1.Облік операцій в касі підприємства

Касові операції — це операції, пов'язані з прийманням, зберіганням, видачею готівки касами банків, підприємств, організацій тощо. Усі підприємства згідно із законодавством зберігають свої кошти в банках. Для здійснення операцій з готівкою на підприємствах створюються каси. Каса підприємства [3] — приміщення або місце, призначене для приймання, видачі і зберігання готівкових коштів, інших цінностей і касових документів, де, як правило, ведеться касова книга. Каса повинна бути спеціально обладнана, а кошти зберігатися в металевій шафі. Видача грошей здійснюється через віконце, при зачинених дверях. Доставка отриманої готівки з банку здійснюється, в разі потреби, з охороною; не можна перевозити готівку в громадському транспорті. З касиром обов'язково укладається договір про матеріальну відповідальність. Підприємства можуть розраховуватись готівкою як за рахунок коштів, одержаних у банку, так і за рахунок готівкової виручки. Сума готівкового розрахунку з одним підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати 10 тис. грн. на день. Ці обмеження не стосуються розрахунків з фізичними особами, бюджетами, державними цільовими фондами, а також розрахунків за спожиту електроенергію, за закуплену сільгосппродукцію тощо. Підприємству встановлюється ліміт залишку готівки в касі одним із обслуговуючих банків за вибором підприємства. В інші банки, де підприємство має поточні розрахунки, подаються копії заяви-розрахунку з установленим лімітом каси. Штраф за перевищення ліміту готівки в касі [1] стягується в двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день. В дні виплати зарплати впродовж трьох днів дозволяється перевищення ліміту готівки в касі. Інвентаризація каси проводиться раптово у терміни, встановлені керівником. Результати інвентаризації оформляють актом інвентаризації. Надлишки оприбутковують у дохід підприємства, нестачі відносять на касира (крім випадків крадіжок, стихійних лих тощо). Рух коштів у касі оформлюють такими первинними документами [5]: — прибутковий касовий ордер (форма № КО-1); — видатковий касовий ордер (форма № КО-2); — платіжні, розрахунково-платіжні відомості. Приймання готівки в касу підприємства оформлюють прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером. При прийманні готівки видається квитанція з підписами головного бухгалтера і касира та печаткою. На гроші, отримані в банку за грошовим чеком, теж оформлюють прибутковий касовий ордер. Видачу грошей із каси оформлюють видатковими касовими ордерами або платіжними відомостями, підписаними керівником і головним бухгалтером. Приймання і видачу готівки за касовими ордерами здійснюють тільки в день їх виписки. Касові та інші видаткові документи відразу після одержання або видачі грошей за ними підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться штамп або напис "Оплачено" із зазначенням дати. Касові ордери до передання в касу реєструють у журналі реєстрації касових ордерів (форма № КО-3 або № КО-За). Аналітичний облік Регістром аналітичного обліку з обліку касових операцій є касова книга (форма № КО-4). Кожна операція за кожним прибутковим і видатковим касовим ордером записується в касову книгу в день її здійснення.  Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках через копіювальний папір. Другий примірник — відривний, це звіт касира, який щоденно передається до бухгалтерії з прикладеними касовими ордерами під розпис у касовій книзі. Аркуші касової книги повинні бути пронумеровані, прошнуровані, скріплені печаткою підприємства та кількість їх засвідчена підписами керівника і головного бухгалтера. Виправлення в касовій книзі не допускаються; зроблені виправлення (поточного дня) засвідчуються підписами касира та головного бухгалтера. Дозволяється ведення касової книги на комп'ютері. Синтетичний облік ведеться на активному рахунку 30 "Каса", субрахунки: 301 "Каса в національній валюті"; 302 "Каса в іноземній валюті". Надходження грошей відображається за дебетом, витрачання — за кредитом рахунку. В балансі сальдо цього рахунку відображається в розділі 2 активу. Регістри синтетичного обліку:

