5. Методики оцінювання інвестиційного ризику

Оцінка ризику здійснюється на різних фазах проекту: передінвестиційній та інвестиційній. Оцінка ризиків представляє собою визначення кількісним або якісним способом величини (ступеня) ризику. Слід розрізняти якісну і кількісну оцінку ризику.

Доведено, ризик є ймовірною оцінкою, його кількісне вимірювання не може бути однозначним і чітко передбачуваним. Залежно від того, яку з методик обчислення реалізовано, рівень ризику може суттєво змінюватися. На практиці реалізуються такі основні методики оцінювання ризику:

• оцінка чутливості кон’юнктури;

• оцінка ймовірного розподілу дохідності.

Перший підхід полягає в обчисленні ризику як розмаху варіації дохідності активу (V), виходячи з песимістичної (R_п) та оптимістичної (R_оп) оцінок її.

Розмах варіації виступає в цьому випадку мірою ризику (діапазону зміни дохідності), що асоціюється з окремим фінансовим активом, тобто:

V = R_оп – R_п, (12.1)

Чим більший розмах (ширший інтервал, діапазон) зміни очікуваної дохідності від найнижчого до найвищого рівня, тим меншою є впевненість інвестора в отриманні майбутніх очікуваних доходів і більшим ризик. Деякі аналітики переконані, що інвестор має розглядати лише варіанти з ризиком, меншим порівняно з очікуваним рівнем (відхилення, нижчі за прийнятне значення).

Другий підхід передбачає прогнозові оцінки значень дохідності фінансового активу (Ri) та ймовірності здійснення їх (Рi).

На прийняття інвестиційних рішень впливає таке економічне явище як інфляція – загальне підвищення цін. Коли росте інфляція, реальна вартість сподіваних грошових потоків падає. Якщо інвестор не врахує ризик інфляції, то чутливість внутрішньої ставки доходу проекту (IRR) та чистого приведеного доходу (NPV) можуть бути штучно завищені.

Практика свідчить, для визначення оцінки ефективності проекту з урахування інфляції необхідно:

• скорегувати грошові потоки на середньорічний індекс інфляції, а потім на ставку дисконту;

• визначити ставку дисконту, яка б враховувала індекс інфляції, і потім скорегувати грошові потоки за новою ставкою, яка враховує індекс інфляції.

Методика оцінки ефективності проекту з урахування інфляції передбачає залучення формули:

Ri = (1+R) (1+i) – 1, (12.2)

де Ri – ставка дисконту (коефіцієнт) з урахуванням інфляції;

R – ставка дисконту (коефіцієнт) без урахування інфляції;

і – середньорічний індекс інфляції (коефіцієнт).

Сутнісну характеристику основних методів якісної оцінки ризику (Мя_ор) представлено в таблиці 12.2.

Таблиця 12.2

Сутнісна характеристика основних методів якісної оцінки ризику (Мя_ор)

Назва Мяор

Сутнісна характеристика Мяор

Метод Делфі

Метод Делфі – метод, при якому експерти позбавлені можливості обговорювати відповіді спільно, враховувати думку лідера. Цей метод дозволяє підвищувати рівень об'єктивності експертних оцінок. Позитивні сторони: простота розрахунків, відсутність необхідності в точної інформації та застосування комп'ютерів. Негативні сторони: суб’єктивність оцінок, складність у застосуванні висококваліфікованих експертів.

Назва Мяор	Сутнісна характеристика Мяор
Метод аналізу доцільності витрат	Метод аналізу доцільності витрат орієнтований на виявлення потенційних зон ризику і використовується особою, яка приймає рішення про інвестування коштів, для мінімізації ризику, загрозливого капіталу. Передбачається, що перевитрата коштів може бути викликаний одним із чотирьох основних факторів або їх комбінаціями: первісна недооцінка вартості проекту в цілому або його окремих фаз і складових; зміна меж проектування, обумовлена непередбаченими обставинами; різниця в продуктивності (відмінність продуктивності від передбаченої проектом); збільшення вартості проекту в порівнянні з первісною внаслідок інфляції або зміни податкового законодавства
Метод аналогій	Метод аналогій – цей метод передбачає аналіз аналітичних проектів для виявлення потенційного ризику оцінюваного проекту. Найбільш застосовується при оцінці ризику повторюваних проектів. Метод аналогій найчастіше використовується в тому випадку, якщо інші методи оцінки ризику неприйнятні, і пов'язаний з використанням бази даних про ризики аналогічних проектів. Важливим явищем при проведенні аналізу проектних ризиків за допомогою методу аналогій є оцінка проектів після їх завершення

В свою чергу, методи кількісної оцінки ризику припускають чисельне визначення величини ризику інвестиційного проекту. Вони включають:

• визначення граничного рівня стійкості проекту;

• аналіз чутливості проекту;

• аналіз сценаріїв розвитку проекту;

• метод статистичних випробувань;

• імітаційне моделювання ризиків за методом Монте-Карло.

Існує наукова думка, що методи оцінки ризику залежно від повноти інформації, на основі якої приймається інвестиційне рішення, доцільно умовно об’єднати у три групи:

• розрахунково-аналітичні методи (є повна інформація про ризик, джерелом є первинна документація і звіти підприємства);

• статистичні методи та методи з використанням теорії ймовірностей (інформація про ризик неповна, накопичується у разі появи ризикових подій). Одним з недоліків статистичного методу оцінки ризику є неможливість за розрахованим рівнем ризику визначити обсяги можливих втрат.

• експертні методи (інформація про ризик відсутня, застосування стандартних математичних методів неможливе, необхідне залучення експертів для визначення ступеня ризику).

На відміну від статистичного методу, метод імітаційного моделювання Монте-Карло дозволяє врахувати діапазон невизначеностей початкових значень параметрів проекту, з якими може зіткнутися його виконавець у майбутньому. Цей метод дозволяє використовувати як об’єктивні дані, так і оцінки експертів. Крім того, завдяки початково заданим обмеженням визначених показників ефективності проекту, можна використовувати значну інформаційну базу для проведення аналізу ризиків. Результати визначення інвестиційного ризику в цьому випадку виражаються не єдиним значенням, а у вигляді імовірнісного розподілу всіх можливих значень досліджуваного показника. Потенційний інвестор буде мати достатній набір даних, які характеризують ризик проекту, що стане підставою для прийняття виваженого рішення щодо вкладання коштів. У процесі імітації будуються послідовні сценарії з використанням початкових даних, які вважаються невизначеними, а отже, випадковими величинами. Результати імітації опрацьовуються, і на їх основі проводиться оцінка ступеня ризику.

Статистичний метод дозволяє провести попередню оцінку рівня ризику і є найбільш простим у реалізації, проте він має ряд недоліків, а саме:

• неможливість вибору найбільш прийнятного варіанта реалізації інвестиційного проекту,

• визначення рівня можливих втрат;

• областей максимальних втрат.

Цього дозволяють уникнути метод Монте-Карло та оцінка ризику за допомогою методу нечітких множин.

В свою чергу, метод Монте-Карло є більш точним, оскільки більша кількість розрахунків дозволяє врахувати коливання обсягів виробництва, ціни продукції тощо. Важливою перевагою методу є можливість змінювати кількість показників, а для імітацій застосовувати спеціальні пакети програм Project Expert, «Альт-Инвест». Але більш економічно обґрунтованим є метод нечітких множин, оскільки за його допомогою одержують найбільш прийнятний варіант попередження ризику.