Розділ 1. Відбір у процесі підготовки гандболіста
Процес визначення відповідності здібностей людини та особливостей даної спортивної дисципліни прийнято називати відбором. Основна мета спортивного відбору – пов’язати творчі здібності особистості та вищі спортивні досягнення. Щоб перемагати на світовій арені, зараз необхідна цілеспрямована система підготовки найбільш талановитих у гандболі людей.
1.1. Критерії та методи відбору |
|
Мета спортивного відбору полягає не стільки у визначенні придатності до занять гандболом, скільки у виявленні потенційних можливостей спортсменів-початківців. Прогнозується не швидкість оволодіння технікою і тактикою, а можливість досягнення граничних результатів в оптимальному для гандболістів віці. Науково обґрунтована система відбору дозволяє виявити спортивні таланти, орієнтувати школярів на той вид спортивної діяльності, який найбільш відповідає їх нахилам і здібностям. Навіть діти, які не мають задатків до досягнення вищої спортивної майстерності, можуть успішно та систематично займатися гандболом у секціях шкіл, клубах за місцем проживання. Такий підхід відповідає інтересам дитини, спорту й суспільства в цілому. Для проведення відбору необхідні визначені критерії оцінки придатності, тобто якості та властивості особистості, які вимірюються чи перевіряються при відборі [1]. Спортивний відбір необхідно розглядати як безперервний процес на всіх етапах підготовки гандболіста від початківців до спортсменів високої кваліфікації, які виступають у складі національних збірних команд. Вибір критеріїв і методів відбору на різних етапах має спиратися на структурний аналіз успіху (мал.2). На першому рівні виявляються задатки та оцінюється рухова активність дітей з врахуванням їх віку та підготовленості. На другому етапі, коли діти отримують деяку підготовленість з гандболу, можна розцінювати рівень їх ігрової обдарованості. Далі на основі обдарованості та набутих вмінь і навичок формуються здібності, які проявляються в спортивній діяльності. Четвертий рівень – це формування спортивної майстерності, яке, підкріплене надійністю, веде до спортивного успіху (М.С.Бріль,1980).
Мал.2. Структурний аналіз спортивного успіху (м.С.Бріль)
Задатки – це вроджені та набуті в перші роки життя анатомо-фізіологічні особливості. Так, деякі пропорції тіла, особливості м’язової чи серцево-судинної системи можуть бути задатками для майбутніх успіхів у гандболі. Обдарованість являє собою комплекс якостей і властивостей особистості, від якого залежить можливість досягнення більшого чи меншого спортивного успіху. При відборі обдарованість є головним критерієм. Поняття обдарованості містить в собі не технічні й тактичні навички, а лише ті якості, які забезпечують успіх при оволодінні навичками. Ці якості можуть бути рухового характеру (наприклад, швидкість чи координація рухів) чи інтелектуального плану (наприклад, оперативне мислення). Здібності, на відміну від обдарованості, завжди містять способи дій та операцій, тобто уміння та навички. Оцінити здібності можливо лише тоді, коли ті, хто займається, оволодіють основним техніко-тактичним матеріалом і піднімуться на певний рівень підготовленості. Методиками відбору називають прийоми або прилади для виміру критеріїв. В практиці відбору використовують наступні групи методик: експертні, апаратурні та тестові. Експертні методики засновані на думці спеціалістів (це може бути й сам тренер) про рівень обдарованості майбутнього гравця. Якщо в деяких спеціалістів ця думка співпадає, то її надійність буде достатньо високою. Апаратурні методики мають перевагу точності оцінок. Проте, як правило, з оцінок не складається загальне враження про рівень обдарованості. Вони мають об’єднуватися та проявлятися у своєрідних поєднаннях. Найбільш ефективними методами відбору є тести (проби), складені з урахуванням поєднань різних якостей. Незважаючи на опосередкованість показників, тести мають ряд суттєвих переваг. Головна з них – можливість створення моделі перспективного в гандболі гравця.
1.2. Модельні характеристики |
|
Для виявлення потенційних спортивних можливостей необхідно мати чітке уявлення про фактори, що визначають високі досягнення в гандболі. Для цього вивчають особистості видатних гандболістів, їх ігрову діяльність, спортивний шлях. На основі виявлених вимог, яким має відповідати гравець екстра-класу, складають “модельні характеристики”. Роль рівнів модельних характеристик на різних етапах відбору перспективних гандболістів теж різна. На початкових етапах більше значення мають характеристики морфологічних особливостей, фізичного розвитку, а також віку та терміну занять. На етапі відбору в збірні команди важливими стають показники змагальної діяльності, технічної та тактичної підготовленості (табл.1).
Таблиця 1. Значення блоків схеми моделі спортсменів різної кваліфікації
Вид моделі |
Модельні характеристики |
Рівень для спортсменів |
|
Кваліфікованих |
Юних |
||
Змагальна модель |
Найбільш характерні показники змагальної діяльності в гандболі |
І |
ІІІ |
Модель майстерності |
Спеціальна фізична підготовленість. Технічна підготовленість. Тактична підготовленість. |
ІІ |
ІІ |
Модель спортивних можливостей |
Функціональна підготовленість. Психічна підготовленість. Морфологічні особливості, вік і спортивний стаж. |
ІІІ |
І |
Як можна побачити з таблиці 1, провідне місце в моделі дорослого спортсмена займає змагальна діяльність, а моделі майстерності та спортивних можливостей мають підрядне значення. Головне в підготовці висококваліфікованих гандболістів – найвищі досягнення у змаганнях. Для юних гандболістів показ найвищих досягнень – перспективна настанова. Знання модельних характеристик гандболістів вищого класу ще не вирішує питань відбору. Ті якості та властивості, які розрізняють у дорослих спортсменів, у нових гравців ледь простежуються, а то й зовсім непомітні. Тому тренер має в процесі відбору оцінювати потенційні можливості дітей, спираючись на рівень тих якостей і властивостей, якими вони володіють на даний момент, а також на успіхи при навчанні елементам гандболу. Важливою є також розробка проміжних моделей становлення гравця високого класу на різних вікових етапах. Велике значення в моделі молодого гандболіста надається фізичному розвитку та фізичній підготовленості, зумовленими генетичними та наслідковими факторами. Існують два методи прогнозування в процесі відбору: на основі наявних у гравця якостей і властивостей та на основі вивчення спадкових ознак. Спадково передаються конституція та інші морфологічні ознаки, рухові та функціональні особливості організму. Дослідниками з’ясовано, що в середньому в 50% дітей видатних спортсменів можна очікувати виразних здібностей в будь-якому виді спорту (В.М.Зациорський). З’ясовано також, що деякі показники сили ніг і швидкості значною мірою обумовлені спадковістю, сила ж і точність руху верхніх кінцівок менш залежать від спадковості та добре формуються в процесі тренувань. Для виховання гандболіста це важливо. Латентний період простої рухової реакції, що інтегрально відображає функціональну активність центральної нервової системи, для кожної людини генетично запрограмований і є стабільним показником, який суттєво не змінюється протягом певного вікового періоду. При цьому віковий розвиток йде нерівномірно (мал.3). Мал. 3.Зміни реакції за роками у людей різного віку (За даними Л.П.Запорожанової)
Для гандболу потрібні люди зі швидким типом реагування, але серед великої кількості обстежених таких виявлено лише 15% і серед чоловіків, і серед жінок, в той час як із середнім та уповільненим типом відповідно 40 і 45% (табл.2).
