82.Основні положення конституції урср 1937.

Після ухвалення 5 грудня 1936 р. другої Конституції СРСР виникла необхідність узгодити з нею основні положення Конституції УСРР. Тому вже 1 січня 1937 р. текст нової української конституції опубліковано для обговорення. A 25 січня 1937 р. її затвердив XIV З'їзд рад УСРР. Вона була цілковитою рецепцією сталінської Конституції 1936 р. Порівняно з текстом 1929 p., третя Конституція УРСР містила багато нових положень, статей, розділів та підрозділів і буладемократичною за змістом і демагогічною та декларативною по суті. У ній розписано детально всі права і свободи, які надавалися громадянам (це у 1937 p., коли державна практика зовсім забула, що існують такі поняття), встановлено демократичну виборчу систему (з одним кандидатом, при визнанні чистого бюлетеня дійсним), проголошено побудованим соціалізм (при тотальній бідності населення), надано право вільного виходу УРСР зі складу СРСР без жодних гарантій і механізму реалізації цього права. Вперше з'явилася стаття про керівну і визначальну роль компартії усуспільстві і державі.

Складалася Конституція 1937 р. з 13 розділів та 146 статей, які мали положення про суспільний (соціалістичний) лад, державний устрій, вищі і місцеві органи влади та управління УРСР і Молдавської АРСР, бюджет республіки, герб, прапор та столицю. Новими або окремими розділами були положення про суд і прокуратуру, основні права і обов'язки громадян, виборчу систему та порядок зміни Конституції. За нею змінилася назва держави з УСРР на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР), прапор (на ньому з'явився серп і молот), столиця (м. Київ). Вищим і єдиним законодавчим органом влади в республіці проголошувалася відтоді Верховна Рада УРСР на чолі з Президією та Головою Президії ВР. Вона обиралася на 4 роки, 1 депутат від 100 тис. населення, працювала посесійно, двічі на рік, черговими та позачерговими сесіями. Вибори стали прямими, рівними, індивідуальними (не списком), при таємному голосуванні за одного кандидата від "блоку комуністів та безпартійних". Ради перейменували в "ради депутатівтрудящих". Закріплено також нову адміністративну структуру: область - район - місто - село (селище).

В цілому ж Конституція 1937 p., хоч і була декларативною, але як пам'ятка українського конституційного права може бути оцінена позитивно за рівнем правотворчості та кодифікаційної техніки конституційних норм.

83. Радянсько-німецькі договори 1939 р. Та наслідки для України.

„Велика криза” 1929-1933 рр. і наступна депресія, яка охопила всі індустріально розвинені країни світу, призвела до різкого загострення суперечностей як всередині індустріальних держав, так і між ними. Вихід з цього становища вони шукали у війні за новий переділ світу. Німеччина, Італія та Японія готувалися і почали силою кроїти карту світу на свою користь. США, Великобританія і Франція намагалися спрямувати агресію цих країн проти Радянського Союзу і тим послабити СРСР та своїх конкурентів. Сталінський стратегічний план передбачав провокування війни між західними країнами з можливістю подальшого втручання у вигідний момент для забезпечення перемоги „світової комуністичної революції”.

Вже весною 1938 р. при потуранні західноєвропейських держав і США фашистська Німеччина захопила Австрію. Влітку того ж року японські війська спробували захопити частину далекосхідної території СРСР біля озера Хасан, але були відкинуті. У травні-серпні 1939 р. радянські і монгольські війська завдали нищівної поразки японській армії у районі річки Хал гін-Гол в Монголії. В результаті Японія так і не наважилася напасти на СРСР у роки другої світової війни. У березні 1939 р. Німеччина розчленувала і поглинула більшу частину Чехословаччини при потуранні Франції й Англії. Радянсько-англо-французькі переговори про вкладання військово-політичного союзу проти агресора, які точилися у березні-червні 1939 р., закінчились повним провалом, і тоді радянська дипломатія наважилася на неймовірний крок. В ніч з 23 на 24 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписан договір про ненапад. Він був підписаний у Кремлі після кількагодинних переговорів міністрів закордонних справ СРСР Молотова і Німеччини Ріббентропа в присутності Сталіна.

Договір, що увійшов в історію як „пакт Молотова-Ріббентропа”, складався з семи статей і передбачав зобов’язання обох сторін утримуватися від агресивних дій і будь-якого нападу стосовно один одного, як нарізно, так і спільно з іншими державами. Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Більшість Західної України, згідно з умовами протоколу, повинна була відійти до Радянського Союзу.

Обидві ці документи – договір про ненапад і таємний протокол як єдине ціле очевидно суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загальновизнані норми міжнародних стосунків і, по суті, були протиправними, оскільки ґрунтувалися на насильстві щодо третьої країни. Вони не лише не відвернули загрози гітлерівської агресії, що нависла над СРСР, але ще більше загострили цю небезпеку, сприяли міжнародній ізоляції Радянського Союзу.

