69. Конституція Укр.Народ.Республіки 1918р.

Конститу́ція Украї́нської Наро́дної Респу́бліки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради.

Структура

Конституція УНР складається з 83 статей, які об'єднані у 8 розділів:

• Розділ I. Загальні постанови.

• Розділ II. Права громадян України.

• Розділ III. Органи влади Української Народної Республіки.

• Розділ IV. Всенародні Збори Української Народної Республіки.

• Розділ V. Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки.

• Розділ VI. Суд Української Народної Республіки.

• Розділ VII. Національні союзи.

• Розділ VIII. Про часове припинення громадянських свобід.

Конституційний процес ЦР розпочала відразу ж після проголошення Першого універсалу створенням конституційної комісії у складі 100 осіб на чолі з М. Грушевським. Конституцію передбачалося ухвалити Всеукраїнськими Установчими Зборами. Але революційні події, російська та німецька окупації завадили цьому і в останній день свого існування, 29 квітня 1918 р., ЦР затвердила її положення, але в життя не впровадила, бо сама припинила діяльність.

Конституція УНР мала підзаголовок - "Статут про державний устрій, права і вольності УНР" і складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів: I. Загальні постанови (статті 1-6); II. Права громадян України (статті 7-21); III. Органи власти УНР (статті 22-26); W. Всенародні Збори УНР (статті 27-49); V. Про Раду Народних Міністрів УНР (статті 50-59); VI. Суд УНР (статті 60-68); VII. Національні союзи (статті 69-78); VIII. Про часове припинення громадянських свобод (статті 79-83).

УНР проголошувалася "державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною", суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова - Генеральному Суду УНР.

Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.

Отже, ЦР бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.

• 70. Украї́нська Держа́ва Скоропадського— українська держава існувала протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. Павло Петрович Скоропадський (1873— 1945 pp.) був вихований у повазі й любові до української культури (його предки походили з давнього козацького роду). Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. У роки Першої світової війни був командиром лейб-гвардійського полку, потім командував кавалерійською дивізією та армійським корпусом. Став генералом. Був обраний почесним отаманом Вільного козацтва України. П. Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних власників), військових й окупаційні австро-німецькі війська. Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено. Центральну Раду розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент — сейм. Гетьманові належала законодавча (видавав закони-універсали) й виконавча (формував і контролював уряд — Раду міністрів) влада, він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту (поліцію). Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося. За часів Скоропадського відновлювалася приватна власність на землю, яку тепер можна було продавати й купувати. Передбачалася передача землі великих землевласників малоземельним хліборобам, але за викуп. Майно й земля поверталися поміщикам, які мали право використовувати примусову працю селян та їхні знаряддя праці під час збору врожаю; організаторів страйків на полях могли ув'язнити. Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали можливість збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умов трудових договорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Функції профспілок обмежувалися, страйки заборонялися. Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької діяльності. Фінансова реформа була спрямована на введення гривні й розміщення українських капіталів у німецьких банках. Метою військової реформи було створення національної армії кількістю 300 тис. осіб і реформування військових частин Запорізької та Сердюцької дивізій, полку січових стрільців. Але створити багатотисячну армію не вдалося, так само як і флот. Національна політика гетьмана почалася з прийняття законів про поширення громадянських прав на всіх, хто на той момент проживав в Україні, за умови прийняття клятви на вірність Українській Державі. Православна віра проголошувалася державною. Найбільш вдалою та послідовною була політика гетьманського уряду у сфері культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та географії України. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Відкрилися Українська Академія наук на чолі з В. Вернадським, Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний театр, історичний музей. Зовнішня політика була спрямована на-підтримку дипломатичних відносин з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, а восени 1918 р. — з Великою Британією та Францією. Однак вирішити бессарабське і кримське питання Скоропадському не вдалося, а Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі. В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. Існування Української Держави П. Скоропадського призвело до встановлення військової диктатури у вигляді монархії (гетьманату). Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу, що обумовило падіння такого режиму.