4. Англо-американські "особливі стосунки".

Американсько-англійські «особливі від­носини» — термін, шо використовується для характеристики двосторонніх амер.-брит. відносин; набув ужитку в 1946 після промови В. Черчілля у Фултоні та свідчить про неординарність і певну специфіку відносин між двома краї­нами. А.-а. «о. в.» є довготривалим та неодно­значним процесом, що мав певні особливості на різних етапах розвитку й відіграв важливу роль у формуванні новітньої системи міжнародних відносин. А.-а. «о. в.» є істор. феноменом XX ст., що був започаткований упродовж Другої світо­вої війни. На Квебекській конференції 1943 брит. Прем'єр-міністр В. Черчілль і Президент США Ф. Рузвельт досягли домовленості про створен­ня атомної бомби й узгодили свої зобов'язання щодо нової зброї (див. Квебекська угода 1943). Ф. Рузвельт, який прагнув використати Велику Британію для реалізації власних стратегічних імператив, надав значного розвитку ідеї про тісний зв'язок обох д-ав, а володіння ядерною зброєю й технологіями її виготовлення могло призвести до англ.-амер. домінування в повоєн­ному світі, що задовольняло імперські амбіції офіц. Лондона. Щоправда, англ.-амер. угоди 1946 та 1948 закріпили за Британією статус молод­шого партнера в ядерній співпраці, і все ж, офіц. запровадження в 1958 англ.-амер. співробіт­ництва в ядерній галузі ставило Велику Брита­нію щодо її відносин зі США в особливе стано­вище з погляду третіх д-ав. Для Великої Бри­танії рівень А.-а. «о. в.» мав неабияке значення в політ, сенсі, з огляду на втрачену можливість самостійно впливати на вирішення міжнар. проблем. Певний час таке становище задоволь­няло брит. інтереси та підтримувало проімпер­ські настрої д-ви, але офіц. Лондон добре уяв­ляв, що опинився в безпосередній військ,-політ. залежності від Вашингтона.

У розвиткові А.-а. «о. в.» вирішальним був чинник зовн. загрози — він визначав головний зміст співробітництва обох країн. Нім. загроза спричинила виникнення, а рад. обумовила кон-тинуїтет А.-а. «о. в.» за часів протистояння Схід — Захід.

Збереження А.-а. «о. в.» стало в 60-х XX ст. суттєвою перепоною вступу Лондона до Євро­пейського економічного співтовариства (ЄЕС), у чому були зацікавлені США для посилення свого впливу в Європі, надаючи Великій Бри­танії роль «будівельника мосту» між Зах. Євро­пою та США. Позитивне ставлення США щодо вступу Великої Британії до «Спільного ринку» було також зумовлене їхнім бажанням переорієн­тації брит. зовн. політики на Європу, де Лондон мав відіграти провідну роль у зміцненні «євро­пейської опори» НАТО. Тому Президент Фран­ції Ш. де Голль небезпідставно вважав Велику Британію амер. «троянським конем» і двічі (1963 і 1967) накладав вето на її вступ до ЄЕС. Із при­ходом до влади в 1979 консервативного уряду на чолі з М. Тетчер спостерігалось швидке по­жвавлення А.-а. «о. в.». Прем'єр-міністр всіляко підтримувала амер. ініціативи у військ, сфері, зокрема заходи щодо розташування нового по­коління амер. ядерної зброї на європ. конти­ненті та власне на території Великої Британії, здійснення натовської стратегії модернізації та контролю над озброєнням (саме з брит. війсь­кових баз амер. літаки здійснювали каральні операції проти Лівії в 1986). М. Тетчер виконала також своєрідну посередницьку місію в нала­годженні амер.-рад. порозуміння та закінченні «Холодної війни». У свою чергу США надали суттєвої підтримки Великій Британії під час анг­лійсько-аргентинського конфлікту 1982.

Водночас у процесі еволюції А.-а. «о. в.» відо­мими є випадки неузгодження й непорозуміння між партнерами. Йдеться, напр., про припинення американцями дії угоди з ленд-лізу в 1945, розход­ження в поглядах щодо офіц. визнання КНР в 1950 і встановлення з нею дип. стосунків, непо­розуміння щодо вирішення Палестинської проб­леми впродовж 1945-48. А.-а. «о. в.» зазнали серйозного удару під час Суецької кризи 1956, коли США не підтримали свого брит. партнера. Це призвело до натягнутості відносин між двома д-вами, і Велика Британія відчула ненадійність заокеанського союзника. Взагалі на 60 — 70-і XX ст. припадає чи не найгірший період розвитку А.-а. «о. в.». Велика Британія відмовилась вою­вати разом зі США у В'єтнамі, хоча й не засуди­ла амер. агресію. У 1983 мала місце неузгоджена зі Сполученим Королівством висадка військ США на о. Гренада, члена брит. Співдружності Націй, без попереднього повідомлення Лондона. Водно­час біполярність у системі міжнар. відносин була вагомим чинником для подолання тих непорозу­мінь, шо виникали. В умовах постбіполяр-ності А.-а. «о. в.» відігравали якісно іншу роль. А.-а. «о. в.» набувають для офіц. Вашингтона вагомого значення для дип. впливу на подаль­ший розвиток НАТО. Велика Британія стала не лише своєрідним «мостом» США до Європи, а й найважливішим форпостом на континенті для підтримки та подальшого впровадження свого впливу, а також виправдання амер. агресивних акцій і надання їм «союзницького» харак­теру. Після трагічних подій 11.09.2002 значно посилено не лише взаємодію обох д-ав, а й без­посередній вплив Сполученого Королівства на США, що стали переважно «англосаксонським» єдиним цілим у військ, галузі та сфері безпеки. У ході операції «Шок і тремтіння» (2003) було продемонстровано повну синхронізацію дій Вашингтона й Лондона. На сучас. етапі А.-а. «о. в.» залишаються одним із винятково важли­вих зовн.-політ, напрямків для обох країн і віді­грають домінантну роль у світовій політиці загалом.