51. Радянсько-британські відносини у 70-80-х рр.

Відносини між СРСР та Великобританією розвивались в умовах біполярного світу та “холодної війни”. Так як суб’єкти міжнародної політики відносились до різних таборів, то й їхні шляхи перетинались не лише на мирних переговорах.

Початок 70-х рр. позначився загостренням дипломатичних відносин між Англією та СРСР. Уряд Е. Хіта вислав з Великобританії понад 100 дипломатів і співробітників радянських установ, звинувачених у шпигунській діяльності. Проте в 70-ті роки - в умовах міжнародної розрядки - відносини Англії та СРСР знову нормалізувалися. Гельсінська угода 1975 р. сприяла налагодженню дипломатичних відносин. Активізувався торговельний обмін, науково-технічне і культурне співробітництво.

В кінці 70-х рр., коли до влади у Великобританії приходить М. Тетчер міжнародні відносини знову загострюються. У перші роки перебування при владі уряд Тетчер узяв курс на "жорстке протистояння" із СРСР і країнами Варшавського договору.

Англо-радянські відносини до 1985 р. були фактично заморожені. Тетчер не сприймала комунізм у жодній формі й була послідовною його противницею. Вона писала: "Мені завжди здавалося, що соціалісти переконані, ніби інші люди створюють усе в світі тільки для того, щоб вони, соціалісти, могли б усе це перерозподіляти".

Після приходу до влади в СРСР М. С. Горбачова Тетчер установила з ним тривкі контакти, розпо­чався плідний діалог, вона вітала суспільно-полі­тичні зміни в СРСР.

51. Роль і місце Великої Британії в міжнародній "антитерористичній" коаліції.

Антитерористична коаліція — широке міждерж. об'єднання, сформоване з ініціа­тиви США у відповідь на терористичні акти 11.09.2001, вчинені на їхній території, внаслідок яких були повністю зруйновані будівлі Всесвіт­нього торг, центру в Нью-Йорку, а також час­тина бідівлі Пентагону. Жодна терористична орг-ція у світі офіційно не взяла на себе відпо­відальності за здійснену акцію, проте США зви­нуватили в цій агресії радикальну ісламістську орг-цію «Аль-Каїда» та її лідера Усаму Бін-Ла-дена. Удар у відповідь США вирішили завдати в Афганістані, який перебував під владою партії «Талібан» (представників ортодоксально-войов­ничого мусульм. крила) і де були розташовані основні бази «Аль-Каїди». До дій проти міжнар. терористів в Афганістані були закликані амер. союзники, а також будь-які країни, готові при­єднатися до б-би проти тероризму міжнарод­ного. Оскільки згаданий терористичний акт був однозначно розцінений як агресія проти США, Рада НАТО на своїй позачерговій сесії одно­стайно проголосувала щодо застосування ст. 5 Вашингтонського договору, де йдеться про ко­лективну відповідь членів НАТО в разі нападу на одного з них. Резолюція щодо консолідації зусиль країн світу в антитерористичній б-бі була прийнята також РБ ООН.

Учасниками А. к. проголосили себе понад 100 країн світу, хоча вона не була іср::д. оформ­леною орг-цією з чітко окресленими структу­рою, цілями, завданнями, функціями. Безпосе­редню участь у збройних діях в Афганістані взяли США, Велика Британія та ще деякі їхні найближчі союзники. Значну роль в успішному проведенні бойових операцій відіграли збройні сили т. зв. «Північного альянсу» (внутр. афган. антиталібівської опозиції). Переважна більшість д-ав обмежилася наданням усебічної матеріаль­ної, а також моральної підтримки силам А. к., унаслідок чого режим талібів було повалено, хоча її учасникам не вдалось ані повністю зни­щити всі бойові осередки «Аль Каїди», ані захо­пити в полон Бін-Ладена. Після формальної перемоги в Афганістані 2002 та початку амер.-брит. дій в Іраку 2003, які засудили багато країн світу, активність міжнар. співробітництва в рам­ках А. К. ЗНИЗИЛаСЬ.