50. Гадяцькі статті гетьмана Виговського 1658 р.

Гадяцький договір (Гадяцькі пакти) – українсько-польська мирна угода, підписана 16(06) вересня 1658 р., після довгих переговорів на козацькій раді неподалік м. Гадяч (нинішній районний центр Полтавщини) гетьманом Іваном Виговським (?-1664) з урядом польського короля Яна II Казимира Ваза (1609-1672). По суті, пакти передбачали повернення Козацької держави під скіпетр польського короля. В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої. Концепцію Гадяцького трактату виробив Юрій Немирич (1612-1659), безумовно один з найвидатніших і здібних представників козацької еліти, найближчий соратник гетьмана Виговського і людина з рідкою для тих часів освітою. Немирич в розробці документу спирався на ідею перетворення Речі Посполитої у федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського і Великого Князівства Руського, тобто Козацької держави в межах, які на той час склалися.

Основні положення Гадяцького договору:

• Україна в складі Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств під назвою “Руське князівство” разом з Польським королівством і ВКЛ входила до “єдиної і неподільної Речі Посполитої” на рівних правах;

•  влада гетьмана визнавалася довічною, а по його смерті стани українського суспільства обирали чотирьох претендентів, з-поміж яких король призначав нового гетьмана;

•  утворювалися місцеві органи влади за польським зразком;

• відновлювалися суд і судочинство а також адміністративно-територіальний устрій, що існували до 1648 року;

• Руське князівство не мало прав на самостійні зносини з іншими державами;

• сенаторські посади мали обіймати особи православного віросповідання;

• дозволялося відкрити окремий монетний двір для карбування грошей із зображенням спільного короля;

• кількість збройних сил мала становити 60 тис. козаків і 10 тис. найманців;

• відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі повинності які існували до 1648 р.;

• козацтву гарантувалися давні права та привілеї , а по 100 козаків з кожного полку, за поданням гетьмана, отримували від короля шляхетство;

• на території Руського князівства скасовувалася церковна унія, проголошувалася свобода православного та католицького віросповідання, православному митрополиту і 5 владикам надавалися постійні місця в спільному сенаті Речі Посполитої;

• польські і литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства, за винятком надзвичайних ситуацій, але ва такому разі вони переходили в підпорядкування гетьмана;

• окремим пунктом оговорювалося існування двох університетів: Києво-Могилянської академії, урівняної в правах з Краківською, і новоствореної вищої школи зі статусом університету;

• по всій території держави дозволялося засновувати колегії та гімназії з правом викладання по-латині;

• проголошувалася повна свобода друку (у тому числі в питаннях, дотичних релігії), аби друкована продукція не містила випадів проти особи короля.

Під час ратифікації угоди Варшавським сеймом 1659 р., з неї були прибрані принципово важливі  положення. Так, залишалася чинною уніатська церква, прибиралося право на карбування монети тощо. Але і без того угода викликала вкрай суперечливі настрої в суспільстві. Виговський багатьма сприймався, як зрадник адже в уявленні народних мас, він повернув полякам те, що відвоював в них дорогою ціною Б.Хмельницький. Таким чином, договір, який видавався безумовним успіхом Виговського незабаром привів гетьмана до остаточної поразки.

В радянській історіографії Гадяцьку угоду трактували однозначно негативно, Виговського зображали, як людину, що продала Україну шляхетській Польщі. Але, в новітній історичній науці склалися більш адекватні суперечливим реаліям тієї доби уявлення. Сучасна російська дослідниця Тетяна Таірова-Яковлева  називає Гадяцький трактат феноменом думки української політичної еліти того часу: “Гадяцьку угоду можна порівняти тільки із Конституцією Пилипа Орлика. Саме так корисно і цікаво вивчати цей документ.”