Облік грошових коштів на рахунках в банках

Об'єкт обліку — вільні грошові кошти підприємства у національній та іноземній валюті, які знаходяться в установах банків. Для зберігання коштів та проведення безготівкових розрахунків для суб'єктів підприємницької діяльності у банках відкриваються розрахункові, валютні та інші рахунки. Розрахунковий рахунок відкриває кожний самостійний господарський суб'єкт (підприємство, організація, установа), що має самостійний баланс. Виробничим одиницям відкриваються поточні рахунки. Об'єднанням, що мають виробничі одиниці поза своїм місцезнаходженням, можуть бути відкриті розрахункові рахунки. Для оформлення відкриття розрахункового (або поточного) рахунка до банку подаються такі документи: заява про відкриття рахунка; документ про створення господарського суб'єкта; наказ про створення підприємства; копія статуту, установчого договору; свідоцтво про реєстрацію; картки зі зразками підписів і відбитків печатки. Операції на розрахункових і поточних рахунках регламентуються законодавством і правилами банку. Документальне оформлення операції. Операції на рахунках виконують за розрахунково-грошовими документами, затвердженими банком. Готівку для зарахування на розрахунковий рахунок приймає представник власника рахунка, спираючись на документ — «Оголошення на внесок грошей готівкою» (форма оголошення № 1). В ньому зазначається джерело надходження грошей, що вносяться (виторг, виручка, квартплата мешканців будинків підприємства), заробітна плата, яка не видана, тощо. Готівка видається за грошовим чеком. Для оформлення одержання грошей банк згідно із заявою власника рахунка видає чекову книжку. При одержанні грошей готівкою на зворотному боці чека зазначають цільове призначення (заробітна плата, допомога тощо). На розрахункових (або поточних) рахунках виконують безготівкові розрахунки щодо основної діяльності. Найчастіше застосовують розрахункові документи: платіжні вимоги, платіжні доручення і розрахункові чеки. Джерелами надходження на розрахунковий рахунок до банку є кошти покупців за реалізовану їм продукцію, за послуги, що надані іншим підприємствам і організаціям, кредити банку і т. ін. Основними напрямами видачі грошей з розрахункового рахунка в банку є платежі постачальникам за сировину, матеріали, готові вироби, енергію, кредити, що погашаються банку, внески до бюджету, погашення заборгованості, гроші готівкою для видачі заробітної плати тощо. Усі операції на розрахункових рахунках виконуються за документами встановленої форми. Вони єдині для всіх галузей. При зарахуванні грошей на розрахунковий рахунок не потрібна згода його власника. Проте всі платежі з розрахункового рахунка виконуються, як правило, банком за розпорядженням власника рахунка в межах вільного залишку коштів. Без погодження з власником розрахункового рахунка оплачуються лише виконавчі листи судів, накази арбітражу та інші виконавчі документи, зокрема не сплачені вчасно платіжні вимоги, платіжні доручення, розпорядження фінансових органів про стягнення прострочених платежів до бюджету тощо. Якщо коштів на розрахунковому рахунку для оплати пред'явлених документів не вистачає, установлена така послідовність дій: видача на невідкладні потреби в межах установленого ліміту, на заробітну плату з відрахуваннями органам соціального страхування, платежі до бюджету, погашення заборгованості постачальникам, внески амортизаційного фонду на капітальні вкладення (якщо з цією метою створюється амортизаційний або ремонтний фонд), погашення кредиту банку, інші платежі.

Облік операцій з основними засобами

На початку аудиту слід організувати і забезпечити в присутності аудитора повну інвентаризацію всіх основних засобів. Для цього за наказом керівника підприємства комісія, яка перевіряє основні засоби і відображає їх в інвентаризаційних описах у вартісному виразі, вказує повну їх назву і призначення, інвентарні номери та інші технічні й експлуатаційні показники. Звертається увага на наявність недіючого, некомплектного та надлишкового обладнання, з'ясовуються причини такого становища і даються відповідні пропозиції щодо усунення недоліків. Інформацією, що характеризує використання основних засобів, є показники фондовіддачі та фондомісткості, які слід правильно визначити. Оцінка об'єктів, які не взяті на облік, визначається технічним станом з оформленням відомостей про оцінку та знос відповідними документами. Якщо основні засоби були поновлені, реконструйовані, розширені або переобладнані і від цього змінилося основне їх призначення, то вони заносяться в опис під назвою, яка відповідає новому призначенню. Коли буде встановлено, що виконані роботи капітального характеру (добудова поверхів, прибудова нових приміщень або часткова ліквідація будинків і споруд) не відображені в обліку, комісія повинна визначити суму підвищення або зниження первинної їх вартості. Основні засоби, які непридатні для експлуатації і не підлягають відновленню, а також ті, які ремонтуються, включаються в окремий інвентаризаційний опис. Джерелами інформації операцій з основними засобами є: - Положення, (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", баланс (форма 1); - акт введення в експлуатацію; - звіт про фінансові результати та їх використання (форма 2); - звіт про фінансово-майновий стан підприємства (форма 3); - накладна на внутрішнє переміщення; - 03-2 "Акт приймання-здавання відремонтованих реконструйованих і модернізованих об'єктів"; - 03-6 інвентарна картка обліку основних засобів; - 03-3 "Акт на списання основних засобів"; - 03-7 "Опис інвентарних карток обліку"; - 03-4 "Акт на списання автотранспортних засобів"; - картка руху основних засобів; - 03-9 інвентарні списки за місцем надходження основних засобів та їх експлуатації; - акт ліквідації основних засобів; - акт інвентаризації та розрахункові таблиці результатів (порівняльна відомість); - кошториси та завдання чи плани капітального ремонту основних засобів; - відомості дефектів на проведення капітальних ремонтів; - 03-14, 15, 16 розроблювальні таблиці з розрахунку амортизації та зносу основних засобів; - відповідні облікові відомості та журнали; - інші звітні форми.