Таблиця 2. Час реакції на різні подразники (мс) (Л.П.Запорожанова)
Стать |
Типи реакцій |
Подразники |
|||
Світовий |
Звуковий |
Мовний |
Ситуаційний |
||
Чоловіки |
Швидкі |
157 |
150 |
145 |
183 |
Середні |
158-182 |
151-173 |
146-168 |
184-210 |
|
Уповільнені |
183 |
174 |
169 |
211 |
|
Жінки |
Швидкі |
164 |
158 |
148 |
198 |
Середні |
165-194 |
159-184 |
149-174 |
199-227 |
|
Уповільнені |
195 |
185 |
175 |
228 |
|
Треба знати, що в юнаків до 16 років і в дівчат до 15 років у зв’язку з віковими особливостями дуже рідко зустрічаються особи зі швидким типом реакції. Тому для виявлення перспективності юних гандболістів можна брати за основу показники за типом “середніх” відповідей (Л.І.Запорожанова). Гандбольний м’яч летить зі швидкістю 90-100 км/год, це становить 25м/с, що вимагає високого розвитку у воротарів рухової реакції. Латентний період рухової реакції в них менший, ніж в інших гравців команди. Найпростіша та найбільш традиційна проба – вимірювання рухової реакції – несе важливу психологічну інформацію для відбору воротарів. Те ж саме можна сказати і по відношенню до реакції на об’єкт, що рухається.
1.3. Спортивна орієнтація |
|
Спортивна орієнтація містить і собі два кроки: 1 – відбір дітей, що здатні займатися гандболом; 2 – відбір дітей, здатних досягти вищої спортивної майстерності. На першому етапі розв’язуються три основні завдання. По-перше, чи рекомендувати дитині займатися в системі масового спорту чи спорту вищих досягнень. По-друге, допомогти обрати конкретний вид спорту. По-третє, здійснювати початкову спортивну підготовку. На першому етапі відбору визначається вихідний рівень фізичного розвитку та розвитку фізичних здібностей у всіх дітей, які бажають займатися. При визначенні потенційних можливостей дітей для занять гандболом головними критеріями мають бути показники здоров’я, антропометричних даних, функціонального стану та розвитку основних рухових здібностей, рухової активності, ігрового мислення. Оцінку стану здоров’я дитини проводить кваліфікована медична комісія. Її основне завдання – встановлення відхилень у здоров’ї, які можуть бути протипоказаннями до занять певною групою видів спорту. Але це не єдине завдання медичної експертизи. Відомо, що різке відставання у фізичному розвитку за рядом важливих показників значно знижує функціональні можливості організму. Тому існує необхідність оцінки фізичного розвитку, коли кваліфікований аналіз морфологічних особливостей дитини створить можливість вже на цьому етапі рекомендувати певний рід спортивних занять. При відборі необхідно звертати увагу на дітей середнього та вище середнього для своєї вікової групи зросту, із розвинутими м’язами, пропорційним співвідношенням окремих частин тіла. Необхідно враховувати потенційні можливості зросту тіла в довжину. Можна сподіватись на суттєве збільшення зросту в майбутньому, якщо в дитини, навіть невисокої, великі долоні та гомілки ніг. Необхідно також познайомитись із батьками, щоб визначити, який буде зріст молодого гандболіста в майбутньому. У батьків високого зросту, як правило діти теж мають неабиякі розміри тіла. Важливо звертати увагу на вагу тіла. Діти з великою вагою не володіють достатньою силою м’язів і рухомістю нервових процесів. У період статевого дозрівання значно збільшується вага тіла в дітей з широкою грудною клітиною, значним обсягом стегон, з локалізацією жировідкладення в області живота. Для оцінки фізичної підготовленості необхідний аналіз рівня розвитку фізичних якостей, бо розвиток рухової функції відбувається на тлі їх взаємовпливу. У процесі орієнтації на заняття з гандболу найбільшої уваги треба приділити результатам тестування спритності (різниця в результатах гладкого та челнокового бігу), швидкісно-силових якостей (стрибок у довжину та у висоту з місця) і швидкості як такої. Сума рангів, отриманих за виконання нормативів, може бути критерієм правомірності рекомендацій до занять гандболом. Як і інші засоби орієнтації, оцінка фізичної підготовленості сама по собі не може дати вичерпну відповідь на питання про спрямованість задатків і здібностей дитини. Одначе навряд варто зменшувати її значення, бо вихідний рівень найважливіших для гандболу фізичних якостей багато в чому зумовлює подальший прогрес рухової функції в тому напрямку, який забезпечує становлення спортивної майстерності. Дуже важливим критерієм відбору дітей для занять гандболом слід вважати їх рухову активність. Показники працездатності є відносно стабільними, і успішний прогноз цієї якості можна зробити в 10-12 років. З’ясувати ступінь активності дитини можна шляхом спостереження за нею на уроках фізкультури в школі, у процесі улюблених ігор, які дітям пропонують при вступі. Значну інформацію дають тести ігрового характеру і про дуже важливу здібність гандболіста – ігрове мислення. Оперативне мислення – це елемент інтелектуальної діяльності, яка має спільні механізми для всіх людей. Воно може розвиватися під впливом специфічної діяльності, але цей розвиток є дуже обмеженим. Тому посилання на прогнозування у грі треба визначити завчасно, запропонувавши дітям виконати неважкі вправи, що вимагають орієнтування в просторі та часі. Командний характер ігрових тестів створює сприятливу атмосферу для спостережень за поведінкою гравців у різноманітних ситуаціях. Крім того, ряд рухливих ігор вимагає значних фізичних і вольових зусиль. Але головна перевага рухливих ігор як засобу діагностики на цьому етапі – природній характер діяльності молодших школярів. Саме він забезпечує сприятливий і оптимальний рівень мотивації. На практиці для цієї мети добре зарекомендував себе наступний набір ігрових тестів: “Часові та розвідники”, “Швидко в щит”, “Бігуни”, “Мисливці та качки”, “Боротьба за м’яч”. Результати записують у загальну таблицю, у якій вказують місце, яке гравець посів у кожній ігровій вправі. Спочатку визначається місце гравця в кожному окремому показнику ігор (наприклад, “спіймав” окремо від “був спійманий” у “Бігунах”). Потім ці місця (ранги) складаються та по сумі визначається відносна характеристика гравців. При цьому найменша сума рангів є найкращим показником. Наука не дає чіткої відповіді на питання, з якої дитини вийде гандболіст високої кваліфікації. Однак, залучаючи дітей до занять, треба визначити найбільш точно, використовуючи сучасний рівень методики відбору, наскільки якості та властивості особистості кожної дитини відповідають особливостям спортивної діяльності гандболіста. Основний шлях пошуку талановитих гандболістів – це організація занять гандболом найбільшої кількості дітей, бо здібності дитини до цього виду спорту виявляються через діяльність, через засвоєння прийомів і дій гри. На момент відбору всі діти однаково розвинуті. Це пов’язано в першу чергу з їх руховим режимом у звичайному житті. Тому важлива попередня спортивна підготовка юних гандболістів, що проводиться під час уроків фізичного виховання в загальноосвітніх школах. Усі учні два рази на тиждень навчаються грати в гандбол. Ці уроки (тренування) проводяться один-два роки. У процесі навчання треба застосувати стандартні тренувальні навантаження, навчати основним технічним прийомам гри, проводити спеціальне тестування, спостерігати й аналізувати розвиток здібностей у дітей. Тренери відбирають найбільш здібних дітей у групи початкової підготовки ДЮСШ за нормативами, що представлені в табл.3.