Проте такий розвиток радянсько-німецьких стосунків, компроміс, зафіксований у договорі про ненапад, і особливо в його таємному протоколі, були значною мірою зумовлені фундаментальною спільністю інтересів двох тоталітарних режимів, диктаторів. Як Гітлер, так і Сталін, розглядаючи механізм практичної реалізації своїх уявлень щодо перебудови світу, вважали історично правомірним насильство, більше того, вбачали в цьому найефективніший і єдино правильний шлях. Їх зближувала загальна ненависть до демократії, гуманізму, зневага до норм моралі.

Західна Україна цікавила Сталіна передусім як нове володіння імперії, а також як зона безпеки на її західних кордонах. Водночас, скориставшись сприятливим моментом, сталінський режим прагнув якомога швидше покласти край ненависному йому національно-визвольному рухові українського населення на західноукраїнських землях, не допустити його активізації на території радянської України.

У відповідності з законом Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1939 Західна Україна стала складовою частиною Радянської України. Було утворено 6 нових областей: Волинська, Дрогобицьку, Львівської, Рівненської, Станіславська та Тернопільську. Їхня сукупна територія становила 86 тис. км2, населення — 8 млн. чоловік, у тому числі український — 7,5 млн. чол.

Наступним кроком в реалізації статей германо-радянського договору щодо українських земель, було рішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. 28 червня 1940 Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її віддати ці землі, заселені українським. Рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 вони увійшли до складу Української РСР.

Радянізація західноукраїнських земель.

У цілому зміни, що відбувалися в Західній Україні, мали суперечливий характер.

З одного боку:

1. Здійснювалася експропріація маєтків польських землевласників.

2. Проведена земельна реформа (конфісковано землеволодіння поміщиків, монастирів і державних чиновників. Земля передавалася селянським комітетам, яким належало розділити її серед безземельних і малоземельних селян — до кінця 1939 року було конфісковано 2753 млн. га — майже третина всіх сільськогосподарських угідь, але близько половини цієї площі роздали селянам, інші повинні були стати основою для створення колгоспів і радгоспів і т.д. .

3. Націоналізовані промисловість, торгівлю і банки. Введений 8-годинний робочий день. Зменшено безробіття.

4. Українізовані державні установи і судочинство. Значно розширено мережу українських шкіл (якщо у 1939 році таких шкіл було всього 139, то в 1940 році — 6000). Для підготовки вчителів відкривалися педагогічні технікуми, вчительські інститути — у Львівському університеті викладання велося українською мовою. Ліквідовувалася неписьменність серед дорослого населення.

5. Поліпшувався медичне обслуговування, особливо на селі (відкривалися нові лікарні, амбулаторії, медпункти, пологові будинки і т.д.). Зі східних областей України сюди приїхало чимало медичних працівників.

6. Розширилася мережа освітянських установ тощо.

Але, на жаль, ці позитивні зміни затуманилися репресивним свавіллям, командна адміністративними, тоталітарними методами, які ламали століттями сформований уклад життя. :

1. Сталося руйнування політичної і культурної інфраструктури, створеної українською інтелігенцією:

а) перестали функціонувати всі українські партії —

б) закрито «Просвіта» —

в) ліквідовано Наукове Товариство ім. Т. Шевченко і т.д.

2. Насильно націоналізовано навіть дрібні підприємства — знищено розгалужену мережу кооперативів і споживчих товариств. Крім конфіскації поміщицької землі, проведено\’\'розкуркулення\’\'заможних селян.

3. Призначений на керівні посади «перевірених жителів» Східній Україні або Росії, в основному росіян, які слабо орієнтувалися в місцевих умовах і мали недостатню професійну підготовку.

4. Проводилися тотальні репресії проти національно свідомих представників західноукраїнського суспільства.

5. Здійснено масові депортації населення (на 13 лютого 1940 із Західної України було вивезено 17 206 сімей, або 89 062 людини). А всього з Західної України і Західної Білорусії за 1939-40 роки було депортовано 1.173.170 людина, або 312800 сімей. Це майже 10% населення краю. За даними митрополита А. Шептицького, з одного тільки Східної Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українському (більшість депортованих були український).

6. Великим злочином почали репресії проти церкви — були закриті духовна академія, семінарія, релігійні школи, монастирі, припинилося видання релігійної літератури і т.д.

І даючи оцінку приєднання Західної України до складу Української РСР, доцільно сказати, що, незважаючи на злочину тоталітарного режиму, які, звичайно, нічим не можна виправдати, сам факт об’єднання після майже 600-літнього завершення українських земель заслуговує позитивної оцінки. Цього український народ чекав багато століть, але методи і мета якої здійснювали цей акт більшовики були недемократичними, злочинними і антинародними.