9. Ведичний період давньоіндійської філософії

Філософська думка зародилася в епоху формування перших класових суспільств і ранніх держав. Це був час, коли відходила в минуле міфологічна культура, на ґрунті якої виникли перші релігійно-філософські системи, що згодом стали справжньою філософією. У ІІ-І тис. до н.е. цей процес охопив територію Стародавньої Індії, де й з”явилися перші філософські традиції і школи.

Ведична література в основному релігійного змісту, але в ній є достатньо інформації про духовне життя, екон. Розвиток, світогляд того часу та ін. Чотири збірники вед (Самхіти) містять гімни (мантри або сукти) і звертання до богів, давні міфи і перекази, правила молитов і жертвопринесень. У ведах відображені й перші філософські ел-нти пізнання природи та місця людини в навколишньому світі. Веди – різноманітна с-ма поглядів та ідей – від образів міфології до перших спроб створення філософських поглядів на буття, сенс людського життя. У деяких гімнах прослідковується прагнення знайти «загальний з-н» , відображений у космічному порядку (рта). Основним і найдавнішим із збірників вед (самхітів), який формувався до ХІІ ст.. до н.е., є Рігведа (ректи знання) - веда гімнів. Збірники «Самаведа» (веда мелодій), «Яджурведа» (веда жертвопринесень), «Атхорваведа» (веда заклинань) містять в основному гімни Рігведи, розташовані в той чи інший спосіб зручний для їх здійснення під час жертвопринесень. У Рігведі, напр., більше 1000 гімнів. Самаведа має 1549 гімнів

Пізніше Самхітів виникають брахмани – коментарі до вед, складені жерцями-брахманами. У кожної з вед свої брахмани, що управляють та описують ведійські обряди, жертвоприношення перекази про богів, епічних героїв, царів та ін. Найвідоміші брахмани Шатападха, Гопадха,.

Останнім літературним твором ведійського періоду є Упанішади – завершення вед (веданта). Упанішади – відображення найвідвертішої таємниці вед, «Старий Заповіт» індійської теоретичної думки. Термін «Упанішад» означає «те, що наближає людину до учителя» (або до Бога). На відміну від звичайних молитов і гімнів, доктрини Упанішад відомі лише таємничістю. Їх таємний зміст гуру розкривали відбірним учням. Удеяких випадках Упанішад називали Арамяками – лісовими трактатами (Назва зумовлена самоорганізацією релігійного життя, продиктованою брахманізмом )

ПОЯСНИТЬ: Тобто для вивільнення від земних пристрастей і оволодіння істинним знанням л. повинна пройти 4 сходинки життя: період релігійного учнівства (брахмачаря), життя домогосподаря (гархастя), самітництво (вампрастха), і аскетизм (санняспі) (жити на милостиню, голити голову, носить лише жовте). Право на проходження всіх 4 стадій мали лише касти обраних – брахмани і кшатрії (військові аристократи – двічі народжені).

ДЛЯ ЧОГО ВОНИ ВСЕ ЦЕ РОБИЛИ? - СПИТАЄТЕ ВИ. Тому що в Упанішаді говориться про індивідуальну сутність кожної людини – атман, яка бере участь у круговороті життя сансарі, а із цими поняттями нерозривно пов'язаний закон покарання чи нагороди за вчинки – карму.

Основний мотив вед. Літер. – панування духовного над матер., брахманів над ін. кастами. Основна увага звернена на проблему постійного самовдосконалення л., а не вдосконалення світу. ЧОМУ? БО Сприйняття реально-предметного світу визначається як фікція, яка лише здається чимось справжнім.

Наслідуючи ведичну традицію філософія не могла стати нічим іншим, як керівництвом до благого, тобто філософського життя.

Перші філософські системи, що виникали, досліджували проблеми людського існування, життя, інтересів, здійснювали пошуки шляхів подолання труднощів, що об”єктивно існували в людському житті. Шукали відповіді на питання про добро і зло, картину Всесвіту, сенс людського життя. Причому ці відповіді мали песимістичний характер. Перші давньоіндійські мислителі вважали, що зло є домінуючим атрибутом людського існування. Сенс існування – прагнення управляти своєю кармою, або подолати зло, яке домінує в реальному житті та є небезпечним для майбутнього.

Історики релігійно-філософської думки Стародавньої Індії виділяють класичні системи – санкх’я, н’яя, йога, міманса, веданта, вайшешика; неокласичні системи – чарвака-локаята, буддизм, джайнізм.

Йога – з’ясування питання про сутність душі та тіла, духовного та тілесного, самовдосконалення душі тіла шляхом самопоглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Санкх’я – світогляд базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша -“Я”, дух, свідомість.

Міманса – суперечник буддизму. Вони вважають світ вічним, незмінним, він не має ні початку ні кінця, але окремі речі здатні змінюватися, виникати і гинути. Вони розрізняють вічні, звукові субстанції. Субстанція це основа всіх якостей , що існує у дев’яти модифікаціях: земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа, розум, час, простір.

Н’яя – вершина староіндійської логіки та теорії пізнання. Існує чотири види вірогідного пізнання:1) чуттєве сприйняття 2) логічний висновок 3) порівняння 4) словесне засвідчення авторитетів.

Вайшешика - одна з ортодоксальних даршан, згідно з якою весь світ складається з субстанцій, якостей, дій, все загальності, особливості, присутності та небуття. Розум і душа-вічні субстанції. мета життя як позбавлення душі від матеріальної залежності, Веданта-результат інтерпретації основоположних засад Упанішад. Усе, що існує в світі, - це Бог

Чарвака-локаята не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога. Сенс людського існування - щастя.

+буддизм (Сітхарха Гаутама)