Таблиця 3. Нормативи для відбору хлопчиків у підготовчі групи ДЮСШ з гандболу (За Ч.Гарбаляускасом)
Оцінка |
|
Тести |
|
|
|
||
Складна рухова реакція на периферії поля зору (мс) |
Біг на 30 м (с) |
Кидок тенісного м’яча (м) |
Стрибок вгору з місця (см) |
ЖЕЛ (смЗ) |
|||
|
|
9-10 років |
|
|
|
||
5 |
212 |
5Д |
42 |
43 |
2800 |
||
4 |
293 |
5,4 |
36 |
40 |
2500 |
||
3 |
374 |
5,7 |
30 |
37 |
2200 |
||
2 |
455 |
6,0 |
24 |
34 |
1800 |
||
1 |
536 |
6,3 |
18 |
31 |
1500 |
||
|
|
10-11років |
|
|
|
||
5 |
191 |
4,8 |
43 |
46 |
3000 |
||
4 |
251 |
5Д |
38 |
43 |
2700 |
||
3 |
311 |
5,4 |
33 |
40 |
2400 |
||
2 |
371 |
5,7 |
28 |
37 |
2100 |
||
1 |
431 |
6,0 |
23 |
34 |
1800 |
||
Вартість тесту |
5 |
4 |
3 |
2 |
1 |
||
Нормативи складаються з оглядом на прогностичне значення кожного тесту. Визначений коефіцієнт вартості тесту, на який множиться оцінка в кожній окремій вправі. Наприклад, хлопчик показав при дослідженні його складної рухової реакції результат (у перший рік навчання) 210мс. Це відповідає оцінці “5”. Отримана оцінка помножується на коефіцієнт вартості цього тесту, рівний “5”, і отримані 25 балів є загальною оцінкою за даним тестом. За другим тестом (біг на 30м) можна набрати максимально вже 20 балів тощо, що свідчить про прогностичне значення кожного тесту в успішному навчанні грі в гандбол. При виконанні всіх тестів на “відмінно” можна набрати максимальну суму балів, що дорівнює 75. Доцільно відбирати для підготовчих груп ДЮСШ з гандболу хлопчиків, що набрали не менше 65 балів. За цієї умови процент відсіву дітей з ДЮСШ після етапу попередньої спортивної підготовки – 12-16% відібраних, тоді як при масовому наборі без попередніх тестових випробовувань відсів дітей (як неперспективних для подальшої спортивної спеціалізації з гандболу) коливається в межах 70-80%. Серед учнів 3-х і 4-х класів середніх шкіл, обстежених за нормативами відбору, 65 балів отримують в середньому 9,3% третьокласників і 9,7% четвертокласників. Попередня підготовка є важливою тому, що вона дозволяє до десятилітнього віку сформувати стійкий інтерес до занять гандболом. Результати динамічних спостережень дадуть можливість прийняти рішення щодо рекомендації в групи початкової підготовки ДЮСШ. При відборі в дитячу спортивну школу доцільно користуватися комплексом експертних і тестових оцінок. Співставлення суб’єктивних оцінок тренерів з об’єктивними характеристиками юних спортсменів дозволяє визначити найбільш інформативні показники обдарованості дитини, щоб використати їх на етапі початкової підготовки.
Другий рівень відбору допомагає прийняти рішення про перспективність дитини на заняттях гандболом. Проводиться спеціалізований відбір наприкінці етапу початкової підготовки, тобто після навчання в ДЮСШ і спостережень за дитиною протягом 1-1,5 року. У цей період необхідно визначити рівень спеціальної фізичної підготовленості юного гравця, його біологічний вік. Визначення біологічного віку – одне з основних завдань медичної експертизи на цьому етапі, вирішення якого суттєво впливає на оцінку рівня фізичного розвитку та досягнень школярів у тестових програмах. Діти повинні не лише володіти потрібними фізичними кондиціями, але й уміти проявляти свій фізичний потенціал у конкретних, спеціальних по відношенню до гандболу, рухах та діях. Крім того, до даного періоду накопичується значна інформація про успішність оволодіння дітьми спеціальних вправ і дій, набуті технічно-тактичні навички та рівень моторної навчаємості в цілому, яка може свідчити про перспективність кандидата. На другому рівні відбору вирішальне значення набуває оцінка росту здібностей, які визначають досягнення високого результату в гандболі. Поєднання високого вихідного рівня морфофункціональних показників і високих темпів приросту оволодіння техніки та тактики свідчать про надзвичайну обдарованість дитини. Крім оцінки навчаємості, на цьому етапі враховується стан здоров’я, успішність у школі, відвідування тренувань, виконання програмових вимог ДЮСШ. Навіть за допомогою сучасної обчислювальної техніки неможливо визначити інтегральні показники, які б достатньо точно охарактеризували рівень спортивних здібностей. Тому остаточне рішення про зарахування в учбово-тренувальні групи має прийматися на основі аналізу можливості досягнення юним гандболістом вищої спортивної майстерності. Висновок з цього питання дають досвідчені спеціалісти – тренери, що відіграють роль експертів. Доцільно, щоб у склад комісії експертів входили тренери вищої ліги та дитячі тренери. Експертиза може також бути використана для оцінки характеристик, які погано піддаються виміру, – спортивного працелюбства, прагнення до вищих результатів, а також інтегральної оцінки технічної, вольової та тактичної підготовленості. У таких випадках експерти ведуть динамічні спостереження, підкріплюючи їх об’єктивними методами на додачу до програми відбору. Комплектування учбово-тренувальних груп здійснюється як за рахунок випускників початкової підготовки, так і за рахунок поповнення в результаті систематичних пошуків талантів. Ці пошуки особливо ефективні на шкільних змаганнях і в спортивних таборах. У цей період доцільно звернути особливу увагу на рівень розвитку наступних характеристик: кінестетичної чутливості, розподілу уваги, простої реакції, відчуття часу, диференціації м’язових зусиль. Саме цей комплекс сприяє формуванню основних ігрових здібностей. На етапі початкової спеціалізації орієнтація продовжується, але тепер вона спрямована на вибір амплуа в команді. На цьому етапі йде пошук найкращого застосування здібностей гандболіста безпосередньо в ролі гравця команди: воротаря, розігруючого, крайнього, напівсереднього, лінійного. До початку етапу спортивного вдосконалення це питання має бути вирішеним. Переорієнтація гравця буває й на більш пізньому етапі, але це має бути окремим явищем. Другий рівень відбору спрямований на виявлення здібностей гандболіста щодо досягнення високої кваліфікації. Формуються збірні команди з найбільш перспективних гандболістів. При переході в стадію спортивного вдосконалення із кількості здібних спортсменів відбирають найбільш талановитих і дозволяють їм іноді відвідувати тренування команди майстрів. На цьому рівні відбору особлива увага приділяється соціальній спрямованості особистості спортсмена (інтереси, ідеали, мотивація) і психічним якостям (впевненість у своїх силах, здатність переносити великі навантаження, бажання тренуватися тощо). Починаючи з 16 років структура здібностей гравця в основному сформувалася і мало відрізняється від структури здібностей дорослих майстрів. Це означає, що ефективність гри на цьому етапі вперше може бути критерієм відбору. Тому показники гри та якість гри в цілому повинні стати предметом уваги тренерів. На етапі відбору для спортивного вдосконалення виявляється необхідність визначення соціологічного статусу спортсменів. Він може бути встановлений за допомогою достатньо простої анкети. Гравцям пропонується обрати чотирьох партнерів окремо для гри в атаці та захисті. Названий першим отримує п’ять балів, другим – чотири тощо. Бали складаються, а результати ілюструються на соціограмі. У квадрати, що позначають зони очків, записують номери гравців. На отриманому малюнку добре видно і тих, хто є бажаним партнером для багатьох товаришів, і тих, з ким разом ніхто грати не хоче, – “відкинуті”. Досвід показує, що спортсмени, як правило, обирають партнерів, які мають високі показники взаємодії в змагальній діяльності. Для діагностики спрямованості взаємодії треба отримати відповідь на питання: “Тобі треба, щоб партнери грали на тебе чи ти сам прагнеш їм підіграти?” За спрямованістю взаємодії гравці можуть бути класифікованими за трьома групами у зв’язку з прагненням використати допомогу партнерів, надати її самому чи не мати певної тенденції.
