1. Поема Гомера „Іліада” як героїчна епопея. Художні образи поеми. Іліада – епопея (відтворює життя народу в його дрібницях і в певний переломний період життя народу, коли висвітлюється його характер, стійкість). В Іліаді оспівується героїзм народів. „Іліада” побудована на Троянському циклі міфів, що розповідає про 10 річну війну між захисниками міста Троя і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю. Розповідається лише про один епізод 10 року війни, що триває 53 дні – це гнів наймогутнішого героя Ахілла. Агамемнон захопив у полон і зробив своєю наложницею дочку жерця храму Аполлона. Ображений батько звернувся з проханням покарати ахейців, і Аполон наслав у військо пошесть чуми.Греки почали гинути. Налякані вожді примусили повернути доньку. В помсту батько дівчини вирішив відібрати в Ахілла його бранку. Роздратований такою несправедливістю Ахілл хотів кинутися на царя, але з’явилася невидима для всіх богиня Афіна і наказала йому вийти з бою. Він зачинився у своєму наметі, оплакуючи кохану. Ахілл не виходив на жоден бій з Агамемноном, і замість нього в бій пішов Патокл (в обладунках Ахілла) і його вбив Гектор. Ахілл заприсягся помститися Гектору. Різким контрастом кровавих сцен є епізод прощання Гектора з дружиною Андромахою. Ахілл вбиває Гектора, а його батько вмовляє за викуп іддати тіло сина, після чого встановлюється перемиря на час поховання героя. Композиція – 24 пісні. Зміст поеми зосереджений навколо одного героя та однієї події.(гнів Ахілла). Є багато відступів від основного сюжету (перелік кораблів тощо). В жанровому плані - це військово-героїчна поема. Поетичний розмір – гекзаметр, немає рими, в середині поетичного рядка була цезура – логічна пауза. Цікавою особливістю побудови поеми є так звана двоплановість, тобто перенесення розповіді з плану земних героїв до плану небожителів. Завдяки цьому люди і боги є пов’язані спільними почуттями. Герої поеми здебільшого стають носіями кращих ідеальних рис народу. Ахілл – втілення військової доблесті і фіз. сили, Гектор – патріотизму і відданості родині. В „Іліаді” можна простежити чітку тенденцію – антивоєнне спрямування. Показовим є опис Ахіллового щита та картин, зображених на ньому Гефестом. Лише один малюнок про війну – решта про мир. Вражає величезна кількість дійових осіб. Звичаних воїнів Гомер характеризує двома-трьома словами і називає їх імена. Герої, що зявляються в багатьох епізодах, наділені індивідуальними рисами.Образи героїв сатиричні, позбавлені динаміки внутрішнього розвитку. Ахілл – ідеальний епічний герой, суперечливий образ, достатньо вразливий, запальний. Він оповитий ореолом трагічності, бо йому пророковано загибель у цій війні. За міфом єдине його вразливе місце – п’ята. Гектор – хоробрий, жорстокий, нещадний до ахійців, побожний, вірний обов’язку. Його мета – захист Трої, проте в нього неодноразово виникає страх перед суперником, звинувачує себе в загибелі багатьох воїнів, самовпевнений, ніжний, турботливий чоловік і батько.

