38. Судочинство Запорізької Січі.

На Запорожжі склалася своєрідна судова система. Військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. Так, кошовий отаман був верховним суддею, військовий суддя, який здійснював основні судові функції, передавав йому вирішення складних справ. Суд кошового отамана був судом першої інстанції для військової старшини, а судом другої інстанції була військова рада. Військовий осавул виконував функції слідчого і слідкував за виконанням вироків.

Курінні отамани та паланкові полковники теж виконували судові функції в межах куреня та паланки, але справи про тяжкі злочини вони передавали військовому судді та кошовому.

Найтяжчим злочином у козаків було вбивство свого товариша. За це карали на смерть; інколи навіть закопували живим у землю разгом з покійником. До тяжких злочинів відносились: нанесення побоїв козакові, крадіжки, гомосексуалізм, або «содомський гріх», дезертирство, насилля в християнських селах, пияцтво під час походу, приведення на Січ жінки, грубе поводження з начальством. Слід зазначити, що вироки на Запорожжі були дуже суворі. Якщо в інших країнах за крадіжку могли оштрафувати чи посадити до в’язниці, то тут відрубували голову, в кращому випадку — руку. На смерть карали за пияцтво, дезертирство, невиконання наказу під час походів. На думку дослідників, такий суворий вирок пояснюється трьома причинами: по-перше, на Січ приходили люди з сумнівним минулим, і перевиховувати їх не було часу; по-друге, постійні війни вимагали підтримання дисципліни й порядку у війську, а для цього потрібні були суворі закони; по-третє, козаки вели аскетичне життя, без жінок і не відчували їх пом’якшувального впливу.

Крім названих покарань практикували також биття кийками, ламання рук і ніг, приковування до гармати за неповернутий борг.

Судочинство та виконання вироків на Січі було публічним. При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця.

Джерелом права на Запорозькій Січі було звичаєве право, яке регламентувало діяльність суду, порядок укладення договорів та порядок користування майном і земельними угіддями, правила воєнних дій, види злочинів і покарань. Козаки всіляко відстоювали своє право, яке визнавалось польським королем та російським царем.

У процесі входження України до складу Росії коло джерел права на Запорожжі поповнили царські грамоти та гетьманські універсали (в періоди, коли Запорозька Січ підлягала гетьманам). Під час тривалого спору між запорожцями та Полтавським полком за земельні угіддя між ріками Ореллю і Самарою перші посилалися також на універсали польських королів.

39. Основні риси звичаєвого права Зап Січі.

в Січі функціонувало власне козацьке право, яке було не писаним законом, a «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Якщо загалом на території України на той час діяли різні джерела права («Руська правда», Литовські статути, акти королівської влади,Магдебурзьке право), то на Запорозькій Січі найважливішого значення набуло козацьке звичаєве право, яке фундувалося на засадах колективізму, побратимства і взаємодопомоги.

На підставі звичаїв і традицій чітко регламентувалися права й обов'язки старшин. Норми козацького права стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва. Вони закріплювали військово-адміністративну організацію Запорозької Січі, установлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань. Козацьке право визнавали зарубіжні держави, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити козацькі вільності.

Характерними рисами звичаєвого права були: корпоративність, переважання публічного права, усна форма вираження, відсутність поділу на галузі, консерватизм, обрядовість, досить суворі (переважно тілесні) покарання, широке застосування смертної кари тощо.