
- •3. Державний устрій і система управління у Скіфській державі
- •18.Зміни в державно-правових інститутах Русі в період феодальної роздробленості.
- •27. Джерела права Великого князівства Литовського
- •33. Брестська церковна унія та її наслідки для України.
- •34. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Речі Посполитої в 1 пол. 17 ст.
- •35. Копні суди в українських землях.
- •37. Органи влади та управління Запорізької Січі.
- •38. Судочинство Запорізької Січі.
- •39. Основні риси звичаєвого права Зап Січі.
- •40. Система злочинів і види покарань у Запоріз. Січі.
- •41. Виникнення і структура управління реєстрового козацтва
- •43. Джерела права війська Запорозького (др. Пол..17ст)
- •44. Право власності та спадкове право в Гетьманській державі
- •45. Гетьманські статті як основа державного права гетьм.Держави
- •46. Формування української нац. Держави в ході визвольної боротьби під проводом б.Хмельницького
- •47. Зборівська угода 1649 та її значення.
- •48. Білоцерківський договір 1651: основні положення
- •49.. Переяславська угода та Березневі статті 1654 р. Між Україною та Московією
- •50. Гадяцькі статті гетьмана Виговського 1658 р.
- •51. Переяславські статті ю.Хмельницького 1659р: суть і наслідки для України.
- •52. Україно-шведська угода Мазепи: мета, наслідки.
- •53. Договірні статті (конституція п.Орлика), їх істор. Значення.
- •54. Політика Московії в Лівобережній Україні та Слобожанщини в др. Пол.. 17-18ст.
- •55. Створення та діяльність Малоросійського приказу (1663-1722 р)
- •57. Правобережна Україна в 18 ст. Поділи Польщі.
- •58. Суспільно-політичний устрій укр..Земель у складі Російської імперії (18-19ст)
- •59. Обмеження автономних прав України і Малоросійська колегія (1722-1727 р)
- •60. Права, за якими судиться малоросійський народ (1743р) Заг.Х-ка.
- •63. Судова реформа 1864 р. В Росії та її особливості в Україні.
- •64. Суспільно-політичний устрій і право Галичини, Північної Буковини і Закарпаття у 19ст.
- •Національно-визвольний рух
- •Суспільний лад
- •Державний лад
- •67. Укр.Центр.Рада і становлення унр. Третій Універсал Української Центральної Ради
- •68. Брестський мир 1918 р. Та його наслідки для України.
- •69. Конституція Укр.Народ.Республіки 1918р.
- •71.Формування Укр.Нац.Держави в добу Дерикторії.
- •80. Посилення ролі позасудових репресивних органів в урср к 1930р.
- •81. Право урср в умовах тоталітарного режиму в 1930 р.
- •82.Основні положення конституції урср 1937.
- •83. Радянсько-німецькі договори 1939 р. Та наслідки для України.
- •84. Проголошення державності Карпатської України 1939 р.
- •86. Розчленування України німецько-фашистськими загарбниками. Характеристика окупаційного режиму.
- •87. Правоохоронні органи урср в роки війни з фашизмом.
- •88. Акт відновлення української державності 30 червня 1941 р. Його політично-правове значення.
- •89 Урср –засновник і член оон.
- •90. Основні тенденції і розвитку права урср після Другої Світової війни.
86. Розчленування України німецько-фашистськими загарбниками. Характеристика окупаційного режиму.
За
розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним
планом “Ост”» гітлерівська
Німеччина передбачала щодо України
такі заходи:
•
Часткове онімечення місцевого населення;
заселення німцями окупованих земель.
•
Масова депортація населення, у тому
числі українців, до Сибіру.
•
Підрив біологічної сили слов’янських
народів.
•
Економічне пограбування території
України; перетворення місцевого населення
на рабів.
•
Пограбування культурних цінностей,
знищення пам’яток культури.
Захопивши
Україну, німці розчленували її на окремі
частини (схема 6, с. 772).
Новоутворені
адміністративні одиниці очолили
генерал-губернатори. Особливу ненависть
до українців виявив рейхскомісар Еріх
Кох, якого називали «коричневим царем
України».
Після
окупації України було встановлено
нацистський «новий
порядок»,
який передбачав ліквідацію суверенітету
або державності завойованих країн
(територій), економічне пограбування і
використання всіх ресурсів в інтересах
ІІІ рейху, расову дискримінацію, геноцид,
антисемітизм, терор і вбивства невинних
людей.
В
Україні діяли каральні органи нацистів
(СС, СД, гестапо), які проводили терор
проти мирного населення. У січні 1942 р.
німецьким командуванням був прийнятий
план фізичного знищення євреїв на
території всіх окупованих країн Європи.
Політика нацистської Німеччини та її
прибічників у переслідуванні й знищенні
єврейства в 1933—1945 рр. отримала
назву «Холокост» (від
давньогрецького holocaustosis — знищення
вогнем, жертвопринесення).
Нацисти
застосовували жахливі засоби страти:
отруєння у газових камерах, спалення у
крематоріях, голодомор, цькування
собаками. Створювалися концентраційні
табори і гетто для євреїв. Масове знищення
євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр),
Харкові (Дробицький Яр), Львові, Бердичеві,
Одесі. За роки окупації в Бабиному Яру
в Києві загинуло понад 220 тис., у Дробицькому
Яру в Харкові — понад 60 тис., в Янівському
концтаборі у Львові — понад 160 тис.
українських громадян переважно єврейської
національності.
Терор
фізичний супроводжувався моральним
терором. На магазинах, ресторанах,
перукарнях висіли написи: «Тільки для
німців», «Українцям вхід заборонено».
Мирному населенню міст заборонялося
користуватися залізницею, міським
транспортом, поштою, телеграфом, аптеками.
Були зачинені школи й вищі заклади
освіти. Обмежувалися постачання міст
продовольством, медичне обслуговування.
Українці перетворювалися на людей
«третього сорту». Влаштовувалися
публічні страти комуністів, комсомольців,
представників радянської влади. Загалом
в Україні в період окупації було вбито
3,9 млн осіб мирного населення і 1,3 млн
військовополонених.
Окупаційна
політика мала відверто колоніальний
характер. Було введено примусову трудову
повинність. Щоб забезпечити більш
«ефективну» експлуатацію українського
села, німці зберегли колгоспи. Людей
силоміць вивозили на роботи до Німеччини.
Почалося безсоромне пограбування
матеріальних і культурних цінностей
України: були розграбовані сотні музеїв,
бібліотек, будинків творчості. До
Німеччини вивозилися продовольство,
обладнання, сировина, коштовності,
чорноземи, а також робоча сила. Із України
на примусові роботи до Німеччини було
вивезено 2,4 млн осіб.
Отже,
окупаційний режим відзначався винятковою
жорстокістю. Але він не забезпечив
покори українського народу, а, навпаки,
викликав масовий рух Опору в Україні.