2. Поема Гомера „Одіссея”, проблематика, художні особливості. Образи поеми як архетипи у світовій літературі. У поемі викладені події після закінчення Троянської війни, зокрема повернення Одіссея до рідної Ітаки на десятий рік його блукань. „Одіссея ” охоплює 40 днів. „Одіссея” не є епопеєю, це жанр мандрівки і пригод. Тема - повернення додому і дорожні пригоди. Ідея - мужність героя при подоланні перешкод, його героїзм. Боги вирішують дзволити Одіссеєві повернутися на батьківщину – острів Ітака. Цілих сім років його затримує німфа острова Огігія Каліпсо, яка покохала героя і наобіцяла йому вічне молодість і безсмертя. Афіна під виглядом друга Одіссея Ментора наказала синові Одіссея Телемаху виїхати на розшуки батька. Вона побачила, як женихи настирливо сватаються до вірної дружини Одіссея Пенелопи, пожирають його худобу і розкрадають майно. Каліпсо відпускає Одіссея і той на збудованому плоті вирушає в путь. Бог морів – Посейдон - надсилає страшну бурю і топить пліт (Посейдон мститься за осліплення його сина – циклопа Поліфема). Хвилі викидають його на берег острова, де мешкають гостинні феаки-мореплавці. Одіссей розповідає про всі свої пригоди: побачення з богом вітрів Єолом, зустріч з лихими лістригонами, які знищують 11 кораблів, річне перебування на острові Ея у чаклунки Кірки; подорож до похмурого царства Аїда.розмова з тінню матері, врятування від підступних сирен, довге перебування у німфи Каліпсо. Одіссей врешті прибуває до берега рідної Ітаки. Афіна допомагає герою - розповідає про безчинства, що коять в домі Одіссея женихи і перетворює героя, щоб врятувати від їхньої помсти на дряхлого старця. Одіссей відкриває себе сину, і вони обмірковують план розправи з женихами. У своєму домі Одіссею доводиться терпіти образи від нахабних юнакія. Пенелопа, дізнавшись про чужинця-мандрівника, запрошує його до себе щоб розпитати про долю її чодовіка-Вона наказує рабині Євріклеї, годувальниці Одіссея, обмити йому ноги, і та по шрамові на коліні пізнає свого господаря, та він велить їй мовчати. Пенелопа пропонує женихам останнє випробування - натягнути лук Одіссея і випустити з нього стрілу. Всі виявляються неспроможними це зробити, лише сам герой пускає стрілу через 12 кілець, а після цього розправляється з женихами. Пенелопа, боячись обману, перевіряє чоловіка таємницею, відомою лише їм. Звістка про смерть юнаків розноситься по Ітаці. Розлючені родичі приходять до оселі Одіссея, щоб помститись. Проте на Олімпі дальша доля героя вже вирішена. З'являється Афіна, яка виголошує рішення Зевса - між Одіссеєм і родинами вбитих повинен бути встановлений вічний мир.

Композиція -24 пісні. Зміст зосереджений навколо одного героя. У поемі багато відступів від основного сюжету (рада богів на Олімпі, епізод полювання героя на дикого кабана). Переважають численні пригоди, казково-фантастичні зустрічі героя, побутові й сімейні сцени, є підстави назвати казково-пригодницькою і родинно побутовою поемою. Поема написана гекзаметром. Цікавою особливістю побудови поеми є так звана двоплановість, тобто перенесення розповіді з плану земних героїв до плану небожителів. Завдяки цьому люди і боги є пов’язані спільними почуттями. Найголовнішою зброєю Одіссея е хитрість, поєднана з практичним розумом і досвідом. Але сили і бойової майстерності йому не бракує. Хитрість, здатність до обману - природні якості Одіссея. Часом він починає брехати, навіть тоді, коли не має ніякої потреби, заради самої брехні. Образ Одіссея надзвичайно складний. Обачливий розум Одіссея завжди спрямований на досягнення мети. Художні засоби: метафори, універсальний час, повторення.

7. Жанр героїчпого епосу в Європ. л-рі Сер. Віків. Героїчний епос – вел твори, які оспівувули доблесних героїв та виконувалися жонглерами та шпільманами. Риси: джерела - усна народна література та епічні пісні; - віршована форма; - колективна творчість; - герої позит і негат. Герой гине. Урочистий стиль. Особливості історичного розвитку герм. племен відбилися в народно-героїчному епосі, в якому виділяють 2 періоди: 1) пов’язаний з добою великого переселення народів, з розпадом у германців патріархально-родового ладу. У той час на руїнах римської імперії створювались нові варварські держави. бЗбереглась незначна пам'ятка епосу:"Пісні про Хільдебранта", "Беовульф" давньогерманська епічна традиція збереглась і набула самостійного розвитку й скандин. країнах, особливо в Ісландії („Старша Едда”). У давньогерм. епосі відтворено буття вищого ступеня варварства. Значна увага приділялася темі родової помсти і скарбам, які були символами влади.Творцем і виконавцем пісні був дружинний співець (скопи, скальди). Пісня виконувалася речетативом під акомпанемент арфи. Характерними ознаками є завершеність епічного сюжету, лаконізм, емоційна піднесеність.

