Облік грошових коштів

Бюджетні установи є первинною ланкою галузей невиробничої сфери, де щоденно відбуваються численні господарські операції, що вносять зміни до складу та розміщення господарських засобів (рис. 1.1) і джерел їх утворення, використання яких потребує ретельного контролю.

Рис. 1.1. Класифікація господарських засобів  бюджетних установ за складом і розміщенням

Необоротні активи — це засоби, придбані або створені для довгострокового (понад один рік) використання у процесі госпо­дарської діяльності: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи.

До оборотних активів належать засоби, призначені для невиробничого споживання або використання у процесі господарської діяльності протягом не більш як одного року: виробничі запаси, грошові кошти на рахунках у банку, органах Державного казначейства, у касі, дебітори.

Класифікацію засобів установи за джерелами утворення і призначення наведено на рис. 1.2.Джерелами формування господарських засобів є власні кошти (капітал), доходи і зобов’я­зання. До власного капіталу належать фонд у необоротних активах і фонд у малоцінних і швидкозношуваних предметах, які становлять частку державного (комунального) майна, переданого в постійне безпосереднє розпорядження бюджетних установ. Останні, не маючи власних оборотних коштів, покривають витрати (видатки) за рахунок бюджетних коштів (доходів загального і спеціального фондів).

Рис. 1.2. Класифікація господарських засобів за джерелами їх утворення і призначенням

До залучених коштів належать зобов’язання установи, що виникли внаслідок минулих подій. З подальшим урегулюванням зобов’язань змінюється економічний зиск установи через виплату готівкою, передачу інших активів, заміну одного зобов’я­зання на інше. Короткострокові зобов’язання підлягають оплаті протягом одного року, довгострокові — упродовж періоду, що перевищує один рік.

Процес невиробничого споживання є головним і найскладнішим видом діяльності бюджетних установ (рис. 1.3). Як і процес виробництва, процес невиробничого споживання потребує різноманітних витрат (видатків) матеріальних і фінансових ресурсів. Надання нематеріальних послуг супроводжується нарахуванням заробітної плати, стипендій, придбанням і споживанням основних засобів, матеріалів, медикаментів, продуктів харчування тощо. У результаті цього виникають і нагромаджуються видатки, порівняння яких із доходами визначає результат фінансово-господарської діяльності бюджетної установи за рік.

Рис. 1.3. Спрощена схема процесу невиробничого споживання

Отже, предметом (об’єктами) бухгалтерського обліку в бюджетних установах є господарські засоби за складом і розміщенням, за джерелами їх формування і призначенням у процесі невиробничого споживання. Як система контролю за наявністю та рухом бюджетних коштівбухгалтерський облік у бюджетних установах виконує управлінську, контрольну таінформаційну функції. Основним його завданням є повне і своєчасне відображення фінансово-господарських операцій з використання бюджетних коштів відповідно до їхнього цільового призначення.

Облік дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість, як і інші активи підприємства, відображається в балансі тільки при дотриманні загальної вимоги, яка пред'являється до активів національними стандартами, а саме:

•  може бути достовірно визначена грошова оцінка цієї дебіторської заборгованості;

•  у майбутньому очікується одержання від неї економічних вигод, тобто одержання грошових коштів, товарів, інших активів або зменшення зобов’язань.

П(С)БО №10 "Дебіторська заборгованість" визначає методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах зарахування її на баланс підприємства, при відображенні у фінансовій звітності на дату балансу і при списанні з балансу як безнадійної.

Спочатку дебіторська заборгованість приймається на баланс за історичною (фактичною) собівартістю. Вона являє собою вартість придбаних дебітором активів (товарів, нематеріальних активів, виконаних робіт, наданих послуг, коштів, нарахованих до одержання відсотків і т.д.).

П(С)БО №10 встановлює особливий порядок оцінки дебіторської заборгованості за продукцію, роботи, товари, послуги.- вона зараховується на баланс ( визнається в обліку) одночасно з визнанням доходу. Таким чином, для визнання поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги необхідно, щоб виконувалися критерії визнання доходу (П(С)БО 15, п.8):

•  покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

•  підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

•  сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

•  є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Момент передачі ризиків й вигод, пов’язаних з правом власності на продукцію, товари, роботи, послуги визначається на основі вивчення угоди поставки продукції (товару, послуг), яка укладена між підприємством та покупцем, та обставин операції.