Методи нарахування амортизації основних засобів

На сьогодні відсутні чіткі правила (рекомендації) щодо вибору методу амортизації, який був би найкращий для підприємств різних організаційно-правових форм та галузей, об’єктів основних засобів та способів їх використання.

Підприємства можуть нараховувати амортизацію основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів), згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” , затвердженим Наказом Міністерства фінансів від 27 квітня 2000 року № 92, який набув чинності з 1 липня 2000 року (додаток І), застосовуючи такі методи: прямолінійний; зменшення залишкової вартості; прискореного зменшення залишкової вартості; кумулятивний; виробничий.

Три останні є методами прискореної амортизації. Крім того, підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації передбачені податковим законодавством. Але, на жаль, поки що на практиці підприємства змушені застосовувати лише методи нарахування амортизації передбачені п.26 Положення (стандарту) 7 “Основні засоби”: “підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації, передбачені податковим законодавством”. Тому, що навряд на підприємстві підуть сьогодні на ризик нараховувати амортизацію одним із інших п’яти методів, оскільки використання їх не передбачено податковим законодавством.

Але в цьому випадку підприємство повинно розуміти, що суми амортизації, нараховані відповідно до вимог податкового обліку, для формування прибутку з метою оподаткування та для формування витрат будуть відрізнятися.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується за методами, що наведені в підпунктах 1 і 5 пункту 26 Положення (стандарту) 7. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання та переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів.

Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів різними методами (за умови незмінності первісно визначених облікових оцінок). Прослідкуємо це на прикладі підприємства. Підприємство придбало виробниче обладнання:

1) первісна вартість – 25000 грн.;

2) очікуваний строк корисного використання обладнання – 6 років;

3) ліквідаційна вартість обладнання – 1500 грн.

4) очікуваний обсяг продукції, яку буде вироблено з використанням даного обладнання – 36800 кг.

Первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) - очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Методи

І. Розглянемо податковий метод зменшення залишкової вартості.

Відповідно до п.8.3. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми амортизаційних відрахувань звітного періоду розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п.8.6. цього Закону до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду. В нашому прикладі обладнання належить до третьої групи. Тоді квартальна норма амортизації дорівнює 3,75 %

Як бачимо накопичена амортизація (знос) за шість років незначно перевищила половину первісної вартості об’єкта (59,9 %). Для ліквідаційної вартості це забагато.

ІІ. Податковий метод прискореної амортизації.

ІІІ. Прямолінійний метод амортизації основних засобів.

За цим методом витратами поточного періоду впродовж усього строку корисного використання активу визначається завжди однакова частина вартості об’єкта основних засобів, що амортизується.

Сума амортизації визначається діленням вартості основних засобів, що амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів. За рік в нашому випадку це становитиме (25000 - 1500) : 6 =3916 грн.(табл. 13.3). Суму нарахованої амортизації також можна розраховувати як добуток вартості основних засобів, і норми амортизації. Річна норма амортизації за цим методом є величиною зворотною очікуваному строку використання об’єкта у відсотках:

1/6 х 100 % = 16,67 %.

Звідси річна сума амортизації дорівнює:

(25000 - 1500) х16,67 % = 3916 грн.

Ця сума амортизації з року в рік, впродовж строку корисного використання об’єкта, включатиметься у витрати підприємства і відображатиметься у Звіті про фінансові результати. На цю суму рівномірно збільшуватиметься накопичена амортизація (знос) і відповідно зменшуватиметься залишкова вартість об’єкта основних засобів, які відображаються у Балансі підприємства.