Другий період представлений німецьким героїчним епосом епохи розквіту феодалізму. Спадкоємцями скопів стають шпільмани. Німецький епос сюжетно пов'язаний зі старовинними піснями епохи великого переселення народів. На нього великий вплив мала сучасність, особливо придворна л-ра з культом служіння дамі, вишуканими почуттями і мовою. Найвизначнішою пам'яткою нім. епосу є „Пісня про Нібелунгів". Вона складається з 39 пісень-авантюр. Починається з прославлення краси Кримхільди, дівчини, що живе у Вормсі(Бургундія) під опікою братів-королів. Зігфрід - королевич Нідерландів мріє одружитися з нею. Брат Кримхільди Гюнтер згоден віддати свою сестру при умові, що королевич допоможе йому здобути ісландську королеву Брюнхільду. Увага у пісні приділена Кримхільді. Вона спочатку любляча дружина Зігфріда,якого вбивають і Крімхільду опанувала жадоба помсти та багатства – вона вбиває своїх братів та їх вассалів. Франц. епос зберігся у вигляді поеми в записах 12-14 ст. Вершиною епосу є „Пісня про Роланда". Сюжет мас історичну основу-похід Карпа Великого на Іспанію (7 років він воював із сарацинами). На той час франки вели війни з арабо-мусульманами. Роланд – відданий своєму королю і він вважає смерть за батьківщину найбільшим щастям, в нього жага доблесного гину. Ідеалізація героя, гіперболічність В іспанії – реконкіста – боротьба проти арабів. „Пісня про Сіда” – історична достовірність зображення подій. Найвидатн памятками усн нар творчості є 1) ірландський (скандинавський епос); 2) давньоскандинавський епос; 3) англо-саксонський епос. 1) Ірландський – створ на осн стар переказів, який відображав суспільн відносини, вірувань.Назва – саги (героїчні та фантастичні). Спочатку були прозовими, а потім з віршованими вставками – скели. Героїчні саги зосередж на прославленні військ доблесті,героїчні вчинки, розповіді про битви.Основна тема фантаст саг – різні почуття, наприклад сила кохання, яка є в них безжальна і страшна. Основні мотиви ірл циклу – прославлення героїчних подвигів в імя племені, прославлення почуття обовязку, благородства, чесності. 2)Давньоскандинавський – (Данія, Швеція, Норвегія) –їхні уявлення знайшли відображення у „Старшій едді”- 19 пісень – одна з найвидатніших памятник, складз героїчних та міфологічних пісень.. В кінці 12 ст. виникає „Молодша едда” Центральне місце серед міфолог пісень займає пісня „Болуспа” – створення світу, пантеон богів (Одін – бог чародійства та військ ремесла), Тор – бог грому, Локі – втілення зла, Вольдр – бог добра. Зміст пісень „С.едди” – ідея боротьби між Локі і Вальдром, при чому добро не завжди перемагає. У Норв. та Ісл. популярні скальди – придворні поети.3) Англ-сакс. епос. – найважл. є поема „Беовульф”. Сюжет побудований на основі історичних подій з давнього життя. У вступі йдеться про королів, а в самій поемі – про подвиги Беовульфа. „Пісня про Хільдебранта” – в основі істор подія, як начальник варварських дружин германців переміг остан. римськ імператора і захопив Рим, але Ост-готи вигнали його

9. Література епохи Відродження. Загальна характеристика. Відродження виникло в межах 14поч-17ст. Охопило Італію, Іспанію, Фр., Нім. Передусім Відродження почалось в Італії в 14 -поч15ст., розвивалось тільки тут і поч. згасати з сер.16 ст. У Нім. швидке піднесення ренесансного руху припадає на кін.16 - поч 17ст. У Фр-16ст, Англ, Ісп - 15-поч.17ст. Зростаючий клас буржуазії потребував знань про природу, навк. дійсність, тому розвиваються точні та природничі науки: астрономія, геометрія, механіка, фізика, створюються основи вчення про людину, в мистецтві виникає ренесансний реалізм — «чесний метод”. Виникає потреба в освічених людях. Велику роль у становл. і розвитку Відродж. відіграла античність. Вона позначилась на формув. ренесансного гуманізму. Гуманісти спирались на античність (її життєствердний зміст, уславлення людської краси) і головною справою вважали відродження і пошир. антич знань, тому епоха назив Відродженням. Гуманізм став вираженням нового світосприйняття, розуміння людини і земного життя. Життя - найвища цінність, єдина можливість для людини виявити власну природу і неповторність. Розвиток л-ри грунт. на використ. традицій античності, сер.