93. Глобальна проблема подолання відсталості та політичні шляхи її вирішення.

Ви вже знаєте, що велика нерівність і нерівномірність у розвитку окремих країн та їх груп є причиною загострення міжнародної напруженості. Врешті-решт таке напруження призводить до бунтів, збройних конфліктів, появи мільйонів біженців тощо.Проблема подолання відсталості країн, що розвиваються, — одна з найгостріших глобальних проблем сучасності. Адже рівень доходів на душу населення більшості країв, що розвиваються, у десятки, а то й сотні разів нижчий, ніж у розвинутих. Цей розрив не тільки не скорочується, а й наростає.

У наші дні саме в країнах, що розвиваються, найбільше проявляється гострота продовольчої, демографічної, соціальних, економічних і навіть екологічних проблем. Щоб уникнути цих небажаних наслідків, людство повинне навчитися не допускати великої нерівності в розвитку країн регіонів світу. На жаль, до досягнення цієї мети все ще далеко. Контрасти між країнами не зникають. Більше того, вони посилюються. Багаті, розвинені країни стають все багатшими, а бідні — все біднішими.

Складність становища найбідніших країн світу зумовлена ще й тим, що вони не мають внутрішнього джерела подолання межі бідності. Низький рівень нагромадження є результатом убогості, злиденності населення цих країн і одночасно призводить до збереження такого становища. Відсталість найменш розвинених країн пояснюється цілим комплексом причин: високі темпи зростання населення, слабкий розвиток ринкового механізму (перевага віддається торгівлі), певна несформованість громадянського суспільства, неписьменність населення, значні втрати в процесі зовнішньої торгівлі, відсталість основних галузей виробництва, в тому числі і сільського господарства, велика зовнішня заборгованість.

Вирішального значення у розв'язанні проблеми бідності і відсталості набуває розробка ефективних національних стратегій розвитку економіки країн, що розвиваються, які спиралися б на внутрішні економічні ресурси за певної фінансової допомоги з боку розвинених країн.

Створення сучасної економіки і досягнення стійкого економічного зростання повинно включати не лише індустріалізацію, лібералізацію господарського життя, реформування аграрних відносин, а й розвиток освіти, широке впровадження інновацій, поліпшення системи охорони здоров'я, пом'якшення соціальної нерівності, здійснення раціональної демографічної політики, вирішення проблем зайнятості тощо.

Глобалізація світової економіки, яка поглиблюється, створює, з одного боку, об'єктивні передумови для глибшого входження країн, що розвиваються, до системи відносин взаємозалежного світу, диверсифікації їх виробничо-інвестиційних і торговельних зв'язків, а з іншого — додаткові перешкоди на шляху інтеграції цих країн до світового господарства.

94. Глобальна демографічна проблема та політичні шляхи її вирішення

Залежно від демографічної ситуації, у кожній країні здійснюється певна демографічна політика - комплекс соціально-економічних заходів, за допомогою яких уряд скеровує демографічні процеси у потрібному напрямку. Цілі демографічної політики різних країн можуть бути діаметрально протилежними; вони зазвичай зводяться до формування бажаного режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, складу сім'ї, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характеристик населення.

У більшості країн, що розвиваються, а також у Китаї, демографічна політика скерована на зниження природного приросту населення. Надаються пільги сім'ям, які свідомо обмежують кількість дітей, також ведеться пропаганда малих сімей у засобах масової інформації й іншими шляхами. У Китаї, наприклад, родини, що мають понад двох дітей, сплачують 10-відсотковий податок на заробітну плату. Тут ще у 50-ті роки XX ст. держава почала проводити активну демографічну політику. Головне її гасло - "одна дитина у родині".

Демографічна політика уряду Індії принесла результати, але стабілізація кількості населення очікується не раніше середини сторіччя. Ще більш вражаючих успіхів у плануванні сім'ї досяг Сінгапур, який майже врегулював народжуваність. У бідній, невеличкій країні Коста-Рика демографічна політика призвела до різкого скорочення кількості дітей в одній родині - лише за десять років кількість дітей у сім'ях знизилася у середньому з семи до чотирьох.

Демографічна політика у розвинутих країнах, навпаки, спрямована на підвищення народжуваності. Для її стимулювання уряди виділяють значні кошти. З низькою народжуваністю пов'язані зміни у віковій структурі населення Європи - у багатьох країнах відбувається зменшення частки дітей, молоді і, як наслідок, підвищення частки літніх людей. Тобто у цих європейських країнах відбувається "старіння нації".

Тому в усіх країнах Європи, Північної Америки, у Японії та деяких інших проводиться політика, спрямована на збільшення природного приросту населення. Для цього є два шляхи: по-перше, заохочення народжуваності через надання різних пільг родинам, які мають дітей; по-друге, зниження смертності за рахунок поліпшення соціального забезпечення і медичного обслуговування. Як правило, у розвинутих країнах застосовують обидва методи підвищення природного приросту.

Одне з перших місць у світі за темпами зростання населення займає Мексика, для якої характерний один з найвищих показників народжуваності. А найбільш густонаселеним регіоном є острів Ява в Малайському архіпелазі, де мешкає близько 90 млн осіб. Для вирішення проблеми перенаселення острова уряд Індонезії впроваджує у життя програму переселення частини жителів на сусідні острови.

Демографічна політика, як правило, включає комплекс різних заходів:

- економічних (оплачувані відпустки і допомога при народженні дітей; допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім'ї; податкові, житлові пільги тощо);

- адміністративно-правових (законодавчі акти, що регламентують шлюби, розлучення, статус дітей у сім'ях, аліментні обов'язки, охорону материнства і дитинства, використання засобів контрацепції, соціальне забезпечення непрацездатних, умови зайнятості працюючих матерів тощо);

- виховних і пропагандистських, покликаних формувати громадську думку, норми і стандарти демографічної поведінки, певний демографічний клімат у суспільстві.