Цей метод використовується для тих об’єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби і для яких основним чинником, який обмежує строк служби, є їх фізичне старіння.

Він найбільш поширений у світі і порівняно з іншими методами амортизації найбільш простий у застосуванні. Використання цього методу цілком виправдане за умови, коли не існує ймовірність швидкого морального старіння.

До таких засобів відносять будівлі, споруди, більшість видів виробничого устаткування, інструментів, приладів. Хоча ігнорується те, що з часом ступінь зношеності основних засобів зростає і вони потребують більших витрат на обслуговування та ремонт.

ІV. Виробничий метод.

Цей метод базується на тому, що амортизація об’єкта залежить в основному від інтенсивності його використання. Він застосовується, як правило, до активної частини основних засобів, які експлуатуються нерівномірно. Він ґрунтується на тому, що величина амортизації є результатом експлуатації об’єкта і залежить від обсягу виробленої на ньому продукції. Тому для визначення потрібно мати дані про розрахунковий сумарний обсяг продукції у натуральних показниках за весь строк корисного використання і фактичний обсяг одиниць продукції у конкретному періоді. Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації. Виробнича ставка визначається діленням різниці первісної та ліквідаційної вартості об’єкта на очікуваний загальний обсяг продукції з використанням даного обладнання. Нарахування за виробничим методом можна вважати обґрунтованим у разі, коли фактично отриманий дохід від використання основного засобу дійсно пов’язаний з обсягом виробництва за його допомогою у кожному обліковому періоді. При використанні цього методу амортизація виробничого обладнання розглядається як змінні витрати, оскільки їх сума змінюється прямопропорційно до кількості одиниць виготовленої продукції. Цей метод доцільно використовувати, наприклад, для амортизації вантажних автомобілів. Він ефективний також для амортизації тих основних засобів та нематеріальних активів, які можуть самостійно виконувати конкретний визначений обсяг робіт (табл.. 13.4). В нашому випадку виробнича ставка:

Виробнича ставка = (25000-1500):36800 = 0,64 грн. за кг.

З 1 липня 2000 року, з набуттям чинності довгоочікуваного Положення (стандарту) 7 “Основні засоби” підприємства України здобули право самостійно обирати методи нарахування амортизації. Серед таких методів є методи прискореної амортизації. Використання методів прискореної амортизації дозволить підприємствам швидше оновлювати виробничий апарат, матеріально-технічну базу підприємства, підвищувати та на цій основі збільшувати якість і конкурентоспроможність продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках. Прискорена амортизація відображає процес зносу основного капіталу, активізує виведення з експлуатації фізично та морально спрацьованого обладнання, відповідає розширенню самостійності підприємств і розвитку ринкових відносин, виконує завдання прискореного оновлення основного капіталу.

V. Метод зменшення залишкової вартості.

Згідно з цим методом річна сума амортизації визначається як добуток річної норми амортизації на залишкову вартість об’єкта основних засобів на початок звітного року (або первісна вартість на початок нарахування амортизації).

,

де Т – кількість років корисного використання об’єкта основних засобів.

В нашому випадку річна норма амортизації 34 % (таблиця 13.5). Порівняно складніші математичні підрахунки норми амортизації дадуть змогу отримати більш точний, систематичний і раціональний метод розподілу вартості основних засобів. Єдине, що ліквідаційна вартість повинна бути трохи більшою від нуля.

VІ. Метод прискореного зменшення залишкової вартості.

Норма амортизації, обчислена за прямолінійним методом подвоюється і застосовується до залишкової вартості об’єкта. У зарубіжній практиці його ще називають методом подвійного зменшення залишку. Ліквідаційна вартість у цей розрахунок не входить. Її величина потрібна лише для розрахунку амортизації за останній рік

Цей метод обмежує свободу вибору прискорення вітчизняним бухгалтерам. Водночас надання такого права, як зазначають фахівці, збільшує суб’єктивізм в обліку.

VІІ. Кумулятивний метод.

Метод полягає в тому, що для підрахунку суми амортизації за обліковий період вартість активу, яка амортизується, множать на кумулятивний коефіцієнт. У нашому прикладі сума чисел років корисної експлуатації обладнання дорівнює 1+2+3+4+5+6=21. Кумулятивний коефіцієнт становить для першого року, другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого відповідно 6/21, 5/21,4/21, 3/21, 2/21, 1/21

Цей метод можна застосовувати і в зворотному порядку, коли, наприклад, під кінець строку корисного використання передбачається випуск більших обсягів виробництва і тому обладнання у другій половині строку експлуатації більшою мірою зношується (уповільнена амортизація). Кумулятивний метод є простим і раціональним, забезпечує повне відшкодування вартості об’єкта, що амортизується, але має певний недолік, який зарубіжні вчені вважають значним. За цього методу не завжди дотримується принцип відповідності: сума амортизації, визнана витратами поточного періоду часто не узгоджується з фактичною експлуатацією активу, а отже, і з отриманими від нього доходами.