віків і нар.творчості. Головним предметом зображ. стала людина в її фіз. і духовн. житті. Письменники-гуманісти виробили складніше уявлення про людину, реабілітували в ній чуттєве начало, показали гармонію чуттєвого і духовного. Винахіг книгодрук-ня сприяв тому, що наукові знання та твори худ. літ-ри стали набутком найширшого кола письменних людей. Течії: розв. реаліс. тенденцій з опорою на нац. л-ру пройшов у течію ренесансного реалізму ; орієнтація на антич. зумовила появу ренесансного класицизму і написання творів латин. мовою, в кризовий момент пізнього Відродження виникає течія маньеризму. Періодизація: 1) Передвідродж. - перехід від сер.віків до Нової доби, коли склались передумови, що привели до ренесансного перевороту (Італія – кін 13-поч14ст, інші країни – 14-15ст). 2) Раннє Відродж.- хар-зується оптимізмом, віра в те що людина поборе всі труднощі (Італія – 14, інші – к15-поч15, фр – повна зрілість, Нім - завершення). 3) Зріле і пізнє Відродж - стають очевидними всі суперечності суп. ладу, на зміну оптимізму приходить трагічне світовідчуття, посил. реакція церкви, в л-рі переважає песимізм, розчарування.Спільні ознаки: 1)широкий розв. міст; 2)ліквід. феодал. анархії; 3)виникнення вел. централізованих держав; 4)зародж. буржуаз. відносин; 5) нагромадження початкового капіталу; 6)перехід від ремесла до мануфактури; 7)відкриття світу в галузі астрономії.фізики; 8)розвиток світ. торговлі; 9)класові протиріччя, які супроводж. революціями і війнами; 10)бурхлив. Розвиток наук, духовний переворот. Представники: Італія – Данте Алігьєрі „Божественна комедія”, Петрарка „”Канцоньери”, Бокаччо „Декамерон”; Франція – д”Обіньє, Рабле „Гарган і Пантаг”; Іспанія – Сервантес „Дон Кіхот”, Лопе де Вега „Собака на сіні”; Англія – Чосер „Кентерберійські оповідання”, Мор „Утопія”, Шекспір; Німмеччина – Брант „Корабель дурнів”, Рейхлін „Листи темних людей”.

10. Трагедія Шекспіра “Ромео і Джулэтта” як синтез проблематики 1 періоду творчості драматурга. Особливості композиції пєси. В І період творчості переважає радісне сприняття життя, світлий оптимізм, ідея гуманізму. Ш. змальовує темні, негативні риси дійсності, соц суперечності, але він впевнений, що зло можна подолати, він вірить у торжество розумного і доброго. Трагедія пройнята оптимістичністю, вірою в неминучість торжества, гуманністю, відданістю між людьми, в ній багато комедійних сцен. За своєю будовою і атмосферою п’єса дуже близька до комедій кохання. У центрі сюжету трагедії – історія кохання двох героїв, зображена патетично і піднесено. Кохання Ромео (17) і Джул (14) – благородне, радісне і чисте, воно духовно збагачує героїв. Вони відкидають все, що перешкоджає їх щастю, і традицію родової помсти, деспотичну владу батьків і стару родинну мораль. В п’єсі показано всі стадії конфлікту між старим і новим світом. На шляху до щастя героїв стоїть давня кривава ворожнеча між родиною Монтеки і Каполетті. Р і Дж – люди нового часу, світ, який вони сприймають, заснований на началах добра і любові. Кохання героїв показано як всеохоплююча пристрасть, що породжує позитивні начала. Р і Дж. своєю смертю долають стару мораль, ворогуючі родини відкидають помсту і злобу, визнають правоту і людяність миру. Така кінцівка позбавляє трагедію песимізму, але трагізму не усуває. Це єдина трагедія Шекспіра, де комічний елемент має вел значення, його ціль – укріпити життєрадісний х-р п’єси. Для цього автор показує монаха Лоренцо, помічника закоханих. Багато простонародного гумору вносить у трагедію комедійний образ няньки Джульєтти. Значне місце в трагедії займають святкові і комедійні сцени. Проблематика: проблема кохання і дружби, проб конфлікту між старим і новим світом, проб помсти, права вибору молодої людини, феодал ворожнечі. Композиція: для композиції п’єси х-на максимальна концентрація дії, введення випадковостей для розкриття долі героїв: Ромео потрапляє на бал заради іншої; випадково довідується про смерть Дж., що дає цілісну уяву про життя людини в епоху. Дія відбувається протягом 5 днів, а бачили Ром і Дж один одного лише 1 добу. Гол герої показані в роз-ку їх х-рів. Дія шекспірівської трагедії “Р і Дж.” розпочинається з прологу, який виголошує