Одночасно з визнанням дебіторської заборгованості відбувається її класифікація за певними критеріями:

1) строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом;

2) об’єкти щодо яких виникла дебіторська заборгованість;своєчасність погашення.

Згідно з П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну. При цьому враховуються два критерії: строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом.

Поточна дебіторська заборгованість – виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу. Тобто для віднесення дебіторської заборгованості до поточної, достатньо наявності хоча б одного з двох наведених критеріїв.

Довгострокова дебіторська заборгованість – не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після 12 місяців з дати балансу, тобто для віднесення заборгованості до довгострокової, необхідна одночасна наявність двох наведених критеріїв.

Критерієм класифікації заборгованості на поточну і довгострокову є операційний цикл. Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності і отриманням коштів від реалізації виготовленої з них продукції або товарів та послуг (П(С)БО 2, п.4)

Крім того у П(С)БО №3 "Звіт про фінансові результати" термін "операційна діяльність" визначається як основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю. Довгострокова дебіторська заборгованість виникає при здійсненні інвестиційної, фінансової діяльності, а також внаслідок надзвичайних подій.

Объект основных средств - это:

• законченное устройство со всеми приспособлениями и принадлежностями к нему;

• конструктивно обособленный предмет, предназначенный для исполнения определенных самостоятельных функций;

• обособленный  комплекс конструктивно объединенных предметов одинакового или разного назначения, которые имеют общие приспособления для их обслуживания, управления и единый фундамент, в результате чего каждый предмет может выполнять свои функции, а комплекс - определенную работу только в составе комплекса, а не самостоятельно;  

• другой актив, который отвечает определению основных средств, или часть такого актива, которая контролируется предприятием

Если один объект основных средств состоит из частей, которые имеют различный срок полезного использования (эксплуатации), то каждая из этих частей может признаваться в бухгалтерском учете как отдельный объект этих основных средств.

Приведенные выше формулировки позволяют трактовать понятие "объект основных средств" достаточно широко и учитывать особенности его использования. Для того, чтобы вести учет основных средств, стандарт 7 дает нам следующие базовые определения:

Амортизация - систематическое распределение стоимости необоротных активов, которая амортизируется, на протяжении срока их полезного использования (эксплуатации).

Стоимость актива, подлежащая амортизации - первичная или переоцененная стоимость необоротных активов за вычетом их ликвидационной стоимости.

В качестве примечания рекомендую все-таки в учетной политике предприятия записать, что ликвидационная стоимость основных средств принимается равной нулю. Это избавит Вас от головной боли при налоговых проверках и упростит учет. Кроме того, на больших предприятиях вероятность возникновения ошибок линейного персонала сильно уменьшится.

Группа основных средств - совокупность однотипных по техническим характеристикам, предназначению и условиям использования необоротных материальных активов.

 Уменьшение полезности - потеря экономической выгоды в сумме превышения остаточной стоимости актива над суммой ожидаемой компенсации.

Износ основных средств - сумма амортизации объекта основных средств с момента начала его полезного использования.

Ликвидационная стоимость - сумма средств или стоимость других активов, которую предприятие ожидает получить от реализации (ликвидации) необоротных активов после окончания срока их полезного использования (эксплуатации), за вычетом затрат, связанных с их реализацией  (ликвидацией).

Подобные объекты - это объекты, которые имеют одинаковое функциональное назначение и одинаковую справедливую стоимость.

Первоначальная стоимость - историческая (фактическая) себестоимость необоротных активов, определяемая как сумма уплаченных денежных средств или справедливая стоимость других объектов, переданных (затраченных) для приобретения (создания) необоротных активов.

Переоцененная стоимость - стоимость необоротных активов после их переоценки. 

Срок полезного использования (эксплуатации)  - ожидаемый период времени, на протяжении которого необоротные активы будут использоваться предприятием или с их использованием будет изготовлен (выполнен) ожидаемый предприятием объем продукции (работ, услуг).