1.4. Комплектування команди |
|
У сучасному гандболі при зростаючій універсалізації гравців основною вимогою залишається чітка спеціалізація. Це непросто розподіл на гравців 1-й і 2-й лінії та воротаря. Це саме оптимальне поєднання сил в команді, підкріплене раціональним розташуванням спортсменів на майданчику. Проте до теперішнього часу розподіл ігрових амплуа серед гравців здійснюється з урахуванням лише тих якостей і особливостей, які виявляються в достатньо відкритій формі. Перш за все звертають увагу на антропометричні дані і на деякі відверто виражені форми поведінки. Не оспорюючи значення антропометричних фізичних даних, проте, необхідно враховувати і психологічні здібності спортсмена. У гандбольній команді велике значення має індивідуальна майстерність гравця, але не менше головне – це уміння кожного гравця оцінити свої можливості і можливості партнерів. Однаково високі потреби до досягнення особистого успіху у тих або інших гравців команди можуть перешкоджати досягненню загальнокомандного успіху. Надмірне внутрішньогрупове суперництво може несприятливо вплинути на спільну командну діяльність. Успішніше діють команди, де ролі чітко розподілені. У наш час із спеціальних досліджень і численних спостережень добре відомо, що група (спортивна команда) включає два початки: діяльність “ведучих” і “ведених” її членів, тобто тих, хто здатний вчасно підтримати, і тих, хто здатний вчасно підстроїться. Психологічна проблема відбору полягає не у формальному розподілі ролей за принципом “ведучий – ведений”, а у визначенні, наскільки виконувана роль відповідає індивіду. Тільки у разі, коли роль відповідає особі, можна говорити про структуру команди, що реально склалася. Для вивчення психологічних особливостей спортсменок (“профілю особи”) застосовується метод Тімомі Ліррі, в основі якого лежить модель двохчинника особи (Ю.Я. Рижонкин). Методика є набором 128 думок у вигляді висловів про різні форми поведінки людини в груповій ситуації, характерній для ігрової діяльності. Випробовуваний, прочитавши, повинен дати відповідь “згоден” або “не згоден”. Підраховуються відповіді “згоден”. Запитальник складений так, що всі думки групуються у вісім розділів, що відображають різний ступінь домінуючої потреби. Формальна структура гандбольної команди визначається наявністю гравців по амплуа: розігруючого, напівсереднього, лінійного, крайнього. Зона дій центрального розігруючого характеризується місцезнаходженням гравця, яке забезпечує найвигіднішу умову для організації і проведення тактичних комбінацій як команди в цілому, так і її окремих ланок. Знаходячись в центрі, гравець одержує всі необхідні умови для установки ігрових комунікацій з партнерами, йому ставиться в обов'язок виконати функції організатора командних дій. Даний гравець повинен бути розумний, не тільки запропонувати програму дій в конкретному ігровому епізоді, але й зуміти її реалізувати зусиллями “ведених”. Центральному розігруючому повинен відповідати такий тип особи, який відрізняється перш за все здатністю нав'язати свою програму і організувати дію партнерів. У зв'язку з цим розігруючий найбільшою мірою відповідає типу особи “лідер”, що відноситься до першого розділу “профілю особи” індивіда (по Т. Ліррі). Зона дії напівсереднього дещо зміщена від центру і є якнайкращим місцем для закидання м'ячів з ближніх і дальніх позицій за рахунок зручного кута по відношенню до воріт супротивника. Більшість тактичних комбінацій одержує своє завершення в актах напівсередніх. Вони виконують дві функції: перша - роль “бомбардира”, а друга – за рахунок цих дій прикувати до себе пильну увагу супротивника, щоб у інших гравців з’явилася можливість для взяття воріт. Напівсередні повинні відрізнятися такими особливостями характеру, як відчуття переваги і упевненості, прагнення до конкуренції, виконання соло. Якнайкращі з низ відрізняються рішучістю, сміливістю, самостійністю в своїх діях. Напівсередній ближче за все відповідає типу особи “конкуруючий”. Зона дії лінійного гравця характеризується, по-перше, самою ближньою прихильністю до воріт супротивника, по-друге, щільною опікою його з боку супротивника. Все це примушує його вести в нападі впродовж всього матчу силову (у прямому розумінні слова) боротьбу за найвигідніше місце біля площі воротаря. У зв'язку з тим, що гравець знаходиться “на вістря атаки”, на самому небезпечному місці для воротаря супротивника, на нього не рідко надають жорстоку дію, якій він повинен протистояти. Від нього потрібне уміння руйнувати оборону супротивника на своїй ділянці. Характерними рисами цього амплуа є “наденергійність”, незалежність, прагнення до протиборства і фізичного зіставлення себе супротивнику. Цей гравець перш за все повинен відрізняться руйнівною тенденцією і відповідати типу особи “агресивний”. Місцезнаходження крайніх гравців вимагає від них не тільки уміння виконувати соло, але і уміння вчасно і, головне, першими підхопити комбінацію ігрового епізоду, що зав’язується. Своїми діями вони повинні полегшити дії лінійного і напівсередніх. У них більшою мірою, ніж у кого-небудь, виражена робота партнерів. Від них вимагають як самостійних рішень, так і уміння підіграти, розтягуючи лінію оборони супротивника, підключитися розвинути контратаку, піти у відрив і т.п. Дії їх носять універсальний характер, ці гравці краще всього відповідають типам особи, що відносяться до розділу “ведені”. Ефективність діяльності гандбольної команди в цілому і окремих гравців ступенем відповідності індивідуальних особливостей спортсмена по характеру виконуваної в команді функції. При організації команди необхідно враховувати, наскільки ті або інші якості спортсмена відповідають вимогам, які пред’являються гравцеві як носію конкретної ролі. Незадовільна потреба лідирувати, виконувати соло, повлаштовуватися, бути опікуваним і т.п., яка може реалізуватися у відповідній діяльності, приводить до несприятливих полягань людини і прямо позначається на якості виконання його діяльності. Підтвердженням цього є свідчення деяких шкал “фрустраційного тесту”, який розробив Ю.Я. Рижонкиним. “Фрустраційний тест” містить шкали настрою, фізичного полягання, активності і психічних відмов. На наявні 72 думки випробовуваний відповідає “згоден” або “не згоден”. Одержаний результат виражається у відсотках. Є відносні форми, що свідчать про адекватну і неадекватну форму реагування на фрустатор (перешкода). Тренери клубних команд і особливо тренери, що працюють з юнацькими колективами, повинні надати цьому питанню особливу увагу. Лише при відповідності індивідуальних особливостей характеру виконуваної ролі можна працювати над формуванням спеціалізованих здібностей, виробляти індивідуальний стиль діяльності. Успішність діяльності команди забезпечується тим, наскільки сумісні ті або інші типи особи, що знаходяться в безпосередній взаємодії один з одним. Тест Т. Ліррі дозволяє розкрити також рівень психологічної сумісності типів особи відповідно до їх приналежності до тих або інших розділів “профілю особи” індивіда. Напівсередній гравець достатньо добре сумісний з типом особи гравців, що виконують роль крайніх (“виконуючий і ведений”). Дещо в складніших відносинах знаходяться гравці, що виконують роль центрального і лінійного. Тут сумісність двох типів особи (“організатор” і “руйнівник”) вимагає яскравих проявів цих тенденцій з боку обох. Є явна сумісність між розігруючими і крайніми гравцями. Сумісність гравців в команді забезпечує високий рівень їх зіграності, а досягається вона за рахунок розстановки гравців на майданчику, що забезпечує психологічну відповідність типів особи.
Розділ 2. Тренування і тренувальна діяльність 2.1 Тренування як компонент системи підготовки гандболістів |
|
У системі підготовки гандболістів тренування входить до складу блоку функцій реалізації. Метою спортивного тренування є досягнення максимально можливого для індивіда рівня техніко-тактичної, фізичної, психічної і ігрової підготовленості, обумовленого специфікою гандболу і вимогами досягнення максимально високий результатів в діяльності змагання. Основними задачами тренувальної діяльності гандболіста повинні стати наступні:
досягнення необхідного рівня розвитку рухових якостей, можливостей функціональних систем організму, що несуть основне навантаження в гандболі;
освоєння техніки і тактики гандболу;
виховання необхідних моральних і вольових якостей;
забезпечення необхідного рівня спеціальної психічної підготовленості;
придбання теоретичних знань і практичного досвіду для успішної тренувальної і змагання діяльності;
комплексне вдосконалення і прояв в діяльності змагання різних сторін ігрової підготовленості.