хор, виклавши у 14 рядках увесь зміст твору і навіть запропонувавши власне пояснення причин того, що має статися. Основні елементи: Експозиція - сцена розмови Дж. з нянею та матір’ю, а також момент, коли Р. напередодні першої зустрічі з Дж. розповідає другові Бенволіо про своє колишнє захоплення. Зав’язка - 1 акт трагедії - юні герої п’єси, які вперше зустрілися на балу, закохуються і водночас дізнаються про запеклу ворожнечу, що існує між їхніми родинами. Розвиток дії - ворожі родини виступають однодумцями. У завзятому двобої зійшлися не Монтеккі й Капулетті, а ненависть та кохання. І з рештою ненависть зазнала поразки. Натомість філософією нового часу є любов. Кульмінація - епізод, коли Дж, щоб уникнути шлюбу з Парісом, погоджується на план брата Лоренцо, водночас розкривається сила кохання Дж та її самовідданість. Розв’язка - герої трагедії гинуть, перемагаючи ворожнечу коханням, не зрадивши ні свого почуття, ні самих себе - результат розвитку конфлікту трагедії. Основна ідея - ствердити право молодої людини на вільний вибір, піднести красу та нездоланність кохання, сказати ”ні” віджилим законам минулого, які стоять на перешкоді людському щастю.

11. Філософський зміст образу Гамлета в однойменній трагедії Шекспіра. Особливості композиції в п’єсі. Твір був написаний у розквіті сил драматурга. До нього п’єсу “Гамлет” написав Томас Кід. Джерело сюжету - легенда про датського принца Гамлета записана англ вченим саксоно-граматиком. Шекспір взяв готовий сюжет. У центрі твору – Гамлет - датський принц, типовий інтелігент-гуманіст; вірить у людину як "найдовершеніше з усіх створінь". Він сповнений палкою любов'ю до життя, але його уявлення про світ і реальне життя - різні речі. Гамлет - людина рішуча, безстрашна; він філософ і гуманіст, вбити людину дуже тяжко. Гамлет – людина консервативна, меланхолічна, демократична у ставленні до інших, з розвин дух світом. Йому властивий висок інтелект і філософ склад розуму. За окремим і випадковим він уміє побачити сама суть, загальне і характерне. Дійсність він сприймає як нестерпно важку для людини, бо в ній руйнуються любов, дружба, довіра. Проблематика: проблема моралі як на рівні особистості, так і на рівні держави. Тема: боротьба добра і зла. Лінія боротьби між добром і злом пролягає не тільки через побутові стосунки героїв чи навіть міркування державного рівня. Ця боротьба точиться в кожному з героїв, і не завжди перемагає добро. Адже кожен обирає свій шлях. У серці Гамлета теж відбувається боротьба, суть якої багато в чому відображена в монолозі "Бути чи не бути?". На думку Гамлета, найвища хвала для людей - визнання їх достойними імені людського. Герой говорить про те, що людина має являти собою гармонійне поєднання різноманітних достоїнств, саме тому він прагне фізичної довершеності, намагаючись бути першим у фехтуванні. Взірцем найкращих рис Гамлет вважає батька: "Він був людиною, людиною в усьому". Релігійність відігравала важливу роль у творі. Так Гамлет відмовляється вбити короля Клавдія в момент, коли той молиться, адже тоді король потрапить до раю. Гамлет страждає від того, шо батько його помер, не очищений від гріхів. І все ж поняття про Бога тісно переплітається у нього з ідеєю величі людини. Підносячи людську природу на небачену висоту, Гамлет не вважає світ довершеним. Він відчуває себе самотнім перед ворожим світом, де мораль знецінена, де на перше місце виходять міркування влади й грошей. Саме Гамлет з його безкомпромісним прагненням змінити світ на краще недвозначно говорить, що кожна людина має протистояти несправедливому світові, щоб зберегти себе. Композиція: напруга створюється очікуванням того, яким буде наступний крок героя. Для п’єси характерною є тема смерті і кладовищні мотиви. Зав’язка твору - це загадкова смерть короля. У творі багато подій, але більшість існує у розповідях героїв. Є декілька сюжетних ліній: автор описує кілька трагічних доль людей, кожна з яких могла б стати окремим сюжетом для п’єси (історія Клавдія, Гертруди - вбив брата, оволодів дружиною; історія Афелії - коханий вбиває батька; Лаерт, брат Офелії – в нього вбитий батько і він йде на злочин, потім розкаюється і вмирає з чистою совістю).

