73. Типи лідерів і їх функції.

Лідер — особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, що спрямована на задоволення інтересів даного суспільства.

М. Герман виділяє 4 збірних образів лідера на основі врахування 4-х змінних: характеру лідера, властивостей його, способів зв'язку лідера і його прихильників,конкретної ситуації в якій здійснюється лідерство.

Перший образ (імідж): лідер-прапороносець. Він відрізняється власним поглядом на реальність і знанням засобів її досягнень. Лідер-прапороносець визначає характер того, що відбувається і способи перетворень. До таких лідерів можна віднести одного з керівників національно-визвольного руху

М. К. Ганді, В. І. Леніна, М. Л. Кінга і інших.

Другий образ: лідер-служитель. Він досягає визнання завдяки тому,що найбільш точно виражає інтереси своїх прихильників. Лідери такого типу керуються тим, що очікують і в чого потребує їх виборець. Прикладами подібного типу можна назвати Л. І. Брежнєв, К. У. Черненко виражали інтереси партійної бюрократії.

Третій спосіб: лідер-торговець. Істотні риси його полягають у здатності переконувати. Завдяки здатності переконувати лідер-торговець залучає до здійснення своїх планів і проектів, власних прихильників. Образом подібного типу можна Р.Рейгана.

Четвертий спосіб: лідер-пожежник. Його відрізняє швидка реакція на нагальні вимоги часу сформульовані його прихильниками. Він здатний ефективно діяти в екстремальних умовах швидко приймати рішення, адекватно реагувати на ситуацію.

Функції, виконувані політичними лідерами, багато в чому визначаються тими цілями, які вони ставлять, та ситуацією, в якій їм доводиться діяти. Найбільш загальними з них є функції:

- вираження соціальних інтересів (лідер повинен враховувати інтереси соціальних спільнот, інакше та чи інша особа лідером не стане).

- новаторська (лідер має запропонувати щось нове порівняно з попереднім керівником, він формулює нові соціальні цілі й завдання, обґрунтовує стратегічні пріоритети й тактичні засоби їх досягнення і розв´язання).

- інтегративна (спрямована на підтримку цілісності і стабільності суспільства, громадянського миру і злагоди);

- організаторська (полягає у втіленні цілей і завдань, які стоять перед суспільством і відображені у програмі лідера, в конкретні дії).

- комунікативна (полягає в забезпеченні лідерами зв´язку як між масами й політичними інститутами, так і між самими політичними інститутами, у тому числі між очолюваними лідерами вищими органами держави — парламентом, урядом, главою держави, вищими судами).

74. Імідж політичного лідера. Зовнішні фактори, що впливають на формування політичного лідера.

Імідж політичного лідера — це спеціально сформований образ у власних очах різних соціальних груп, що виникає не спонтанно, а завдяки цілеспрямованим зусиллям політика, і його команди.

Формування того чи іншого типу і стилю політичного лідерства визначається комбінацією факторів:

1. Політико-історичні фактори. Найважливіші з них особливості політичного режиму, що вже само по собі є заставою появою авторитарних або демократичних лідерів опозиції, і основні способи рекрутування в еліту.

2. Політична культура. Мова йде про вплив на політика домінуючого у суспільстві типу політичної культури, яка включає у себе народні стереотипи ідеального політика, а також орієнтацію на припустимі правила політичної боротьби. Наприклад, у патріархальній культурі домінує орієнтація на лідера-героя, у підданській - на лідера - "батька", лідера-господаря, лідера-вождя, а в громадянській - на лідера-служителя, лідера-адміністратора.

На імідж політичного лідера впливають дуже багато чинників: репутація, зовнішній вигляд, політична програма. Репутація політичного лідера відбито у чутках і історіях про нього, переданих усно і крізь ЗМІ. Вони підкреслюються його різні людські і ділові якості, здатність стати лідером та її моральні установки. Такі якості, як чесність і людська порядність, надійність і соціальна справедливість особливо важливими для репутації політичного лідера. Відсутність цих рис згубно впливає його імідж.

75. Сутність політичної культури.

Політична культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. Через відтворення, передачу з покоління в покоління та засвоєння попереднього політичного досвіду політична культура виступає у суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, націо­нальних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві.

Термін «політична культура» має багато тлумачень: система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядок і значущість політичному процесу і забезпечують прийняття основоположних правил, що спрямовують поведінку в політичній системі (Л.Пай); система переконань про моделі політичної поведінки і політичні інститути (С.Верба); модель орієнтації і поведінки в політиці (В.Розенбаум); сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що торкаються взаємовідносин влади і громадян (Є.Вятр); тощо. Ось чому політичну культуру можна визначити як зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій і політичної поведінки індивідів або суспільних груп. Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.