Ці задачі в загальному вигляді визначають основні напрями тренувального процесу. Більш конкретні задачі пов’язані з розділами підготовки: фізичної, технічної, тактичної, теоретичної, психологічної і ігрової. У процесі фізичної підготовки гандболісту необхідно підвищувати рівень можливостей функціональних систем, розвивати рухові якості - силу, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність, а також здатність проявляти фізичні якості в умовах змагання. У процесі технічної підготовки гандболісту необхідно створювати необхідні уявлення про техніку, оволодіти уміннями і навиками необхідних рухів, прийомів гри, досягти варіантності, стійкості техніки до чинників, що заважають. У процесі тактичної підготовки необхідно теоретично освоїти зміст тактичних дій, практично обробити схеми взаємодій на майданчику, забезпечити варіантність тактичних рішень залежно від виниклої ситуації, удосконалювати оптимальні варіанти дій згідно своєму амплуа в команді. У процесі психологічної підготовки виховуються і удосконалюються морально-вольові якості і спеціальні психічні функції, отримується уміння управляти своїм психічним поляганням в період тренувальної і змагання діяльності. У процесі ігрової підготовки в єдине ціле об'єднуються всі якості, уміння, навички, накопичені знання і досвід для інтегрального прояву в діяльності змагання. Для вирішення задач тренування застосовують певні властивості і методи. З курсу “Теорія і методика спортивного тренування” [5] відомо, що всі засоби тренування діляться на загальнопідготовчі, спеціально-підготовчі, тренувальні форми вправи змагання і власне вправи змагань. Вживання їх в такій послідовності при підготовці до змагань гарантує наростання дій спортсмена, оскільки загальнопідготовчі вправи забезпечують фізичну підготовленість, спеціально-підготовчі – технічну, тренувальні форми змагання і власне змагання – тактичну й інтегральну. Така класифікація засобів годиться для циклічних видів спорту, де таке чергування і послідовність забезпечує готовність спортсмена у зв'язку з тривалим підготовчим періодом підготовки. В спортивних іграх для вдосконалення майстерності всі види підготовки від фізичної до ігрової застосовуються на всіх етапах річного і багаторічного циклу, але в різних пропорціях. Тому дана класифікація вимагає уточнення для того, щоб орієнтувати на неї в підготовці гандболіста. Загальнопідготовчі засоби є вправами для різносторонньої підготовки спортсмена. До них відносяться наступні: а) ті, що сприяють становленню технічних і тактичних навиків і зростанню необхідних фізичних якостей; б) ті, що підвищують загальну працездатність; в) ті, що прискорюють відновлення після навантажень. Технічна підготовка. Спортивно-технічну майстерність можна охарактеризувати як здатність гандболіста до цілеспрямованої адекватної рухової задачі використовування своїх реальних можливостей за допомогою конкретної системи рухів. Головною метою технічної підготовки і є вдосконалення цієї здатності. Навчання техніці здійснюється в тісному взаємозв'язку з вихованням фізичних якостей. Навчання рухам і виховання фізичних якостей мають загальні витоки, оскільки лежачі в їх основі закономірності формування рухових навиків і розвитку рухових здібностей єдині. Виховуючи фізичні здібності, прискорюють процес освоєння рухових навиків. Виконуючи прийоми техніки, проявляють фізичні якості, прискорюють їх розвиток. Проте, для навчання рухам, як правило, полегшують умову, а для виховання фізичних якостей необхідне постійне збільшення навантажень.
2.3. Технічна підготовка. 2.3.1 Початкове навчання прийомам гри |
|
При вивченні кожного прийому важливо розглядати його по фазах. Причому головну увагу необхідно концентрувати спочатку на основній фазі руху. А вже потім на деталях і різноманітності підготовчої. При вивченні будь-якого прийому повинна дотримуватися логічна послідовність формування техніко-тактичної дії: 1) ознайомлення з прийомом; 2) вивчення прийому в спрощених умовах; 3) вдосконалення прийому в ускладненій, наближеної умовам гри обстановці; 4) вживання прийому в грі. При ознайомленні необхідно дати відомості про прийом або дію, що вивчається, за допомогою наочних методів і створити загальне зорове і рухове уявлення про них. При повторних показах, доповнених демонстрацією наочних допомог (кінограм, фотографій, схем, кінокільцівок тощо), акцентується увага на найважливіших деталях. Показ супроводжується розповіддю про місце і значення в окремих ігрових ситуаціях.
Для отримання елементарного рухового уявлення дається спроба. Розучування в спрощених умовах припускає відсутність перешкод для освоєння структури руху. Успіх у даному випадку багато в чому залежить від правильного підбору підготовчих і особливо вправ, що залучають. Для того, щоб відчути елементи руху, застосовуються різні прийоми примусового обмеження рухів і фіксації положень. Для спрощення або ускладнення умов виконання при розучуванні прийомів ігри, змінюють початкове положення, відстань, напрям, швидкість руху, вводять перешкоди. Головне на заняттях гандболом – це гра. Якщо всі прийоми техніки доводити до досконалості в кожній стадії вивчення поза грою, на це піде багато часу. Тому гандболісти застосовують прийоми в грі, коли ті ще мало засвоєні, і потім знову продовжують удосконалювати їх в спрощених і ускладнених умовах. Послідовність вивчення прийомів повинна бути такою, щоб поступове введення їх в гру ускладнювало б єдиноборство. Причому при вивченні прийому нападу раціонально приступати до вивчення прийому захисту. Вивчаються прийоми гри паралельно, але не більше два-трьох занять. Навчання прийомам гри в нападі Навчання техніці переміщення При навчанні переміщення необхідно вивчити кожний прийом окремо (біг, стрибки, зупинки) і навчитися їх поєднувати. Довго вивчати один прийом не слід. Коли засвоєна структура одного прийому, можна переходити до нового і вивчати поєднання цього прийому з іншими в різних комбінаціях. Біг. Вивчають в такій послідовності: звичайний, із зміною швидкості (прискорення, ривки), із зміною напряму (з поворотом, зигзагоподібний, човниковий), схресним кроком, з різного роду підстрибуванням, ритмічний і аритмічний біг. Зупинка. Вивчають спочатку гальмуванням однієї, а потім двома ногами. Спочатку по сигналу зупиняються при швидкій ходьбі, потім при повільному бігу і, нарешті, при виконанні прискорень і ривків. Викладач стежить за правильним розподілом ваги тіла після зупинки на обидві ноги для збереження рівноваги. Далі після зупинки можна включати переміщення в різних напрямах. Стрибок Вивчають спочатку відштовхуючись двома ногами, а потім однієї з місця і розгону. При цьому необхідно звертати увагу на правильну постановку ноги, ступінь її згинання у зв'язку з виконанням стрибка вгору або в довжину і на м’яке стійке приземлення. Навчання техніки володіння м'ячем. Навчання приймання м’яча. Перш ніж приступити до вивчення приймання м'яча від партнера, необхідно виконати