Форми інвестиційних ресурсів: види та призначення
Форми інвестиційних ресурсів представляють собою конкретний вид інвестиційного капіталу, який може обирати риси фінансові, матеріальні, нематеріальні та трудові. Практика доводить, наявність трансформаційних економічних змін у суспільстві викликає необхідність підвищення ролі інвестиційного ресурсу у різних формах його прояву. Як правило, підприємницький сектор використовує інвестиційний ресурс у формі фінансових, матеріальних, нематеріальних та трудових ресурсів. Саме ці форми інвестиційних ресурсів виступають основою вкладення в об’єкти інвестування. Нагадаємо, вчені до інвестиційних ресурсів підприємства пропонують включати усі форми капіталу, що залучаються в об’єкти реального та фінансового інвестування.
Слід звернути увагу на призначення форм інвестиційних ресурсів. Так, вказані форми інвестиційних ресурсів знаходять своє втілення у проекті на основі прийняття управлінських рішень по відповідній стадії. При цьому, інвестор самостійно визначає, яка форма інвестиційного ресурсу необхідна на момент прийняття управлінського рішення. На початку інвестиційного циклу ключовими виступають фінансова та матеріальна форма інвестиційного ресурсу. Якщо їх адаптацію в проекті завершено то звертаються до трудової форми фінансових ресурсів. Це забезпечує формування колективу, який здатен працювати над виконанням інвестиційної ідеї. У разі необхідності залучають нематеріальні інвестиційні ресурси, що прияє якісній обробці інформації та забезпечує правовий цикл протікання інвестиційного процесу. Проте, якщо проект має інноваційну платформу то зазначена форма інвестиційного ресурсу має пріоритетне та першочергове значення в період прийняття рішення інвестором.
Форми інвестиційних ресурсів підприємства та мету їх використання представлено на рисунку 10.2.
Рис. 10.2. Види форм та мета використання інвестиційних ресурсів підприємства
Практика доводить, що вибір форм інвестиційних ресурсів не залежить від масштабу проекту та від мети його реалізації. Кожна форма інвестиційного ресурсу має своє призначення та сприяє досягненню інвестиційної мети. Їх поєднання забезпечує, з одного боку, протікання всіх інвестиційних стадій проекту, з іншого боку, виконуються тактичні завдання на основі прийнятої інвестиційної стратегії.
Методи формування інвестиційних ресурсів для проекту
З теоретичної точки зору та практичного досвіду проведення інвестиційної діяльності до складу методів формування інвестиційних ресурсів включають: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування, інвестування, лізинг, страхування.
Важливе значення у забезпеченні стабільності інвестиційного циклу з позиції фінансового ресурсу має такий метод формування як самофінансування. Самофінансування представляє собою фінансову стратегію управління суб’єкта підприємницької діяльності власними доходами і надходженнями у грошовій формі відповідного цільового призначення з метою акумулювання капіталу, достатнього для фінансування розширеного відтворення, яке забезпечується шляхом реалізації проектів.
У різних літературних джерелах розрізняють самофінансування у вузькому і в широкому сенсі. Перше – це фінансування лише інвестиційної діяльності за рахунок власних засобів. Друге – самофінансування не лише розвитку підприємства, але і його поточної (операційній) діяльності.
Практика свідчить, самофінансування є способом фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва за рахунок власних засобів. Головним джерелом самофінансування підприємств виступає чистий прибуток. Як економічна категорія прибуток відображає остаточну грошову оцінку виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності і є найважливішим показником фінансових результатів підприємств, їх фінансового стану.
Наступним методом формування інвестиційних ресурсів для проекту вважається кредитування. Важлива умова кредитування це пріоритетність надання кредитів, яка повинна зумовлюватися виключно ефективністю проектів (заходів) кредитування, рівнем кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку. Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб’єктів, які займаються формуванням інвестиційного ресурсу. Вона охоплює принципи, об’єкти та методи кредитування інвестиційних циклів, механізми надання та погашення інвестиційних позик, а також банківський контроль в процесі кредитування проектів.
Науковці вважають, сучасна система кредитування інвестиційних проектів представляє собою модель, при якій функціонують нові методи та форми кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин з позичальниками інвестиційного ресурсу, а також до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз інвестиційні кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.
Особливого значення набуває інвестиційне кредитування, яке представляє собою систему взаємовідносин між банківською установою та позичальником кредитного інвестиційного ресурсу на правових умовах по наданню кредиту. Існує думка, що інвестиційне кредитування – це складний вид послуги банків, що полягає в наданні коштів підприємству на термін від 1 року для фінансування яких-небудь комерційних проектів, причому виплата суми кредиту і відсотків за ним може здійснюватися як за рахунок власних коштів підприємства, так і за рахунок прибутку, одержаного від реалізації проекту.
За даними НБУ, серед інвестиційних кредитів традиційно найбільшу частку становили кредити у торгівлю, ремонт автомобілів, кредити переробної промисловості та операції з нерухомістю. Це кредити з метою підтримки кругообігу капіталу. Проте слід збільшувати кредити на створення або вдосконалення вже існуючих виробництв, тобто ті кредити, що дозволяють залучати інновації до розвитку економіки.