12. Просвітництво (п) як культурно-історична епоха. Періодизація. Літературні напрямки, жанри.

Літ-ра 18ст створювалась в атмосфері революц боїв між багатовіковим феодалізмом та новоствореною буржуазією. Літ була тісно пов’язана з політ боротьбою. Це впливало на вибір тем творів, худ засобів, ідей та їх втілення. Літ 18 ст була просвітницькою. Просвітництво – це загальний культурний рух, що вплинув на всі сфери люд діяльності і був спрямований проти таких 4 сил: монархія, кріпосництво, феодальна ідеологія, панівне становище церкви, спрямований на залучення нар мас до науки, мистецтва, культури. Часові рамки: к 17 ст (револ Анг 1689) – к18ст (рев Фр 1789). Термін «П» вперше у працях Вольтера та Гердера і був закріплений у статті Е.Канта “Що таке П?”. Рушійна сила розв суспільства –розум (освіченість, вихованість, мудрість, висока мораль). Все, що нерозумне – мусіло відійти. В основі майб сус-ва – розум, яке б наз-ся «Царством розуму, свободи, рівності, братства, гармонії». Основне завдання – перебудова суспільства на бурж-капіталістичне. Просвітники розвивали освіту населення. Вони були матеріалістами та метафізиками, тому релігійний досвід відкидався. Вел значення мала ідея про природню людину, її природню доброту, на яку згубно впливало суспільство, але людина впродовж життя має виховувати сама себе. Філ основа – концепція Дж. Локка (концепція сексуалізму: відчуття і почуття Л мали вел значення, але вони підпорядков розуму, визнавався досвід кожної людини, яка сама пізнавала світ і робила власні висновки). В Анг П мало поміркований характер. Найреволюційнішим є франц П, бо там готувалася ідея фр револ (Руссо, Дідро, Вольтер). Нім пр – спрямоване на створення нац мистецтва. Література: твори були глибоко філософськими. Напрямки: 1) просвітительський класицизм (1пол 18ст) Осн риси: 1) ідейність, громадс пафос, дидактизм, повчальний тон; 2) в літ проникають філософія, етика, естетика, тиранія; 3) реаліст зображення дійсності, дійсність - як тло. Герої – негат і позит. Поз герой – це проста людина, яка за доп свого розуму природ доброти, кмітливості, долає життєві перешкоди. Але герої - схематичні, однобічні, як в класицизмі; 2) сентименталізм (50-70ст) - відмова від раціоналізму, прагнення вплинути на почуття людини, викликати співчуття і жаль. Герой – дикуватий, непристос до життя, гостро відчуває красу природи, захопл нею та оплакує її руйнування, є людиною емоційною, готовою на все заради кохання, дружби. Теми смерті, природи, дитинства, кохання. В потойбічному світі чи на лоні природи - спокій. Композиція вільна, часто ліричні відступи, є критичний елемент («Страждання молодого Вертера» Гете); 3) ваймарський класицизм (засновники Гете і Шіллер) - зверталися до античного мистецтва, як до ідеала гармонійної особистості і зображали ідеальні явища дійсності. Із творів виключалося все вульгарне і низьке. Герой знаходить шлях до вирішення сусп проблем. Зовнішні дії зведені до мінімуму. Пропагував на бунт, а красу, яка врятує Нім від убогої дійсності; 4) рококо («декоративний мотив») - галантно-вишуканий стиль, наслідує барокко, але позбавлений філос глибини. Жанри: сонети і мадригали – ранній Гете, Вольтер, Дідро); 5) передромантизм - від сентим-му до романтизму. В основі етики та естетики – емоції та почуття. Важл увага – історії (героїч минуле) та фолькльору. Жанри: готичний роман або роман жахів (Анна Радкліф), романт-філос роман (Мері Шеллі)). Жанри літ-ри: 1) роман (соц побутовий, соц психол; Дефо, Свіфт), 2) міщанська драма (протилеж класиц драмі – соц-побут, політ драма. Засновники - Лессінг, Шіллер, Дідро), 3)філ повість (через захоплюючу форму автор передає власну філос концепцію - Вольтер), 4) філософсько-політичний роман (Свіфт), 5) морально-політична драма (Бомарше), 6) протестно-комед панфлет (Свіфт, Дідро).