ряд підготовчих вправ, підкидаючи м'яч, щоб звикнути до його ваги, форми і пружним якостям м'яча. Далі приступають до вивчення способів приймання. Один з партнерів кидає м'яча, а інший прагне зловити певним способом: зверху, збоку, знизу. Для цього м'яч повинен летіти до гандболіста по різних траєкторіях: по прямій навісній, з відскоку від поверхні майданчика, нижче пояса, убік від нього, вище голови, з перельотом. Спочатку м'яч ловлять на місці, а потім у ходьбі і бігу двома руками і, нарешті, однією рукою без захоплення й із захопленням пальцями. Вивчити лов м'яча треба разом з вивчення передач, причому підбирати вправи так, щоб поступово ускладнювати умови лову: різний рівень польоту, швидкість, напрям польоту м'яча, протидія супротивника, різні перешкоди. Для оволодіння прийманням м'яча на заняттях можна використовувати тренажер “похилий батут”, який дозволяє створити різноманітність траєкторії польоту м'яча, а головне – удосконалювати цей прийом самостійно, без партнера. Навчання передачі Перш ніж приступити до навчання передачі, спортсмена необхідно навчити правильно тримати м'яч. Для цього важливо підібрати відповідно до віку і статтю гравця м'яч певного розміру і ваги. Починати навчання треба з передачі хльосканням зверху. В мішень на стіні, на рівні піднятої вгору руки, з відстані 3-4м. що гравець посилає м'яч із стійки, різнойменна нога попереду, рука з м'ячем вгорі, те ж із кроком різнойменної вперед; те ж із розгону в три кроки. Далі гравці, стоячи лицем один до одного, виконують передачі м'яча з кроком вперед, з відскоком від поверхні майданчика, з навісною траєкторією. Не слід довго затримуватися на вдосконаленні передачі, стоячи на місці. Як тільки основний рух засвоєний, потрібно вивчати передачу з розгону. Спочатку один гравець вправляється в передачах з місця, а його партнер в русі. Потім обидва гравці виконують передачі в русі. Спочатку навчання проходить в полегшених умовах: ті, що займаються, пересуваються кроком, м'яч передається партнеру, що стоїть на місці, т.п. Але поступово збільшується швидкість пересування, вводяться ускладнення (стійкі, стінки, мішені), рухомий партнер, з'являється спочатку малоактивний, а потім і активний супротивник. Для організації вправ використовуються різні побудови: в стрічний колони, в шеренги, в круг, в трикутник, в квадрат тощо. Вибір побудови залежить від кількості займаються, а також від характеру пропонованої вправи. Навчання ведінню м’ яча. Навчання одновдарному ведінню м’яча труднощів не має. Достатньо пояснення і хорошого показу. Спочатку ведіння виконується на місці, потім при пересуванні кроком і, нарешті, бігом. Навчання багатовдарному ведінню починається з вправ на місті. В цій вправі освоюється правильне положення руки, виробляється навик м'яких послідовних поштовхів м’яча, отримується зручна стійка. Далі вивчається ведіння з різними переміщеннями майданчиком. Навчання кидку в опорному положенні. Починати навчання кидку в опорному положенні треба з освоєння основної фази – розгону м’яча. Перш за все вивчається спосіб розгону м'яча хльосканням зверху. Початкове положення – стоячи на правій нозі, ліва вперед, права рука вгорі з м'ячем, незначний поворот тулуба. Ставлячи ліву ногу на підлогу, що займається виконує кидок м'яча в стіну. Спочатку всю увагу необхідно зосередити на послідовності рухів. Важливо, щоб м'яч залишався в початковому положенні до моменту постановки лівої ноги на підлогу. При поступальній ході гравця вперед його м'язи передньої поверхні тулуба і руки розтягуватимуться і створюватимуть сприятливі умови для кидання. В цій вправі перед початком розгону м'яча новачку необхідно відчути полягання “натягнутого лука”. Зафіксувати м'яч в початковому положенні можна двома способами.
Тренер підтримує м'яч рукою або м'яч підвішується на шнурі, перекинутому через блок, регулюється положення м’яча натягненням шнура. Спочатку кидки проводяться без завдання, а далі встановлюються орієнтири для попадання м'ячем. Для освоєння кидка з розгону спочатку вивчають способи розгонів, засвоюють ритм кроків. Після цього необхідно уточнити довжину кроків при розгоні, для чого можна скористатися вирізаними з картону, а краще – з гумового килимка – слідами. Розкидаючи такі сліди по підлозі, легко продемонструвати тим, хто займається, схему руху ніг при тому або іншому розгоні. Наступаючи на розмітки, гравці швидко освоять різні способи розгонів. Наступна стадія – цілісне виконання кидка з розгону в три кроки. При спробі виконати весь кидок з розгону із останнім кроком можуть виникати помилки: 1) відсутність обгону тулуба ногами; 2) як наслідок цього – короткий замах; 3) відсутність або дуже незначне двохопорне положення при розгоні м'яча; 4) відсутність відштовхування попереду ногою, що стоїть (сильно зігнута нога); 5) гострі кути згинання руки в ліктьовому і плечовому суглобах під час розгону м'яча (лікоть опущений нижче за плече); 6) нахили голови і тулуба убік при розгоні м'яча тощо. Для уточнення елементів всієї системи руху застосовуються провідні вправи. При навчанні опорному кидку використовуються допоміжні пристосування, що фіксують увагу на окремих деталях техніки. 1. Імітація розгону і початку кидка з амортизаційною гумою, один кінець якої знаходиться в руці, інший – у тренера (допомагає коректувати положення ніг, тулуба, руки). Спортсмен виконує кидок, а тренер регулює натягненням амортизації рух тулуба і руки вперед, може взагалі зупинити рух, зафіксувавши положення гандболіста в потрібній позі. 2. Метання набивного м'яча двома руками зверху (сприяє оволодінню двохопорним положенням при кидку). Вага м'яча від 1 до 5 кг. Чим більше вага снаряда, що метається, тим більше зусилля повинні розвинути ноги, тим більше їх контакт з опорою. Ця ж вправа допоможе освоїти енергійне відштовхування перед випуском м'яча. 3. Метання підвішеного на шнурі м'яча (сприяє становленню кидка зверху). Випрямити руку (зробити її “довшою”) при замаху і розгоні м'яча допоможуть наступні пристосування. На ліктьовий суглоб надіти напівжорсткий манжет (наколінник з подушкою). Він перешкоджатиме надмірному згинанню руки. 4. Метання палиць завдовжки 40-70см в мішень, гра в городки допоможе освоїти кидок збоку з ковзаючим відскоком. 5. Кидок в різні “вікна”, встановлені біля 6-метрової лінії, з обов'язковим попаданням в певну мету у воротах (допомагає уточнити рух руки при кидку, освоїти різні траєкторії польоту м'яча). 6. Кидок зліва і праворуч від стійки, ширми, імітатора захисника обов'язковим попаданням в певну ціль (дає можливість виховати навик кидка з нахилом тулуба). 7. Естафети з включенням різного роду кидків на дальність і точність (виховують стійкість техніки до перешкод). Коли основи техніки вивчені, приступають до освоєння варіантів підготовчої фази кидка:
з розгону після ведення м'яча;
з розгону після приймання м'яча;
з розгону під кутом до напряму кидка;
з розгону в 1, 2, 3 кроки після лову;
з різними способами розгонів.
Далі ускладнюються умови виконання кидка. Даються вправи, де гандболіст повинен вибирати той або інший спосіб кидка: 1. Кидок у ворота, які захищає воротар. 2. Уведення малоактивного, а потім активного захисника (блокування). 3. Ігрові вправи (передають один одному м'яч – кидок). 4. Вправи з різними завданнями на точність, швидкість у випередженні захисника, на дезорієнтацію воротаря. Навчання кидку в стрибку. Починати навчання кидку в стрибку треба з імітації всього руху на місці. Далі розучуються розгін і відштовхування однією ногою з приземленням на ту ж ногу. Для цього можна використовувати розмітки на підлозі, “канавку”, яку треба перестрибнути. Ця ж вправа виконується з імітацією розгону м'яча. Слід звернути увагу на постановку ступні відштовхуючої ноги під кутом до напряму кидка. Ступня, розгорнена всередину, сприяє руху коліна при маху іншою ногою дещо назовні. Штучне відведення стегна убік спотворює техніку і суперечить створенню раціональної системи руху при кидку. Наступна стадія – цілісне виконання кидка в стрибку. При спробі виконати весь кидок можуть виникнути такі помилки: 1) неповний мах ногою (стегно не доходить до горизонтального положення); 2) відштовхування раніше повного маху; 3) відмах напруженою ногою, ступня вище за коліно; 4) розгін м'яча раніше відмаха; 5) як наслідок попередніх помилок у момент випуску м'яча гандболіста розвертає правим боком до напряму кидка. Для уточнення окремих компонентів руху застосовуються провідні вправи. Можна використовувати гімнастичний місток, лавку. 1. Кидок виконується з розгону, відштовхування проводиться з лави (містка). Для страховки необхідно підкласти мати на місці приземлення. Відштовхування з піднесення збільшує час польоту і дає можливість встигнути виконати всі необхідні до розгону м'яча рухи ногами: повний мах вперед і відмах вниз. 2. Проводячи кидок з розгону, гандболіст відштовхується від підлоги, а приземляється на лаву, місток. Це вимушує його швидко викидати м'яч і випускати його у вищій точці зльоту. Приземлення відбувається на дві ноги, для цього потрібно зробити дуже швидкий відмах. 3. При початковому оволодінні технікою кидка в стрибку гандболіст не завжди може виконати всі його фази ідеально. Особливо це відноситься до граничної пози перед розгоном м'яча. Діти не встигають зробити повний мах-відмах ногою і потрібний замах через слабку стрибучість. Щоб відчути цю позу, необхідно штучно створити таке положення тіла, застосувавши підкидний місток. З розгону, відштовхуючись двома ногами від містка, проводиться кидок у ворота. Замах вгору - назад, кидок хльосканням зверху. 4. Кидки через перешкоди різної висоти сприяють оволодінню технікою кидка в стрибку. Перешкодами можуть служити мотузок, волейбольна сітка, переносні ворота і спеціальні стінки. Коли “школа» кидка освоєна, можна приступати до розучування варіантів підготовчої фази кидка:
з прямого розгону і під різними кутами до воріт (45, 90);
з різних відстаней;
штовхаючись однойменною ногою, двома ногами;
з пасивним, а потім активним опором;
в ігрових вправах;
в грі.
Навчання кидку в падінні. Для навчання кидку в падінні необхідна м'яка поверхня (мати, трав'яний покрив, яма з піском тощо). навчання починається із завершальної фази кидка – приземлення. Спочатку освоюється падіння на руки, на руки і ногу, на стегно з початкового положення на зігнутих ногах. Далі виконують вправи з м'ячем: 1. З початкового положення стоячи на колінах на маті – кидок м'яча з падінням на руки вперед. 2. З початкового положення стоячи на лівому коліні, права убік – кидок з приземленням на руки. 3. Кидок в стрибку з приземленням у зоні воротаря на сильно зігнуті ноги і перекид через плече. 4. Далі імітується весь кидок з приземленням на м'яку поверхню. При цілісному виконанні кидка слід уникати таких помилок, як: ранній замах до втрати рівноваги; падіння в опорі на праву ногу; неповне випрямляння поштовхової ноги; короткий замах; асинхронний рух рук і ніг тощо. Для уточнення деяких елементів руху застосовуються провідні вправи із застосуванням різних пристосувань:
Для повного випрямляння поштовхової ноги позитивний ефект дає встановлений попереду орієнтир, до якого, падаючи повинен дотягнутися що займається. Це може бути підвішений предмет або рука тренера. Відстань до орієнтиру можна міняти залежно від віку, зростання і здібностей опановують даним навиком.
Для того, щоб замах виконувався після втрати рівноваги, а опорна нога була в зігнутому положенні перед падінням, можна натягнути мотузок над 6-метровою лінією на рівні плечей займається, під яку йому доведеться як би підпірнути до початку кидка.
При розучуванні кидка в падінні з м'ячем можна застосовувати запобіжний пояс (лонжу). Якщо такого немає, то тренер, а потім і партнер може підтримувати того, що навчається за тулуб двома руками. Перехід з м'якої поверхні на жорстку часто порушує раніше придбаний навик. Тому можна дозволяти кидки в рукавичках, товстому костюмі. Коли кидок буде освоєний, такі захисні засоби не знадобляться. Але з самого початку навчання і при подальшому тренуванні необхідно користуватися наколінниками з м'якою подушечкою, а також налокітниками. Початкове оволодіння навиком повинне проходити без перешкод, а вдосконалення необхідно проводити при постійному контакті із захисником, який протиборствуватиме кидаючому (ставить руку на шляху, підштовхує, затримує і ін.). Навчання обманним рухам. Навчання обманним рухам раціональне починати відразу, як тільки ті, що займаються, оволодіють основними прийомами техніки гри. Вже при навчанні переміщенням формуються поняття про біг зигзагом, із зміною напряму, із зміною темпу. Всі переміщення нападаючого в безпосередній близькості від супротивника повинні бути несподіваними, різні по ритму і способу виконання. Особливе увазі потрібно уділити бігу зигзагом, а не “змійкою”. В гандболі дозволяється блокувати нападаючого тулубом, стаючи на його шляху. Тому вправи в бігу “змійкою” не дадуть належного ефекту для оволодіння обманними рухами в переміщенні. Гандболіст зобов'язаний освоїти біг зигзагом, де кожний рух убік робиться під прямим кутом, і при будь-якій швидкості бігу навчитися робити крок убік, трохи просуваючись вперед. Як обманний рух використовується однокрочний і двухкрочний біг зигзагом. В поєднанні з цими кроками застосовують ведення, рідше передачу і кидок. Для того, щоб досконало оволодіти обманними рухами при кидку і передачі, необхідно навчитися чіпко тримати м'яч пальцями однієї руки. Для цього потрібна відповідна підготовка кисті. В заняття необхідно включати вправи, що розвивають силу пальців і рухливість у лучезапястному суглобі. Тактільную чутливість пальців розвивають перекладанням, перекиданням предметів різної форми і ваги (тенісні, гандбольні, гумові, волейбольні м'ячі, булави, ручки скакалки тощо). На кожному занятті необхідно проробляти вправи в гандбольним м'ячем. Наприклад: утримувати м'яч пальцями хватом збоку, зверху; тримаючи м'яч захопленням зверху, розтискати пальці і знову зловити, пальцями падаючий м'яч; тримаючи м'яч захопленням, робити різні махи рукою (вперед, за голову, назад) спочатку на місці, а потім у ходьбі і бігу; імітувати повністю передачу і кидок зверху, збоку, не випускаючи м'яча. Сама назва “обманні” говорить про те, що в цих рухах може бути укладено значення протилежне тому, що демонструє нападаючий. Гандболісту корисно відпрацьовувати рухи рукою, головою, тулубом, дивлячись на себе в дзеркало. Обманні рухи можна проводити, виконуючи частини кидка. Вони виконуються двома способами: 1) гравець виконує всі фази кидка, але м'яч залишає в руці, тримаючи його захопленням. Потім він застосовує інший прийом або з другої спроби прагне уразити ворота; 2) гравець перериває виконання кидка в кінці підготовчої фази (замаху) і застосовує інший прийом. Звичайно в поєднанні з незакінченим кидком застосовують ведення, передачу гравцю, що звільнився. Поєднання прийомів диктується ситуацією гри. Навчання прийомам гри в захисті Навчання переміщенням. Навчанні техніці переміщень в захисті починають з освоєння стійки на зігнутих ногах. Ступінь згинання ніг захисника залежить від швидкості його пересування. Для вивчення пересування в стійці на злегка зігнутих ногах вправи виконуються в невисокому темпі. Зміна напряму відбувається по сигналу викладача або в наперед обумовленому місці. Освоєння пересування на значно зігнутих ногах вимагає необхідності рухатися у високому темпі, наявність прямого контакту з супротивником. Навчання протидії володіння м'ячем. Навчання блокуванню м'яча. Починається з розучування рухомого блокування, тобто швидкого винесення (випрямляння) рук. Викладач подає команду і указує напрям, а той, що займається, випрямляє руку, перегороджувати шлях уявному м'ячу. Викладач стежить за тим, щоб рука була випрямлена до кінця, напружена, пальці зімкнуті, щоб випрямляння йшло без зайвих рухів. Далі вправляються безпосередньо з м'ячем. Навчання блокуванню нападаючого йде одночасно з вивченням техніці переміщення захисту. Основна задача - перервати подальше пересування нападаючого.