Синтетичний та аналітичний облік запасів

Для синтетичного обліку товарно-матеріальних цінностей призначені рахунки класу 2 "Запаси". Це активні рахунки, за дебетом яких відображають залишок та надходження запасів, а за кредитом - їх вибуття. Призначення кожного рахунку розглянемо детальніше.

Рахунок 20 "Виробничі запаси" має дев'ять субрахунків, з назв яких зрозуміло, що на них відображається.

Субрахунок 201 "Сировина й матеріали" - обліковують сировину та основні матеріали, призначені для виготовлення продукції, господарських потреб, додаткового обладнання вагонів, барж, суден тощо. Заготовлену сільськогосподарську продукцію для наступної переробки також обліковують на цьому субрахунку.

Субрахунок 202 "Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби" - напівфабрикати, конструкції та вироби, придбані для комплектування продукції, що випускається.

Субрахунок 203 "Паливо" - нафтопродукти (бензин, дизельне паливо, мастильні матеріали тощо), тверде паливо (вугілля, торф, дрова), газ, призначені для експлуатації транспортних засобів, технологічних потреб виробництва, вироблення енергії, опалення будівель тощо.

Аналітичний облік матеріальних запасів ведуть за їх видами за кількістю і сумою. Приймаючи звіт про рух матеріальних цінностей, бухгалтер здійснює ретельну перевірку правильності його складання.

Перевірка правильності відображення записів матеріалів на початок місяця здійснюється шляхом зіставлення з даними попереднього звіту або сальдової відомості.

У звіті особливо чітко потрібно перевірити прибуткову частину, звертаючи увагу на те, чи всі первинні документи подано і чи всі цінності з них записано у звіті. При цьому використовують журнал реєстрації довіреностей, в якому зафіксовані видані довіреності на одержання цінностей і є інформація про їх використання.

Прибуткову частину звіту також звіряють з документами з обліку виходу продукції із власного виробництва.

Видаткову частину звіту перевіряють відповідно до доданих первинних документів. Слід пам'ятати, що тут матеріально відповідальна особа має прямий інтерес, а тому буде старатися додати всі видаткові документи. Адже якщо видаток не підтверджено документом, то це пряма втрата відповідальної особи.

Перевіривши правильність вступних залишків матеріалів, прибуткову і видаткову частини звіту, простим арифметичним підрахунком контролюють визначені кінцеві залишки.

Визначення, класифікація та оцінка запасів у обліку

Запаси визнаються активами, якщо вони відповідають критеріям визнання активу:

•  існує ймовірність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням,

•  їх вартість може бути достовірно оцінена.

Згідно з П(С)БО 9 запаси – це активи, які:

•  утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

•  перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

•  утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують або виникають внаслідок її проведення (П(С)БО 3, п.4).

Для цілей бухгалтерського обліку всі запаси підприємства можуть бути поділені на дві групи:

•  власні запаси,

•  запаси, які не є власністю підприємства, але знаходяться на його території.

Власні запаси підприємства обліковуються на балансових рахунках.

Запаси включають:

•  сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

•  незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

•  готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

•  товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

•  малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

•  поточні біологічні активи, якщо вони оцінюються за цим Положенням (стандартом), а також сільськогосподарська продукція і продукція лісового господарства після її первісного визнання.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).

Облік виробничих запасів, які належать підприємству (в тому числі і тих, що знаходяться в дорозі та в переробці), ведеться на рахунку 20 “Виробничі запаси”. З цією метою підприємства можуть вести відповідну аналітику на субрахунках.

Наприклад: 201.1 “Сировина й матеріали на складі”;

Методи визначення собівартості вибуття запасів та їх впливу на фінансові результати підприємства

Питання щодо переходу права власності на запаси при їх вибутті вирішується аналогічно, як і при надходженні запасів.

Згідно з ПБО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:

1)дентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2)середньозваженої собівартості;

3)собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

4)собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

5)нормативних затрат;

6)ціни продажу.