Правові норми лізингової форми інвестиційної діяльності
Лізинг розглядається як особливий вид інвестиційної діяльності. Це пояснюється тим, що держава, регулюючи податкові та амортизаційні ставки, управляючи різними видами пільг, розширює чи звужує інвестиційні надходження в ті чи інші галузі виробництва.
Лізингові відносини в Україні набули свого легального статусу в 1997 році із прийняттям Закону України «Про лізинг», який у редакції Закону України №1381-IV від 11 грудня 2003 р. отримав назву «Про фінансовий лізинг». Питанням оподаткування лізингових операцій розглядаються в окремому положенні Законів «Про оподаткування та прибутки підприємств», «Про податок на додану вартість». Окремих аспектів лізингової діяльності стосуються також Цивільний кодекс України та ще цілий ряд підзаконних актів.
Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу закріплено на законодавчому рівні в Законі України «Про фінансовий лізинг». У статті 1 даного Закону України фінансовий лізинг трактується як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). У статті 2 вказаного Закону законодавець зауважує, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Статтею 3 та статтею 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» регламентовано предмет (предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів) і суб’єкти лізингу. Крім того, статтею 5 зазначеного Закону надається тлумачення категорії «сублізинг» (сублізинг – це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу).
Законодавець деталізовано у статті 4 згаданого Закону надає суб’єкти лізингу (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Суб'єкти лізингу з позиції статті 4 Закону України
«Про фінансовий лізинг»
У Законі України «Про фінансовий лізинг» законодавець чітко регламентує статтею 9 захист прав лізингоодержувача на предмет лізингу:
– лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника;
– лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.
У той же час, законодавець розкриває в статті 10 права та обов'язки лізингодавця, визначає статтею 14 порядок утримання предмету лізингу та встановлює статтею 15 правові наслідки поліпшення лізингоодержувачем предмета лізингу.
У статті 16 вищезазначеного Закону України регламентується лізинговий платіж. Констатується той факт, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Крім того, розкривається ряд критеріїв, які лягають в основу лізингового платежу: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Говорячи про лізинг варто звернутися до Закону України «Про інвестиційну діяльність». Цим Законом законодавець у статті 6 обумовлює правовий аспект договору лізингу. Звертається увага на те, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначають:
предмет лізингу;
строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
розмір лізингових платежів;
інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Разом з тим, регламентується те, що строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Враховуючи різні аспекти лізингових операцій вітчизняне законодавство передбачило правове регулювання відмови від договору лізингу. Так, стаття 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» чітко визначає порядок відмову від договору лізингу:
лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку;
лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови;
лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів;
стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»;
відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Наявні правові аспекти стосовно лізингових операцій в інвестиційній сфері потребують удосконалення з позиції трансформаційних економічних змін, які відбуваються в суспільстві.