2.3.2. Методи технічної підготовки |
|
В технічній підготовці гандболіста застосовуються методи, що дозволяють ефективно впливати на всі сторони спортивно-технічної майстерності. До методів технічної підготовки відносяться: словесні, наочні і методи вправи . Словесні методи. Вони використовуються в ході практичних занять у вигляді пояснень, вказівок, оцінки, “самопромовляння”. Важливо, повідомляючи деталі техніки виконання, що запам'ятовуються, виявляючи помилки, підводити їх до самостійних висновків, аналізу своїх рухів і аналізу причин виникнення помилок. Наочні методи. Демонстрація наочних посібників є дієвим методом вдосконалення технічною майстерністю гандболіста. Перегляд і аналіз малюнків, фотографій, кінопрограм, кінофільмів дають уявлення про окремі фази руху. Проглядання кінофільмів і відеомагнітофонного запису дозволяє відтворити рух в динаміці із сповільненим темпом виконання і виділенням для аналізу окремих положень (стоп-кадри). Методи вправи. Метод направленого „відчутого руху”. В процесі освоєння прийомів техніки гри м'язові відчуття уточнюються і стають провідними в загальному комплексі відчуттів, що складають сенсомоторну основу рухових навиків. Щоб прискорити і уточнити формування необхідного навику, використовують спеціальні пристрої, які немовби примусово задають необхідні параметри рухів і тим самим дозволяють пережити їх, наприклад:
Для закріплення положення захисної стійки на гандболіста надягають пояс з тягою до стоп. З таким пристосуванням можна пересуватися змінюючи довжину тяги, регулювати ступінь згинання ніг.
Для становлення навику або виправлення помилки при кидку зверху або збоку застосовують метання невеликого вантажу по направляючому дроту, закріпленому на різній висоті (мал.5).
Мал. 5. Пристосування для вивчення способів кидка: а) зверху і знизу; б) збоку
Для випрямляння руки при кидку на ліктьовий суглоб надягають всякого роду обмежувачі (манжети) або дається завдання при випуску м'яча торкнутися якого-небудь предмету, сітки баскетбольного кільця, бахроми підвіски на певній висоті тощо.
Для виховання навику посилати м'яч по висхідній траєкторії застосовувати кидок м'яча з відстані 6-7м. під обмежувальним шнуром на рівні пояса із завданням потрапити у верхню частину воріт.
Метод орієнтування передбачає введення в обстановку дії наочних і інших орієнтирів. При цьому дуже важливо вимагати від точного виконання завдання, що займається (розташування по відношенню до орієнтиру, напрямом рухів, попадання м'ячем в орієнтир тощо). Для нападаючого орієнтири можуть знаходитися: у воротах (натягнутий шнур, встановлена упоперек гімнастична лавка, підвісні мішені); зоні воротаря (біля воріт мітки, куди потрапляти м'ячем, або орієнтири для воротаря при виборі позиції у воротах); на розмітці майданчика для позначення дальності і кута кидка; безпосередньо на місці виконання прийому (макети захисника, стійкі, стінки та ін.) За допомогою методу орієнтування можна цілеспрямовано впливати на різні компоненти руху. Наприклад, при попаданні у встановлену уздовж воріт лавку або в простір між лавкою і натягнутим шнуром, виховується навик кидка збоку з ковзаючим відскоком. При використовуванні орієнтирів створюється зоровий образ руху, який постійно необхідно зіставляти з руховими відчуттями. Щоб підвищити рухову чутливість, можна виключити участь зору в управлінні рухами. Наприклад, проводити кидок в орієнтир із закритими очима. При цьому результат попадання треба контролювати зором. Або вести м'яч закритими очима, як би пред'являючи підвищені вимоги до м'язового відчуття. Ці прийоми істотно підвищують точність рухів в нормальних умовах. Застосовувати вправи без участі зору з орієнтиром на м'язові відчуття можна в тому випадку, якщо при цьому виключена можливість травм. Орієнтиром може бути партнер або протидіючий гравець. Вдосконалення передачі відбувається при орієнтуванні на різні переміщення партнерів. Вдосконалення кидка неможливе без орієнтування у відповідь на дії воротаря і захисника, а вдосконалення техніки захисника — без орієнтування на рухи нападаючого. При виконанні вправ з “живим орієнтиром” завдання повинні бути так само конкретизований, як з наочним. Наприклад, передавати м'яч партнеру точно в руки або з деяким випередженням і т.п. Метод лідирування. Ігрова діяльність гандболіста відбувається в постійному єдиноборстві з супротивником, а це вимушує його виконувати прийоми техніки в умовах граничної психічної і фізичної напруги. Щоб наблизити умови оволодіння технікою до змагань, застосовують метод лідирування. Значення методу в тому, щоб використовувати під час вправ зовнішній чинник, який би стимулював і направляв того, що займається, спонукав його діяти швидше, точніше, надійніше, а в результаті — економніше. Таким стимулом-лідером для гандболіста можуть бути партнер, м'яч і різні тренажери. Вдосконалення техніки повинне проходити у контакті з партнером, який своїми діями задає темп руху, швидкість переміщення (наздогнати, перегнати), ставить задачу (відібрати, зупинити, перегородити), вимушує застосувати той або інший прийом. Тому підбору партнера треба надавати належну увагу, щоб спільна робота приносила позитивні результати. Всі дії гандболіста в грі направлені на оволодіння м'ячем, щоб потім закинути його у ворота. Тому м'яч повинен бути головним стимулом-лідером в тренуванні для вдосконалення техніки. Повільне і безцільне перекидання м'яча не може служити зростанню майстерності. Тільки вправи, організовані так, що літаючий м'яч вимушує того, що займається долати внутрішній і зовнішній опір, сприяють постійному зростанню якості виконання прийомів техніки гри. Забезпечити таку дію м'яча можуть чіткі і конкретні завдання тренера і застосування тренажерних пристроїв, наприклад, батутів даючих різний відскік м'яча, і “гармат”, що викидають м'яч на різну відстань і з різною швидкістю. Метод термінової інформації. В процесі технічної підготовки важливо, щоб процес становлення техніки піддавався аналізу, оцінці і детальному контролю виконання русі. Ведуча роль в корекції, як правило, належить тренеру. Він коментує діяльність учня, робить зауваження. Успіх технічної підготовленості гандболіста залежить від самооцінки, від здатності своєчасно і точно оцінювати просторові, тимчасові і силові параметри рухів по ходу виконання вправи. Суб'єктивні оцінки важливо перевіряти за допомогою точної інформації. Особливо великі можливості контролю дають апаратурні методи термінової інформації про параметри рухів і результати дії. Ефективність методу термінової інформації в процесі вдосконалення кидка доведена. За допомогою спеціально розробленої методики вимірювався час від моменту прийому до моменту вильоту м'яча при кидку в заданий квадрат воріт, де запалювалися певним чином розташовані лампочки (До. Кеберлінській). Як засіб тренування в експериментальній групі використовувалася термінова інформація про точність попадання і швидкості виконання кидка, щозначно зменшило час кидка: у майстрів спорту на 32—36%, юнаків на 20%. В контрольній групі час рухової реакції майже не змінився.
