Звернути увагу на ст.. 333 кпк «Застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового провадження

3. У разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

4. Під час розгляду клопотання суд враховує значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, яка звернулася з ним, можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та причини, з яких не були здійснені належні дії для їх встановлення чи перевірки на стадії досудового розслідування. Суд відмовляє в задоволенні клопотання прокурора, якщо він не доведе, що слідчі (розшукові) дії, про проведення яких він просить, не могли бути проведені під час досудового розслідування через те, що не були і не могли бути відомі обставини, які свідчать про необхідність їх проведення.

5. В ухвалі суду про доручення проведення слідчої (розшукової) дії зазначається, для з'ясування або перевірки яких обставин і які саме слідчі (розшукові) дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення. Слідчі (розшукові) дії, що проводяться на виконання доручення суду, здійснюються в порядку, передбаченому главами 20 та 21 цього Кодексу.

Законодавчо встановлений обов’язок доказування (Ст. 92 КПК).

Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Розповісти про:

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. ст. 132 КПК)

ЛЕКЦІЯ.

Заходи забезпечення кримінального провадження і підстави їх застосування

Кримінальне процесуальне право передбачає можливість застосування суб’єктами, що ведуть процес, державного примусу до осіб, які не виконують вимоги закону чи для попередження такого невиконання. Такий примус може виступати в різноманітних формах і нести різний характер (цивільно-правовий, адміністративно-правовий, кримінально-правовий і кримінально-процесуальний).

Заходи забезпечення кримінального провадження (ЗЗКП) - передбачені кримінальним процесуальним законом засоби, що мають здебільшого примусовий характер і застосовуються уповноваженими на те посадовими особами і державними органами при наявності підстав і в порядку передбаченому законом, відносно підозрюваних обвинувачених, потерпілих, свідків та інших суб’єктів судочинства з метою попередження і припинення їх неправомірної поведінки, отримання доказів, забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, а також забезпечення оптимального здійснення кримінального провадження.

Перелік ЗЗКП визначений в ст.131 КПК. Це:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

2) накладення грошового стягнення;

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом;

4) відсторонення від посади;

5) тимчасовий доступ до речей і документів;

6) тимчасове вилучення майна;

7) арешт майна;

8) затримання особи;

9) запобіжні заходи.

Загальні правила застосування ЗЗКП:

1) застосовуються лише під час кримінального провадження;

2) повинні бути наявні у сукупності всі підстави застосування, зазначені в ч. 3 ст. 132 КПК, а саме: а) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Розповісти про:

• У справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р. ЄСПЛ підкреслив: «Суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення». Аналогічну позицію висловив ЄСПЛ у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 р.

• Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 4 ст. 132 КПК).

3) як правило застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду (є виключення: виклики, тимчасове вилучення речей;

Розповісти про:

• ні аналогія закону, ні поширювальне тлумачення норм права до цих випадків не застосовується, оскільки положення особи не може бути погіршено через прогалини в законодавстві;

• накладення арешту на акції усього підприємства, а не на акції підозрюваного.

ВИКЛИКИ (Глава 11)

Виклик – це повідомлення уповноваженим органом або особою підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка або інших учасників кримінального провадження про необхідність участі в допиті або в других процесуальних діях.

Порядок:

1. Форма виклику - шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

2. Встановлені особливості виклику окремих категорій осіб (ч. 1-7 ст. 135 КПК): а) особа, що перебуває під вартою – через адміністрацію місця ув’язнення; б) неповнолітня особи, як правило, через її батька, матір, іншого законного представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження в) обмежено дієздатна особа - через її піклувальнику; г) особі, яка проживає за кордоном, повістка вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

3. Визначений строк повідомлення особи (ч. 8 ст. 135 КПК) - особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов'язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

4. Встановлений обов’язок підтвердження отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ст. 136 КПК)

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти.

5. Встановлені вимоги до змісту повістки про виклику (ст. 137 КПК).

• встановлені поважні причини неприбуття особи на виклик (ст. 138 КПК). Поважними причинами неприбуття особи на виклик є: 1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання; 2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; 3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); 4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; 5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; 6) смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; 7) несвоєчасне одержання повістки про виклик; 8) інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик