задачі проектується на інтерактивну дошку. Один учень розв’язує її біля дошки з відповідними коментарями.

Після відповіді учня вчитель повідомляє учням про Хотинську фортецю і демонструє слайди із зображенням Хотинської фортеці (рис. 6) та її географічним положенням.

Учні наблизились до шостого чуда - Національного заповідника-остріва «Хортиця» , що є найбільшим островом на Дніпрі, унікальність якого – в рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів – цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, наскальної рослинності, рідкісних та зникаючих видів рослин, пам’яток геології.

А що є основою найбільшого острова на Дніпрі, учні можуть дізнаються після того, як виконають наступне завдання. Зміст завдання проектується на інтерактивну дошку. Один учень розв’язує його біля дошки з відповідними коментарями.

Після відповіді учня вчитель продовжує свою розповідь про те, що основою найбільшого острова на Дніпрі (довжина 12 км, а ширина, в середньому, 2,5 км) є граніти і гнейси, яким близько 2 млрд років. Саме вони, здіймаючись у вигляді скель у північній частині острова, до 30 м над поверхнею Дніпра, створюють ту гірську країну в мініатюрі. Учитель демонструє слайд із зображенням Національного заповідника-острова «Хортиця» (рис. 7) та його географічного положення.

Далі учні вирушають до Національного дендрологічного парку «Софіївка». Учитель показує учням цей парк тільки після того, як вони розв’яжуть задачу логічного змісту і розгадають кросворд. Зміст задачі та запитання до кросворду проектуються на інтерактивну дошку (рис. 8) (інтерактивна вправа «Мозковий штурм»).

Учитель продовжує розповідь і повідомляє учням, що парк заснований у 1796 р. багатим польським магнатом Станіславом Потоцьким на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії, і був подарований їй у день її янгола у травні 1802 р.

Потім учитель демонструє слайд із зображенням Національного дендрологічного парку «Софіївка» (рис. 11) та його географічним положенням (рис. 12).

На останок учитель повідомляє учням домашнє завдання відповідно до чинного підручника.

На уроці використовують інтерактивну дошку, презентацію PowerPoint, карту-схему маршруту, зображення семи чудес України, кросворд, дидактичні матеріали.

Гра супроводжує людину протягом усього життя, протягом усього існування людства. Адже, в якійсь мірі, усе наше життя — це гра. Навіть стаючи дорослими, опиняючись у певних життєвих ситуаціях, ми приміряємо на себе ту чи іншу роль. А для дитини гра — це основний вид діяльності, це засіб взаємодії з навколишнім світом, засіб його пізнання. Тому, звичайно, потенціал гри повинен бути використаний і у навчальному процесі. Адже за вмілого використання гра може стати незамінним помічником педагога. Психологи стверджують, що гра може стати одночасно й засобом самооновлення, самовдосконалення, до того ж — й стимулятором доброго настрою.

Що до ігор-подорожей, то вони мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Гра-подорож відображає реальні факти або події, але звичайне розкривається через незвичайне, просте - через загадкове, важке - через преодолиме, необхідне - через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близьким дитині, радує його. Мета гри-подорожі - посилити враження, надати пізнавальному змісту трохи казкової незвичності, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поруч, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, осмислення ігрових завдань, полегшують подолання труднощів і досягнення успіху. Ігри-подорожі завжди трохи романтичні. Саме це викликає інтерес і активну участь у розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення оволодіти правилами гри і отримати результат: вирішити завдання, щось дізнатися, чогось навчитися [13].

Роль педагога в грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, вести процес навчання непомітно.

У назві гри, у формулюванні ігрової задачі повинні бути слова, що викликають інтерес дітей, активну ігрову діяльність. У грі-подорожі використовуються багато способів розкриття пізнавального змісту в поєднанні з ігровою діяльністю: постановка завдань, пояснення способів її рішення, іноді розробка маршрутів подорожі, поетапне вирішення завдань, радість від її рішення, змістовний відпочинок. До складу гри-подорожі іноді входять пісні, загадки, подарунки.

Основний позитивний момент уроку-подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять

висновки, підсумки-узагальнення. Самостійно можуть відповісти на питання.

Організація i проведення iгор-подорожей у середній школі має вiдповiдати певним вимогам, зокрема

• чiтке формулювання виховної мети гри-подорожі та пiдпорядкування її змiсту дiяльностi на всiх етапах проведення гри;

•  розробка маршруту i складання карти гри-подорожі;

• попереднiй пiдбiр i виготовлення необхiдних атрибутiв (iгровий реквізит, маршрутний лист, ілюстративний матеріал);

• варiативне використання пiд час гри-подорожi рiзних форм виховної роботи (бесіди, конкурси, свята ) задля оптимiзацiї виховного впливу в цiлому;

• обов’язкове узгодження складностi завдань та час його регламенту з вiковими можливостями учнiв;

• залучення до пiдготовки i проведення абсолютно всіх учнiв класу, з метою активiзацiї творчого потенцiалу кожної дитини [14].

Таким чином, проведення уроків-подорожей розвиває в учнів спостережливість, уміння робити підсумок та висновки, шукати зв'язки між

наслідками і причинами, по-своєму трактувати певне явище. Крім того, урок-подорож сприяє розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення природи.

Головним і найскладнішим завданням учителя на уроці-подорожі є створення такої обстановки, за якої учні уявили б себе справжніми мандрівниками.

Для цього він повинен дібрати і майстерно поєднати ілюстративний

матеріал, записи, діафільми та представників живої природи. Дітям набагато легше буде уявити себе у справжній подорожі.

Отже, ефективність навчального процесу багато в чому залежить від уміння вчителя правильно організувати урок і грамотно вибрати ту чи іншу форму проведення заняття. Нетрадиційні форми проведення уроків дають можливість не тільки підняти інтерес учнів до предмету, що вивчається, але і розвивати їх творчу самостійність, навчати роботі з різними джерелами знань.

Така форма проведення заняття "знімає" традиційність уроку, оживляє думку. Однак необхідно відзначити, що занадто часте звертання до подібних форм організації навчального процесу недоцільно, тому що нетрадиційні уроки можуть швидко стати традиційними, що в кінцевому рахунку призведе до падіння в учнів інтересу до предмета.