Теми:

Філософія,

Ключові поняття та терміни:

Філософія — це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в нім людини, вияснення різних форм відношення людини до світу, теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути все-загальне у світі, в людині і суспільстві;

Філософія – теоретична форма світогляду, яка має такі фундаментальні властивості: а) універсальність; б) орієнтацію на корінні питання буття, на граничні його підвалини; в) критичність, рефлексивність. Під універсальністю розуміється та обставина, що філософський світогляд має відношення до природи, суспільства і до духовної сфери (свідомість, пізнання тощо). Корінними питаннями буття виступають такі, як питання про початок всього існуючого, питання про вічність і нескінченність, про життя людини тощо. Філософськими дисципліна­ми є метафізика, онтологія, гносеологія, філософська антропологія, логіка, етика, естетика та ін.

Предмет філософії - найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ.

Світогляд— система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. це більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, принципів, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини, разом з життєвими позиціями, програмами та іншими спонуками поведінки, активного діяння взагалі.

Повсякденний світогляд (повсякденний досвід; здоровий глузд) - первинна, ще недостатньо розвинута форма світогляду, що історично виникла в епоху становлення суспільства, ще до виникнення міфу і релігії. П.с. ґрунтується головним чином на стихійному чуттєвому досвіді, первинних традиціях, а не на знанні і логічному мисленні.

Міф (грец. mythos — сказання, легенда) — це первісна світоглядна форма людства, що містила в собі в нерозчленованому(синкретичному) вигляді всі наступні форми суспільної свідомості — релігію, мистецтво, науку, мораль та ін., в тому числі філософію, в якому одухотворені й персоніфіковані природні си­ли та соціальні явища.

Синкретизм – злитість, нерозчленованість, що характеризує первісний, нерозвинутий стан чого-небудь.

Антропоморфізм – наділення тварин, рослин і явищ неживої природи люськими властивостями; властиве багатьом релігіям уявлення про божество в людській подобі

Релігійний світогляд заснований на вірі в існування надприродних, непізнаваних сил, у якому дійсність представлена у фантастичних образах, шляхом уведення надприродних властивостей і сутностей. Він включає систему (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенсом і значенням яких є здебільшого віра в надприродне.

Віра — не обгрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, до­лі, моральних чеснот іншого, Атлантиди, наукових об'єктів) за істину та дії, що відповідають цим прийняттям.

Філософський світогляд – це теоретично осмислений світогляд, сукупність самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце людини в ньому та з’ясування різних форм відношення людини до світу.

Науковий світогляд – це теоретично-практична означена система знань, що перебуває у безперервному розвитку і намагається віднайти об’єктивну істину в тій чи іншій сфері відношення «людина-світ».

Рефлексія (лат. reflexio — вигин, відображення) — акт пізнання, пред­метом якого є пізнавальна діяльність свідомості, «Я». Пізнання можна дослі­джувати через результати — зміну наукових ідей, теорій — об'єктивний ме­тод, або через аналіз суб'єктивної діяльності пізнання — рефлексія.

Дискурси́вне ми́слення (від лат. discursus — міркування) — розсудкове, логічне, опосередковане мислення на відміну від чуттєвого, безпосереднього, інтуїтивного. Д. м. складається з послідовного ряду мислительних ланок, кожна з яких залежить від попередньої і визначає наступну.

Метафізика — умоглядне вчення про найзагальніші види буття — світ, Бога й душу. Вчення про позафізичні, незмінні, надійні підстави сущого. Метафізика як філософський метод дослідження визнає речі, явища, процеси відособленими одне від одного, а зв’язки між ними — лише зовнішніми, тому вони, а також поняття, які їх відображають, розглядаються відокремленими один від одного.

Діалектика (грец. dіаlесtіkе — мистецтво вести бесіду) — один з мето­дів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (Гегель. Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроник­нення протилежностей і заперечення заперечення.

Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне на­чало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем сві­ту. Відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) щеалізми. Об'єктивний ідеалізм — філософська система, згідно з якою першоос­новою світу є духовна субстанція. Ця субстанція існує об'єктивно, незалеж­но від суб'єкта. Представниками О.і. є Платон, Гегель, неотомісти. Суб'єктивний ідеалізм — напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний іде­алізм (Берилі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне пере­живання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний су­б'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неоканціанці, феноменологи, екзистенціа­лісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.

Матеріалізм — напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. М. Був притаманний давньогрецьким філософам (Демокріт), Просвітництву XVII— XVIII ст. (Дідро. Ламетрі). Марксу.

Агностицизм – (від грец. agnostos - недосяжний пізнанню), філософське вчення, що заперечує можливість пізнання об'єктивного світу і досягненість істини; обмежує роль науки лише пізнанням явищ, представлений у вченнях Дж. Берклі і Д. Юма, Канта.

Монізм – (від грец. monos один, єдиний), засіб розгляду розмаїття явищ світу в світлі єдиної основи (субстанції) всього існуючого. Протилежність монізму дуалізм (що визнає два незалежних початка) і плюралізм (виходячий з безлічі початків).

Дуалізм – (від лат. dualis подвійний), філософське вчення, що виходить з визнання рівноправності двох початків духу і матерії. Протистоїть монізму, різновид плюралізму. Термін введений Х. Вольфом. Один з найбільших представників Р. Декарт.

Плюралізм – (від лат. pluralis множинний), 1) філософське вчення, згідно якого існує декілька (або безліч) незалежних початків буття або підстав знання. Термін “плюралізм” введений Х. Вольфом (1712).

Об'єкт - одна з центральних категорій теорії пізнання, що виражає те, що пізнається; тобто це фрагмент дійсності, що потрапляє в сферу пізнавальної діяльності суб'єкта. Взаємодія О. і суб'єкта носить діалектично суперечливий характер (див. протиріччя).

Об'єктивний - тобто існуючий незалежно від суб'єкта, людини. Цей термін вживається для характеристики філософської концепції (наприклад, "О. ідеалізм"), для характеристики істини (об'єктивна істина) і т.п.

Суб'єкт - одна з центральних категорій теорії пізнання, що позначає того, хто пізнає об'єкт. С. може бути окрема людина-індивід, група людей, або суспільство.

Аксіологія (грец. axios — цінний) — вчення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу — етичне, есте­тичне, релігійне та ін.

Логіка — наука про закони та форми людського мислення. Арістотель відкрив основні її закони: закон тотожності; закон несуперечності; закон ви-ключенаго третього. Дотримання законів і правил Л. є запорукою істинного мислення.

Логос — у давньогрецькій філософії — світовий розум, закон (Геракліт); у неоплатоніків і гностиків — думка і слово Бога.

Праксеологія — наукова дисципліна, що вивчає умови і методи ефек­тивної практичної діяльності.

Практика — цілеспрямована предметна діяльність людини щодо пере­творення світу. Практична діяльність — спосіб існування людини.

Філософія культури — філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архетики, закономірності та перспективи розвитку.

Історія філософії

Філософія Стародавнього Сходу.

Ключові поняття та терміни:

Веди – найдавніші пам‘ятки індійської літератури, священні тексти брахманізму

Атман — дух. душа, активне свідоме начало в індійській ведичній тра­диції.

Брахман — світова душа, духовне абсолютне начало в індійській веди­чній філософії.

Сансара - зафіксовані в текстах „Вед" давньоіндійські уявлення про переселення душі з тіла в інше при його смерті.

Карма — в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту.

Брахмани - істинні знавці та тлумачі мудрості, представники вищої касти, які могли осягнути зміст текстів Вед.

Філософські школи Стародавньої Індії: ортодоксальні (вірні Ведам) течії: санкх’я, йога, вайшешика, ньяя, міманса,веданта — та неортодоксальні течії: локаята-чарвака,джайнізм та буддизм.

Буддизм — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та іс­ламом). Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого ле­жать бажання, буддизм пропонує свій шлях подолання страждань. Учить про перевтілення душі (сансара): про закон відплати за вчинені проступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани — злиття з божественною першоосновою Всесвіту.

