Офшорні зони інвестування: поняття та сутнісні ознаки
Офшорні зони є специфічним інструментом стимулювання інвестиційної діяльності і збільшення надходжень до бюджетів депресивних територій, економічний ефект якого ґрунтується на явищі зростання державних доходів завдяки розширенню податкової бази (використанню її особливого виду доходів, отриманих лише від здійснення зовнішньоекономічної діяльності) та мінімізації величини податкового навантаження. Як правило, доходи від офшорного бізнесу складають до половини обсягу державних бюджетів.
Дефініцію «офшори» прийнято розуміти як юрисдикції (держави, регіони, міста), які дозволяють реєструвати на своїй території компанії і які відповідають наступним вимогам:
відсутність оподаткування або низькі податкові ставки;
понижені вимоги до фінансової звітності;
можливість анонімного розпорядження засобами.
Основною умовою є те, що компанії-офшори не можуть вести комерційну діяльність на території країни або регіону, в якому вони зареєстровані.
Офшорними зонами (юрисдикціями) називають країни чи відокремлені території єдиних держав, де на державному рівні для певного типу компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги в оподатковуванні, знижені чи скасовані вимоги до бухгалтерського обліку та аудиту, частково або цілком зняті митні і торгові обмеження. Під офшорною зоною (від англ. offshore – «поза берегом») розуміють один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних вільно-економічних зон, особливістю яких є:
створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів;
високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності;
лояльність державного регулювання.
Термін «офшорна зона» загалом має на увазі будь-яку країну з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, що має нерезидент, певний рівень банківської або комерційної секретності.
Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб'єктів господарювання-нерезидентів, що не здійснюють господарської діяльності та не мають джерел доходу на її території. Практика свідчить, офшорна зона створюється там, де слабо розвинута економіка та інших можливостей для залучення iнoзeмного капіталу немає. В цілому, термін «офшорна зона» пропонується розглядати як країну з низькою або нульовою податковою ставкою на прибуток, визначений рівень банківської або комерційної таємниці і мінімальною або повною відсутністю резервних вимог центрального банку чи обмежень по конвертованості валюти.
Вивчення діяльності офшорних зон та основних аспектів офшорного інвестування вказало на існування характерних ознак, які здатні окреслити їх специфіку (рис. 6.2).
Рис. 6.2. Сутнісні ознаки офшорних зон
Практика свідчить, сутнісні ознаки офшорних зон витікають з існуючих дій їх учасників. Так, багато офшорних юрисдикцій стягують податки, проте всі вони або не стягують податок на прибуток взагалі, або стягують його тільки з певних категорій доходу, або стягують податок нижчий, ніж у тій країні, де платники є податковими резидентами. Відсутність податку на прибуток, як правило, є частиною політики залучення іноземного капіталу. У ряді випадків податок на прибуток не вводиться внаслідок бідності значної частини населення. Важливою особливістю більшості офшорних територій є надання пільгового податкового режиму і виконання вимоги проведення ділових операцій за межами країни, де офіційно зареєстрована офшорна компанія.
Для офшорних юрисдикцій існує певний рівень секретності. Це пов’язано з тим, що особливістю офшорних юрисдикцій є наявність надмірно жорстких правил захисту банківської і комерційної таємниці. Вони відмовляють у порушенні своїх бар'єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. З цієї точки зору розрізняють дві категорії офшорних юрисдикцій:
країни, які відмовляють у послабленні своєї секретності, не зважаючи на використовування режиму секретності в злочинних цілях;
країни, які дозволяють законні розслідування в належних випадках.
Офшорні юрисдикції мають систему подвійного валютного контролю. В її основу поставлена відмінність між резидентами і нерезидентами, а також між національною і іноземною валютами. Загальне правило: резиденти піддаються валютному контролю, а нерезиденти валютному контролю не піддаються. Проте нерезиденти піддаються звичайному контролю відносно місцевої валюти. З компанією, створеною в офшорній юрисдикції, що належить нерезидентам і здійснює свою діяльність зовні юрисдикції, поводяться як з нерезидентом з погляду валютного контролю. Відповідно іноземна особа може сформувати компанію в країні податкового притулку для здійснення бізнесу в інших юрисдикціях. В цьому випадку компанія не піддаватиметься валютному контролю в податковому притулку, оскільки вона не здійснює операції у валюті інших юрисдикцій і не займається бізнесом у даній офшорній юрисдикції.
Більшість офшорних юрисдикцій мають надійні засоби зв'язку – добрі телефонні, кабельні та телексні послуги зв'язку для з'єднання їх з іншими країнами. Багато хто має також регулярний повітряний зв'язок. Разом з тим, використовування офшорних юридичних осіб дає можливість розміщувати капітал у твердій валюті в надійних банках стабільної країни. Великі секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією мають усталені зв'язки і можливість відкривати для своїх клієнтів рахунки в першокласних зарубіжних банках. Офшорній фірмі може бути відкритий валютний банківський рахунок у зарубіжному банку.
Важливо відзначити, проблема офшорних зон має вирішуватись на глобальному рівні за рахунок об'єднання інших країн, міжнародних організацій, що дасть змогу створити спільну законодавчу базу та гармонізувати податкову систему та систему штрафів для зменшення відпливу капіталу з країни. Має відбуватись відстеження нових схем відмивання грошей, жорстка постановка питання про звітність банків, аналіз впливу незаконного капіталу на економічну і політичну сферу життя суспільства, удосконалення роботи державних службовців, складання переліку офшорних зон і юридичних осіб, які з ними співпрацюють.