Последнее замечание достаточно важно. Его нужно применять для основных средств, эксплуатация которых имеет ограничения, связанные с ресурсом или возможностями самих основных средств. Например, сооружение имеет паспортный срок эксплуатации - десять лет. Именно это и будет полезным сроком его использования, несмотря на то, что он, теоретически, может быть продлен.

Незавершенные капитальные инвестиции в необоротные материальные активы -капитальные инвестиции в строительство, изготовление, реконструкцию, модернизацию, приобретение объектов необоротных материальных активов, введение которых на дату баланса не произошло, а также авансовые платежи для финансирования строительства.

Именно исходя из данной формулировки в процессе практического ведениябухгалтерского учета основных средств, бухгалтеру следует сначала приходовать основные средства как незавершенные инвестиции, а лишь, потом, после получения акта ввода в эксплуатацию основных средств, приходовать их как основные срества. Это избавит Вас от необходимости раздумывать, что же делать, когда дата баланса наступила, а акт ввода в эксплуатацию, нпример, станка, у Вас отстутствует. Особенно это важно для произвоственных предприятий, поскольку акт ввода в эксплуатацию одновременно является подтверждением, что соблюдены все требования техники безопасности и охраны труда.

Чистая стоимость реализации необоротного актива - справедливая стоимость необоротного актива за вычетом ожидаемых расходов на его реализацию.

Визнання нематеріальних активів

 

Відповідно до П(С)БО 8 нематеріальними вважаються немонетарні активи, які:

•  не мають матеріальної форми;

• можуть бути ідентифіковані;

• утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, постачання товарів або послуг, в адміністративних цілях або для надання в оренду іншим особам.

Придбаний нематеріальний актив визнається підприємством і відображається в обліку та звітності, якщо він відповідає всім критеріям визнання:

Перша група критеріїв є загальною для визнання активів відповідно до П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”.

Всі активи підприємство отримує внаслідок минулих подій (придбання, виробництво, отримання в оренду тощо). Операції або події, що очікуються в майбутньому, не приводять до появи активів. Наприклад, намір придбати активи не відповідає визначенню активів і може бути розкритий у примітках до фінансових звітів (п.37.3 П(С)БО 8).

Контроль над активами та існування ймовірності отримання майбутніх економічних вигод тісно пов’язані з правом власності на актив, але не обмежуються тільки ним. Так нематеріальні активи, якими підприємство користується за договором операційної оренди, будуть відображені за балансом підприємства на рахунку 01 “Орендовані необоротні активи”, а нематеріальні активи, які надійшли за договором фінансової оренди, будуть визнані у складі власних активів підприємства і відображені на балансовому рахунку 12 “Нематеріальні активи”. Такий підхід пояснюється додержанням принципу превалювання сутності над формою. Так, у разі фінансової оренди основні ризики і вигоди від використання активу переходять до орендаря незалежно від того, чи переходить право власності.

Критерій щодо можливості достовірної оцінки вартості активу застосовується незалежно від того, чи був нематеріальний актив придбаний, отриманий ззовні, чи створений на підприємстві.

Для визнання нематеріальних активів, створених на підприємстві, відповідно до вимог П(С)БО 8 застосовуються додаткові критерії визнання:

Витрати на створення нематеріального активу класифікуються на етап досліджень та етап розробок.

Дослідження – заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань.

Розробка – застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання.

Витрати на дослідження визнаються витратами під час їх здійснення. Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок у процесі створення нематеріального активу, тоді всі витрати розглядаються як витрати на дослідження.

3 .Нематеріальний актив, отриманий в результаті з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає переліченим вище критеріям визнання, то витрати, пов’язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Прикладом витрат, які не ведуть до виникнення нематеріального активу і підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені є:

витрати на дослідження (інші операційні витрати);розробки, слід відображати в балансі (визнавати) за умови, якщо підприємство має:

намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних

витрати на підготовку і перепідготовку кадрів (адміністративні витрати);

витрати на рекламу і просування продукції на ринку (витрати на збут);

витрати на створення, реорганізацію, переміщення підприємства або його частин (адміністративні витрати);

витрати на підвищення ділової репутації підприємства (адміністративні витрати).

Крім того, не слід визнавати нематеріальним активом розроблені (створені) самим підприємством торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю суттю об’єкти.