Нірвана – у буддизмі – стан спокою, що досягається шляхом повного відсторонення від життєвих благ та задоволень, злиття душі з духовною, божественною першоосновою світу; перен. спокій, блаженство

Джайнізм - етичне вчення, що вказує шлях визволення душі від пристрастей і прихід до святості, в основі якої лежить культ Джіни – боголюдини

Дао — одне з основних понять китайської філософії, означає першо­причину, що породжує речі, дорогу, долю, пустоту.

Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному божественному законові дао.

Конфуціанство — філософське вчення, яке у відношеннях людини і сві­ту проголошує верховенство добра, захищає непорушність установлених не­бом суспільних понять.

Античність

Космос – Всесвіт, структурно організований і впорядкований світ як ціле

Логос – термін давньогрецької філософії, що вживався у значеннях “слово”, “смисл”, “порядок”, “закон”, “розум” і розумівся як світовий розум, закон (Геракліт);у неоплатоніків і гностиків — думка і слово Бога, обєктивна закономірність

Натурфілософія – філософія природи, система умоглядних витлумачень природи, що розглядається в її цілісності

Апорія (грец. ароrіа — непрохідність, безвихідь) — проблема, що важ­ко піддається вирішенню, пов'язана із суперечністю між даними спостере­ження і досвідом та їх аналізом у мисленні; суперечність у міркуванні, ко­рені якої перебувають за межами логіки. Відкрив А. Зенон з Елеї (апорії руху — Ахілл і черепаха, простору і часу). Поняття А. близьке за зм'стом до антиномії.

Софістика – спосіб міркувань, що грунтується на навмисному порушенні законів логіки й оголошенні хибних умовиводів істинними Софізм - хибний силогізм (умовивід), якому надано видимість прави­льної форми для навмисного введення співбесідника в оману. Софісти — давньогрецькі мислителі Уст. до н. е. (Протагор, (оргій та ін.), які вперше поставили людину в центр філософського пізнання (людина міра всіх речей).

Релятивізм (лат. геlativus — відносний) — підхід, який абсолютизує мін­ливість, суб'єктивність істини. Притаманний суб'єктивістським напрямам фі­лософії (софісти, сенсуалісти-суб'єктивісти).

Атоми (букв. «неподільні») – згідно Демокріта це дрібні, неподільні частки речовини, вічні і незмінні, в постійному русі, різні за величиною, формою, що є першоосновами буття .

Фізис (або ФЮЗИС) — з давньогрец. — природа; у вихідному значенні те, що становить основу будь-чого, що довільно, без впливу ззовні діє, проявляє активність, зростає, розширюється, породжує свої різноманітні прояви.

Архе - з давньогрец. — початок; перший, вихідний головний пункт; засада. У давньогрецькій філософії — універсальний початок усього сущого.

Атом - дослівно-неподільний, неруйнівний; найменша частинка речовини, яка не підлягає ніяким змінам; за Демокрітом, наявність такої частинки є запорукою незнищуваності світу.

Маєвтика - це діалогічний спосіб народження нового знання, запроваджене Сократом, пошук істини через протиріччя, іронію, сумнів, що викликають здивування, спонукають до подальших міркувань .

Ідея (або Ейдос) – дослівно: вид, вигляд; основне поняття філософії Платона, що позначає внутрішню неподільну цілість будь-чого, завершену, одвічну його сутність; за дещо модеренизованим тлумаченням – сукупність необхідних та достатніх елементів будь-якого явища або його конструктивний принцип.

Атараксія - незворушність, безпристрасність; у школах завершального циклу античної філософії — душевний стан, до якого повинен спрямовувати своє самовдоско­налення прихильник мудрості.

Гедонізм – філософсько-етичне вчення, згідно з яким найвищим благом і метою життя людини є насолода

Евдемонізм — античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці — принцип тлумачення й обґрунтування моралі, за яким щастя (блаженство) є найвищою метою життя.