Науковці пропонують інвестиційне кредитування розуміти як кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин в інвестиційній сфері. При цьому підкреслюють, що специфічна роль інвестиційного кредитування полягає в стимулюванні розвитку виробництва та сприяння підвищенню рентабельності діяльності під час усіх стадій відтворювального процесу.
Бюджетне фінансування як метод формування інвестиційного ресурсу має свої особливості. Вважається, що саме виконання видаткової частини бюджету, яке пов’язане з використанням державних коштів і є бюджетним фінансуванням. Бюджетне фінансування, в свою чергу, трактується як безповоротний та безоплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій муніципальних органів та забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.
Отож, бюджетне фінансування тісно пов’язане з видатками розвитку. Видатки розвитку представляють собою витрати державного і місцевих бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема:
фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення;
фінансування структурної перебудови народного господарства;
субсидії та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.
У відповідності із законодавством України бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава, виходячи із своїх фінансових можливостей, здійснює конкурсний відбір найбільш необхідних та ефективних проектів. Проекти, що не пройшли конкурсний відбір, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів. Обсяг видатків встановлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об’єктів.
Інвестування як елемент методу формування інвестиційного ресурсу займає достатньо вагому нішу у проектному впровадженні різних ідей. За сутнісною характеристикою інвестування представляє собою процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та інше), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори – ресурси, а далі у капітал. Отож, інвестування є процесом накопичення грошових коштів або створення активів, які дають прибуток. У всякому разі, інвестування – це процес примноження капіталу підприємства. З практичної позиції «інвестувати» означає – «відмовитися від грошей сьогодні, щоб отримати більшу їх суму в майбутньому». Деякі фахівці інвестиційної сфери пропонують інвестування розглядати, з одного боку, як вкладання коштів з метою забезпечення притоку грошей протягом тривалого періоду часу, з іншого боку, як переміщення свого капіталу в активи з метою його збільшення і отримання в подальшому прибутку у вигляді пасивного доходу.
З юридичної практики відомо, що інвестування виступає різновидом або елементом господарської діяльності, змістом якого є сукупність практичний дій учасників інвестування (інвестора, виконавців, посередників, держави, територіальної громади) щодо організації, вкладення інвестицій та отримання запланованого соціально-економічного ефекту.
До характерних ознак інвестування включають: тісний зв’язок з господарською діяльністю інвестора; досягнення соціально-економічного ефекту в інтересах інвестора; наявність великого кола учасників, а саме інвестора, виконавців, посередників, держави, територіальних громад.
Одним із методів формування інвестиційних ресурсів для проекту вважається лізинг. Відомо, що лізинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) представляє собою підприємницьку діяльність, спрямовану на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна. Як правило, таке майно є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Крім того, лізинг є довгостроковою орендою машин і обладнання, видачею обладнання напрокат. У зв’язку з цим, лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.
Згідно Закону України «Про фінансовий лізинг»: «лізинг – це сукупність цивільно-правових відносин, які виникають з договору фінансового лізингу».
Науковці вважають, що лізинг – це вид інвестиційної діяльності, при якому спеціалізована лізингова компанія (яка виконує функції інвестора) купує вказане клієнтом майно та передає йому це майно в користування за оплату з можливістю переходу права власності на предмет лізингу до Лізингоотримувача по закінченню строку лізингу. Практика доводить, лізинг є досить новим видом інвестиційної діяльності для економіки нашої країни, але має широке розповсюдження в країнах Європи та інших розвинутих країнах.
На даний час активно використовується два види лізингу: фінансовий та операційний. Так, фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. В свою чергу, операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньостроковим і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання. Операційний лізинг, у свою чергу, охоплює рейтинг і хайринг.
У процесі інвестування виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. Проте страхові компанії й сьогодні надають порівняно обмежений обсяг страхових послуг, акумулюють недостатньо фінансових ресурсів, не відіграючи належним чином ролі постачальників довготермінових кредитів. Також слід пам’ятати, що створення системи співстрахування і перестрахування вкладень потрібне ще й для того, щоб активізувати банки для здійснення доступного інвестиційного кредитування. З метою більш повного використання коштів, залучених страховиками як джерела інвестиційних ресурсів, необхідно:
привести національне страхове законодавство у відповідність до стандартів ЄС;
ефективніше використовувати інвестиційний потенціал учасників страхового ринку;
активно розвивати інфраструктуру останнього.
Існує наукова думка, що методами фінансування інвестицій є принципові підходи до фінансування окремих інвестиційних проектів або програм. До основних методів фінансування інвестицій належать:
повне самофінансування,
акціонування,
кредитне фінансування,
лізинг і селенг,
змішане фінансування.
При цьому, акціонування розглядається як метод, який залучають для фінансування великих інвестиційних проектів із значними термінами окупності витрат. В свою чергу, змішане фінансування базується на комбінаціях різних методів формування інвестиційного ресурсу, яки залучається для фінансування різних інвестиційних проектів.