Гносеологія (пізнання)

Гносеологія —теорія пізнання, одна з головних філософських дисцип­лін. яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Суб'єкт пізнання — це пізнаюча свідомість або джерело цілеспрямованої активності, носій пізнавальної, предметно-практичної й оцінюючої діяльності.

Обєкт пізнання – частина обєктивної реальності, включена в людську діяльність і пізнання, це те, на що спрямована пізнавальна діяльність субєкта. Обєктом пізнання в принципі може бути вся дійсність, але лише тоді коли коли увійшла у сферу діяльності субєкта.

Відчуття — відображення у свідомості людини певних сторін, якостей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.

Сприйняття — цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.

Уявлення — узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз.

Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відо­браження дійсності, який забезпечує розгортання на основ» чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять.

Пізнання, процес відбивання і відтворення дійсності в мисленні суб'єкту, результатом якого є нове знання про світ.

Істина - адекватна інформація про об'єкт (ним може бути і сам суб'єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього. відповідність знання дійсності; об'єктивний зміст емпірич. досвіду і теоретич. пізнання. В історії філософії І. розумілася як відповідність знання речам (Аристотель), як вічне і незмінне абс. властивість ідеальних об'єктів (Платон, Августин), як відповідність мислення відчуттям суб'єкту (Д. Юм), як згода мислення з самим собою, з його апріорними формами (І. Кант). В сучас. логіці і методології науки класич. тлумачення І. як відповідності знання дійсності доповнюється поняттям правдоподібності - міри істинності і відповідно ложності гіпотез і теорій.

Об'єктивна істина — це такий зміст наших знань, яке не залежить від суб'єкта по змісту (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).

Відносна істина – неповні, неточні, приблизні знання про об‘єкт

Абсолютна істина — це безсумнівне, незмінне, раз і назавжди встановлене знання.

Догматизм – спосіб засвоєння й застосування знань, в якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, як догма.

Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.

Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.

Умовивід — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.

Проблема (грец. problema — задача) — форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання.

Гіпотеза (грец. hypothesis — основа, припущення) — форма знання, основою якого є передбачення, сформульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизначеним і потребує доведення.

Теорія (грєц. theoria — спостереження, дослідження) — найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності.

Свідомість

Свідомість — відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Можлива лише як суспільне яви­ще, існує на основі мови. Феноменологія розглядає С. як потік актів (сприй­мання, пригадування, міркування та ін.), спрямовані на певні предмети (ін-тенціональність) і певним чином організовані часовим потоком свідомості.

Свідомість людини — нова якість психічної діяльності, за якої дійсність відображається у формах культури, тобто в штучних, неприродних формах, витворених людством у процесі історичного розвитку.

Самосвідомість — здатність людини поглянути на себе збоку, тобто ди-станціюватися від себе, побачити себе очима інших.

Мова — спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вираженя думки, мислення, свідомості.

Колективне несвідоме — образ світу, що сформувався ще в прадавні часи і виражається, як правило, мовою символів, а найвідомішою формою для вираження свідомого є словесна.

Несвідоме – термін психології для позначення сфери психічної діяльності, яка не бере участі у свідомому ставленні людини до світу і проявляється через інтуїцію, мимовільний спогад, гіпнотичний стан, сновидіння тощо

Підсвідоме – активні психічні стани, що перебувають поза центром смислової діяльності, але впливають на хід свідомих процесів

Натурфілософія і філософська антропологія.

Натурфілософія – умоглядне тлумачення природи (розглянутої в її цілісності), що опирається на поняття, вироблені природознавством.

Природа – оточуюча дійсність людини, причому саме та, котра забезпечує її життєдіяльність. Частину П., що утворює рослинний і тваринний світ, відносять до біосфери; водні ресурси - до гідросфери; повітряне середовище - до атмосфери і т.п. У деяких філософських концепціях допускається повне наділення П. душею, наділення її такими якостями, як загальна чутливість (див. гілозоїзм).

Філософська антропологія — напрям, завданням якого є системне вивчення й обгрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.

Духовність — міра людяності як данність, що закорінена у глибини внутрішнього життя людини і завдяки якій природна людська індивідуальність може реалізувати себе як особу.

Людина — поняття, що відображає загальні риси людського роду, тобто характеризує родову істоту.

Індивід — окремий представник людського роду, окремо взята людина (немовля — індивід з його антропологічними властивостями, або одиничне від сукупності).

Особа — людський індивід, узятий в аспекті його соціальних якостей (погляди, цінності, інтереси, моральні переконання тощо), тобто це людина, що пройшла процес соціалізації.

Індивідуальність — неповторний, самобутній спосіб буття конкретної особи як суб'єкта самостійної діяльності, індивідуальна форма суспільного життя людини на противагу типовості, загальності.

Біологізаторські, або натуралістичні, концепції людини - прихильники яких абсолютизують роль природних, біологічних початків у людині,

Соціологізаторскі концепції - в яких людина представлена як усього лише зліпок з навколишніх його соціальних відносин, їх пасивне породження.

Сенс буття – філософське поняття, що означає мету людського буття, процес реалізації потенціалу особи, її здібностей у вільно обраному напрямі, що дає людині почуття щастя.

Антропогенез – процес виділення людини з природного стану під впливом суспільного життя, діяльності й пізнання

Біогенез – одна з теорій виникнення життя на Землі, згідно з якою зародки живих істот були занесені на Землю з інших небесних тіл (теорія панспермії)

Соціоантропогенез – взаємозумовлений цілісний історичний процес виникнення і формування суспільства і морфологічного розвитку людини

Євгеніка – напрям у генетиці, завданням якого є покращення спадкових якостей майбутніх поколінь

Мальтузіанство – соціологічна доктрина англійського економіста Р. Мальтуса, згідно з якою населення зростає в геометричній прогресії, а засоби існуання – в арифметичній