19.Культура управління

Культура управління — це сукупність досягнень в організації та здійсненні процесу управління, організації управлінської праці.

Включає такі складові елементи, як культура працівників управління, культура процесів управління, культура умов праці, культура документації.

Рівень культури управління оцінюють показниками, які характеризують названі складові елементи.

Велику роль у науці управління відіграє стиль роботи керівника - сукупність характерних методів і дій, що використовуються ним у процесі управління. Керівнику повинен бути притаманний гнучкий гуманістичний стиль керівництва, який базується на певних засадах.

Ефективність виробництва залежить від науково обґрунтованого підходу до його організації, функціонування і вдосконалення, що в багатьох випадках визначається і ступенем оволодіння наукою, культурою, мистецтвом, функціями і методами управління, яке опирається на закони розвитку суспільства, основні принципи та закони управління.

Йдучи до ринкової економіки, слід мати на увазі, що:

• управлінець повинен бачити кінцевий результат;

• той, хто приймає рішення, повинен бути професійно вищим від підлеглих;

• управлінець повинен уміти знайти вихід з будь-якого становища;

• необхідно цінувати час.

– слід мати свою думку,

– треба обіцяти тільки те, що можна реально виконати;

– виміром ефективності управлінської праці є задоволення людей, яким треба служити чесно і жертовно;

– слід мати тверду позицію,;

– необхідно критично оцінювати свої дії,;

– треба бути прикладом економності, виявляти ініціативу.

В. П. Вихрущ застерігає від необачного ставлення до ринку:

– в умовах ринку в конкурентній боротьбі виграють ділові люди, талановиті організатори справи;

• ринок економічно карає і веде до банкрутства тих, хто втрачає споживачів;

• господарські мотивації в умовах ринку базуються на прагненні високодохідного виробництва, прискоренні оборотності та ощадливому використанні ресурсів.

• ринок позбавляє доходу тих, хто працює з неповною віддачею, порушує технологічну дисципліну, не підтримує високої марки виробництва тощо;

• ринкові відносини починають діяти тоді, коли пропозиції на товари та послуги перевищують попит;

• ринок урівноважує виробництво товарів, ціну та грошову масу;

• ринкове середовище ґрунтується на взаємодії ринків товарів, засобів виробництва, цінних паперів та ринку праці;

• рушійною силою конкурентної боротьби є власники виробництва, приватна власність базується переважно на дрібному бізнесі, важливу роль відіграє колективно-групова власність;

• для соціального захисту населення в суворості ринку держава повинна взяти на себе регулювання мінімумом зарплати, компенсацію забезпечення товарами першої необхідності.

20.Методи прогнозування

Прогнозування — спосіб, при якому використовуються нагромаджені у минулому досвіді та побічні припущення з метою визначення майбутнього на сучасному етапі. Найчастіше застосовують такі прогнози:

• економічні;

• соціальні;

• розвитку конкуренції;

• розвитку науково-технічного процесу;

• розвитку технології;

• розвитку суспільства;

• розвитку сільського господарства.

• Неформальні методи:

• На базі словесної інформації, отриманої через радіо, телебачення, розмови, телефонограми;

• на засадах письмової інформації, яка відображається у газетах, журналах, бюлетенях, звітах;

– за результатами промислового шпіонажу.

Формальні методи:

кількісні методи прогнозування:

• аналіз минулих років

• причинно-наслідкове моделювання.

Якісні методи прогнозування:

• думка журі 

• сукупна думка збутовиків 

• модель очікування споживача 

• метод експертних оцінок